Рішення № 24977507, 18.06.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" червня 2012 р.Справа № 5017/1068/2012

За позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області

до Відповідачів: 1) приватного підприємства "Берег"

2) підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ"

За участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Концерн "Військторгсервіс"

про визнання недійсним договору та стягнення 211 702, 52 грн.

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників:

від прокурора: не з'явився

від позивача 1: ОСОБА_1 -довіреність від 01.12.2011р.

від позивача 2: ОСОБА_2 -довіреність від 03.01.2012р.

від відповідача 1: ОСОБА_3 -довіреність від 23.01.2012р.

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: ОСОБА_4 -довіреність від 23.01.2012р.

ОСОБА_1 -довіреність від 23.01.2012р.

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі -МОУ) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (надалі -РВ ФДМУ) до приватного підприємства "Берег" (надалі -ПП "Берег") та до підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" (надалі -ПІІ "ВІП-РЕНТ") в якому просить суд визнати недійсним з часу укладення договір суборенди нерухомого майна -нежитлових приміщень площею 31 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а від 29.02.2008р., укладений між відповідачами та стягнути з ПП "Берег" на користь Державного бюджету України -РВ ФДМУ збитки у сумі 211 702,52 грн., з яких: 147548,44 грн. -сума отримана за договором суборенди від 29.02.2009р., 14017,10 грн. -3% річних та 50136,98 грн. -інфляційні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.04.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 5017/1068/2012 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

23.04.2012р. від представника МОУ та концерну "Військторгсервіс" на адресу суду надійшло клопотання (вх. № 12267/2012) в якому з посиланням на приписи ст. 38 ГПК України представник просить суд витребувати у ЦО ПАТ "МАРФІН БАНК" довідку стосовно операцій за рахунками ПП "Берег" за період з 29.02.20108р. по 21.04.2011р. щодо надходження коштів від ПІІ "ВІП-РЕНТ".

У задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено з підстав його необґрунтованості та невідповідності суті заявленого позову.

07.05.2012р. суд отримав від Військового прокурора заяву про уточнення позову (вх. № 13902/2012) відповідно до якої прокурор уточнив свої вимоги в частині стягуємої сум, а саме просить стягнути з ПП "Берег" на користь Державного бюджету України -РВ ФДМУ: 147548,44 грн. - кошти, отримані від ПІІ "ВІП-РЕНТ" за договором суборенди нерухомого майна -нежитлових приміщень площею 31 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а від 29.02.2008р., 14017,10 грн. -3% річних та 50136,98 грн. -інфляційних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.06.2012р. за письмовим клопотанням представника ПП "Берег" (а.с.132) термін розгляду справи було продовжено до 21.06.2012р.

Представник Військового прокурора заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Представник позивача 1 -МОУ позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях (вх. №№ 1219/2012, 14190/2012).

Представник позивача 2 -РВ ФДМУ, в судових засіданнях позовні вимоги прокурора підтримав, просив суд їх задовольнити, письмової позиції щодо позову суду не надав.

Представник відповідача 1 -ПП "Берег" проти позову прокурора заперечує, просить у їх задоволені відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 18627/2012).

Відповідач 2 -ПІІ "ВІП-РЕНТ", був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, а саме, за його юридичною адресою, вказаною у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 09.04.2012р., що підтверджується корінцями поштових повідомлень, які є у матеріалах справи, поряд з цим, її представник в судове засідання не з'явилися, про поважність неявки суд не повідомив, згідно наданого суду відзиву на позов (вх. № 15285/2012) своєї позиції щодо позову прокурора не висловив.

Представник третьої особи -концерну "Військторгсервіс", позовні вимоги прокурора підтримує, просить суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях (вх. №№ 1219/2012).

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані учасниками судового процесу докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

28.08.2006р. між РВ ФДМУ (орендодавець) та ПП "Берег" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності.

За умовами п.1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (об'єкт оренди), а саме: нежитлові приміщення адміністративної окремо розташованої 2-поверхової будівлі (532,6 м2) з гаражем (72,1 м2) на території в/м № 118 ДП МОУ "ОУНР", загальною площею 604,7м2, що перебуває на балансі ДП МОУ "Одеське управління начальника робіт" (балансоутримувач) та які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а.

Відповідно до п. 2.4. договору об'єкт оренди залишається на балансі ДП МОУ "Одеське управління начальника робіт" з зазначенням того, що цей об'єкт є орендованим. Правонаступником прав та обов'язків, згідно наказу МОУ від 25.07.2006р. за 3 456 визначено ДП МОУ "Управління торгівлі Південного оперативного командування".

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995р. № 786 із змінами, і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (липень 2006р.): 21429,02 грн. , а саме: за нежитлові приміщення адміністративної окремо розташованої 2-поверхової будівлі, загальною площею 532,6 м2 -20553,68 грн.; за гараж загальною площею 72,1 м2 -875,34 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно з п.3.4 договору орендна плата перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30%.

Відповідно до п. 5.9. договору орендар не має права передавати об'єкт оренди у суборенду.

Згідно із п.п. а п. 9.3. договору орендодавець має право вимагати розірвання договору та (або) відшкодування збитків у разі, якщо орендар передав об'єкт оренди у суборенду.

Пунктом 10.1. встановлено, що договір укладено терміном до 20.08.2007р., включно.

Пунктом 10.9. договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, який був передбачений цим договором за умови погодження ДП МОУ.

28.08.2006р. за актом приймання-передачі РВ ФДМУ передало, а ПП "Берег" прийняло об'єкт оренди.

28.02.2007р. між РВ ФДМУ та ПП "Берег" було укладено договір про внесення змін до договору оренди від 28.08.2006р. (обліковий номер договору 3 20984091029) державного нерухомого майна, що належить до Державної власності.

Відповідно до якого було змінено розмір орендної плати, а саме, п. 3.1. договору викладено у наступному вигляді: Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995р. № 786 із змінами, і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (липень 2006р.): 34210,14 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

03.12.2007р. між РВ ФДМУ та ПП "Берег" було укладено договір про внесення змін до договору оренди від 28.08.2006р. (обліковий номер договору 3 20984091029) державного нерухомого майна, що належить до Державної власності. Відповідно до якого термін дії договору було продовжено до 28.08.2008р. включно.

29.02.2008р. між ПП "Берег" (орендар) та ПІІ "ВІП-РЕНТ" (суборендар) було укладено договір суборенди нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а.

Відповідно до п.1.1. договору суборенди орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно -нежитлові приміщення будівлі, загальною площею 31 м2, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а.

Згідно із п.3.1. договору суборенди розмір суборендної плати становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку 3261,46 грн.

За приписами п. 9.1. договору суборенди договір діє строком з лютого 2008р. по лютий 2009р.

29.02.2008р. за актом приймання-передачі ПП "Берег" передало, а ПІІ "ВІП-РЕНТ" прийняло об'єкт суборенди.

Як вбачається із листа РВ ФДМУ за № 11-05-01167 від 17.03.2010р. (а.с33-34) 08.01.2009р. ПП "Берег" за актом приймання передачі повернув орендоване нерухоме майно балансоутримувачу, при цьому, враховуючи поточну заборгованість ПП "Берег" зі сплати орендної плати, РВ ФДМУ цей акт не було підписано, а подано позов до господарського суду Одеської області про стягнення з ПП "Берег" заборгованості.

29.01.2010р. ПП "Берег" було надано докази сплати боргу з оренди і, як зазначає РВ ФДМУ, акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди було підписано РВ ФДМУ.

Проте, як зазначає у позові прокурор та підтверджується матеріалами справи, 10.02.11р. проводилася прокурорська перевірка приміщень розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4-А, в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів. По результатам якої був складений протокол огляду приміщень від 10.02.11р., відповідно до якого було встановлено, що приміщення використовується ПП "БЕРЕГ" та зазначено, що ПП "БЕРЕГ" вищевказані приміщення після закінчення договору оренди від 28.06.06р. протиправно не повернуло Концерну "Військторгсервіс" як балансоутримувачу.

Враховуючи те, що після закінчення строку дії договору та після підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди відповідач 1 не повернув об'єкт оренди та фактично безпідставно його використовує, Військовий прокурор Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Фонду державного майна України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Концерну "Військторгсервіс" звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача Приватного підприємства "БЕРЕГ" на користь Державного бюджету України неустойки у розмірі 1710507грн. за період з 08.01.2009р.(підписання акту приймання-передачі майна) по 08.12.10р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2011р. по справі 35/17-1458-2011 яке набрало законної сили 21.11.2011р. згідно постанови ВГСУ від 21.11.2011р., позов військового прокурора задоволено частково, стягнуто з ПП "Берег" на користь Державного бюджету України неустойку у розмірі 53595,86 грн.

Крім того, матеріалами справи (а.с. 56) встановлено, що Військовою прокуратурою Одеського гарнізону 10.02.2011р. була здійснена прокурорська перевірка, під час якої проведено огляд приміщень об'єкту державної власності, розташованого по вул. Успенська, 4-А, у м. Одесі та встановлено, що в трьох приміщеннях даної будівлі (згідно техпаспорту: №5 площею 4.3 м2 №6 - 10 м2, №7 -16,4 м2, загальною площею 30,7 м2) розташовується Підприємство з іноземними інвестиціями „ВІП-РЕНТ" і яке має найменування „AVIS REN A CAR & LEASING".

Як зазначив у своїх письмових поясненнях відповідач 2 -ПІІ "ВІП-РЕНТ" йому було не відомо про зміст пункту 5.9. договору оренди нерухомого майна, що належить державі від 28.08.2006р., а коли він про це дізнався, то 21.04.2011р. між ПП "Берег" та ПІІ "ВІП-РЕНТ" було укладено Додаткову угоду № 3 до договору суборенди нерухомого майна від 29.02.2008р. про дострокове припинення з 17.04.2011р. дії вказаного договору суборенди нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а.

21.04.2011р. між ПП "Берег" та ПІІ "ВІП-РЕНТ" було укладено акт повернення майна за договором суборенди від 29.02.2008р.

Як зазначає військовий прокурор, на його думку оспорюваний договір суборенди від 29.02.2008р., укладений між відповідачами під обманом, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі позивачів, а тому повинен бути визнаний судом недійсним. З урахуванням зазначеного прокурор також вважає що у зв'язку із укладенням ПП "Берег" договору суборенди внаслідок обману державі в особі РВ ФДМУ завдано збитків, які слід стягнути з відповідача 1, що й зумовило звернення прокурора з відповідним позовом до господарського суду Одеської області.

Проаналізувавши матеріали справи, вислухавши доводи та заперечення представників сторін, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16. ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 230 ЦК України визначає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як зазначено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурором заявлено позов в інтересах держави в особі МОУ та РВ ФДМУ жодний із яких не були стороною оспорюваного договору суборенди, крім того прокурором у встановленому законом порядку не надано суду доказів наявності умислу в діях відповідача 1, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, як то зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 року.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як встановлено судом, ПП "Берег" при укладені із ПІІ "ВІП-РЕНТ" оспорюваного договору суборенди було порушено приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме п.1, 2 ст. 10 , відповідно до яких передача цілісних майнових комплексів у суборенду забороняється. Орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Як вбачається із п. 5.9. договору оренди укладеного ПП "Берег" із РВ ФДМУ орендар не має права передавати об'єкт оренди у суборенду, тобто відповідач 1 при укладені із ПІІ "ВІП-РЕНТ" оспорюваного договору суборенди порушив саме зазначені приписи договору та закону.

Як зазначено в другому абзаці п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З урахуванням наведеної позиції Пленуму ВГСУ, а також оцінюючи спірні правовідносини у сукупності, суд дійшов до висновку, що вимога прокурора щодо визнання недійсним договору суборенди нерухомого майна -нежитлових приміщень площею 30,7 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а від 29.02.2008р., укладений між відповідачами, є законною, а тому підлягає задоволенню.

В частині стягнення з ПП "Берег" на користь РВ ФДМУ грошових коштів, отриманих за договором суборенди від ПІІ "ВІП-РЕНТ", 3% річних та інфляційних, суд вважає, що позовна вимога ОМР також підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В якості підстав стягнення з ПП "Берег" коштів, отриманих за договором суборенди від ПІІ "ВІП-РЕНТ", 3% річних та інфляційних прокурор посилається на приписи законодавства України, а саме на приписи ст. 22, 535, 625, 1214 ЦК України та на ст. 179,193, 224, 226 Господарського кодексу України.

Статтю 22 ЦК України, відповідно до якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 1214 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ч.1, 7 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 224 ГК України визначає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Крім того, в обґрунтування своєї правової позиції по позову, прокурор послався на п. 18 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" із змінами та доповненнями, в якому зазначене наступне: Якщо господарський суд, розглядаючи справу, встановить, що одна із сторін діяла умисно в угоді, яку укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або уклала угоду шляхом обману, погрози, зловмисної угоди з представником другої сторони, господарський суд на виняток із зазначених загальних правил усе виконане такою стороною і належне з неї другій стороні у відшкодування одержаного звертає в доход держави. За неможливості передачі майна в доход держави в натурі стягується його вартість.

Проте, в матеріалах справи відсутні, а прокурором у встановленому законом порядку не надані суду належні та припустимі докази укладення оспорюваного договору суборенди шляхом обману.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги Військового прокурора Одеського гарнізону частково підтверджуються матеріалами справи, є обґрунтованими та законним, а тому підлягають частковому задоволенню.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідачів пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.32,33,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір суборенди нерухомого майна -нежитлових приміщень площею 30,7 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4а від 29.02.2008р., укладений між приватним підприємством "Берег" та підприємством з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ".

3. Стягнути з приватного підприємства "Берег" (6500, м. Одеса, вул. Коблевська, 45, код ЄДРПОУ 31347641) на Державного бюджету України (п/р 31210206783008 в ГУ ДКСУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 37607526, код класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) витрати по сплаті судового збору в сумі -536,50 грн.

4. Стягнути з підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" (01013, м. Київ, вул. Госпітальна, 4, код ЄДРПОУ 25264533) на Державного бюджету України (п/р 31210206783008 в ГУ ДКСУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 37607526, код класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) витрати по сплаті судового збору в сумі -536,50 грн.

5. В іншій частині позову -відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 22.06.2012р.

Суддя Цісельський О.В.