Постанова № 24951117, 26.03.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/10475/11

категорія 8.2.1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іваненко Т.В. ,

при секретарі - Духновській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Малинське лісове господарство"

до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2011 р. №0000962340 та №0000952340,-

встановив:

Державне підприємство "Малинське лісове господарство" звернулося до суду з позовом до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2011 р. №0000962340 та №0000952340. Позов мотивує тим, що працівниками Малинської міжрайонної державної податкової інспекцією проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства "Малинський лісгосп" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 30.06.2011р. За результатами даної перевірки відповідачем складено Акт перевірки 06.10.2011р. № 173/23-10/13551546. На основі вказаного Акту податковим органом винесені податкові повідомлення рішення № 0000952340 та 0000962340 від 19.03.2011р. Позивач вказав, що не погоджується з даними податковими повідомленнями - рішеннями та вважає такими, що не відповідають законодавству України.

Представники Державного підприємства "Малинське лісове господарство" в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили відмовити в його задоволенні з мотивів, зазначених в письмовому запереченні.

В судовому засіданні, за заявою представників податкового орган, проведено заміну відповідача з Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на Малинську об'єднану державну податкову інспекцію Житомирської області Державної податкової служби.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що працівниками Малинської міжрайонної державної податкової інспекції проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства "Малинський лісгосп" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01. 01. 2010р. по 30.06.2011р.

Під час перевірки виявлено, зокрема, порушення: п.п. 5.2.1, п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого платником було занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 1023881 грн.; п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 18962 грн.; п. 7.4.1, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість на суму 527834. грн.

За наслідками вказаної перевірки працівниками податкового органу складено Акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 06.10.2011р. № 173/23-10/13551546 (а.с. 15-70).

На підставі вказаного акту Малинською об'єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 0000952340 від 19.10.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 527834 грн. та застосовано штрафні (фінансові санкції) у розмірі 128416 грн. (а.с. 87);

- № 0000962340 від 19.10.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 1042843 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі 189137 грн. (88).

Суд не погоджується з висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 19.10.2011р. № 0000962340 слід зазначити наступне.

З акту перевірки вбачається, що в порушення пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за перевірений період позивачем було завищено валові витрати за рахунок віднесення до них вартості послуг сторонніх організацій з заготівлі лісопродукції на суму 1728368,70 грн. Податковий орган вважає, що такі дії позивача суперечать приписам 70 Закону України "Про внесення змін до Лісового кодексу України", а умови укладених позивачем з іншими суб'єктами господарювання договорів суперечать нормам ст. 638 ЦК України. Крім цього під час документальної перевірки позивачем не було надано документів, що підтверджують передачу ним лісових площ виконавцям робіт, не надано переліків ліквідної маси та карт технологічного процесу розробки лісосік. Позивач мав всі необхідні технічні можливості та необхідну кількість робочої сили для самостійного виконання всього запланованого обсягу лісозаготівельних робіт, а, отже, потреби в додатковому залученні до їх виконання інших суб'єктів господарювання не було. За висновком податкового органу Правилами охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості визначено, що при розробленні вітровально-буреломних лісосік, пожарищ та інших ушкоджених стихійними природними явищами насаджень, під час проведення несуцільних рубок, у всіх випадках при звалюванні небезпечних дерев, дерев діаметром понад 22 см. необхідно працювати удвох (вальник і помічник). Однак всупереч цим вимогам за відомостями, що має відповідач, у підприємців ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було найманої робочої сили; підприємці ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були працівниками самого позивача; крім того підприємець ОСОБА_5 наймав трьох працівників, які одночасно були працівниками самого позивача. З цієї підстави податковим органом було зроблено висновок про те, що приватні підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 взагалі не могли виконувати зазначені лісозаготівельні роботи.

