Постанова № 24956179, 21.06.2012, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2012 р. Справа № 2a-1870/4587/12

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Високос Я.С.,

представника позивача - Пасічник А.В.,

представника відповідача - Талденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріф-03"

до Державної податкової інспекції у місті Сумах

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріф-03" (надалі по тексту - позивач, ТОВ "Ріф-03") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Сумах (далі по тексту - відповідач, ДПІ в м. Сумах), в якому просить суд:

- скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 18.05.2012 року №0000162250/0/14952 та №0000172250/0/14955.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24.04.2012 р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р. та по податку на прибуток за 1 квартал 2011 р.

18.05.2012 р. за результатами перевірки складено податкові повідомлення-рішення:

- №0000162250/0/14952, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41667 грн. 00 коп. та накладено штраф у розмірі 1 грн. 00 коп.;

- №0000172250/0/14955, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33333 грн. 00 коп. та накладено штраф у розмірі 1 грн. 00 коп.

Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, враховуючи наступне.

Вказані повідомлення-рішення прийняті у зв'язку із визнанням відповідачем нікчемним договору № 4/11, укладеного 02.02.2011 р. між позивачем та TOB «Бізнес-Консалтінг плюс». Згідно зазначеного договору позивач придбав у TOB «Бізнес-Консалтінг плюс» 8,09 тонн диоктилфталату на суму 200000 грн. 00 коп., у тому числі 33333 грн. 33 коп. ПДВ.

Відповідач вважає вказаний договір нікчемним, та стверджує, що позивач безпідставно зменшив суму валових витрат за 1 квартал 2011 р., таким чином, зменшивши податкові зобов'язання з податку на прибуток на 41667 грн. 00 коп., а також те, що позивач з тих же підстав помилково збільшив податковий кредит за лютий 2011 р. на 33333,33 грн. і завищив суму від'ємного значення податку на додану вартість на 7757 грн. 00 коп.

Проте, відповідачем жодних інших аргументів на користь визнання договору нікчемним ні в акті, ні в повідомленнях-рішеннях не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. А згідно ч.4 вказаної статті, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Таким чином, належними доказами по цій справі можуть бути фактичні дані, які будуть підтверджувати або спростовувати реальність виконання договору № 4/11, укладеного 02.02.2011 року між позивачем та TOB «Бізнес-Консалтінг плюс». А допустимими доказами можуть бути сам договір купівлі-продажу; свідчення свідків, які можуть підтвердити чи спростувати факти відвантаження чи постачання продукції тощо; первинні бухгалтерські документи; внутрішні технологічні документи підприємства тощо.

Тому вищенаведений акт ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 1290/15-05-14 від 17.06.2011 р. не може бути доказом під час розгляду судом цього позову, оскільки він не містить інформації щодо реальності виконання сторонами вказаного договору, тобто є неналежним доказом, і є недопустимим доказом.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового Кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з постачання товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Згідно ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, договір купівлі-продажу є підставою для збільшення валових витрат, та збільшення податкового кредиту, а головне - належним і допустимим доказом законності таких дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Такими документами є: рахунок-фактура, платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна.

Всі вищевказані документи були вчасно і правильно оформлені позивачем. Однак відповідач не зазначає, чому він не бере до уваги наявність вказаних первинних документів.

Крім того, куплений у TOB „Бізнес Консалтинг плюс" диоктилфталат (ДОФ) використовувався у господарській діяльності позивача, що підтверджується внутрішніми технічними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно ч. 2 ст. 228 Цього ж акту, такий правочин є нікчемним.

Виходячи із викладеного, позивач вважає, що договір № 4/11, укладений 02.02.2011 р. між позивачем та TOB «Бізнес-Консалтінг плюс» є дійсним і не має ознак нікчемності., а тому у відповідача відсутні підстави щодо застосовування до нього положення ч. 2 ст. 228 та ст. 216 Цивільного кодексу України.

Отже, позивач вважає, що ним не порушено вимог податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, вважає прийняте податкове повідомлення - рішення обґрунтованим.

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну особу - Державну податкову інспекцію в м. Суми припинено, в зв'язку з цим первинного позивача було замінено належним позивачем - Державною податковою інспекцією у місті Сумах..

