Постанова № 24958204, 25.06.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2012 року 2а-1149/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,

при секретарі судового засідання Злобіній Е.Г.,

за участю:

представника позивача - Ткаченко Т.О.,

представника відповідача - Дубовика В.В,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Багатопрофільного малого приватного підприємства "Ольга"

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Багатопрофільне мале приватне підприємство "Ольга" з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2012 № 289/00000010231, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 350275,00 грн., з яких: 235607,00 грн. - за основним платежем; 114668,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеним податковим повідомленням-рішенням податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених позивачем контрагенту у складі ціни придбаних товарів, оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, ніякі товари контрагентом фактично не поставлялись, дійсної мети придбання товарів позивач не мав, а договір з контрагентом уклав лише з метою мінімізації податкових зобов'язань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу є безпідставними, оскільки операції з придбання товарів мали реальний характер - поставка товарів здійснена контрагентом у повному обсязі й оплачена позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача, податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначені позивачем правомірно. Таким чином, позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Багатопрофільне мале приватне підприємство "Ольга" є юридичною особою, що зареєстрована 26.10.1992 Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області з 02.11.1992, зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: будівництво житлових і нежитлових будівель; штукатурні роботи; виготовлення виробів із бетону для будівництва; підготовчі роботи на будівельному майданчику; будівництво трубопроводів.

У лютому 2012 року посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, на підставі постанови слідчого СВ Подільського РУ ГМВС України в м. Києві від 14.12.2011 по кримінальній справі № 07-11997, проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дока" за період з 01.10.2008 по 30.09.2011 (акт перевірки від 08.02.2012 № 385/23-1/13730237/37).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог:

підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у занижені податку на додану вартість на загальну суму 235607,00 грн., у т.ч. за жовтень 2010 року на суму 57811,00 грн., за листопад 2010 року на суму 136680,00 грн., за грудень 2010 року на суму 34841,00 грн., за січень 2011 року на суму 6275,00 грн.

Висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства пов'язуються із здійсненням господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору поставки від 01.09.2010 № 12/10, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дока" з приводу поставки товарів (електротехнічної продукції, будівельних матеріалів).

Зокрема, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем показника податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених вказаному контрагенту у складі ціни придбаних товарів. Підставою для такого висновку стали відомості, одержані від СВ Подільського РУ ГМВС України в м. Києві (лист від 14.10.2011 № 55/07-11997), про те, що гр. ОСОБА_4 після спілкування з незнайомою особою за винагороду оформився директором ТОВ "Дока" без фактичного виконання функцій директора, директором фактично не працював, наміру проводити діяльність від імені підприємства не мав та нікого на це не уповноважував, ніяких договорів не укладав, фінансово-господарських документів не підписував.

У зв'язку цим у податкових органів виникла підозра у проведенні через цього контрагента транзитних фінансових потоків, спрямованих на незаконне отримання податкової вигоди платниками податків за ланцюгом постачання, з використанням суб'єктів, які ухиляються від сплати податків з метою штучного формування валових доходів та податкових зобов'язань, не мають реального товарного характеру.

За результатами перевірки позивача Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.02.2012 № 289/00000010231, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 350275,00 грн., з яких: 235607,00 грн. - за основним платежем; 114668,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факт поставки товару, оплату його вартості та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару, а також зробив спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців, що містить дані про юридичну особу контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дока ".

Під час судового розгляду встановлено, що у вересні 2010 року між позивачем (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дока" (продавцем) укладено договір поставки від 01.09.2010 № 12/10, згідно з яким позивач придбав товари (електротехнічну продукцію та будівельні матеріали) на загальну суму 1648842,66 грн., у т.ч. ПДВ - 274807,11 грн. (податковою перевіркою охоплено частину операцій з поставки товару на загальну суму 1413642,00 грн., у т.ч. ПДВ - 235607,00 грн.)

Поставка товарів відбувалась силами постачальника на склад позивача. Загалом здійснено поставку 17 партій товару. Факт поставки товару підтверджується дослідженими у судовому засіданні копіями видаткових накладних, актів приймання та передачі товару, товарно-транспортних накладних, складеними уповноваженими представниками постачальника, перевізника та позивача.

Оплата товару здійснювалась позивачем на підставі рахунків-фактур. В оплату за придбаний товар позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Дока" кошти в загальній сумі 1648842,66 грн., у т.ч. ПДВ - 274807,11 грн., факт перерахування коштів підтверджується дослідженими у судовому засіданні копіями банківських виписок.

Сума податку на додану вартість (274807,11 грн., у тому числі 235607,00 грн. за операціями, що охоплені перевіркою), сплачена позивачем вказаному контрагенту у складі ціни придбаного товару, на підставі отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дока" податкових накладних, включена до складу податкового кредиту за жовтень - грудень 2010 року та січень 2011 року, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідає даним податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за відповідні періоди.

Судом встановлено, і це також також підтверджується даними акта перевірки від 08.02.2012 (а.с 19), що розбіжності в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаєморозрахунках між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дока" відсутні.

Позивач не надав суду первинні бухгалтерські документи складського обліку, які б підтверджували факт оприбуткування товарів, придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дока" в періоді, що перевірявся, пояснивши це тим, що документи знищено, оскільки період з 01.10.2008 по 30.03.2011, в якому відбувались господарські операції, є обревізоварним, тобто вже перевірявся Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області (акт перевірки від 17.07.2011 № 4261/23-2/13730237/154, посилання на а.с. 10).

Позивач має на балансі складське приміщення-ангар, в якому зберігались товарно-матеріальні цінності (бухгалтерська довідка від 04.04.2012 № 4).

З приводу юридичної особи контрагента позивача судом, на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб -підприємців, встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дока" є юридичною особою, що зареєстрована 16.12.1992; стан юридичної особи - зареєстровано; основними видами діяльності є: будівництво житлових і нежитлових будівель; виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини до 1 січня 2011 регулювались законами України "Про податок на додану вартість", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а з 1 січня 2011 року - відповідними положеннями Податкового кодексу України. З приводу оцінки дійсності господарських договорів, укладених між позивачем та його контрагентами -положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку із формуванням ним податкового кредиту за рахунок сум ПДВ, сплачених контрагенту у складі ціни придбаного товару. Оскільки, на думку податкового органу, господарські операції в дійсності є безтоварними, господарське зобов'язання є нікчемним, а формування податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочину та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факт придбання товару, оплати його вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Суд не приймає до уваги твердження податкового органу про нікчемність правочину, що ґрунтуються на поясненнях громадянина ОСОБА_4, наданих працівникам податкової міліції при розслідуванні кримінальної справи, оскільки відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Крім того, суд зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договору поставки, який відповідач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які позивач вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи обидві сторони правочину є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за договором поставки, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дока", мали реальний характер (товари поставлено і оплачені замовником), факт отримання товару і грошей сторонами, та відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення цього правочину відповідало волі сторін.

Дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі поставки підряду та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

У період з вересня 2010 року по грудень 2011 року спірні правовідносини регулювались положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", а з 1 січня 2011 року - положеннями Податкового кодексу України, які встановлюють аналогічне за змістом правове регулювання.

Так, в силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997

№ 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997

№ 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997

№ 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Аналогічне правове регулювання визначає запроваджено з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України.

Так, відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт поставки товару та оплати його вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Твердження податкового органу про безтоварність господарської операції у судовому засіданні були спростовані, надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Окремо суд наголошує, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованою. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентами та платниками податків за ланцюгом постачання.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 22.02.2012 № 289/00000010231, згідно з яким Багатопрофільному малому приватному підприємству "Ольга" збільшено грошове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 350275,00 грн., з яких: 235607,00 грн. - за основним платежем; 114668,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Багатопрофільного малого приватного підприємства "Ольга" сплачений ним судовий збір у сумі 3772 (три тисячі сімсот сімдесят дві) гривень 16 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "27" червня 2012 р.