В ході дослідження доказів судом встановлено, що позивач за своїм правовим статусом є постійним лісокористувачем, якому для ведення лісового господарства державою надано у постійне користування лісові угіддя. Його права та обов'язки, як постійного лісокористувача, визначені ст. 19 Лісового кодексу України. Відповідно до них постійні лісокористувачі мають: право самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель та споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Оскільки ні Лісовий кодекс України, ні жоден інший законодавчий акт не містять визначень поняття "виключне право на заготівлю деревини", суд приймає до уваги доводи позивача про те, що при вирішенні цього спору до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи ч. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до яких у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд має право застосувати закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Таким законом, що регулює подібні правовідносини, наприклад, є Закон України "Про авторське право і суміжні права". За визначенням ст. 1 цього Закону виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом. Схожі за змістом визначення терміну "виключних прав" містять Закони України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та Цивільний кодекс України .

Таким чином, через застосування принципу аналогії закону, виключне право на заготівлю деревини може бути визначене судом, як засноване на законі, незалежне від інших осіб, майнове право позивача стосовно володіння, користування та розпорядження об'єктивованими результатами діяльності з заготівлі деревини, на видачу дозволів чи заборон використання цього права іншим особам за окремими договорами та у межах певного строку. За аналогією до складу такого права позивача входять: право здійснювати заготівлю деревини самостійно; право дозволяти заготівлю деревини іншим особам на умовах, що визначається домовленістю між ними; право перешкоджати неправомірній заготівлі деревини іншими особами, в тому числі і забороняти таку заготівлю; право на плату за користування цими правами іншими особами; інші майнові права з заготівлі деревини, що встановлені законодавством. В зв'язку з цим суд приходить до висновку, що позивач, в межах наданого йому виключного права на заготівлю деревини, мав право на власний розсуд обирати методи та способи виконання лісозаготівельних робіт, в тому числі і шляхом залучення до їх виконання інших суб'єктів господарювання на підставі укладених з ними відповідних господарських договорів.

З огляду на це суд вважає, що позивач, укладаючи з окремими суб'єктами господарювання - фізичними особами (ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_2) договори щодо надання послуг по виконанню лісозаготівельних робіт (том ІІ а.с. 75-107), діяв в межах наданого йому виключного права на заготівлю деревини. За такими договорами зазначеними виконавцями були виконані на користь позивача роботи по заготівлі деревини загальною вартістю 1728368,7 грн. без врахування податку на додану вартість. Це підтверджується складеними та підписаними відповідними сторонами актами передачі - приймання виконаних робіт ( том І а.с. 153-252,том ІІ а.с. 1-66, том VI а.с.31-86).

Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що матеріали передачі лісових площ підрядникам, переліки ліквідної маси та карти технологічного процесу розробки лісосіки не є документами на підставі яких здійснюється податковий чи бухгалтерський облік, оскільки операції з їх передання чи не передання іншим суб'єктам господарювання жодним чином не змінюють майнового стану позивача, не призводять до збільшення чи зменшення у нього валових доходів чи валових витрат, його активів чи зобов'язань. За такими операціями у позивача не виникає жодних податкових чи інших грошових зобов'язань. Зважаючи на таке суд не знаходить в таких його діях порушень, що призвели до заниження його податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств. Однак судом копії зазначених матеріалів були витребувані у позивача і долучені до матеріалів справи.

Крім цього, позивач за своїм правовим статусом є господарюючим суб'єктом, а не органом виконавчої влади, і не має права та не зобов'язаний здійснювати контроль за дотриманням іншими суб'єктами господарювання вимог податкового, господарського чи будь якого іншого законодавства, в тому числі і дотримання підрядниками правил з охорони праці. Частина. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону праці" покладає обов'язок створення на робочому місці в кожному структурному підрозділі умов праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечення вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, безпосередньо на роботодавців. Зазначений Закон жодним чином не покладає на позивача обов'язки з контролю за дотриманням його підрядниками норм трудового права, правил і норм з охорони праці, не визначає відповідальність позивача за порушення ними таких норм.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що договори на виконання ними лісозаготівельних робіт, які були укладені ним з приватними підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є цілком законними.

За клопотанням представників податкового органу в якості свідків були викликані в судове засідання приватні підприємці ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 В своїх свідченнях вони підтвердили, що підрядні роботи виконувались ними у повній відповідності до укладених з позивачем договорів, назвали склад осіб, що залучалися ними до їх виконання, та перелік технічних засобів з допомогою яких такі роботи виконувались.

Суд вважає, що, за таких обставин, позивач на підставі положень п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", правомірно відніс зазначену вище вартість наданих йому послуг в розмірі 1728368,70 грн. до складу його валових витрат.

Крім зазначеного вище, посадовими особами податкового органу в акті перевірки було зроблено висновок про те, що позивач на порушення положень пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" безпідставно відніс в періоді з 01.01.2010р. по 01.04.2011 р. до валових витрат витрати на суму 2758457,79 грн., а в 2 кварталі 2011 р. ним всупереч нормам ПК України було завищено собівартість реалізованої продукції на 82439,55 грн. Підставами для такого висновку відповідач вважає те, що позивач під час документальної перевірки не зміг підтвердити належними документами отримання транспортно-експедиційних послуг в періоді з 01.01.2010 р. по 01.04.2011 р. від ПП "Форестер Груп" на суму 2568296,24 грн. та ТОВ "Аврора Шип Транс" на суму 190161,55 грн., а в 2 кварталі 2011 р. - на суму 82439,55 грн. На думку відповідача, в актах виконаних робіт не було зазначено номери товарно-транспортних накладних, назви перевізників товарів та не наведено інших необхідних реквізитів. Крім цього, за наявними у податкового органу відомостями ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс" не могли виконувати роботи з транспортних перевезень вантажів, оскільки не мали для цього необхідних ресурсів (транспортних засобів, будівель, працівників та ін.).

Всебічного оцінивши висновки матеріалів перевірки та надані документальні докази, суд погоджується з доводами позивача про те, що він перед укладанням з контрагентами господарських договорів не був зобов'язаний і не мав права здійснювати перевірки наявності у ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс" технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів та інших умов, необхідних для здійснення ними господарської діяльності. Більш того, ст. 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво, як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, під час укладання договору будь-який суб'єкт господарювання діє на власний ризик і не може заздалегідь передбачити наслідки його укладання.

Ст. 61 Конституції України передбачено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи. Тобто позивач, як суб'єкт господарського та податкового права, не несе відповідальності за порушення норм чинного податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

В зв'язку з цим суд приймає до уваги, що позивач, виступаючи в якості господарюючого суб'єкта, на цілком законних підставах уклав з ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс" договори транспортної експедиції № 17 від 01.07.2009 р. (том І а.с 112-115) та №7/11 від 01.01.2011 р. (том І а.с. 109-111), що були спрямовані на досягнення відповідних господарських результатів. Зазначені договори сторонами виконані належним чином: послуги від виконавців одержані, оплату (розрахунки) за ними позивачем здійснено. На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав в судове засідання належним чином складені первинні підтвердні документи, що також надавались і посадовим особам податкового органу під час проведення перевірки, а саме: акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні (том І а.с. 116-152, том V а.с. 248-250, том VI а.с. 1-30, 87-92) на підставі яких позивачем було включено до складу валових витрат вартість наданих послуг на суми 2568296,24 грн., 190161,55 грн. та 82439,55 грн., відповідно. У всіх актах виконаних робіт в обов'язковому порядку сторонами було зазначено номери товарно-транспортних накладних, на підставі яких здійснювались транспортні перевезення на користь позивача. Первинні документи, що підтверджують факти надання таких послуг, включаючи товарно-транспортні накладні, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для їх оформлення, а саме: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, дату складання документу, інші необхідні відомості, посади та підписи уповноважених осіб та, відповідно, мають статус первинних документів, на підставі яких було здійснено оплату їх вартості.

В результаті дослідження наданих позивачем доказі, суд приходить до висновку, що ці правочини були спрямовані на досягнення позивачем конкретних господарських наслідків, а тому на підставах приписів п. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" він правомірно включив до складу витрат вартість наданих ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс" послуг на суми 2568296,24 грн., 190161,55 грн. та 82439,55 грн. відповідно, без врахування податку на додану вартість.

За таких підстав суд приходить до висновку про небгрунтованість винесення податкового повідомлення - рішення № 0000962340 від 19.10.2011р.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0000952340 слід зазначити наступне.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що на порушення відповідних приписів Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України за період діяльності з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р. до складу податкового кредиту позивачем було безпідставно віднесено суми податку за операціями з надання транспортно-експедиційних послуг ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс" на загальну суму 527834 грн. За висновком представників податкового органу ці підприємства експедиційних послуг позивачу не надавали, а укладені з ними договори є нікчемними.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до п.п.7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями

Пункт 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

В процесі судового дослідження поданих сторонами доказів, судом встановлено, що позивач на протязі періоду, що підлягав перевірці, відповідно до договорів транспортної експедиції 17 від 01.07.2009 р. та №7/11 від 01.01.2011 р., отримав послуги від ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс". Вартість таких послуг склала: в періоді з 01.01.2010 р. по 01.04.2011 р. - від ПП "Форестер Груп" - 2568296,24 грн. та ТОВ "Аврора Шип Транс" - 190161,55 грн., а в 2 кварталі 2011 р. - на суму 82439,55 грн.

Зважаючи на вказане вище, суд приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави, що визначені пп. 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", для включення сум податку на додану вартість, зазначених в них, до складу податкового кредиту.

Суд також приймає доводи позивача про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача, як платника податку на додану вартість, на формування податкового кредиту, в залежність від належного виконання його постачальниками (продавцями) своїх податкових зобов'язань та сплати ними відповідних сум цього податку до державного бюджету.

Одночасно суд зазначає, що, як Законом України "Про податок на додану вартість", так і іншими законодавчими актами, позивач не мав права вимагати від своїх контрагентів, а ці контрагенти в свою чергу не зобов'язані надавати на його вимогу будь-які інші додаткові відомості, в тому числі і відомості щодо правильності декларування ними своїх зобов'язань з податку на додану вартість та виконання ними таких зобов'язань перед бюджетом. Окрім цього, зазначеним висновком працівниками відповідача зроблено спробу перекласти на позивача відповідальність за порушення, що були допущені (чи могли бути допущені) постачальниками чи продавцями товарів (робіт, послуг), що суперечить приписам ст. 67 Конституції України, ст.ст. 4, 9 Закону України „Про систему оподаткування", ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до яких податкова відповідальність є персональною і не може бути покладена будь-яким чином, в тому числі і за рішенням відповідача, на іншого платника податку.

Крім цього, суд враховує доводи позивача про те, що під час здійснення господарських операцій за зазначеними договорами ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс" перебували в Реєстрі платників податку на додану вартість і мали всі законні підстави на складання та видачу позивачу податкових накладних за здійсненими з позивачем господарськими операціями. Це підтверджується відомостями офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, відповідно до якого на момент видачі податкових накладних ПП "Форестер Груп" було внесене до реєстру платників податку на додану вартість ще 06.05.2009 р., йому було присвоєно індивідуальний податковий номер платника цього податку №363131915051 про що йому було видано свідоцтво за №100225264. ТОВ "Аврора Шип Транс" також було включено до цього Реєстру ще 01.06.2010 р., йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку №370105015056 та видано свідоцтво платника за №100225264. Таким чином в перевіреному періоді ПП "Форестер Груп" та ТОВ "Аврора Шип Транс" на законних підставах видали позивачу податкові накладні, що містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст. 201 ПК України.

З огляду на це суд вважає, що позивач на цілком законних підставах включив суми податку на додану вартість за одержаними від цих господарюючих суб'єктів податковими накладними на загальну суму 527834 грн. до складу податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача, та вважає їх такими, що підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати, винесені Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 19.10.2011 року №0000962340 та №0000952340.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: Т.В. Іваненко

Повний текст постанови виготовлено: 30 березня 2012 р.