Ухвала суду № 24949814, 20.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7091/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"20" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лтава Лізинг»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лтава Лізинг»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2009 року № 0000992304/0, від 26.11.2009 року № 0000992304/1, від 05.02.2009 року № 0000992304/2, від 21.04.2010 року № 0000992304/3.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача по справі подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом було проведено невиїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету земельного податку ТОВ «Лтава Лізинг»за період з 01.01.2007 року по 31.08.2009 року, про що складено акт від 26.10.2009 року № 625/2304/30215177.

Проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем ст. 14 Закону України «Про плату за землю», ст. 21 Закону України «Про оренду землі»та п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944.

Як зазначено в акті, розмір податкового зобов'язання по земельному податку, який був вказаний позивачем у розрахунку за вказаний період, є меншим, що призвело до заниження податкового зобов'язання на суму 98308,01 грн.

Відповідно до встановлених порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2009 року № 0000992304/0, якими позивачу було донараховано земельного податку в сумі 98308,01 грн. та штрафні санкції в сумі 49664,01 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішення, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем задоволено частково скаргу позивача та скасовано рішення в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 845,65 грн., відповідно, у подальшому були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.11.2009 року № 0000992304/1, від 05.02.2009 року № 0000992304/2, від 21.04.2010 року №0000992304/3.

Разом із тим, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки підприємство не є платником земельного податку, документи на оформлення його права користування земельної ділянки на правах оренди знаходяться у Київській міській раді для внесення питання на сесію щодо укладання договору оренди.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, на думку податкового органу, позивач зобов'язаний сплачувати земельний податок у розмірі, встановленому п. 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»№ 944/944 від 25 грудня 2008 року, в зв'язку з чим відповідачем і було нараховано вказаний податок.

Так, рішенням Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»№ 944/944 від 25 грудня 2008 року було встановлено ставку земельного податку для суб'єктів господарської діяльності, які використовують земельні ділянки на території м. Києва, але в установленому законодавством порядку не оформили права власності або права користування земельними ділянками.

У відповідності до п. 2 вказаного рішення з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними (казенними) підприємствами, підприємствами оборонно-промислового комплексу, визначеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 1382-р, для будь-яких потреб та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів передбачені також Законом України «Про плату за землю».

Так, ст. 7 вказаного Закону визначено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Таким чином, в один і той же період існували два нормативно-правові акти, які встановлювали різний розмір ставки земельного податку, зокрема, Закон України «Про плату за землю»та рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»№ 944/944 від 25 грудня 2008 року.

При цьому, слід зазначити, що у відповідності до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За загальним правилом закони України мають вищу юридичну силу у порівнянні з нормативно-правовими актами, виданими органом місцевого самоврядування, та є пріоритетними у застосуванні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для нарахування позивачу земельного податку у розмірі, визначеному рішенням Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»№ 944/944 від 25 грудня 2008 року.

Крім того, рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»№ 944/944 від 25 грудня 2008 року в подальшому було скасоване в судовому порядку як таке, що прийняте поза межами компетенції органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів також зауважує, що позивач не є землекористувачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 160, за яку податковим органом нараховано земельний податок.

Так, в матеріалах справи міститься лист Головного управління земельних ресурсів від 07.04.2009 року з якого вбачається, що в автоматизованій системі ПК «Кадастр»Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) земельна ділянка на вул. Фрунзе, 160 зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лтава Лізинг»на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування. Документи, що посвідчують право власності на землю чи право користування земельною ділянкою, визначені чинним законодавством, в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані. В зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лтава Лізинг»до Головного управління земельних ресурсів за витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки не зверталось та їх не отримувало, інформація стосовно використання земельної ділянки не надавалась, надати нормативну грошову земельної ділянки не має можливості.

Натомість, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про плату за землю»установлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'яку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.