Постанова № 24955678, 13.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2012 р. м. Львів № 2а-1435/12/1370

12 год. 49 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника позивача Івасько С.М., представника відповідача Задорожного І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «КОМ-ЕКО-Львів»до державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення,

встановив:

Спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «КОМ-ЕКО-Львів»(далі - СП ТзОВ «КОМ-ЕКО-Львів») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова з вимогами: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.02.2012 року № 0000632320.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, суд на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) замінив відповідача - державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки № 80/23-2/31442100 від 08.02.2012 року щодо заниження податку на додану вартість, щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки основою для такого висновку податкового органу був акт перевірки ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», яку проводила Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську. Позивач звертає увагу суду та той факт, що в акті перевірки СП ТзОВ «КОМ-ЕКО-Львів»нічого не зазначено про результати перевірки його взаємовідносин з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», натомість зроблено висновок про те, що господарські операції між ними фактично не відбулись. Позивач вважає таку позицію недопустимою, на його переконання податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і внаслідок помилкового розуміння норм цивільного законодавства дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про заниження податку на додану вартість. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Відтак оскаржуване податкове повідомлення -рішення підлягає скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях від 13.06.2012 року. Зазначив, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України з підстав безтоварності операцій з контрагентом ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж». Вважає, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання. Тому згідно з частиною 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені СП ТзОВ «КОМ-ЕКО-Львів»з названим вище контрагентом, мають ознаки нікчемності. У зв'язку з чим позивачем було завищено податковий кредит. Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

СП ТзОВ «КОМ-ЕКО-Львів»зареєстроване 29.03.2001 року за № 1 415 120 0000 007514 виконавчим комітетом Львівської міської ради, що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 99).

Відповідно до витягу, діяльність позивача пов'язана із прибирання сміття та очищення інших територій.

Позивачу 10.03.2002 року видано дозвіл Територіальним Управлінням Держнаглядохоронпраці по Львівській області, яким дозволяється надання послуг з прибирання доріг, вулиць, територій підприємств та з прибирання та вивезення комунальних та побутових відходів з 07.03.2002року.

У період з 25.01.2012 року по 31.01.2012 року державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку СП ТзОВ «КОМ -ЕКО-Львів»з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»за період з 01.12.2010 по 30.09.2011 року, про що складено акт № 80/23-2/31442100 від 25.01.2012 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. п. 7.2.4. п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 18 9571 грн. в тому числі по періодах: за грудень 2010 року на суму 67333 грн., за січень 2011 року на суму 108200 грн., за лютий 2011 року на суму 14039 грн.

Відповідачем 24.02.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0000632320 від у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 260406,00 грн., в т.ч. основний платіж -18 9572 грн., штрафні санкції -16834 грн. Дане рішення в адміністративному порядку не оскаржувалось.

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятим податковим повідомленням -рішенням, оскаржив останні в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Щодо господарських правовідносин СП ТзОВ «КОМ - ЕКО-Львів»з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»та визначення податку на додану вартість за період який перевіряється.

28.12.2010 року (продавець) ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»та (покупець) СП ТзОВ «КОМ-ЕКО-Львів»підписали договір № 28-551, згідно з яким продавець зобов'язується передати належний йому товар (контейнери металеві) у власність покупцеві, а останній зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору кошти. Виконання договору відповідач підтвердив податковими накладними від 31.01.2011 року № 136 на загальну суму 24 0000,00 грн., ПДВ -40000,00 грн.; від 31.01.2011 року № 137 на загальну суму 409200,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 68200,00 грн.; від 28.02.2011 року № 1383 на загальну суму 84233,28 в тому числі ПДВ 14038,88 грн. (а.с. 72-74) та видатковими накладними (ас.77-79).

Між позивачем та контрагентом - ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» 01.12.2010 року було укладено договір підряду № 1/12-10. Також 01.03.2011 року між тими ж сторонами укладено договір підряду № 1/03-11. На підтвердження виконання даних договорів позивачем надано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-35024 на суму 404 000,00 грн. та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-682 на суму 534000,00 грн. Оплата виконання робіт, які передбачені вищезазначеними договорами, а саме оренда спецтехніки підтверджується податковими накладними наявними в матеріалах справи: від 30.12.2010 року № 35024 на загальну суму 404 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 67333,33 грн. та від 31.03.2011 року № 682 на суму 534000,00 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 89 000,00 грн. (а.с.71-75).

Актом перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 08.02.2012 року, що дані податкові накладні не мали недоліків та, порядок їх заповнення, відповідав встановленому чинним законодавством, суми за зазначеними податковими накладними були включені до складу податкового кредиту та відображені в декларації по податку на додану вартість у відповідному періоді та відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (стор. акту - 4).

Розрахунок за виконані роботи позивачем з контрагентом ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»проведено у повному обсязі, що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи ( а. с. 217-235).

Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки, даний факт відображений в акті перевірки від 08.02.2012 року .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція -це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (набув чинності з 1.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судом встановлено, що основними доводами відповідача про вказані порушення, відповідно до акту перевірки є те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі- ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ.

Суд виходить з того, що згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи -перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту -перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів -замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно - транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин -перевізник.

Судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутності можливості проведення позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки товарів із залученим власного транспорту постачальника. Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.

Оскільки постачальником в належний спосіб виконані зобов'язання щодо поставки товару, однак при цьому не оформлена товарно-транспортна накладна, але оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, що і стверджується відповідачем у акті перевірки, то факт здійснення операції підтверджується належним чином.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між СП ТзОВ «КОМ -ЕКО-Львів» та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж, ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 08.02.2012 року (стор. акта -9).

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Посилання відповідача в акті перевірки від 08.02.2012 року № 80/23-2/31442100 на безтоварність операцій з контрагентом ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»взято фактично з акту від 11.11.2011 року № 803/230-35554567, без урахуванням обставин його складення.

Крім того, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року № 2а-10972/11/1270 визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганськ щодо проведення перевірки та складання акту № 803/23-35554567 та залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочини між позивачем та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»не можуть вважатися нікчемними (недійсними) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на їх укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентом, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятих податкових повідомлень-рішень суду не надано.

Суд констатує, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договорів. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»відповідач не надав і не назвав. Тому суд дійшов висновку про безпідставність та надуманість висновків органу державної податкової служби, докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Тому податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 24.02.2012 року № 0000632320 не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняте необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.02.2012 року № 0000632320

Стягнути з державного бюджету на користь СП ТзОВ «КОМ-ЕКО-Львів» (м. Львів, вул. Пекарська,95, ідентифікаційний код 31442100) 2 090,00 (дві тисячі дев'яносто) грн. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 18 червня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.