Постанова № 24956695, 19.06.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 червня 2012 р. № 2-а- 4502/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченко А.В.

При секретарях -Воронові М.А., Волошкіной А.О.

За участі сторін:

представника позивача -Гончарова Р.О.

представника відповідача -не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛФ»до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ТОВ «СЛФ», звернувся до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківської області ДПС, в якому, після уточнення позовних вимог, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ Харківської області від 10.01.2012 року №0000232340, яким підприємству донараховано податку на прибуток у розмірі 156748,0 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію у розмірі 39187,0 грн. та № 0000312340, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 125398,0 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 31349,5 грн.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що Відповідачем проводилась документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за період 01.01.2010 року по 31.01.2011 року по операціям з ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Електроспецтех», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Торгспецзапчастина», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Промбуд-Монтажінвест»,ТОВ «Промтехноопт».

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 2715/234/31633697 від 01.12.2011 р. В ході проведеної перевірки було зроблено висновок про порушення товариством п.5.1, п.п.5.2.1,п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 138.10.1 п.138.10 ст.138 Податкового Кодексу України та п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»п. 198.3, ст. 198, п.200.1, ст.200 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 156748,0 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 125398,0 грн.

10.01.2012 року Харківською ОДПІ, на підставі вказаного акту, винесені податкові повідомлення-рішення №0000232340, яким підприємству донараховано податку на прибуток у розмірі 156748,0 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію у розмірі 39187,0 грн. та № 0000312340, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 125398,0 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 31349,5 грн.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення товариством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судове засідання представник відповідача не прибув, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, а тому суд приходить до висновку про розгляд справи за його відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛФ»взято на податковий облік 02.10.2001 року в Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Харківської області за № 2552 і станом на даний час перебуває на обліку в Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Харківської області ДПС.

Харківською ОДПІ проводилась документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за період 01.01.2010 року по 31.01.2011 року по операціям з ТОВ «Техенергоресурс»,ТОВ «Електроспецтех»,ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Торгспецзапчастина», ТОВ «Тех-Агроремпоставка»,ТОВ «Промбуд-Монтажінвест»,ТОВ «Промтехноопт».

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 2715/234/31633697 від 01.12.2011 р. В ході проведеної перевірки було зроблено висновок про порушення товариством п.5.1, п.п.5.2.1,п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 138.10.1 п.138.10 ст.138 Податкового Кодексу України та п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»п. 198.3, ст. 198, п.200.1, ст.200 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 156748,0 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 125398,0 грн.

10.01.2012 року Харківською ОДПІ, на підставі вказаного акту, винесені податкові повідомлення-рішення №0000232340, яким підприємству донараховано податку на прибуток у розмірі 156748,0 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію у розмірі 39187,0 грн. та № 0000312340, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 125398,0 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 31349,5 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що підприємства-контрагенти ТОВ «СЛФ», а саме: ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Електроспецтех»,ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Торгспецзапчастина», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Промбуд-Монтажінвест», ТОВ «Промтехноопт»не існують за місцем своєї реєстрації і тому всі правочини укладені з вказаними підприємствами у відповідності із ст. 215 ЦК України є нікчемними. Крім того на думку податкової ТОВ «СЛФ»не було надано в повному обсязі документи, які підтверджують реальність господарських операцій з ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Електроспецтех»,ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Торгспецзапчастина», ТОВ «Тех-Агроремпоставка»,ТОВ «Промбуд-Монтажінвест»,ТОВ «Промтехноопт», в тому числі наявність дозвільних документів щодо виконання послуг за угодами.

Матеріалами справи підтверджено, що дійсно, між ТОВ «СЛФ»та ТОВ «Техенергоресурс»протягом 2010 року укладались договори підряду № 02/06/2010 від 02.06.2010 року та № 01/05/2010 від 05.05.2010 року, № 01/04/2010 від 01.04.2010 року на проведення ремонтно -будівельних робіт. Розрахунки проводились у безготівковій формі. Заборгованість відсутня.

