Постанова № 25008399, 15.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 червня 2012 року письмове провадження № 2а-5115/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ ЯПИ" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2012 №0001422203 Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2012 року № 0001422203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем порушуючи норми податкового законодавства України було прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі (155 100,00 грн. -основний платіж, 116 325,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Позивач вважає, що висновки працівників ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо нікчемності правочину, укладеного між ним і його контрагентом, не підтверджені належними документальними доказами, які б свідчили про наявність у ТОВ "АНТ ЯПИ" умислу на отримання лише незаконної податкової вигоди та відсутність у товариства наміру досягнення фінансово-господарського результату.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що укладення та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків та носить нереальний характер.

Позивач звернув увагу суду, що суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту за відповідний період, підтверджуються актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-підрядником податків до бюджету не може впливати на формування податкового кредиту замовником, якщо він має всі документальні підтвердження розмірів визначеного податкового кредиту.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Оскільки 22.05.2012 року у судове засідання прибули не всі сторони, суд відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АНТ ЯПИ" (ідентифікаційний код 35573003) зареєстровано 29 листопада 2007 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією (свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 № 768854).

ТОВ "АНТ ЯПИ" взято на податковий облік в органах державної податкової служби 30 листопада 2007 року за № 47192 та перебуває на обліку у ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100325367 (форма № 2-ПДВ) від 18 грудня 2007 року ТОВ "АНТ ЯПИ" є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 355730026550).

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва на підставі наказу від 23.02.2012 року № 184, згідно із пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "АНТ ЯПИ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Київград" за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складено Акт від 16 березня 2012 року № 45/22-3/35573003 (далі -Акт перевірки від 16.03.2012 року № 45/22-3/35573003).

За результатами перевірки встановлено порушення ТОВ "АНТ ЯПИ" вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість в серпні 2011 року на суму ПДВ 155100 грн.

На підставі Акту перевірки від 16.03.2012 року № 45/22-3/35573003 ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 року № 0001422203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 155100 грн., визначені штрафні (фінансові) санкції: 116 325 грн.

Як вбачається з Акту перевірки 16.03.2012 року № 45/22-3/35573003, при проведенні аналізу податкової звітності ТОВ "АНТ ЯПИ" згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій встановлено, що одним з основних постачальників позивача є товариство з обмеженою відповідальністю "Київград"(код ЄДРПОУ 36564361).

Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства - контрагента.

ДПІ у Печерському районі м. Києва зазначила, що позивачем порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. При цьому податковий орган посилається, зокрема, на довідку про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «КИЇВГРАД»(ЄДРПОУ 36564361) за липень - вересень 2011., ДПІ у Печерському районі м. Києва №90/2306/36564361 від 24.11.2011 за період з 01.07.2011 року по 31.10.2011 року відповідно до якої: Оскільки на ТОВ "Київград" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

На підставі описаних документів податковим органом в акті № 45/22-3/35573003 від 16.03.2012 року зроблено висновки, що, оскільки постачальником ТОВ "Київград" не було включено до складу податкових зобов'язань суми податку на додану вартість у відповідних розмірах, яка була відображена ТОВ "АНТ ЯПИ" у складі податкового кредиту, право на податковий кредит у ТОВ "АНТ ЯПИ" відсутнє.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, 02 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ ЯПИ"(Замовник) та ТОВ "Київград" (Підрядник) укладено договір № 02/8 на виконання підрядних робіт (договір будівельного підряду).

Позивачем до договору надано суду договірні ціни на будівництво Громадського центру в місті Києві, по вул. Шолуденка, що здійснюється у 2011 році на суму 480 600,00 грн. та на суму 450 000,00 грн., також копії локальних кошторисів на комплекс будівельно-монтажних робіт Громадський центр в місті Києві, по вул. Полуденка, № 2-1-1.

Суд зауважує, що серед умов договору відсутні положення які суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, або спрямовані на заволодіння майном держави у дохідній частині бюджету.

Однією із умов виконання вказаного договору є передання робіт Підрядником і прийняття його Замовником, що оформляється актом, який підписується обома сторонами (пп. 5.2. п. 5 "Порядок прийняття робіт" договору № 02/8 на виконання підрядних робіт від 02.08.2011 року).

На виконання умов вказаного підпункту договору, між Замовником та Підрядником підписано акти приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, копії яких наявні в матеріалах справи: № 1 від 05 серпня 2011 року; № 2 від 23 серпня 2011 року, що також не заперечувалось податковим органом при проведенні перевірки. Як зазначено в акті перевірки: "відповідно до договору за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року ТОВ "Київград" виконало за замовленням ТОВ "АНТ ЯПИ" (будівельно-монтажні роботи на загальну суму 930 600 грн. (акт (форми КБ-2в) №1 від 15.08.2011 року на загальну суму 375 000 грн., акт (форми КБ-2в) №2 від 23.08.2011 року на загальну суму 400 500 грн." (ст..4 Акту).

ТОВ "Київград" було виписано податкові накладні від 23.08.2011 року № 23082 на загальну суму 480 600,00 грн., в т.ч. ПДВ 80100,00 грн.; від 05.08.2011 року № 05084 на загальну суму 450 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 75 000,00 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Положення покладає на керівника підприємства, головного бухгалтера обов'язок обліковувати первинні документи. За п. 2.15 Положення Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Положенням забороняється приймати до виконання лише первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. (п. 2.16 Положення).

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, такою особою є підприємство (установа, організація), але не її керівник. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні питання про недійсність податкової накладної.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, мав оформлений договір, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими ним актами виконаних робіт та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами (витрат на оплату робіт) до складу валових витрат.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Суд виходить з того, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача та ТОВ "Київград" на укладення договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а договір спрямований на реальне настання передбачених ним наслідків. Відтак, ТОВ "АНТ ЯПИ" правомірно включено до складу податкового кредиту за серпень 2011 року ПДВ на суму 155 100,00 грн.

Таким чином, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведено, що зміст зазначеної вище угоди не відповідає дійсним намірам сторін, щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що ТОВ "АНТ ЯПИ" та ТОВ "Київград" були повністю виконані умови договору № 02/08 на виконання підрядних робіт від 02 серпня 2011 року, на підтвердження чого існують належним чином оформлені та підписані первинні документи, зокрема, акти приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, податкові накладні, наявність яких дає позивачу правові підстави для віднесення сум ПДВ по вказаних операціях до податкового кредиту.

В зв'язку з тим, що ТОВ "АНТ ЯПИ" була правомірно сформована сума податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Київград", висновки Акта № 45/22-3/35573003 від 16 березня 2012 року про порушення позивачем норм Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI є помилковими.

Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 155 100,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 116 325,00 грн. було здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 року № 0001422203, у зв'язку із чим воно підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 року № 0001422203.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ ЯПИ" повністю задовольнити та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва 02 квітня 2012 року № 0001422203.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ ЯПИ" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва 02 квітня 2012 року № 0001422203.

3. Судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ ЯПИ" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій