Постанова № 25008477, 22.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/66

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 червня 2012 року № 2а-10250/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., в порядку письмового провадження розглянувши адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та Інвестиційний Банк Креді Агріколь" (попередня назва ПАТ "Каліон Банк Україна") до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування повідомлення - рішення № 0001084310/3 від 07.07.2010 року ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Корпоративний та Інвестиційний Банк Креді Агріколь" (попередня назва ПАТ "Каліон Банк Україна") (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001084310/2 від 26.04.2010р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.07.2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10250/10/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.07.2010 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-10250/10/2670 та призначено справу до судового розгляду.

22.07.2010 року позивачем через канцелярію суду були подані уточнення до позовних вимог, в яких він просив змінити позовні вимоги на наступні: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 07.07.2010 року № 0001084310/3. Зазначені уточнення прийняті судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010 р. зупинено провадження в адміністративній справі № 2а-10250/10/2670 до набрання законної сили рішення у справі № 2а-3417/09 про визнання протиправним та скасування п. 2 рішення Київської міської ради № 944/944 від 25.12.2008 р. "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві".

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2012 року провадження в адміністративній справі № 2а-10250/10/2670 поновлено та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 р. № 42 "Про утворення Центрального офісу з обслуговування великих платників податків" замінено відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Києві на правонаступника Окружну державну податкову службу - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

У зв'язку з неприбуттям в судове засідання 18.06.2012 року відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд перейшов до вирішення справи в порядку письмового провадження, встановивши відсутність необхідності допиту свідків або заслуховування експерта на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якої якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем з 30 вересня 2009 року по 10 листопада 2009 року проведено виїзну планову перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 517/43-10/19357443 від 17.11.2009 року (далі -Акт), яким встановлено порушення п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві", п. 1.3 Рішення Київської міської ради від 26.07.2007 року № 43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення", п. 4 ст. 21 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" із змінами та доповненнями, п. 1 ст. 7, ст. 23 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII "Про плату за землю"із змінами та доповненнями

На підставі даного Акту, рішення про результати розгляду розгляду первинної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 03.02.2010 р. № 1101/10/25-022, рішення про результати розгляду скарги Державної податкової адміністрації у м. Києві від 16.04.2010 р. № 3988/7/25-214, рішення про результати розгляду повторної скарги Державної податкової адміністрації України від 25.06.2010 р. № 12601/7/25-0215 та згідно п.п. "б"п.п. 4.2.2 ст. 4, п.п. 17.1.3, п.п. 17.1.4 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»із змінами та доповненнями відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.07.2010 року № 0001084310/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 83 902, 40 грн., в тому числі штрафні санкції -27 967, 47 грн.

Не погоджуючись з останнім та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно з п. 3.1.11.3 Акту встановлено заниження позивачем податкового зобов'язання із земельного податку у період з 01.09.2007 р. по 31.12.2007 р. на суму 14 503, 76 грн. внаслідок порушення п. 1.3 Рішення Київської міської ради від 26.07.2007 р. № 43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" (далі -Рішення № 43/1877), яким з 01.09.2007 р. збільшено нормативну грошову оцінку земель м. Києва.

Разом з тим, згідно ст. 14 Закону України "Про плату за землю", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, платники земельного податку самостійно обчислюють суму земельного податку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищезазначеного законодавчого припису позивач 31.01.2007 р. подав до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків податковий розрахунок земельного податку на 2007 рік (т.1 с. 179), відповідно до якого позивачем сплачувався земельний податок щомісяця рівними частками суми (т. 1 с. 180-185). При цьому позивач, обчислюючи суму земельного податку за станом на 1 січня 2007 рік не міг і не повинен був враховувати зміни нормативної грошової оцінки землі, що запроваджувалися Рішенням № 43/1877 від з 01.09.2007р.

Відтак, висновок відповідача, що позивачем занижено податкове зобов'язання із земельного податку у період з 01.09.2007 р. по 31.12.2007 р. на суму 14 503, 76 грн. видається необґрунтованим і таким, що суперечить положенням ст. 14 Закону України "Про плату за землю".

Як вбачається з матеріалів справи, при винесенні рішення відповідач керувався рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. №944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві", яким встановлено, що 01.04.2009 р. плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі". Так, Актом встановлено порушення позивачем вимог п. 2 Рішення № 944/944, п. 4 ст.21 Закону України "Про оренду землі", ч.1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю".

Згідно із п.п. 34, 35 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Таким чином, орган місцевого самоврядування має право вирішувати питання щодо затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулювали суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку станом на момент виникнення спірних правовідносин були Закон України "Про систему оподаткування", який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України "Про плату за землю", преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а частиною другою статті 14 цього ж Закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Стаття 4 Закону України "Про плату за землю" встановлює, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Отже, відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України "Про плату за землю". Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України "Про плату за землю".

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відтак, можна дійти висновку про те, що при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає ч.1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю".

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2010 у справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття пункт 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві".

У вказаній постанові встановлено, що пункт 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві"прийнятий Київською міською радою з перевищенням повноважень, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування", не відповідає нормам Законів України "Про систему оподаткування"та "Про плату за землю", і, відповідно, не є підставою для встановлення плати за землю.

Ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також враховується, що відповідно до п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним податкового повідомлення-рішення від 07.07.2010 року № 0001084310/3.

Враховуючи все вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та Інвестиційний Банк Креді Агріколь"( попередня назва ПАТ "Каліон Банк Юкраїна") задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби № 0001084310/3 від 07.07.2010 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь публічного акціонерного товариства "Корпоративний та Інвестиційний Банк Креді Агріколь"( попередня назва ПАТ "Каліон Банк Юкраїна") у розмірі 3,40 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень -Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова