Рішення № 24977526, 20.06.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2012 р. Справа № 5019/609/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика" (далі -Товариство) до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі -Підприємець) про стягнення заборгованості в сумі 26 776 грн. 63 коп. та зобов'язання повернути тару,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 за дов. від 3 січня 2012 року,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2012 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору поставки № Ф-417, укладеного 16 березня 2005 року між відкритим акціонерним товариством "Володимир-Волинська птахофабрика", правонаступником якого є позивач, та Підприємцем, останньому згідно видаткових накладних було передано у власність м'ясо бройлера та субпродукти на загальну суму 24 504 грн. 00 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару виконав лише частково, заборгувавши позивачу 22 219 грн. 00 коп. та не повернув тару, в якій поставлялась дана продукція, останній, посилаючись на статті 610-612, 625, 692 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статті 230, 231 Господарського кодексу України (далі -ГК України), статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", просив суд стягнути з Підприємця вищезазначену суму боргу, а також 465 грн. 14 коп. пені, 2 614 грн. 39 коп. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1 478 грн. 10 коп., нарахованих за несвоєчасне проведення розрахунків. Крім того, Товариство просило суд зобов'язати відповідача повернути йому тару -ящики поліетиленові в кількості 66 штук.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 17 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/609/12, розгляд якої було призначено на 3 травня 2012 року.

Ухвалою суду від 3 травня 2012 року розгляд справи відкладено на 24 травня 2012 року.

Ухвалою від 24 травня 2012 року розгляд справи відкладено на 7 червня 2012 року.

Ухвалою суду від 7 червня 2012 року строк розгляду спору було продовжено на 15 днів -до 28 червня 2012 року, розгляд справи відкладено на 20 червня 2012 року.

До початку судового засідання, призначеного на 20 червня 2012 року, на адресу суду надійшла заява позивача від 14 червня 2012 року № 546/1 про збільшення розміру позовних вимог. В обґрунтування даної заяви Товариство послалося на те, що на виконання вищезазначеного договору Підприємцю згідно видаткових накладних: № РН-0003255 від 2 лютого 2010 року, № РН-0004460 від 11 лютого 2010 року, № РН-0005498 від 21 лютого 2010 року, № РН-0012614 від 27 квітня 2010 року, № РН-0014697 від 11 травня 2012 року, № РН-0015538 від 16 травня 2010 року та № РН-0017119 від 27 травня 2010 року -був переданий товар на загальну суму 32 610 грн. 30 коп. Оскільки відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково, заборгувавши позивачу 22 219 грн. 00 коп., а також враховуючи те, що в порушення умов договору Підприємець не повернув тару, в якій була поставлена дана продукція, Товариство просило суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, 1 686 грн. 03 коп. пені, 425 грн. 88 коп. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 681 грн. 16 коп., нарахованих за несвоєчасне проведення розрахунків, а також 2 376 грн. 00 коп. вартості неповернутої тари. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні представник Товариства подав заяву про відмову від позову в частині стягнення з Підприємця суми пені в розмірі 1 686 грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 681 грн. 16 коп., 425 грн. 88 коп. інфляційних втрат, а також 2 376 грн. 00 коп. вартості неповернутої тари. Водночас представник позивача підтримав позов в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22 219 грн. 00 коп. та наполягав на задоволенні цієї вимоги.

У судові засідання, призначені на 3 травня 2012 року, 24 травня 2012 року, 7 червня 2012 року та 20 червня 2012 року, відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала суду про порушення провадження у справі від 17 квітня 2012 року та ухвали про відкладення розгляду справи від 3 травня 2012 року, 24 травня 2012 року та 7 червня 2012 року були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а саме: 35350, АДРЕСА_1. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну зберігання (а.с. 48-49, 66-67, 102-103, 107-108).

Отже, відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Слід також зазначити, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України строку вирішення даного спору.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2006 року між Підприємцем та відкритим акціонерним товариством "Володимир-Волинська птахофабрика", правонаступником якого є позивач, був укладений договір № Ф-417, за умовами якого останнє взяло на себе обов'язок поставити відповідачу товар, а саме: м'ясо бройлера та субпродукти, а Підприємець, у свою чергу, -прийняти та оплатити його вартість у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних, що виписуються на кожну партію товару.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Пунктом 2.1 вказаної угоди передбачено, що ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс-листів постачальника та вказується в накладних на кожну партію товару і містить у собі ПДВ.

За умовами пункту 3.3 договору датою постачання вважається дата виписки товарної накладної.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач поставив відповідачу власну продукцію -м'ясо бройлера та субпродукти на загальну суму 32 610 грн. 30 коп. (у т.ч. ПДВ), що підтверджується наданими Товариством видатковими накладними № РН-0003255 від 2 лютого 2010 року, № РН-0004460 від 11 лютого 2010 року, № РН-0005498 від 21 лютого 2010 року, № РН-0012614 від 27 квітня 2010 року, № РН-0014697 від 11 травня 2012 року, № РН-0015538 від 16 травня 2010 року та № РН-0017119 від 27 травня 2010 року (а.с. 113-119).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 16 березня 2005 року № Ф-417 свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Відповідно до пункту 2.2 оплата кожної партії товару здійснюється шляхом внесення авансового платежу в касу або на розрахунковий рахунок підприємства в сумі вартості товару, вказаній у товарній накладній.

Проте всупереч умовам договору Підприємець взятий на себе обов'язок по оплаті вартості даного товару виконав лише частково.

