Постанова № 24954243, 19.06.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2012 р. Справа № 2а/0570/5382/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11.00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Маслоід О.С.

при секретарі Вишневській О.В.

розглянувши адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Державного підприємства «Шахтарськантрацит» (м. Шахтарськ)

про стягнення адміністративно - господарський санкцій,

за участю представників сторін:

від позивача - Чебаненко Є.О.

від відповідача - не з'явився

Донецьке обласне відділення соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державного підприємства «Шахтарськантрацит» (надалі - відповідач) про стягнення адміністративно - господарський санкцій у розмірі 1804780,36 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Відповідачем недотриманий норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. У 2011 році на підприємстві відповідача працювало 167 осіб-інвалідів, замість 201 особи-інваліда. Таким чином, були порушені приписи ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон), що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Через порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, які розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, позивач посилаючись на ст. 20 Закону, просить стягнути з відповідача суму нарахованої пені.

Відповідач у судове засідання не з'явився та представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надавши суду письмове заперечення проти позову, в якому посилається на наступне. На підприємстві станом на 01.01.2012 року працювало 5027 чоловік, з них 3695 за списками 1,2, тобто зі шкідливими умовами праці. На цих роботах праця інвалідів заборонена. Згідно кількості осіб, які працюють у звичайних умовах, то норматив для працевлаштування інвалідів було виконаний та навіть і більше. Крім цього, згідно вимог діючого законодавства підприємство не повинно займатися працевлаштуванням інвалідів. Для працевлаштування інвалідів надає до державної служби зайнятості звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів, жодного факту відмови в працевлаштуванні інвалідів на підприємстві не допущено. Примусово залучати до роботи інвалідів підприємство не має права. Оскільки інваліди не звертаються, підприємство не має можливості працевлаштувати їх. До того ж ці санкції сплачуються на рахунок прибутку, а підприємство є збитковим.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідач є юридичною особою, зареєстрований та обліковується у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 32299510.

Відповідачем був наданий звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік. Відповідно до рядку 01 наданого відповідачем звіту середньооблікова кількість працівників облікового складу складає 5027 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 167 осіб (рядок 02 звіту). Кількість інвалідів -штатних працівників, що повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону була визначена відповідачем на рівні 201 осіб (рядок 03 звіту). Відповідач у звіті також самостійно визначив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць у сумі 1801898 грн.

Зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Спірним питанням цієї справи є наявність підстав для застосування позивачем до відповідача суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1801897,32 грн. та стягнення пені у розмірі 2883,04 грн. через несвоєчасну сплату відповідачем суми застосованих адміністративно-господарських санкцій.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002 року (надалі Положення) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно п. 3 Положення, одним із завдань Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - підприємства), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами визначені положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон).

У відповідності до ст. 19 Закону для всіх підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 18 вказаного Закону, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.

Відповідно до ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до вимог ст.. 19 Закону Украіни «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості має право, зокрема, направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Відповідно до аб. 2 п. 2 ст. 19 цього Закону Державна служба зайнятості має право також одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані по наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Згідно з абзацом 3 пункту 2 зазначеного Порядку інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Згідно з Порядком інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавця, так і на державну службу зайнятості.

В судовому засіданні представником відповідача суду були надані звіти за формою № 3-ПН, які надавались підрозділами відповідача до Шахтарського міського центру зайнятості за 2011 рік.

З наданих звітів вбачається, що деякі підрозділи надавали звіти лише кілька місяців на рік, останні підрозділи не кожного місяця і лише ОП «Шахта «Шахтерська - Глибока» та ВП «Шахтоуправління імені 17-го партз'їзду» були надані усі звіти, але при цьому, в цих звітах відсутні графи 13-15, які заповнюються у разі, якщо до претендента на вакантне робоче місце висуваються додаткові вимоги. У графі 15 зазначаються дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце особи, яка належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Наявність вільного робочого місця зазначається щодо кожної конкретної категорії громадян, зокрема цифра «11» відповідає інвалідам.

Позивач за весь 2011 рік в звітах № 3-ПН за 2011 рік не надав жодної інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, необхідної для організації їх працевлаштування до центру зайнятості.

Інші докази на підтвердження вчинених заходів щодо працевлаштування інвалідів відповідачем суду не надано.

За таких обставин, відповідачем не були здійснені усі залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що більшість робочих місць із шкідливими умовами праці не повинні включатися у кількість робочих місць для визначення нормативу, з огляду на наступне.

Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів встановлюється виключно ч.11 ст.19 Закону. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, які відрізняються від зазначених у цій статті, то застосовуються положення Закону. Положення Закону України «Гірничий закон України» не встановлюють вказаний норматив та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність прибутку, з огляду на наступне. Системне тлумачення приписів ч. 3,5 ст. 20 Закону і їх взаємозв'язку надає можливість дійти висновку про те, що Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а лише вказує на порядок сплати штрафних санкцій.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивач правомірно нарахував відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1801897,32 грн. та пені у розмірі 2883,04 грн. за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій згідно наданих розрахунків.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Крім цього, відповідачем не вжито усіх залежних від нього заходів, направлених на недопущення господарського правопорушення, що надає позивачеві можливість накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджено невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на наведене та керуючись Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Законом України «Про охорону праці», Законом України «Про зайнятість населення», Господарським кодексом України, Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002 року, ст.ст. 2, 17, 18, 87, 94, 159, 160, 161, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Шахтарськантрацит» адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році у сумі 1804780,36 грн. на користь Державного бюджету України.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Скарга подається на ім'я Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 19.06.2012 року в присутності представника позивача.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 червня 2012 року.

Суддя Маслоід О.С.