Рішення № 24977631, 03.07.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2012 року справа № 5020-620/2012

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Алсуф'єва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу

за позовом Державного підприємства «Севастопольський морський рибний порт»

(вул. Рибаків, 5, м. Севастополь, 99014)

до Державного підприємства «Севастопольське управління океанічного риболовства»

(вул. Правди, 10, м. Севастополь, 99014)

про стягнення 41 600,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача -ОСОБА_1, довіреність № 14/01 від 03.01.2012;

від відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 50/3 від 23.01.2012.

Державне підприємство «Севастопольський морський рибний порт»(далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Державного підприємства «Севастопольське управління океанічного риболовства»(далі -відповідач) про стягнення 41 600,00 грн. заборгованості за договором безпроцентної цільової позики № 240 від 31.08.2010.

Позовні вимоги з посиланням на норми статей 833, 836 Цивільного кодексу України та статей 179, 193 Господарського кодексу України обґрунтовані тим, що відповідач, у порушення умов договору безпроцентної цільової позики № 240 від 31.08.2010, з урахуванням додаткових угод до нього, ухиляється від повернення одержаної суми позики у розмірі 41 600,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у засіданні суду надав відзив № 50/22 від 18.06.2012, в якому позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2010 між сторонами був укладений договір безпроцентної цільової позики № 240, за умовами якого позикодавець (позивач) у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, зобов'язувався передати у власність позичальнику (відповідачу) грошові кошти у сумі 41 600,00 грн. (надалі іменується - позика), а позичальник зобов'язувався використати позику за цільовим призначенням і повернути позику позикодавцеві у визначений цим договором строк. Згідно з п. 2 договору у зв'язку з тим, що між сторонами налагоджувались тісні взаємовигідні ділові відносини, позика надавалась позичальникові на безпроцентній основі. Цільове призначення позики: погашення заборгованості з заробітної плати (п. 3 договору).

У відповідності з п. 5 договору, позичальник мав повернути позику до 30 листопада 2010 року відповідно до листа № 50/74 від 25.08.2010. У пункті 6 договору сторони погодили, що передбачений у п. 5 цього договору термін може бути змінений у бік збільшення за згодою сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. За умовами п. 7 договору позика повертається у безготівковій формі на підставі платіжного доручення шляхом переведення відповідних коштів на поточний рахунок позикодавця. Згідно з п. 16 договору, він є укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позикодавцем позичальникові.

На виконання умов договору, позивачем було надано відповідачу позику у розмірі 41 600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1499 від 01.09.2010 на суму 41 600,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами були підписані додаткові угоди від 29.11.2010, від 28.02.2011 та від 31.05.2011. Останньою строк повернення позики був продовжений до 01.09.2011.

Проте, після настання вказаної дати відповідачем не було повернено позивачеві грошові кошти, що і спричинило звернення позивача до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання Відповідачем зобов'язання з повернення позикових коштів.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності зі ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 2 договору сторони домовились про безпроцентність позики за цим договором.

Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо умов вищевказаного договору безпроцентної цільової позики № 240 від 31.08.2010 та передано суму позики, у зв'язку з чим договір був укладений. Таким чином сторони зобов'язані діяти у межах укладеного ними на підставі вільного волевиявлення договору та у суворій відповідності його умовам

На підставі викладеного, суд вважає заборгованість Відповідача у розмірі 41 600,00 грн. доведеною та обґрунтованою.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 41 600,00 грн. суд вважає такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Севастопольське управління океанічного риболовства»(вул. Правди, 10, м. Севастополь, 99014; ідентифікаційний код 30526158, р/р 2600606883442 в АТ «Укрексімбанк», МФО 384986, або з інших рахунків) на користь Державного підприємства «Севастопольський морський рибний порт» (вул. Рибаків, 5, м. Севастополь, 99014; ідентифікаційний код 20709663, р/р 26004962503345 у ПАТ «ПУМБ», МФО 334851, або на інші рахунки) суму заборгованості у розмірі 41 600,00 грн. (сорок одна тисяча шістсот грн. 00 коп.), а також судовий збір у розмірі 1 609,50 грн. (одна тисяча шістсот дев'ять грн. 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.07.2012.

Суддя В.В. Алсуф'єв