Постанова № 24955969, 25.06.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/1714/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2012 року

м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Іванова Е.А.

секретар Чиженко А.О.

за участю представників: позивача ОСОБА_1. (за довіреністю)

відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес АРТ»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Гермес Арт»звернулось до суду з позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси, в якому позивач просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000492301 від 28.02.2012 року та № 0000502301 від 28.02.2012 року прийняті ДПІ у Київському районі м. Одеси на підставі Акту № 382/23-02/32700685/8 від09.02.2012 року про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Гермес Арт»дотримання податкового законодавства з питань правових взаємовідносин з ТОВ «Миракод»за період з червня 2009 року по лютий 2010 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 28.02.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000492301, згідно з яким позивачу було нараховано суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 389266,25 грн. з яких 311413 грн. основного платежу та 77853,25 грн. штрафних санкцій та № 0000502301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 249131 грн. за період з червня 2009 року по березень 2010 року. Позивач не погоджується з вказаними податковими повідомленнями -рішеннями та зазначає, що вони прийняті безпідставно, оскільки при укладанні договорів з ТОВ «Миракод»сторонами були дотримані всі необхідні умови дійсності правочинів, здійснення господарських операцій підтверджено первинними документами, відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивач не вважає, що винесення вироку у відношенні громадянки ОСОБА_3 по обвинуваченню в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України щодо здійснення нею фіктивного підприємства, а саме створення ТОВ «Миракод», яке є постачальником ПП «Гермес Арт», тягне за собою не чинність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Миракод». Позивач зазначає, що ПП «Гермес Арт»не залучалося до участі у вказаній кримінальній справі. Усі операції та оформлення документів здійснювалися підприємством у відповідності до вимог закону по факту здійснення відповідних господарських операцій та на підставі відповідних документів, які надавалися контрагентом. Позивач зазначає, що у вироку суду не може бути встановлено факт наявності ознак нікчемності операцій з поставки товарів підприємством ТОВ «Миракод»в адресу ПП «Гермес Арт», оскільки відповідно до закону критерії нікчемності визначаються тільки відносно певних правочинів, але ніяк не відносно операцій з поставки, що є лише діями, які здійснюються на виконання певного правочину. За таких обставин, позивач просить задовольнити його позовні вимоги та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити з підставі, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні та надав заперечення у письмовому вигляді, які мотивовані тим, що угоди, укладені позивачем з ТОВ «Миракод»є недійсними, оскільки вироком Іллічівського районного суду Одеської області встановлено, що ОСОБА_3 у грудні 2008 року за грошову винагороду зареєструвала на своє ім'я ТОВ «Миракод», не маючи при цьому наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність підприємства, що є злочином, передбаченим ст. 205 ч. 2 КК України. Отже відносини між ПП «Гермес Арт»та ТОВ «Миракод»не спричиняли реального настання правових наслідків і свідчать, що дані операції спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди ТОВ «Миракод»ПП «Гермес-Арт» з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств. На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси була проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Гермес Арт»дотримання податкового законодавства з питань правових взаємовідносин з ТОВ «Миракод»за період з червня 2009 року по лютий 2010 року.

За результатами вказаної перевірки був складений акт від 09.02.2012 року № 382/23-02/32700685/8, яким встановлено, що взаємовідносини між ПП «Гермес Арт»та ТОВ «Миракод»не спричиняють реального настання правових наслідків і свідчать, що дані операції спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди ТОВ «Міракод»з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Згідно висновків акту перевірки ПП «Гермес-Арт» порушило Закон України «Про податок на додану вартість»в результаті чого завищено від'ємне значення ПДВ на загальну суму 249131 грн. та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 311413 грн. (Т.1 а.с.19-35).

На підставі акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси були прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.02.2012 року № 0000492301, яким позивачу збільшено податок на прибуток приватних підприємств на суму 389266,25 грн. з яких основного платежу 311413 грн. та штрафних санкцій 77853,25 грн. та від 28.02.2012 року № 0000502301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 249131 грн. (Т.1 а.с.92-93).

Судом встановлено, що одним із контрагентів позивача у перевіряємий період був ТОВ «Миракод», з питань взаємовідносин з яким ДПІ у Київському районі м. Одеси була здійснена позапланова перевірка.

Як встановлено судом між ПП «Гермес-Арт»та ТОВ «Миракод»був укладений договір постачання від 28.05.2009 року № 05/09-01, згідно умов якого постачальник (ТОВ «Миракод») зобов'язується поставити покупцю (ПП «Гермес-Арт») в узгоджений між сторонами строк комплектуючі для виробництва меблів, в т.ч. меблеву фурнітуру, меблеві, матрацні та технічні тканини, в асортименті (надалі «товар»), а покупець зобов'язується прийняти його та сплатити на умовах дійсного договору. Пунктом 1.2. договору визначено, що товар постачається постачальником покупцю партіями у відповідності з рахунком -фактурою, в якому зазначається: асортимент (номенклатура), кількість, ціна товару. Згідно п. 3.2. договору, постачання товару здійснюється на умовах СРТ («перевезення оплачено до»м. Одеса, склад покупця) (Т.1 а.с.37).

Асортимент, кількість та ціна товару, згідно п. 1.2. договору зазначена у рахунках-фактурах, виписаних ТОВ «Миракод»(Т.2 а.с.21-32).

На підтвердження виконання вказаного договору, надані видаткові накладні № 020605 від 02.06.2009 року, № 030711 від 03.07.2009 року, № 030804 від 03.08.2009 року, від 010901 від 01.09.2009 року, № 020915 від 02.09.2009 року, № 170903 від 17.09.2009 року, № 021004 від 02.10.2009 року, № 031105 від 03.11.2009 року, № 041207 від 04.12.2009 року, № 080112 від 08.01.2010 року, № 030206 від 03.02.2010 року, № 030305 від 03.03.2010 року, з яких вбачається, що постачальником товару є ТОВ «Миракод», а одержувачем ПП «Гермес Арт» (Т.1 а.с.38-49).

Як пояснював представник позивача товар доставлявся на склад покупця транспортом продавця ТОВ «Миракод».

Судом встановлено, що ТОВ «Миракод»видало ПП «Гермес Арт»податкові накладні, підписані нібито ОСОБА_3, на меблеву фурнітуру та тканини для меблів (Т.1 а.с.58-69) та вказані податкові накладні були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних у серпні-грудні 2009 року та у січні-березні 2010 року (Т.1 а.с.50-57).

Судом встановлено, що придбаний товар був оплачений позивачем, про що свідчать платіжні доручення (Т.1 а.с.70-83).

Судом встановлено, що вартість придбаного товару, зазначена у податкових накладних включена до складу валових витрат підприємства у 1 півріччі 2009 року, за 9 місяців 2009 року, у 2009 році та у 1 кварталі 2010 року, а також суми ПДВ, згідно вказаних податкових накладних включені до складу податкового кредиту за період з червня 2009 року по березень 2010 року.

В судовому засіданні та в наданих на адресу суду письмових запереченнях представник відповідача посилався на той факт, що договір постачання, укладений позивачем з ТОВ «Миракод»28.05.2009 року не спрямований на настання правових наслідків.

Суд погоджується з вказаним твердженням представника відповідача з огляду на наступне.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 215 ЦК України встановлює підстави недійсності правочину. Так, згідно ч. 2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. Зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як зазначено в ч. 2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В даному випадку вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року, встановлено, що особа, яка була директором ТОВ «Миракод», а саме ОСОБА_3 насправді фінансово-господарською діяльністю не займалася, ніяких бухгалтерських документів даного підприємства, в тому числі договорів, накладних, податкових накладних та інших документів вона не складала та не підписувала, а ТОВ «Миракод»зареєструвала на своє ім'я на прохання невідомої їй особи за грошову винагороду. Згідно вказаному вироку, ОСОБА_3 своїми навмисними діями, що виразилися у створенні фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності з метою покриття незаконної діяльності, скоїла злочин, передбачений ст.. 205 ч. 2 КК України.

Тобто в даному випадку метою створення ТОВ «Миракод»було не здійснення підприємницької діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а покриття незаконної діяльності, серед яких надання права отримувати безпідставно податковий кредит, що суперечить ст.. 3 Господарського кодексу України, що визначає поняття господарської діяльності.

В ч. 4 ст. 72 КАС України зазначено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Перелік та порядок заповнення документів, необхідних для перевезення вантажу автомобільним транспортом регламентується Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363.

Відповідно до Розділу 1 Правил - товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Розділу 11 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Пунктом 11.3 Розділу 11 Правил дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Пунктом 11.5. Розділу 11 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Безтоварність вказаної угоди також підтверджується відсутністю документів, а саме: товарно-транспортних накладних та подорожніх листів щодо перевезення товару від продавця до покупця, в той час коли на перевезення товару, отриманого позивачем нібито від ТОВ «Міракод»до наступних контрагентів -НВФ «Технологія»в формі ТОВ, ТОВ «Меблі Лівс», ТОВ «Ірен», ПП «Віларт», ПП «Віларт-Р», ПП «Дивани-меблі», ВАТ «Сіфмферопольська кожгалантерейна фабрика», суду були надані чисельні товарно-транспорті накладні та подорожні листи (Т.1а.с. 105, 119, 124, 130, 137, 145, 156, 163, 172, 203, 212, 219, 225, 233, 243, 252).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 1.32 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

ПП. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 даного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв у перевіряємий період, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.2.6. п. 7.2. ст.. 7 Закону зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст.. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст.. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вже було зазначено вище, вироком Іллічівського міського суду Одеської області встановлені ознаки фіктивного підприємства ТОВ «Миракод», тому податкові накладні, видані вказаним підприємством та на підставі яких, як зазначає позивач в нього виникли валові витрати та податковий кредит не можуть бути прийняті судом до уваги в якості достовірних доказів обґрунтувань позивача.

Згідно до п.п. 2.4. п. 2 Наказу міністерства фінансів України «Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати серед інших такі обов'язкові реквізити: посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 18 Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як вже встановлено судом, ТОВ «Миракод», податкові накладні якого стали підставою для формування ПП «Гермес-Арт»податкового кредиту та валових витрат, є фіктивним підприємством, навмисно створеним ОСОБА_3, яка насправді не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю та створила вказане підприємство за винагороду на прохання невідомих осіб з метою покриття незаконної діяльності, що підтверджено вироком Іллічівського міського суду Одеської області. Отже виписані від імені ОСОБА_3 податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, а також вказаної в них вартості придбаних товарів до складу валових витрат є безпідставними.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 05.03.2012 року.

Судом не встановлено, що товари, які в наступному були реалізовані приватним підприємством «Гермес Арт»контрагентам НВФ «Технологія»в формі ТОВ, ТОВ «Меблі Лівс», ТОВ «Ірен», ПП «Віларт», ПП «Віларт-Р», ПП «Дивани-меблі», ВАТ «Сіфмферопольська кожгалантерейна фабрика»були придбані саме у ТОВ «Миракод»а не у будь-яких інших осіб. Суд не ставить під сумнів товарність господарських операцій ПП «Гермес Арт»з цими контрагентам, так як незалежно від того у кого та як ПП «Гермес Арт»отримало цей товар, воно, як платник ПДВ зобов'язано його реалізувати з нарахуванням ПДВ та видати податкові накладні.

Таким чином, враховуючи вищезазначене у позивача відсутні підстави до включення до складу валових витрат вартість придбаної меблевої фурнітури та меблевих тканин за угодою з ТОВ «Миракод», а також включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, зазначених у податкових накладних, виданих ТОВ «Миракод» оскільки первинні документи на підставі договору № 05/09-01 від 28.05.2009 року видані без фактичного здійснення господарських операцій.

Отже порушення, вказані в акті перевірки є такими, що дійсно мали місце, а податкові повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання та накладення штрафних санкцій -правомірними, рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень ґрунтуються на законі та фактах, встановлених в ході перевірки, а тому не вбачається підстав для скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що вироком Іллічівського міського суду Одеської області встановлені ознаки фіктивного підприємства ТОВ «Миракод», тому позивач не мав права включати до складу валових витрат та податкового кредиту вартість товару та суми ПДВ, зазначені у таких податкових накладних, а тому суд приходить до висновку, що відповідач правомірно прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись, ст. ст. 2, 71, 158, 160, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес АРТ»до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2012р. №0000492301 та №0000502301 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів після отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлений 25 червня 2012 року.

Суддя Е.А.Іванов

25 червня 2012 року

Суддя

.