Постанова № 24959206, 20.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

20 червня 2012 року 17 год. 33 хв. № 2а-4149/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н.Є., при секретарі судового засідання Томилець Ю.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Флеш» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проВизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Флеш»(надалі - також «Позивач», ТОВ Фірма «Флеш») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі -також «Відповідач», «ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС») про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року №0008962312, від 13 грудня 2011 року №0008972312.

Позовні вимоги мотивовані тим, що перевірка, за результатами якої винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, проведена з порушенням норм податкового законодавства та грубим порушенням прав платника податку, висновки акту перевірки є хибними та надуманими, а також оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки їх винесено всупереч вимогам чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства.

Крім того, представник Позивача посилається на те, що договори, укладені між Позивачем та його контрагентом мали реальний характер і були спрямовані на досягнення економічного ефекту у формі отримання прибутку, а висновки Відповідача викладені в акті перевірки спростовуються фактичними обставинами справи та положеннями чинного законодавства України.

Представники Відповідача -Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби, - в судових засіданнях проти позовних вимог заперечували, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просили відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов та зазначали про те, що діяльність контрагента Позивача була спрямована на надання податкової вигоди, а також те, що підприємство контрагент Позивача зареєстровано невстановленими особами без справжнього наміру здійснювати діяльність пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або надання послуг. Використовуючи реквізити та банківський рахунок підприємства контрагента Позивача невстановлені слідством особи документально оформлювали неіснуючі операції з отримання та продажу товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг. Після цього, зазначені документи передавались замовниками послуг для їх відображення в бухгалтерському та податковому обліках з метою незаконного формування податкового кредиту та валових витрат, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, незаконного відшкодування податку на додану вартість.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність частково).

На підставі пункту 78.1.11, пункту 78.1. статті 78 податкового Кодексу України, направлення на перевірку від 11 листопада 2011 року №3183/23-12 та наказу від 10 листопада 2011 року №3053 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва (правонаступник -ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС) було проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Флеш»з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податків та зборів по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Богемія Ю.С.»за період з 1 січня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами проведеної перевірки Відповідачем було складено Акт від 24 листопада 2011 року № 2451/2312/31520728, в якому зафіксовано порушення Позивачем вимог:

- пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при визначенні суми податку на прибуток встановлено його заниження всього у сумі 194 806,00 грн, в тому числі 9 місяців 2010 року - 194 806,00 грн.

- пп. 7.4.5 п. 7.4., пп.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», при визначенні суми ПДВ, призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 155845,00 грн., в тому числі по періодам: липень 2010 року -150290,00 грн., серпень 2010 року -5555,00 грн.

На підставі акту перевірки від 24 листопада 2011 року № 2451/2312/31520728, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2011 року №0008962312, яким ТОВ Фірма «Флеш» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 194807,00 грн., в тому числі 155845,00 грн. -основного платежу та 38962,00грн. - штрафних санкцій.

- податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2011 року №0008972312, яким ТОВ Фірма «Флеш» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 243508,00 грн., в тому числі 194806,00 грн. -основного платежу та 48407,00 - штрафних санкцій.

Позивач вважає вищевказані податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2011 року №0008962312 та від 13 грудня 2011 року №0008972312 такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року №0008962312, від 13 грудня 2011 року №0008972312, як рішень суб'єкта владних повноважень.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

? Порядок обчислення і плати податку на додану вартість (станом на період, що підлягав перевірці) визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 7.4.1 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (абзац 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного податкового законодавства України ґрунтується, в тому числі, на аналізі характеру господарської діяльності контрагента Позивача -ТОВ «Богемія Ю.С.».

В той же час, відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, «оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу фінансової діяльності ТОВ «Богемія ЮС»є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагента відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків в частині податкового обліку Позивача.

Як зазначено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/14526/11, «В основу здійснення оспорюваних донарахувань ДПІ було покладено висновок про нікчемність договорів, на підставі яких відбувалася поставка позивачеві спірних послуг. Втім відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції. Адже господарська операція (тобто дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. Оцінка господарських операцій та їх змісту може здійснюватися окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобовязання, оскільки дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції, і навпаки недотримання вимог цивільного чи господарського законодавства не тягне за собою автоматичної зміни відображення господарських операцій у податковому обліку».

