Постанова № 24955987, 28.05.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1662/2012

28 травня 2012 року 15год. 49хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Яковчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_5,

відповідача: представник Красько Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень №0001381742, №0001371742 від 19 квітня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

Вказує на ту обставину, що Відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка Позивача, за наслідками якої Відповідачем було складено акт від 05.04.2012 р. № 78/17-117/2551603608 «Про результати позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності СПД ОСОБА_4 (код НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Перун» (код 21090355) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 р.» .

На підставі Акту Відповідачем було прийнято наступні податкові повідомлення рішення:

- № 0001381742 від 19.04.2012 p., відповідно до якого Позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 966,00, з яких за основним платежем - 3965,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1,00 грн.;

- № 0001371742 від 19.04.2012 p., відповідно до якого Позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 3 717,50 грн., з яких за основним платежем - 2 974,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 743,50 грн.

Позивач вважає, що вище вказані податкові повідомлення-рішення Відповідача є протиправними з підстав наведених нижче.

Єдиною підставою для прийняття Відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок в Акті, про те, що правочин нібито укладений між Позивачем та ТОВ «Перун» не спричинив реального настання правових наслідків, що призвело до порушення Позивачем п. 177.2., 177.4 ст. 177, п. 198.3,198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Зазначає, що 21 лютого 2011 року Позивач сплатив ТОВ «Перун» за цукор-пісок грошові кошти в сумі 23 790, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 25 від 21.02.2011 р. та банківською випискою від 22.02.2011 р.

Крім того, звертає увагу суду, що 21 лютого 2011 року ТОВ «Перун» передало, а Позивач прийняв цукор-пісок в кількості 3 тон на загальну суму 23 790,00 грн., що підтверджується видаткової накладною № П-00000139 від 21.02.2011 p. та товарно-транспортною накладною №9 від 21.02.2011 р.

В обґрунтування зазначеного відсилається на положення ч.2 ст. 509 ЦК України, ч 1 ст. 509 ЦК України, ч.1 ст. 202 ЦК України, ч.1 ст. 202 ЦК України, ч.1 ст. 712 ЦК України.

Вважає, що між Позивачем та ТОВ «Перун» виникли зобов'язання з поставки цукру-піску.

На думку позивача, поставка ТОВ «Перун» Позивачу цукру-піску мала реальний характер, оскільки відбулася безпосередня поставка цукру-піску (фактична його передача та передача товаророзпорядчих документів на нього), його оплата та подальше використання у господарській діяльності Позивача і як результат отримання Позивачем прибутку .

Таким чином висновок Відповідача про те, що правочини між Позивачем ТОВ «Перун» з поставки цукру-піску не спричинили реального настання правових наслідків не відповідає дійсності та ґрунтується лише на припущеннях.

Витрати Позивача на придбання у ТОВ «Перун» цукру-піску підтверджуються, зокрема, видатковою накладною № П-00000139 від 21.02.2011 р. і платіжним дорученням № 25 від 21.02.2011 p., та відносяться до витрат операційної діяльності, а тому Позивач правомірно включив їх до своїх витрат та зменшив на них свій загальний оподатковуваний дохід .

Таким чином, вважає, що Позивач не порушував п.177.2., 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення-рішення Відповідача № 0001371742 є протиправним.

Таким чином з моменту поставки Товару у ТОВ «Перун» виникли податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а тому надаючи Позивачу податкову накладну воно підтверджувало поставку Товару та нарахування (сплату) податку на додану вартість. При цьому у Позивача з цього моменту виникало право на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, формуючи податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2011 року Позивач не порушував пункт 198.3. статті 198 Податкового кодексу України.

Безпідставними вважає посилання Відповідача на порушення Позивачем пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, оскільки податковий кредит Позивача підтверджено, зокрема, податковою накладною № 76 від 21.02.2011 p., про що безпосередньо вказано в Акті.

Відповідач позов не визнав про що було подано письмове заперечення вх.№10094/12 від 10 травня 2012 року.

У судовому засіданні, представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові. Просив позов задовольнити повністю, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001381742, №0001371742 від 19 квітня 2012 року.

В судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав з підстав, викладених у письмовому запереченні поданому до суду 10 травня 2012 року.

Представник відповідача просив суд відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ в м. Рівне була проведена позапланова виїзна документальна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за наслідками якої було складено акт від 05.04.2012 р. № 78/17-117/2551603608 «Про результати позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності СПД ОСОБА_4 (код НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Перун» (код 21090355) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 р.» .

На підставі акта перевірки від 05.04.2012 р. № 78/17-117/2551603608 було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001381742 від 19.04.2012 p., відповідно до якого Позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 966,00, з яких за основним платежем - 3965,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1,00 грн.;

- № 0001371742 від 19.04.2012 p., відповідно до якого Позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 3 717,50 грн., з яких за основним платежем - 2 974,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 743,50 грн.

Як встановлено судом, підставою для прийняття ДПІ в м. Рівне оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок в Акті, про те, що правочин укладений між Позивачем та ТОВ «Перун» не спричинив реального настання правових наслідків, що призвело до порушення Позивачем п. 177.2., 177.4 ст. 177, п. 198.3,198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

З такими висновками податкового органу суд не може погодитися з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2011 року Позивач сплатив ТОВ «Перун» за цукор-пісок грошові кошти в сумі 23 790, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 25 від 21.02.2011 р. та банківською випискою від 22.02.2011 р.

При цьому, 21 лютого 2011 року ТОВ «Перун» передало, а Позивач прийняв цукор-пісок в кількості 3 тон на загальну суму 23 790,00 грн., що підтверджується видаткової накладною № П-00000139 від 21.02.2011 p. та товарно-транспортною накладною №9 від 21.02.2011 р.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину, з огляду на наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТОВ «Перун» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Судом також встановлено, що позивач на виконання умов договору перераховано ТОВ «Перун», грошові кошти, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які були обумовлені вище.

Пунктами 177.2. та 177.4. статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно пп.138.1.1. п.138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Підпунктом 14.1.228. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Витрати Позивача на придбання у ТОВ «Перун» цукру-піску підтверджуються, зокрема, видатковою накладною № П-00000139 від 21.02.2011 р. і платіжним дорученням № 25 від 21.02.2011 p., та відносяться до витрат операційної діяльності, а тому Позивач правомірно включив їх до своїх витрат та зменшив на них свій загальний оподатковуваний дохід .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки факт продажу товару підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання такого товару, а також сплату коштів продавцю, тому підстави для визнання правочину нікчемним, відсутні. Крім того, відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Перун» суперечать чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, чи порушують публічний порядок.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підпунктом «а» пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як встановлено судом, на виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «Перун» було надано Позивачу податкову накладну № 76 від 21.02.2011 р.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

З матеріалів справи вбачається, що договори, укладені між позивачем і ТОВ «Перун» виконані сторонами.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладеному платником податку договорі, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обовязкові реквізити.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із ТОВ «Перун» носили реальний характер.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, та не доведений факт порушення позивачем 198.2, п. 198.3, п.198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, суд прийшов до висновку про безпідставність висновків податкового органу, викладених у акті позапланової виїзної перевірки від 05.04.2012 р. № 78/17-117/2551603608 , з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0001381742, №0001371742 від 19 квітня 2012 року слід скасувати та визнати протиправними.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0001371742, №0001381742 від 19.04.2012 року.

Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 107, 30 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.