Також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Електроспецтех»протягом 2010 року укладались договори підряду №01/02/2010 від 01.02.2012 року, № 05/01/2010 від 05.01.2010 року та № 01/12/2010 від 01.12.2009р. на проведення ремонтно - будівельних робіт. Розрахунки проводились у безготівковій формі. Заборгованість відсутня.

Між ТОВ «СЛФ»та ТОВ «Промзапчастина плюс»протягом 2010 року укладались договори поставки №02/01/2010 від 11.01.2010 року на поставку металевого устаткування в асортименті. Розрахунки проводились у безготівковій формі. Заборгованість відсутня.

Також, між позивачем та ТОВ «Опт-Торгспецзапчастина»протягом 2010 року укладались договори поставки косметичної продукції №03/01/2010 від 04.01.2010 року, радіочастотних етикеток, папіру, пакувальних пакетів №01/01/2010 від 11.01.2010 року. Розрахунки проводились у безготівковій формі. Заборгованість відсутня.

Між позивачем та ТОВ «Тех-Агроремпоставка»протягом 2010 року укладались договір поставки радіочастотних етикеток, папіру, пакувальних пакетів № 02/08/2010 від 02.08.2010 року та №05/05/2010 від 05.05.2010 року і договір надання послуг №04/01/2010 від 04.01.2010 року на маркетингові дослідження ринку по лінії косметики, побутової хімії, посуду, господарських товарів. Розрахунками між підприємствами проводились у безготівковій формі. Заборгованість відсутня.

Між ТОВ «СЛФ»та ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» у 2011 році укладено договір підряду 02/12/2011 від 02.12.2011 р. на проведення ремонтно-будівельних робіт. Розрахунки проводились у безготівковій формі .Заборгованість відсутня.

Між ТОВ «СЛФ»та ТОВ «Промтехноопт»протягом 2011 року укладались договори поставки №14/01/2011 від 14.01.2011 року та №10/01/2011 від 10.01.2011 року на поставку магазинного обладнання та аксесуарів. Розрахунки проводились у безготівковій формі. Заборгованість відсутня.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, згідно з п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Суд вказує також, що відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п 7.4.4. п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Суд вважає за необхідним вказати, що норми статті 11 Закону №334/94-ВР не встановлюють жодних вимог до форми і виду документів, які відносилися до мети податкового обліку. Відповідно до п. 11.2.1 ст. 11 даного Закону датою збільшення валових витрат виробництва вважається дата, що припадає на податковий період, на протязі якого відбувається одна із подій, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, неким не оскарженими та у судовому порядку не визнані недійсними.

Виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наданими до матеріалів справи копіями договорів за 2010-2011 роки, специфікаціями до договорів, платіжними дорученнями, довідками про вартість виконаних робіт по будівництву, податковими накладними, розрахунками витрат, подорожними листами, відомостями, локальними сметами, розрахунками, актами приймання виконаних робіт, договірними цінами, відомостями ресурсів, даними аналізу ринку, видатковими накладними.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо твердження про недійсність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Електроспецтех»,ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Торгспецзапчастина», ТОВ «Тех-Агроремпоставка»,ТОВ «Промбуд-Монтажінвест»,ТОВ «Промтехноопт», суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Електроспецтех», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Торгспецзапчастина», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ«Промбуд-Монтажінвест», ТОВ «Промтехноопт»за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, суд не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів ТОВ «СЛФ» оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Як на невідповідність змісту правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Електроспецтех», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Торгспецзапчастина», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Промбуд-Монтажінвест», ТОВ «Промтехноопт», в Акті перевірки, складеного ДПІ, стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Проте, в зазначеному Акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, так як вони є документально та нормативно обґрунтованими, законними та правомірними.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛФ»до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000232340 та №0000312340 від 10 січня 2012 року винесені Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Харківської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 25 червня 2012 року.

Суддя А.В. Зінченко