Таким чином, Суд акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій за договором, укладеним безпосередньо між ТОВ Фірма «Флеш»та ТОВ «Богемія ЮС».

Відповідно до вимог норм Закону України «Про податок на додану вартість», включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

? Порядок оподаткування прибутку підприємств визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Порядок визначення валових витрат врегульовано статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Види витрат, які не включаються до валових, визначено пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза. Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Так, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною та характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відтак, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього -відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

Як підтверджується матеріалами справи, 30 червня 2010 року між ТОВ «Фірма «Фреш»(Покупець) та ТОВ «Богемія ЮС»(Постачальник) було укладено Договір № 04/10/п про надання транспортних послуг (надалі -також «Договір № 4»), відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати товар, а Покупець зобов'язаний прийняти та оплатити за нього та договір підряду №2/п, відповідно до якого Замовник (ТОВ Фірма «Флеш») доручає Виконавцю ( ТОВ «Богемія Ю.С.») зобов'язується виконати роботу по збиранню меблів.

В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, операції підряду та купівлі-продажу по зазначених вище угодах між ТОВ Фірма «Флеш» та його контрагентом ТОВ «Богемія Ю.С.»є нікчемними з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства, а тому у позивача не виникає права на віднесення до валових витрат, на підставі актів прийняття виконаних робіт, наданих на виконання таких угод та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, на підставі податкових накладних, наданих на виконання таких угод.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «… дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за Довором поставки № 06/10/п та Договором підряду № 2/п, укладеними між ТОВ Фірма «Фреш»та ТОВ «Богемія Ю.С.», із з'ясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості наданих послуг, особливостей та форми їх надання та отримання, подальшого використання результатів отриманих від Виконавця послуг в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами вищевказаних договорів повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цих договорів, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов Договору від 30 червня 2010 року №06/10/п ТОВ «Богемія ЮС»поставлено товар, про що свідчать видаткові накладні: від 1 липня 2010 року №22 на загальну суму 257 730,00 грн., від 5 липня №23 на загальну суму 241 854,00 грн., від 5 липня 2010 року №24 на загальну суму 259 500 грн. На виконання договору ТОВ «Богемія Ю.С.»виписало податкові накладні: від 1 липня 2010 року №22 на загальну суму 257 730,00 грн., в тому числі ПДВ - 51546,00 грн.; від 5 липня №23 на загальну суму 241 854,00 грн., в тому числі ПДВ -40309,00; від 5 липня 2010 року №24 на загальну суму 259 500 грн., в тому числі ПДВ - 51900,00 грн.

Згідно пояснень представника Позивача, виконання умов договору підряду від 30 червня 2010 року №1/п підтверджується тим, що всі роботи здійснювались згідно додатку №1 до договору «Розцінки на послуги збирання меблів», про що свідчить первинна документація,зокрема :

- акт виконаних робіт від 31 серпня 2010 року, згідно якого ТОВ «Богемія Ю.С.»було надано послуг по складанню меблів на загальну суму 33 331,00 грн.;

- акт виконаних робіт від 31 липня 2010 року, згідно якого ТОВ «Богемія Ю.С.»було надано послуг по складанню меблів на загальну суму 39 210,00 грн.

Внаслідок виконання послуг ТОВ «Богемія Ю.С.»було виписано: податкову накладну від 31 липня 2010 року №86, згідно якої Виконавцем було здійснено послуг на загальну суму 39210 грн., в тому числі ПДВ - 6535,00 грн., та податкову накладну від 31 серпня 2010 року № 208, згідно якої Виконавцем було здійснено послуг на загальну суму 33331,00 грн., в тому числі ПДВ - 5555,17 грн.

Фактичне виконання послуг, як стверджує представник Позивача, підтверджує первинна документація зокрема:

- наряд на збирання меблів з 28 липня 2010 року по 31 липня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 22 липня 2010 року по 24 липня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 19 липня 2010 року по 11 липня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 16 липня 2010 року по 18 липня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 13 липня 2010 року по 15 липня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 4 липня 2010 року по 6 липня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 28 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 22 серпня 2010 року по 24 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 22 серпня 2010 року по 24 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 19 серпня 2010 року по 21 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 16 серпня 2010 року по 18 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 13 серпня 2010 року по 15 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 10 серпня 2010 року по 12 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 7 серпня 2010 року по 9 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 4 серпня 2010 року по 6 серпня 2010 року;

- наряд на збирання меблів з 1 серпня 2010 року по 3 серпня 2010 року;

Отримання товару від ТОВ «Богемія Ю.С.»та реальне здійснення збирання меблів, в результаті чого було виготовлено товар підтверджується відомостями руху товарів на складі за липень 2010 року по квітень 2012 року(том 1 а.с.185-250; том 2 а. с. 1-24, 203-250; том 3 а.с.1-43), які підписані головним бухгалтером та завідуючим складом ТОВ Фірма «Флеш».

Оплата Позивачем поставки та послуг збирання меблів відбувалась шляхом безготівкового розрахунку, про що свідчать банківські виписки ( том 2 а.с.29-68)

Меблі, поставлені та зібрані ТОВ «Богемія Ю.С.»Позивачем у майбутньому реалізувалися згідно договорів, укладених між ТОВ Фірма «Флеш»та адміністраторами магазину «Меблевий центр ФЛЕШ», зокрема між ними було укладено договори купівлі-продажу: від 16 червня 2010 року № 0МФ00506, від 12 липня 2010 року № 0МФ00577, від 5 червня 2010 року № 03Ф00040.

До вищезазначених договорів покупцями додавались заявки, згідно яких замовлялись меблі (том 2, а.с.98,102,107-109). В результаті отримання товару згідно заявок адміністраторами магазину «Меблевий центр»було здійснено оплату, про що свідчать розрахункові чеки ( том 2, а.с.99,106).

Крім того, товари реалізовувались й іншим контрагентам, що підтверджують:

- видаткова накладна від 15 вересня 2010 року №9/15-009, згідно якої ТОВ «Русь Даймонт»було отримано у власність товари згідно замовлення, про що додатково свідчить довіреність на отримання цінностей від 9 вересня 2010 року №7;

- податкова накладна від 25 вересня 2010 року №9/24-005, видаткові накладні від 5 листопада 2010 року №11/05-002, від 5 листопада 2010 року №11/05-001, від 28 квітня 2011 року №4/28-005, від 24 березня 2011 року №3/24-006, від 24 січня 2011 року №1/23-014, від 24 січня 2011 року №1/23-013, від 15 жовтня 2010 року №10/15-011, від 15 жовтня 2010 року №10/15-012 згідно яких Позивачем було поставлено товар ТОВ «Марго Групп», про що додатково свідчить довіреності на отримання цінностей від 23 вересня 2010 року №98, від 3 листопада №135, від 19 квітня 2011 року №91, від 16 березня 2011 року №56, від 24 січня 2011 року №14, від 15 жовтня 2010 року №114 ;

- видаткові накладні від 17 вересня 2010 року №9/17-001, від 17 вересня 2010 року №9/17-002, від 19 листопада 2010 року №11/19-003, від 19 листопада 2010 року №11/19-003, від 2 листопада 2010 року №11/10-005, від 29 липня 2010 року №7/29-004, від 29 липня 2010 року №7/29-003, від 7 липня 2010 року №7/08-002, від 7 липня 2010 року №7/08-001, від 25 серпня 2010 року №8/25-001, від 25 серпня 2010 року №8/25-003, від 25 серпня 2010 року №8/25-003, від 25 серпня 2010 року №8/25-007, від 16 грудня 2010 року №12/16-003, від 16 грудня 2010 року №12/16-004, від 16 грудня 2010 року №12/16-005, від 16 грудня 2010 року №12/16-006, від 29 жовтня 2010 року №19/29-003, від 29 жовтня 2010 року №19/29-004, від 29 жовтня 2010 року №19/29-002, від 29 жовтня 2010 року №19/29-007, від 6 жовтня 2010 року №10/06-013, від 6 жовтня 2010 року №10/06-013, згідно яких Приватним підприємством Багатогалузевою фірмою «Консоль»було отримано у власність товари згідно замовлень, про що додатково свідчать довіреності на отримання цінностей від 15 вересня 2010 року №124, від 17 листопада 2010 року №189, від 10 листопада 2010 року №171, від 27 липня 2010 року №87, від 7 липня 2010 року №83, від 21 серпня 2010 року №103, від 15 грудня 2010 року 217, від 26 жовтня 2010 року №157, від 6 жовтня 2010 року №152;

- видаткові накладні від 6 вересня 2010 року №9/06-002, від 23 червня 2011 року №6/23-002, від 22 жовтня 2010 року №10/22-001, від 22 жовтня 2010 року №10/20-022, згідно яких ТОВ «Авіва»було отримано у власність товари згідно замовлення, про що додатково свідчать довіреності на отримання цінностей від 6 вересня 2010 року №185, від 22 червня 2011 року, від 20 жовтня 201 року №199;

- видаткові накладні від 24 листопада 2010 року №11/24-015, від 6 травня 2011 року №5/06-003, від 6 травня 2011 року №5/06-002, від 8 квітня 2011 року, №4/08-004, від 29 квітня 2011 року №4/29-011, від 29 квітня 2011 року №4/29-010, від 31 березня 2011 року №3/31-013, від 31 березня 2011 року №3/31-012, від 21 жовтня 2010 року №10/21-018, від 21 жовтня 2010 року №10/21-019, від 21 жовтня 2010 року №10/21-020, згідно яких ТОВ «Гардлайн»було отримано у власність товари згідно замовлення, про що додатково свідчать довіреності на отримання цінностей від 24 листопада 2010 року №182, від 29 квітня 2011 року №103, від 5 квітня 2011 року №83, від 22 квітня 2011 року №99, від 31 березня 2011 року №80, від 21 жовтня 2010 року №155;

- видаткові накладні від 22 листопада 2010 року №11/22-008, від 19 листопада 2010 року №11/19-003, згідно яких ПП «Гроцький транс експедиція»було отримано у власність меблі згідно замовлень, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 22 листопада 2010 року №1178;

- видаткова накладна від 16 листопада 2010 року №11/16-001, згідно якої ТОВ «Український рекламний дім»було отримано меблі, що підтверджується довіреністю на отримання цінностей від 15 листопада 2010 року №076983;

- видаткова накладна від 5 листопада 2010 року №11/05-012, згідно якої ТОВ «ЦПП «Сеартгруп»було отримано у власність меблі згідно замовлення від 3 листопада 2010 року, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 5 листопада 2010 року №1;

- видаткова накладна від 5 листопада 2010 року №7/15-001, згідно якої ФОП ОСОБА_2 отримав у власність меблі згідно замовлення від 6 листопада 2010 року;

- видаткові накладні від 22 липня 2010 року №7/22-010, від 9 липня 2010 року №7/09-011, від 11 серпня 2010 року №8/11-002, від 3 вересня 2010 року №9/03-018, від 2 вересня 2010 року №9/02-014, від 3 вересня 2010 року №9/03-017, згідно яких ТОВ «Аста Стиль»отримано у власність меблі згідно замовлень, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 9 липня 2010 року №147, від 11 серпня 2010 року №171, від 2 вересня 2010 року №182;

- видаткові накладні від 30 липня 2010 року №7/30-001, від 30 липня 2010 року №7/30-002, від 30 липня 2010 року №7/30-003, згідно яких СПД ОСОБА_3 було отримано у власність меблі згідно замовлення від 22 липня 2010 року, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 22 липня 2010 року №156;

- видаткова накладна від 2 липня 2010 року №7/02-004, згідно якої ТОВ «Криммосмед»було отримано у власність меблі згідно замовлення від 22 червня 2010 року, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 2 липня 2010 року №60;

- видаткова накладна від 8 липня 2010 року №7/02-003, згідно якої Посольство США було отримано у власність меблі, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 7 липня 2010 року №854864;

- видаткова накладна від 2 грудня 2010 року №12/02-001, згідно якої ТОВ «роздрібно-торговельна система «Експо-центр»було отримано у власність товари, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 1 грудня 2010 року №104;

- видаткова накладна від 7 червня 2011 року №6/07-020, згідно якої ТОВ «Євро-Центр»було отримано у власність меблі згідно замовлення від 27 квітня 2011 року, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 7 червня 2011 року №004;

- видаткова накладна від 27 серпня 2010 року №8/27-006, згідно якої ВАТ «Київське АТП-2240»було отримано у власність меблі, про що також свідчить довіреність на отримання цінностей від 26 серпня 2010 року №677273;

- видаткова накладна від 8 червня 2011 року №6/08-003, згідно якої ТОВ «НВК «Золоче»було отримано у власність товари, про що свідчить довіреність на отримання цінностей від 8 червня 2011 року №1;

- видаткова накладна від 21 лютого 2011 року №2/21-015, згідно якої ТОВ «Меблева Компанія України»було отримано у власність меблі, про що свідчить довіреність на отримання цінностей від 21 травня 2011 року №203.