Так, згідно видаткової накладної № РН-0004460 від 11 лютого 2010 року відповідачу був поставлений товар на загальну суму 4 530 грн. 50 коп. Однак, як вбачається з тексту цієї накладної, вказаний товар був оплачений відповідачем лише на суму 2 500 грн. 00 коп. (а.с. 113). Згідно видаткової накладної № РН-0005498 від 21 лютого 2010 року Підприємцю був поставлений товар на загальну суму 5 598 грн. 60 коп., проте дана партія була оплачена останнім лише в сумі 1 600 грн. 00 коп. (а.с. 114). Водночас згідно накладної № РН-0014697 від 11 травня 2012 року відповідачу був поставлений товар на суму 3 364 грн. 00 коп., однак ця накладна була оплачена в сумі 4 064 грн. 00 коп. (а.с. 117).

Всього по вищезазначеним накладним відповідачем було сплачено 8 164 грн. 00 коп.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача вказав, що Підприємець здійснив переплату по наступним видатковим накладним: № РН-0003025 від 31 січня 2010 року -на суму 89 грн. 95 коп. (а.с. 129), № РН-0012330 від 27 квітня 2010 року -на суму 399 грн. 90 коп. (а.с. 81, 95), № РН-0014059 від 6 травня 2010 року -на суму 500 грн. 00 коп. (а.с. 128).

Всього по вказаним накладним відповідачем було переплачено 989 грн. 85 коп.

Також судом встановлено, що в період з 26 серпня 2010 року по 30 березня 2012 року Підприємцем було сплачено в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості 5300 грн. 00 коп. Даний факт підтверджується наданим Товариством реєстром банківських виписок по його рахунку (а.с. 95-97), зі змісту якого вбачається що 26 серпня 2010 року відповідачем було внесено на рахунок позивача 1000 грн. 00 коп., 17 вересня 2010 року -600 грн. 00 коп., 12 жовтня 2010 року -1000 грн. 00 коп., 13 жовтня 2010 року -2 000 грн. 00 коп., 4 березня 2011 року -500 грн. 00 коп., 30 березня 2012 року -200 грн. 00 коп.

Отже, на підставі викладених обставин судом встановлено, що в рахунок погашення основного боргу Підприємцем було сплачено 14 453 грн. 85 коп., у той час, як загальна вартість поставленого відповідачу товару складає 32 610 грн. 30 коп. Відтак, сума заборгованості відповідача перед Товариством за розрахунком суду складає 18 156 грн. 45 коп.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 16 березня 2005 року № Ф-417, яка за обрахунком суду складає, 18 156 грн. 45 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог Товариства до Підприємця про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що позивач не довів суду у встановленому законом порядку своїх вимог до відповідача щодо стягнення з нього решти нарахованої суми основного боргу, у цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Оскільки в судовому засіданні було подано заяву Товариства про відмову від позовних вимог про стягнення з Підприємця суми пені в розмірі 1 686 грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 681 грн. 16 коп., 425 грн. 88 коп. інфляційних втрат, а також 2 376 грн. 00 коп. вартості неповернутої останнім тари, яка підписана уповноваженою на це особою, не суперечить чинному законодавству та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про необхідність прийняття даної заяви та припинення провадженні у справі в цій частині на підставі вищезазначеної норми.

Одночасно згідно з вимогами частини 2 статті 78 ГПК України суд роз'яснює позивачу правові наслідки відмови від вказаних позовних вимог, якими є недопущення повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору, зокрема, повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 вищезазначеної статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, -повністю (частина 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір").

Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Оскільки Товариство звернулося до суду із позовом про стягнення з Підприємця (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14 червня 2012 року № 546/1) 27 388 грн. 07 коп., позивач на підставі вищезазначеної норми мав сплатити судовий збір у розмірі 1 609 грн. 50 коп.

Водночас з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 6 квітня 2012 року № 2483 вбачається, що за подачу даної позовної заяви позивач перерахував до Державного бюджету України 1 641 грн. 00 коп. судового збору.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що переплачену суму судового збору в розмірі 31 грн. 50 коп. слід повернути позивачу.

Крім того, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Пунктом 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 вищезазначеного Закону припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору.

Оскільки провадження у даній справі підлягає припиненню в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1 686 грн. 03 коп. пені, 3% річних у розмірі 681 грн. 16 коп., 425 грн. 88 коп. інфляційних втрат, а також 2 376 грн. 00 коп. вартості неповернутої тари, всього 5 169 грн. 07 коп., суд на підставі вказаної норми Закону також дійшов висновку про необхідність повернення позивачу з Державного бюджету України 303 грн. 77 коп. судового збору, сплаченого ним згідно вищезазначеного платіжного доручення.

Всього на користь Товариства з Державного бюджету України підлягає поверненню 335 грн. 27 коп. судового збору.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 78, пунктом 4 частини 1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (35350, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика" (44700, Волинська область, Володимир-Волинський район, село Федорівка, ідентифікаційний код: 00851376) 18 156 (вісімнадцять тисяч сто п'ятдесят шість) грн. 45 коп. основного боргу, а також 1 066 (одну тисячу шістдесят шість) грн. 99 коп. судового збору.

Повернути публічному акціонерному товариству "Володимир-Волинська птахофабрика" (44700, Волинська область, Володимир-Волинський район, село Федорівка, ідентифікаційний код: 00851376) з Державного бюджету України 335 (триста тридцять п'ять) грн. 27 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі № 5019/609/12 в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика" про стягнення з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 1 686 грн. 03 коп. пені, 3% річних у розмірі 681 грн. 16 коп., 425 грн. 88 коп. інфляційних втрат, а також 2 376 грн. 00 коп. вартості неповернутої тари припинити.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25 червня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко