Постанова № 24958935, 21.06.2012, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15:30год. 21 червня 2012 року м. Чернівці Справа № 2а/2470/1159/12

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ковтюк В.О.

секретаря судового засідання Настасійчука О.В.

за участю :

представника позивача - Загородня Л.М.

представника відповідача - Васійчука С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівцісільмаш - 2007» до Державної податкової інспекції м. Чернівцях про скасування податкового повідомлення-рішення, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівцісільмаш-2007» (позивач) звернувся з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Чернівцях (відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000620231 від 27.04.12р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 58268,00 грн. (за основним платежем 58267,00 грн. та 1,00 грн. штрафні санкції) (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 11 квітня 2012 року працівниками відповідача складено акт №66/23-1/35361680 (далі - Акт) про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Чернівцісільмаш-2007» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст» (далі - контрагент) за період з 01.02.11р. по 30.04.11р.

В Акті зазначено, що позивачем завищено обсяг операцій з придбання товарів (робіт, послуг) постачальником, яких задокументовано ТОВ «Виробничо-Промислове Підприємство «Металіст» (далі - Товариство), що призвело до завищення податкового кредиту за квітень 2011 року в сумі 58267,08 грн.

Обґрунтовуючи свої висновки, відповідач зазначив, що операція по взаємовідносинах із контрагентом не мали реального характеру, оскільки позивачем не представлено доказів фактичного перевезення товарів, а також факту отримання товарів саме від Товариства.

Такий висновок зроблено виключного через відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення відвантажених Товариством товарів, при цьому були відкинуті надані позивачем всі інші первинні документи, які в повному обсязі підтверджують факт здійснення господарської операції.

На підставі Акту, 27 квітня 2012 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000620231 (далі - Рішення), яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 58267,00 грн. та накладено штрафні санкції в розмірі - 1,00 грн.

Однак, позивач вважає, що Рішення є незаконним, а висновки, зазначені в Акті, є неправомірними та такими, що суперечать реальним обставинам справи та чинному законодавству - виходячи з наступного.

В Акті відповідач зазначив, що у контрагенти позивачем вибрано підприємство, яке знаходиться в м. Києві, що на думку відповідача є економічно недоцільним для ведення господарської діяльності, та яке на думку відповідача не забезпечено основними засобами, здійснює діяльність в орендованому приміщенні, статутний фонд якого становить 1480,00 грн. Проте, на думку позивача, відсутність певних ресурсів не може бути доказом неспроможності контрагента платника ПДВ виконати операції із надання поставок.

Крім того, відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 21.12.10р. №969 (далі - Порядок №969) податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 цього Порядку (особою, що не зареєстрована як платник податку на додану вартість). На момент здійснення господарської операції (під час виписування видаткової та податкової накладних) Контрагент був зареєстрований у податковому органі, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

А тому, неврахування сум, зазначених в податкових накладних, з підстав інших, ніж зазначено в законі є незаконним.

По-друге, при проведенні перевірки не було враховано те, що Контрагент відобразив в декларації з податку на додану вартість податкове зобов'язання в сумі 58267,08 грн.

За даними інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відсутні розбіжності по декларуванню сум податкових зобов'язань та податкового кредиту між Контрагентом та позивачем, що також не було прийнято працівниками відповідача при проведенні ревізії та сума яка була фактично задекларована Контрагентом та сплачена до бюджету - не врахована в податковому кредиті позивача.

Підтвердженням реальності Правочину є подальше використання придбаних товарів у господарській діяльності (виготовлення лінії з сортування твердих побутових відходів потужністю 50 тис. тон для ТОВ «Еко Баланс Тер» згідно договору №2512/1 від 01.02.10р.).

Представлена під час перевірки податкова накладна відповідає вимогам Податкового кодексу України та наказу ДПА України «Про затвердження форм податкової накладної та Порядку її заповнення» №969 від 21.12.10р.

Позивач вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат по ПДВ до податкового кредиту, на підставі того, що Контрагент позивача не сплачує до бюджету суми податків.