Окрім вищезазначеного, як встановлено Судом та підтверджується матеріалами справи, Позивачем здійснено продаж товарів, які стали його власністю внаслідок виконання зобов'язань ТОВ «Богемія Ю.С», про свідчать товарні чеки (том 3, а.с.43-250)

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України ґрунтується на аналізі господарської діяльності його контрагента.

Зокрема, як зазначено в Акті перевірки, «…В провадженні СВ ПМ ДПА у місті Києва знаходиться кримінальна справа відносно Голови правління кредитної спілки «Дніпро-довіра»ОСОБА_4 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3. ст..212 КК України, відносно невстановлених слідством осіб, які за попередньою змовою з ОСОБА_5 скоїли злочини, передбачені ст.27, ч.3ст.212., ч.5.ст.191, ч.2.ст.205 КК України. Під час досудового слідства по справі встановлено, що у період 2007-2010 років невстановлені слідством особи, перебуваючи на території Києва, діючи умисно організували схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету, розкраданню державних коштів шляхом незаконного відшкодування податку на додану вартість.

Для функціонування зазначеної схеми невстановленими слідством особами без справжнього наміру здійснювати діяльність пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності , було створено ряд суб'єктів підприємницької діяльності , зареєстрованих на «підставних»осіб, а саме: … , ТОВ «Богемія Ю.С.»,…»

В той же час, зміст Акту перевірки Позивача свідчить про те, що Відповідачем не було системно проаналізовано всіх вищенаведених документів, тобто, всіх обставин спірних правовідносин, оскільки висновки Відповідача у спірних правовідносинах ґрунтуються на аналізі фінансово-господарської діяльності контрагента Позивача -ТОВ «Богемія Ю.С.».

Зокрема, згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України викладеної в Ухвалі від 27 лютого 2012 року по справі №К-14106/08 «…лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування». Так ні під час судового розгляду так і під час перевірки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва не було встановлено неправомірних дій Позивача, щодо включення суми податкового кредиту , а саме не встановлено жодним чином факт узгодженості дій Позивача з ТОВ «Богемія Ю.С»щодо ухилення від сплати податків, отримання податкової вигоди, обізнаності Позивача щодо незаконних дій конрагента.

Відтак, всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу у спірних правовідносинах базуються не на аналізі змісту договірних відносин між Позивачем та його контрагентом, а на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування (збільшення) суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії»Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі -також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес» АД проти Болгарії», а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати».

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Крім того, Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, як і не зазначено будь-яких інших обставин, які б спростували фактичне здійснення господарських відносин між Позивачем та ТОВ «Укрспецімпорт».

Крім того, не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи висновки Відповідача щодо невідповідності господарським операцій цілям та завданням підприємницької діяльності Позивача, збитковості виконаних послуг, або інших обставин, які б могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту виконання послуг, а також про те, що вчинення зазначених послуг не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії Позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

В даній адміністративній справі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, як суб'єктом владних повноважень, не було виконано покладеного на нього законом обов'язку щодо доведення правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, та не надано належних доказів, які б підтверджували викладені в Акті перевірки Позивача висновки.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали адміністративної справи та вимоги чинного податкового законодавства, Суд дійшов висновку про те, що викладені в Акті перевірки висновки Відповідача є неповними та такими, що не ґрунтуються на аналізі всіх фактичних обставин спірних правовідносин, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2011 року №0008962312, від 13 грудня 2011 року №0008972312 -є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста 13 грудня 2011 року №0008962312 та від 13 грудня 2011 року №0008972312, винесені щодо ТОВ Фірма «Флеш».

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська