Ухвала суду № 24959824, 11.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2012 року м. Київ К-2017/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові

на постанову Господарського суду Львівської областi від 02.10.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 р.

у справі №28/178А

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Львові,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Головного управління державного казначейства України у Львівській області,

та за участю Військової прокуратури Західного регіону України,

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові (далі -відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Львівської областi від 02.10.2008 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 р., позовні вимоги задоволено, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 05.06.2008 р. №6642301/3/10451 (від 19.03.2008 р. №6642301/2/10451, від 21.01.2008 р. №6642301/1/10451 та від 20.11.2007 р. №6642301/0/10451).

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача від позивача на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за жовтень, грудень 2006 року, та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2006 року та січень 2007 року, результати якої оформлені актом від 19.11.2007 р. №187/23-4/07684556.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.3, 1.7, 1.8 ст.1, пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 2 858 984,33 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2006 року та січень 2007 року на суму 2 858 984,33 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством Оборони України (комітент) укладено договір комісії від 20.12.2005 р. №251/6/134-05 з ДК «Укрспецекспорт»(комісіонер), згідно умов якого комітент уповноважив комісіонера, а останній взяв на себе зобов'язання за комісійну винагороду укласти договір з позивачем (покупець) на реалізацію військового майна (авіаційної техніки).

Комісіонером на виконання умов договору з комітентом було укладено договір купівлі-продажу від 21.12.2005 р. №USE - 20.2-419-D/К-05 з позивачем, згідно якого в період з січня по грудень 2006 року останнім було закуплено 14 літаків (4 з яких припадають на період жовтень-грудень 2006 р., що перевірявся податковим органом).

По взаєморозрахунках позивача та ДК «Укрспецекспорт»було встанводено, що: сума податку на додану вартість по податковій накладній від 06.10.2006 р. №994 на загальну суму 12 882 441,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 147 073,50 грн. включена ДК «Укрспецекспорт»до податкового зобов'язання відповідного періоду, відображена у реєстрі виданих податкових накладних, та відповідає даним податкової декларації з ПДВ за жовтень 2006р.; сума податку на додану вартість по податковій накладній від 08.12.2006 р. №1231 на загальну суму 4 271 465,00 грн., у т.ч. ПДВ 711 910,83 грн. включена ДК «Укрспецекспорт»до податкового зобов'язання за грудень 2006 р. та відображена в реєстрі виданих податкових накладних за грудень 2006р. Дані реєстру відповідають даним податкової декларації з ПДВ за грудень 2006 р.

З огляду на те, що Міністерство Оборони України не є платником податку на додану вартість, податковий орган дійшов висновку, що позивач не має права на відшкодування податку на додану вартість з операцій купівлі-продажу 4-х літаків за договором від 21.12.2005 р. №USE - 20.2-419-D/К-05, укладеним із ДК «Укрспецекспорт», оскільки, на його думку, зміст норм Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає виникнення у платника податків права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість лише за умови фактичного надходження вказаного податку до бюджету, тоді як у даному випадку сплачений позивачем податок фактично не надійшов до бюджету.

Із такими доводами обґрунтовано не погодились попередні судові інстанції, з огляду на таке.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у свого безпосереднього постачальника, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Положення Закону України «Про податок на додану вартість», так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Вимога п 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Надані позивачем документи давали судам попередніх інстанцій підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, а тому їх оцінка судом відповідає правильному застосуванню пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що наявні у позивача податкові накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість», та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської областi від 02.10.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 р. у справі №28/178А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.