Також відповідачем не прийнято до уваги, що податкова накладна виписується в момент виникнення відповідних податкових зобов'язань з ПДВ у продавця товарів і не можуть бути віднесенні до податкового кредиту покупця в тому разі, якщо в порушення вимог закону, відповідні податкові зобов'язання не були відображені в податковій звітності останнього та не сплачені до бюджету.

Чинне законодавство України не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахування суми податку, отриманого від покупця в ціні товару (послуги, роботи). Відповідно до положень Податкового кодексу України сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Крім того, на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено обов'язку контролювати звітність або своєчасність сплати податків своїх контрагентів. Також, законодавством не передбачена відповідальністю юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Виходячи з наведеного позивач вважає, що під час проведення перевірки представниками відповідача не була дана належна оцінка представленим бухгалтерським документам та неправильно застосовано податкове та цивільне законодавство, а тому висновки про заниження позивачем сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість є необґрунтованими, а винесене на підставі цих висновків податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване податкове-повідомлення рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позов задоволенню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач не погоджуючись з заявленим позовом подав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги не можуть бути задоволені виходячи з наступного.

Позивачем в квітні 2011 року сформовано податкового кредиту по ПДВ на загальну суму 58267,00 грн. на підставі податкової накладної №11 від 03.02.11р. на загальну суму 349602,47 грн., в тому числі ПДВ 58267,08 грн. Постачальником значиться Товариство, яке включено до реєстру отриманих податкових накладних та відображена в додатку №5 «Розшифровка податкових зобов'язань податкового кредиту у розрізі контрагентів» позивача.

Наявність у позивача документів, які відповідно до розділу V Податкового кодексу України, є необхідними для формування податкового кредиту - податкової накладної (видана Товариством) не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту, у зв'язку з ти, що відомості, які містяться в такій податковій накладній не можливо ідентифікувати як такі, що призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до договору №М044 від 01.02.11р. укладеного між позивачем та Товариством:

- Товар приймається позивачем по кількості безпосередньо на складі Товариства;

- Кількість та ціна товару вказана у Специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного Договору (при перевірці Специфікації не були надані).

Під час проведення перевірки позивачем не були надані акти приймання-передачі ТМЦ та будь-які інші документи, які б засвідчували факт прийому-передачі ТМЦ від Контрагента до позивача (акт №1 від 11.02.11р. наданий позивачем до позовної заяви не відповідає вимогам відповідного законодавства, оскільки він не підписаний посадовими особами та не скріплений печаткою Контрагента).

Крім того, в ході перевірки та на момент підписання Акту позивачем не надано жодних первинних документів, що підтверджують транспортування товару, а саме: товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування товару.

Згідно даних бухгалтерського обліку позивача, в ньому не відображено витрати на транспортування чи зберігання придбаного товару від Товариства.

Якщо товар доставляється вантажним автомобілем, то первинним документом, в такому випадку є транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346, в якій повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності не залежно від форм власності є обов'язковим.

Позивачем не підтверджено належними документами факт виконання умов поставок від Товариства, на підставі наведеного працівниками відповідача зроблено висновок, що взаємовідносини позивача із Товариством не мали реального характеру, оскільки не доведено факт перевезення товару.

Крім того, видаткова та податкова накладні виписані від імені Контрагента не відповідають вимогам первинних документів, які фіксують факти здійснення господарської операції визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Відповідач звертає увагу не те, що у Контрагента - засновник, керівник, головний бухгалтер є Петренко О.Є., статутний фонд складає 1480,00 грн., виробничі потужності відсутні, дата початку дії свідоцтва платника податку ПДВ 03.02.10р., дата анулювання свідоцтва платника ПДВ - 12.03.12р. - причина анулювання - до ЄДР внесено запис про відсутність підтверджуючих відомостей.

А згідно листа ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 23.03.12р. неможливо провести перевірку Контрагента у зв'язку із тим, що згідно БД АРМу «Облік» стан платника (7) - до ЄДР внесено запит про відсутність підтверджених відомостей.

Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що позивачем завищено обсяг операцій з придбання товарів (робіт, послуг) постачальником яких задокументовано Контрагент, що призвело до завищення податкового кредиту за квітень 2011 року в сумі 58267,08 грн., а тому доводи позивача є безпідставними та не обґрунтованими та не підлягають задоволенню .

Під час судового розгляду представник відповідача наполягав на відмові у задоволені позову з мотивів зазначених у запереченні.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 29.03.12р. по 03.04.12р. проводилась документально позапланова виїзна перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівцісільмаш-2007» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст» за лютий - квітень 2011 року. В ході перевірки встановлено, що позивачем занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 58267,00 грн., про що 11 квітня 2012 року складено Акт №66/23-1/35361680 (а.с. 32-51).

20 квітня 2012 року позивач подав заперечення до Акту документальної позапланової виїзної перевірки від 11.04.12р. №66/23-1/35361680 (а.с. 52-57).

26 квітня 2012 року ДПІ у м. Чернівцях направила на адресу позивача лист «Про розгляд заперечення», в якому зазначив, що оскаржуваний Акт відповідає вимогам чинного законодавства (а.с. 58-63).

На підставі Акту, 27 квітня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000620231, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 58267,00 грн. та накладено штрафні санкції в розмірі - 1,00 грн. (а.с. 65).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Згідно положень п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пункт 198.3. ст.198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, аналізуючи приписи вищезазначених норм кодексу, законодавець передбачив, що лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, 01 лютого 2011 року між позивачем та ТОВ «Виробничо-Промислове Підприємство «Металіст» був укладений договір поставки №М044 металопрокату (а.с.20-22).

10 лютого 2011 року ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст» по видатковій накладній №РН-0000074 реалізувало ТОВ «Чернівцісільмаш-2007» металопрокат в асортименті, а також видало податкову накладну №11 від 03.02.2011 року на загальну суму 349602 грн. в тому числі ПДВ в сумі 58267,08 грн., що підтверджується копіями видаткових, податкових накладних (а.с.27, 25) та рахунком-фактурою №СФ-0000453 від 02.02.2011р. (а.с.23-24).

Оплата за металопрокат згідно рахунку №СФ-0000453 від 02.02.2011р. проведена 03 лютого 2011року платіжним дорученням №38 в сумі 349602 грн. в тому числі ПДВ в сумі 58267,08 грн. (а.с.26).

В п.3 «Умови поставки» Договору викладено, що умови поставки трактуються згідно Інкотермс-2000, але не уточнюються які саме умови з Інкотермс-2000 будуть обрані. Згідно умов Договору протягом 10 робочих днів після 100% передплати, а саме 11 лютого 2011р. Контрагент поставив товар двома транспортними засобами на склад позивача. При розвантаженні металопрокату контроль за якістю та кількістю виконував директор позивача Кухарчук Р.М. По кількості товар був прийнятий без зауважень, а по якості було складено акт приймання-передачі із зауваженнями, про що була зроблена відмітка на копії видаткової накладної (а.с.28,31).

Суд вважає, що підтвердженням реальності Правочину є також подальше використання придбаних товарів у господарській діяльності (виготовлення лінії з сортування твердих побутових відходів потужністю 50 тис. тон для ТОВ «Еко Баланс Тер» згідно договору №2512/1 від 01.02.10р.) (а.с.110-114).

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, витрати Позивача на придбання товару у ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст» в сумі 349602 грн. підтверджені первинними документами (платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними), які складені відповідно до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та містять всі необхідні реквізити.

Щодо недотримання позивачем порядку ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а також ненадання для перевірки документів, які мають юридичну силу та доказовість, судом зазначається наступне.

Відповідно до п.1.1 розділу 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку Затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N168/704 (далі Положення №88), це Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п.2.4. розділу 2 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Частиною1 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"№996 від 16 липня 1999 року (далі Закон №996), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 Закону №996 визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих в ході судового розгляду справи документів (рахунку-фактури, видаткових накладних та податкових накладних) вбачається, що контрагентом позивача зазначено всі реквізити та дотримано порядок складання документів, які обумовлені вимогами ст.9 Закону №996 та Положення №88. В тому числі в цих документах зазначено особисті підписи представників підприємств та печатки за допомогою чого їх можна ідентифікувати, що є основною вимогою цих норм, а тому посилання представників відповідача про відсутність юридичної сили цих документів є безпідставними та побудовані виходячи із припущень. В ході господарської діяльності позивачем правомірно включено до бухгалтерського обліку видаткові та податкові накладні, отримані від ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст», оскільки не було підстав, які б забороняли у відповідності до п.2.15 та п.2.16 Положення №88, приймати ці документи до виконання.

Законодавчо встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями. Отже, неможливість віднесення сум ПДВ до податкового кредиту пов'язується законом тільки з відсутністю податкової накладної.

Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом ДПА України від 30.05.97р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення» (далі - Порядок №165).

Право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 «Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість», реєстр яких веде центральний податковий орган, при цьому будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний номер, який використовується для справляння цього податку.

Згідно пункту 5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано в пункті 2 даного Порядку заповнення податкової накладної, відповідно до якого податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У даному випадку ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст» на момент взаємовідносин з позивачем, а саме в лютому 2011року, було зареєстроване належним чином в якості платника ПДВ. Даний факт підтвердили в судовому засіданні представники відповідача, надавши при цьому витяги.

З вищевикладеного вбачається, що контрагент, з якими позивач мав фінансово-господарські зв'язки, на дату здійснення операцій являвся зареєстрованими належним чином платником ПДВ, його установчі документи не визнавалися судами недійсними.

Таким чином, на підставі приписів ст.198 ПК України та вимог Порядку №165, відсутні нормативні та документальні підстави вважати недійсними вище перелічені податкові накладні.

Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, то податкова накладна є основним документом, що дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат з податку на додану вартість.

Зважаючи на те, що позивачем придбавались товарно-матеріальні цінності, які прямо пов'язані з його господарською діяльністю, як підприємцем (даний факт представниками відповідача не заперечувався, крім того, позивачем надані докази про використання металопрокату у господарській діяльності (а.с.110-114), що свідчить, про те, що придбані ТМЦ безпосередньо використовувались для виготовлення продукції, то наявність у нього отриманих від контрагента податкових накладних, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі чинного на той час законодавства України.

Суд також вважає твердження відповідача, що позивач зобов'язаний був надати на перевірку Товарно-транспортні накладні, відсутність яких дає привід ставити під сумнів придбання цього товару, необґрунтованими та безпідставними з врахуванням вимог Наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", оскільки цей нормативний акт розроблено з метою - забезпечення збереження пально-мастильних матеріалів (преамбула), і ніяк не для визначення податкового боргу і штрафних санкцій при відсутності товарно-транспортної накладної на ту чи іншу поставку товару.

Таким чином, безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Також, заслуговують на увагу доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. З матеріалів справи вбачається, що саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст».

З матеріалів справи вбачається, що станом на час укладення договору поставки металопрокату, в Єдиному державному реєстрі були відсутні будь-які відомості щодо припинення діяльності контрагента позивача - ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст».

До того ж, як обґрунтовано зазначає позивач, чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність.

Суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

Стосовно посилань податкового органу про те, що директор Позивача Кухарчук Р.В. не мав змоги укладати та підписувати вказаний договір, оскільки згідно табелів обліку використаного робочого часу в лютому 2011р. останній знаходився на робочому місті в м.Чернівцях, а відтак не міг бути присутнім в м.Києві під час укладання договору, суд вважає їх безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони належним чином досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1.ст.181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції.

Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв всупереч вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, спірне рішення прийнято не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 КАС України.

У відповідності до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає за доведені ті обставини на які посилається позивач, тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати -судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 9, 71, 72, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції м.Чернівці від 27 квітня 2012р. №0000620231 на суму 58268 грн.

3. Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівцісільмаш -2007» судові витрати в сумі 582,68 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Чернівцях.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанову в повному обсязі виготовлено 26 червня 2012 р.

Суддя В.О. Ковтюк