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 23.04.2012 р. по 27.04.2012 р. ДПІ в м. Сумах проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ріф-03" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р. та по податку на прибуток за 1 квартал 2011 р.

03.05.2012 р. за підсумками перевірки складено акт №676/2250/32463294/12 (а.с. 21-30).

18.05.2012 р. ДПІ в м. Сумах на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000162250/0/14952, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41667 грн. 00 коп. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. 00 коп. (а.с.7);

- №0000172250/0/14955, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33333 грн. 00 коп. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. 00 коп. (а.с.8).

Задовольняючи позовні вимоги суд виходить з неправомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень - рішень про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Ріф-03» вартість товарів, отриманих від ТОВ "Бізнес-Консалтінг Плюс", в розмірі 166667 грн. включено до складу валових витрат р. 04.1 СВ декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року .

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що у лютому 2011 року підприємством віднесено до податкового кредиту суму 33333 грн. на підставі податкової накладної від 10.02.2011 року №124 (а.с. 16).

Також, з матеріалів справи встановлено, що 02 лютого 2011 року ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» укладено з ТОВ "РІФ-03" договір купівлі - продажу №4-11 диоктилфталату (а.с. 9-19,37-86).

На підтвердження виконання договору купівлі - продажу позивачем надано до суду специфікацію, товарно-транспортні накладні, податкову накладну від 10.02.2011 року №124, видаткову накладну №124 від 10.02.2011 року, платіжне доручення, рахунок -фактуру №124 від 10.07.2011 року, акти списання сировини для виробництва гуми, внутрішні накладні про переміщення диоктилфталату, витяг з журналу обліку по рахунку 201н «Сировината матеріали».

Крім того, допитаний в якості свідка водій КАТП-1800 - ОСОБА_3 підтвердив факт перевезення диоктилфталату з м.Мерефи Харківської області до складу позивача.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 632, 669, 671, 673 Цивільного кодексу України обов'язковими умовами договору купівлі-продажу товару є його найменування, ціна, кількість, якість та асортимент.

Суд зазначає, що укладений між позивачем та контрагентом договір містить положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже, до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано суду доказів відсутності у позивача первинних документів.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про відсутність реальності здійснення господарської операції, є виключно висновки акт ДПІу у Жовтневому районі м. Харкова № 1290/15-05-14 від 17.06.2011 р. «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки TOB „Бізнес консалтинг плюс".

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи договору, податковим накладним, накладним, та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином податковим органом ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах акту акт ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 1290/15-05-14 від 17.06.2011 р. «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки TOB „Бізнес консалтинг плюс".

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються, зокрема:

- суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі виграти з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті;

- суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування» (крім тих. що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3. 5.3.4. та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих. що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку па оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі із каси платника податку:

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) лата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Всі виграти підприємства підтверджені належним чином оформленими перинними бухгалтерськими документами, які були надані під час перевірки посадовим особам ДПІ у м. Сумах. Накладні та акти здачі-передачі містять всі необхідні відомості, передбачені чинним законодавством.

Також, у позивача наявні всі розрахункові документи, які згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» опосередковують рух коштів у безготівковій формі. Будь-яких порушень щодо оформлення документів в ході перевірки не встановлено. За своїм змістом та формою зазначені документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і недійсними не визнавались. Вказані первинні документи, які відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення реальних господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції.

Відповідно до вимог п. 198.2. ст. 198 Податкового Кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів / послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, діюче податкове законодавство пов'язує виникнення права платника податків на податковий кредит з наявністю податкової накладної, що оформлена у відповідності до приписів ст. 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, позивачем отримано від TOB „Бізнес консалтинг плюс" податкову накладну від 10.02.2011 р., яка саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту у лютому 2011 року, та відповідно, зазначена накладна оформлена у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 18.05.2012 року №0000162250/0/14952 та №0000172250/0/14955, прийняті з порушенням вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, а тому зазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріф-03" до Державної податкової інспекції у місті Сумах про скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 18.05.2012 року №0000162250/0/14952 та №0000172250/0/14955.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.А. Прилипчук

З оригіналом згідно

Суддя О.А. Прилипчук

Повний текст постанови складено 26.06.2012 року.