Постанова № 24953649, 21.06.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2012 року Справа № 2а/0370/1666/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача Гичко О.А.,

представника відповідача Вознюка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньавтогаз" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньавтогаз" (надалі-ТзОВ "Волиньавтогаз", позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (надалі -Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0003102301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову перевірку ТзОВ "Волиньавтогаз" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід» протягом 2010-2011 років. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення цивільного та податкового законодавства, в наслідок чого позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 15 768,00 грн.

За результатами перевірки Луцькою ОДПІ складено акт від 19 квітня 2012 року №765/22-1/34523936 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0003102301, яким товариству було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 19710,00 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про нікчемність укладеного правочину із ТзОВ «Медео-Захід» помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами та вказує на те, що податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням норм законодавства, а тому має бути визнано нечинним та скасовано. Водночас, позивач посилається на порушення норм чинного законодавства з боку Луцької ОДПІ щодо порядку призначення позапланової виїзної перевірки, вважає, що вона проведена з перевищенням службових повноважень. З наведених підстав позивач просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 28 квітня 2012 року №0003102301 про донарахування зобов'язань з ПДВ на 19 710,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, подала додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просила позов задовольнити.

Представник Луцької ОДПІ в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у поданих запереченнях (а.с.57-58) суть яких зводиться до того, що позивач у березні, червні, липні 2010 року сформував податковий кредит з податку на додану вартість на зальну суму 15768,00 грн. по господарських операціях з придбання товару у ТзОВ «Медео-Захід» по договору, який податковим органом визнано нікчемним. Зважаючи на те, що такий договір не створює юридичних наслідків, тому відображення позивачем в податковій звітності з податку на додану вартість відповідних сум податкового кредиту за березень, червень, липень 2010 року є неправомірним. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача наводить норми Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), Закону України "Про податок на додану вартість", покликається на матеріали про результати перевірки ТзОВ «Медео-Захід» проведеної податковим органом, якою встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Щодо тверджень позивача про допущені Луцькою ОДПІ при виході на перевірку порушення зазначає, що якщо позивач вважав перевірку незаконною, то був вправі не допустити до її проведення працівників податкової інспекції. Водночас, позивач не лише допустив до перевірки, а й надав наявні у нього документи, а тому його доводи не можуть заслуговувати на увагу. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами по справі, що ТзОВ "Волиньавтогаз" 28 червня 2006 року зареєстроване рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області як юридична особа. Підприємство перебуває на податковому обліку в Луцькій ОДПІ з 28 липня 2006 року та у період за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 10 липня 2007 року № 100051766, яке 07 жовтня 2011 року анульоване, від 02 листопада 2011 року №200008770, анульоване 27 лютого 2012 року, а від 27 лютого 2012 року № 200028868 був зареєстрованим платником ПДВ (а.с.19-20).

З 05 квітня 2012 року до 11 квітня 2012 року згідно до наказу від 05 квітня 2012 року №241 (а.с.46) Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ "Волиньавтогаз" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід». Підставою для виходу на перевірку було не надання на письмовий запит Луцької ОДПІ від 19 березня 2012 року № 937/10/15-2 (а.с.17) повного документального підтвердження відносин з контрагентом як того вимагає діюче законодавство.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 19 квітня 2012 року № 765/22-1/34523936 (а.с.19-28) у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Волиньавтогаз» вимог частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України), відповідно правочин укладений між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» має ознаки нікчемності. Як наслідок, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в насідок чого позивачем завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТзОВ «Медео-Захід» на загальну суму 15 768,00 грн., в тому числі за березень 2010 року на 3 135,00 грн., за червень 2010 року - 7 084,00 грн. та за липень 2010 року - 5 549,00 грн.

В судовому засіданні з'ясовано, що вказані у акті порушення полягають у не підтвердженні позивачем факту здійснення господарських операцій із ТзОВ «Медео-Захід» за березень, червень, липень 2010 року, оскільки згідно актів Луцької ОДПІ від 14 березня 2012 року №46/23-3/35594018 (а.с.122-157) та від 18 квітня 2012 року №753/23-3/35594018 (а.с.103-121) не встановлено факту передачі товарів (послуг) від підприємств-постачальників та подальшу реалізацію підприємствам-покупцям у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) відповідних первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини, вид, обсяг і кількість операцій та розрахунків, що здійснювались, для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо). Також зазначені матеріали перевірки свідчать про те, що операції ТзОВ «Медео-Захід» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Відповідно, з посиланням на статті 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України перевіркою зроблено висновок, що ТзОВ «Медео-Захід» вчинено правочини без наміру створення реальних правових наслідків, що обумовлені ними та суперечить інтересам держави і мають ознаки нікчемності.

На підставі складеного акта перевірки ТзОВ «Волиньавтогаз» Луцькою ОДПІ 28 квітня 2012 року сформовано податкове повідомлення-рішення №0003102301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 19710,00 грн., з яких 3942,00 грн. - штрафна санкція (а.с.29).

Не погодившись з винесеним податковим органом повідомленням-рішенням ТзОВ «Волиньавтогаз» подало скаргу до Державної податкової адміністрації у Волинській області, за результатами розгляду якої оскаржуване податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.47-51).

Надачи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню Луцької ОДПІ 28 квітня 2012 №0003102301, суд виходить з наступного.

Судом встановлено та підтверджено в судовому засіданні, що ТзОВ «Волиньавтогаз» мало правовідносини із ТзОВ «Медео-Захід», як уточнено представником позивача договір носив усний характер, на виконання останнього (договору) позивачем придбано у вказаного контрагента товарно-матеріальні цінності (бетонні блоки, бруківка, металочерепиця, цемент, щебінь, відсів, кабель). Відповідно до умов домовленості позивачем отримано товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними (а.с.30-35).

В судовому засіданні з'ясовано, що транспортування товару та вантажні роботи проводились за рахунок постачальника. Розрахунки за поставлений товар проведені в готівковій формі, факт повної оплати придбаного товару позивачем підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів (а.с.94-96).

Податок на додану вартість з вартості придбаного товару ТзОВ «Волиньавтогаз» включено у відповідних звітних періодах до складу податкового кредиту (а.с.76-83).

Наданим представником позивача договором оренди землі від 27 вересня 2007 року в якому вказано, що дана ділянка вільна від забудови (а.с.65-68), актом прийому-передачі земельної ділянки від 27 вересня 2007 (а.с.69) та актами списання (а.с.70-73), інвентарною карткою (а.с.75) підтверджується використання позивачем придбаних матеріалів для будівництва АГЗС по вулиці Героїв УПА, 2А, яка прийнята в експлуатацію згідно акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 20 липня 2010 року (а.с.74).

Вищенаведені обставини справи разом з наданими представником позивача доказами у вигляді фотографій АГЗС, яка належить ТзОВ «Волиньавтогаз» (а.с.100-102) доводять суду факт використання придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності з метою одержання прибутку.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини другої статті 215 частини першої статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що правочин, укладений між ТзОВ «Волиньавтогаз» та ТзОВ «Медео-Захід» виконаний обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: копіями податкових накладних, видаткових накладних, квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Оцінюючи докази, які є у справі, суд враховує норми частини другої та третьої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ТзОВ «Медео-Захід» (податкові накладні, видаткові накладні, квитанції до касових ордерів та інші) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що усний договір з ТзОВ «Медео-Захід» носив реальний характер, поставка товару відбулася і товар використано в господарській діяльності позивача. Судом досліджено надані позивачем первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, позиція позивача про протиправність дій податкового органу щодо підставності виходу на документальну перевірку, то це твердження не знайшло свого обґрунтування в ході розгляду справи, оскільки Податковим кодексом України пунктом 78.1 статті 78 передбачено право податкової служби проводити документальну позапланову виїзну перевірку за наявності такої обставини як - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, то згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

З аналізу вказаних норм Закону № 168/97-ВР слідує, що платник податків отримує право на податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної з дати її видачі, що засвідчує факт придбання платником податків товару.

Зауваження до оформлення податкової накладної у відповідача відсутні. Факт виконання господарської операції в судовому засіданні підтверджений.

Суд не бере до уваги твердження відповідача щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних на поставку товару, отриманого від ТзОВ «Медео-Захід» і звертає увагу на те, що між сторонами був укладений договір (усного характеру) згідно якого вартість товару включала його доставку на склад покупця, що й слідує з пояснень представника позивача. Протилежне податковим органом не доведено.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року (з наступними змінами та доповненнями) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, зокрема, у водія перевізника повинна бути товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України. З цього слідує, що ТТН повинен мати перевізник для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху, та допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім ТТН.

Згідно із пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна документація -це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Тобто, іншим документом, на підставі якого здійснюється перевезення та оприбуткування товару, є документ, що свідчить про передавання товару від продавця до покупця. Оскільки, як підтверджено представником позивача в судовому засіданні, транспортування товару було обов'язком контрагента, то за таких обставин, відсутність у позивача ТТН не може розцінюватися як беззаперечний доказ відсутності поставки товарів.

Таким чином, факт порушення позивачем пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР є необґрунтованим, а визначення відповідачем податкових зобов'язань у сумі 19710,00 грн. є безпідставним.

За таких обставин, з огляду на реальний характер операції, можливі порушення контрагентами позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на віднесення до податкового кредиту сум, які взяли участь в цих операціях. При цьому, відповідачем не надано суду достатніх доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід», зокрема, фактів припинення юридичної особи, визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість, фіктивності підприємництва, встановлених відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, не здійснення господарської діяльності тощо, а також інших доказів про те, що дані первинних документів, виписаних постачальниками, не відповідають дійсності.

Суд звертає увагу на те, що в ході судового засідання було встановлено невідповідність даних в акті перевірки контрагента ТзОВ «Медео-Захід» від 14 березня 2012 року № 46/22/35594018 з актом перевірки ТзОВ «Волиньавтогаз» від 19 квітня 2012 року №765/22-1/34523936 на який є в ньому посилання, а саме на а.с.147 в якому зазначено: «В ході проведення перевірки ТзОВ «Медео-Захід» надано реєстри отриманих податкових накладних, податкові та видаткові накладні на придбання. Згідно проведеного аналізу наведених документів встановлено, що податкові накладні виписані на придбання наступного товару: свиней, будівельних матеріалів, цукру, ПМП, меблів», а висновки перевірки ТзОВ «Волиньавтогаз» (а.с.23) ґрунтуються на тому, що ТзОВ «Медео-Захід» не могло реалізувати позивачу будівельних матеріалів, оскільки воно їх не закуповувало. Наведені обставини свідчать як доказ того, що позивач придбавав товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріали) у такого контрагента як ТзОВ «Медео-Захід».

Слід зазначити, що доводи відповідача, викладені у акті перевірки, щодо недійсності правочину між ТзОВ «Волиньавтогаз» та його контрагентом спростовуються доказами у справі, які були наявні на момент податкової перевірки. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками вимог податкового законодавства, а також нести відповідальність за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників і у вигляді певних негативних наслідків, як в даному випадку позбавлення права на віднесення сум до податкового кредиту.

Крім того, системний аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" дає суду підстави прийти до висновку, що у разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, чи є сумніви в його спроможності щодо можливості здійснення господарській діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і не є підставою для позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість добросовісного платника податку, який виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Згідно із частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи ту обставину, що висновки Луцької ОДПІ про завищення позивачем податкового кредиту за березень, червень, липень 2010 року у зв'язку із порушенням ТзОВ «Волиньавтогаз» пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, що свідчать про неправильне застосування норм чинного законодавства, тому податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0003102301 є протиправним.

Оскільки відповідач, суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого рішення і не надав суду належних доказів, тому за таких обставин суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 28 квітня 2012 року №0003102301 є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, позов слід задовольнити повністю шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 28 квітня 2012 року №0003102301.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньавтогаз" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0003102301 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 28 квітня 2012 року №0003102301.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І.Смокович

Повний текст постанови виготовлений 22 червня 2012 року.