Постанова № 24955663, 18.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2012 р. м. Львів № 2а-1817/12/1370

12 год. 52 хв

.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника позивача Святецької І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Мієр» до державної податкової служби у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Мієр» (далі -ПП «Мієр») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.02.2012 року № 0000522321.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд замінив відповідача -державну податкову інспекцію у Галицькому районі м. Львова його правонаступником -державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з контрагентом ПП «МКМ-Сервіс»є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування податкового кредиту, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних. Відтак оскаржуване податкове повідомлення -рішення підлягає скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримала, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях поданих в судовому засіданні 16.05.2012 року. Зазначив, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України. Під час проведення перевірки позивачем не надано належного документального підтвердження факту здійснення господарської операції з контрагентами, в тому числі товарно - транспортні накладні. Відтак, наявність лише отриманих податкових накладних без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у таких накладних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Представник відповідача заперечив проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ПП «Мієр» зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 29.04.1992 року, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців. Позивача взято на облік платника податків до ДПІ у Галицькому районі м. Львова 11.05.1992 року за № 530.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Мієр»з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «МКМ- Сервіс»за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року. Перевіркою встановлено порушення ведення податкового обліку, вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) чим ПП «Мієр»завищено податковий кредит від ПП «МКМ- Сервіс»за жовтень 2010 року в сумі 14755,22 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 29655,12 грн., за листопад 2010 року в сумі 14 755,22 грн.; порушено ч.1 ст.ст.203.215, п.1 ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Мієр»з ПП «МКМ- Сервіс».

Зокрема, на підставі акта перевірки 13.02.2012 року № 396/23-209/13823275 відповідачем прийнято:

податкове повідомлення -рішення форми «Р» № 0000522321, яким відповідно до вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п. 7.4., п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 5572,92 грн. у тому числі основний платіж 44410,34 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 11102,58 грн.

Не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятими податковим повідомленням-рішенням ПП «Мієр»оскаржило останнє у судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Пункт 1.7 ст.1 Закону № 168/97-ВР зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). (п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

ПП «Мієр»відобразило у складі податкового кредиту ПДВ з придбаного товару у ПП «МКМ-Сервіс» за жовтень 2010 року в сумі 29655,12 грн., за листопад 2010 року в сумі 14755,22 грн. 13.10.2010 року між позивачем (покупець) та ПП «МКМ-Сервіс»(продавець) укладено договір купівлі-продажу.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п. 1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти прийняття виконаних робіт) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з п. 11 Глави перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Чинним законодавством не передбачена заміна згаданих транспортних документів будь-якими іншими документами, тому здійснення поставки товарів на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

При цьому, документів, які б підтверджували транспортування зазначених вище товарів (товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару, тощо) позивачем до перевірки не надавалось, про що вказано в акті перевірки від 13.02.2012 року (а.с.16). В судовому засіданні представником позивача були надані копії товарно-транспортних накладних, оригіналів для огляду суду не надано.

Форма товарно-транспортної накладної N 1-ТН затверджена наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 року № 488/346. Проте як вбачається з поданих копій товарно-транспортних накладних, в них міститься ряд недоліків: відсутні відомості по марці автомобіля яким перевозився товар, вид перевезень, прізвище, ім'я, посада особи яка відпускала товар, прізвище, ім'я, посада особи яка приймала товар (а.с. 123-129).

Так, позивач не зміг пояснити яким саме транспортом здійснювалось транспортування товарно-матеріальних цінностей. Крім того, встановлено, що у згаданого контрагента та у самого позивача відсутні транспортні засоби, що унеможливлює здійснення транспортування товару за договором в тих обсягах, які визначені у накладних. Позивачем доказів на підтвердження укладених договорів з третіми особами про транспортування будівельних матеріалів не представлено.

Вирішення спору потребує встановлення реальності господарської операції між ПП «Мієр»та вищевказаним контрагентом. З'ясування наведених обставин має істотне значення для правильної юридичної оцінки дій позивача з питань формування податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди (бюджетне відшкодування з бюджету) є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Позивач доводить господарські операції первинними документами, а саме видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Суд вважає, що складені ПП «Мієр»з ПП «МКМ-Сервіс», документи в сукупності та кожен зокрема не є допустимими доказами господарських операцій, які у них зафіксовані. Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для здійснення господарської операції, але не очевидним доказом її виконання. Сам по собі факт сплати коштів не є безумовним свідченням виконання господарської операції. Суд звертає увагу і на те, що податкові накладні не містять виду цивільно-правового договору. Вантажні накладні, не ідентифікують особу отримувача.

Крім того, при перевірці встановлено, що згідно системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «МКМ-Сервіс»зареєстровано в ДПІ у Галицькому районі м. Львова 06.09.2007 року, встановлено відсутність земельних ділянок, підприємство не подає до податкового органу відомості про наявність документів про землю та розрахунків земельного податку, розрахунок транспортного збору податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього середовища; об'єкти нерухомості-будинки, належного на праві приватної власності, техніка, про що свідчать дані декларації з податку на прибуток (а.с.100-109), власні транспортні засоби також відсутні та інші основні фонди на підприємстві відсутні Відповідно до розрахунку комунального податку чисельність працюючих у ПП «МКМ- Сервіс»складає - 0 чол.

З питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період 01.04.2010 року по 16.06.2011 року проведено перевірку ПП «МКМ-Сервіс»з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період 01.04.2010 року по 16.06.2011 року, акт від 23.06.2011 року № 1649/23-209/35383180. Вказаним актом по контрагенту позивача встановлено проведення операцій, що спрямовано на здійснення операцій з отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Платник податку мав лише намір одержати податкову вигоду виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту. Одночасно проведеною перевіркою встановлено, що у ПП «МКМ-Сервіс»відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, до перевірки не надано жодних бухгалтерських, первинних документів за 2008-2011 роки, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між підприємствами (а.с. 75-99).

На вимогу суду позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які б підтверджували факт замовлення товару відповідно до договору, яка саме особа отримувала товар, яку кількість товару замовлялось, не надано доказів на підтвердження використання отриманого товару (паперові відходи) позивачем від його контрагента в подальшій господарській діяльності, як здійснювалось транспортування товару, як відбувався рух товару по складу позивача, з якого саме складу отримувався товар та інше.

Окрім того, як зафіксовано у акті перевірки так і з'ясовано в засіданні суду, що ПП «Мієр»витрати на придбання сировини від ПП «МКМ-Сервіс»на загальну суму 222051,70 грн. до валових витрат не віднесло. На час розгляду справи згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців підприємство у стані припинення.

Враховуючи наведене, висновок податкового органу про неправомірне формування податкового кредиту ПП «Мієр» є обґрунтованим, оскільки обставини реальності вчинення господарських операцій між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс»не знайшли свого підтвердження і під час розгляду справи.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею цього Кодексу.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що воно було прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а у позові слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові, не передбачено.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163,167 КАС України, суд -

постановив:

В задоволені позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 22 червня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.