Постанова № 24945233, 22.06.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2012 р. Справа № 5019/819/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Мельник О.В. ,

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,

за участю представників сторін:

від позивача- ОСОБА_2 (довіреність №375 від 15.02.2011р.);

ОСОБА_1 (довіреність № 395 від 04.04.2012р.);

від відповідача- ОСОБА_3. (довіреність №64-07/07 від 06.07.2007р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського регіонального відділення та Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон»на рішення господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. у справі №5019/819/11

за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі

Рівненського регіонального відділення м.Рівне

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон» м.Рівне

про стягнення 157 624 грн. 52 коп. заборгованості по розрахунках, інфляційних

втрат та 3% річних,-

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон» м.Рівне

до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі

Рівненського регіонального відділення м.Рівне

про стягнення 195 816 грн. 87 коп. зайвосплачених коштів,-

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу стороною заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.

До початку судового засідання, розпорядженням голови Рівненського господарського суду від 22.06.2012р., внесено зміни до складу колегії суддів у справі №5019/819/11 у зв'язку із неможливістю прийняти участь в судовому засіданні зі справи №5019/819/11 судді Саврія В.А. через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах, визначенои колегію суддів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.(т.3, арк.справи 166).

У квітні 2011р. Позивач-Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, в особі Рівненського регіонального відділення звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон»157 624 грн. 52 коп. заборгованості по розрахунках згідно договору фінансового лізингу, втрат від інфляції та 3% річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.07.2011р. у справі №5019/819/11 (суддя Крейбух О.Г.) Державній інноваційній фінансово-кредитній установі, в особі Рівненського регіонального відділення (надалі в тексті - Установа) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон»(надалі в тексті - Товариство) про стягнення 157 624 грн. 52 коп. в задоволенні позову відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2011р. рішення суду першої інстанції залишене без змін.(т.1, арк.справи 187-193; т.2, арк.справи 42-49).

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011р. рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції у справі №5019/819/11 - скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.(т.2, арк.справи 72-75).

Під час нового розгляду, суд першої інстанції 21.02.2012р. прийняв до спільного розгляду з первісним зустрічний позов Товариства до Установи про стягнення 195 816 грн. 87 коп. зайвосплачених коштів згідно договору фінансового лізингу.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. у справі №5019/819/11 (суддя Качур А.М.) і первіснмй позов Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського регіонального відділення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон»про стягнення 157 624 грн. 52 коп. і зустрічний позов Товариства з обмеженою відповіда-льністю «Акватон»до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського регіонального відділення про стягнення 195 816 грн. 87 коп. -залишені без задоволення.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявивши позов, Установа всупереч вимог ст.33 ГПК України не надала доказів передачі Товариству обладнання на загальну суму 1 087 321 грн. 62 коп. (без ПДВ), виходячи з витрат, пов'язаних зі сплатою вартості обладнання в сумі 865 000,00 нім.марок, тому, на думку суду, покладення на Відповідача обов'язку зі сплати коштів з розрахунку ціни обладнання 865 000 нім.марок, не відповідатиме приписам законодавства, змісту укладених сторонами договорів і призведе до отримання Установою як лізингодавцем коштів в більшому розмірі ніж ним було фактично сплачено та ніж вартість фактично поставленого обладнання.

Суд також відхилив заяву Товариства про застосування строку позовної давності, оскільки Установа обґрунтовує свої вимоги ухвалою господарського суду м.Києва від 17.12.2008р. у справі №21/395 про виправлення описки в п.5 резолютивної частини рішення арбітражного суду м.Києва від 16.09.1999р. у справі №21/395, яка набрала чинності з моменту винесення, тобто з 17.12. 2008р. на думку суду першої інстанції трирічний строк позовної давності -не сплинув.

Разом з тим, відмову в задоволенні зустрічного позову Товариства про стягнення 195 816 грн. 87 коп. зайвосплачених коштів, суд першої інстанції обґрунтував тим, що вартість фактично поставленого в лізинг обладнання з урахуванням сплаченої суми і відповідно до розрахунку, наведеному в Додатку №2 до договору лізингу складає 891 504 грн. 75 коп., а Товариством було сплачено, а Установою отримано за договором лізингу 1 087 321,62 грн., що перевищує вартість переданого в лізинг обладнання на 195 816 грн. 87 коп. Суд першої інстанції зуважив, що про факт недопоставки Товариству було відомо ще з 1998 року, однак звернулось воно з позовом лише у 2012 році, з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено іншою стороною процесу - тому в задоволенні зустрічного позову відмовлено.(т.2, арк.справи 127-134).

Не погоджуючись із даним рішенням місцевого суду, Установа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 20.03.2012р. в частині відмови у задоволенні первісного позову та постановити нове рішення, яким первісний позов задоволити. В частині зустрічного позову Установа просить змінити мотивувальну частину та відмовити ТзОВ «Акватон»у зустрічному позові в зв'язку з безпідставністю. Скаржник вважає, що при розгляді справи, суд не дотримався норм матеріального права, не з'ясував повно та всебічно обставини справи, проігнорував вказівки ВГСУ при вирішенні справи №5019/819/11, чим порушив вимоги ст.11112 ГПК України. Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. у справі №14/85 встановлено факт, що Установою та її правопопередниками до цього часу не здійснено доукомплетування обладнання в повній мірі. Однак, на думку Скаржника, такі висновки є помилковими, оскільки дані судження суду апеляційної інстанції, як вбачається з тексту постанови стосуються контракту №03/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. Однак, місцевий суд помилково застосував їх до даного контракту і помилково ототожнив цей контракт із спірним, тому Скаржник вважає цей висновок оціночними, оскільки предметом позову у справі №14/85 було внесення змін до договору фінлізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. Комплектність поставки обладнання не була предметом дослідження у справі 14/85, тому є неправомірним застосування ч.2 ст.35 ГПК України до висновків по цій справі. Взаємовідносини з надання обладнання в лізинг виникли у сторін із договору фінансового лізингу, тому Установа вважає безпідставними посилання Товариства на контракт №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 24.10.1997р., який був укладений правопопередником Установи, як покупцем з постачальником обладнання і оплата по цьому обладнанню підтверджується листом фірми «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ»(Австрія) від 14.07.2011р.(т.2, арк.справи 142-145).

Також не погоджуючись із вищевказаним рішенням місцевого суду, Товариство 05.04. 2012р. подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. в частині відмови в задоволенні зустрічного позову - скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задоволити повністю. Скаржник зазначає, що підставою для відмови в зустрічному позові судом першої інстанції вказано заяву Установи і той факт, що Товариство дізналося про недопоставку обладнання в 1997-1998рр. Скаржник вважає такий висновок помилковим, оскільки хоч Товариство дійсно дізналося про недопоставку обладнання в 1997-1998рр., але тривалий час сподівалося, що правопопередники Позивача або Позивач виконають належно свої зобов'язання і поставлять комплектний товар. Тому листом №79 від 07.02.2012р. Товариство відмовилося від допоставки обладнання і висунуло вимогу не пізніше 10.02.2012р. повернути зайвосплачені кошти в сумі 195 816 грн. 87 коп., яка не була задоволена, що зумовило необхідність зверненя із зустрічним позовом.(т.2, арк.справи 153-156).

Установа 07.05.2012р. подала письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства, в якій заперечує, що останнє тривалий час вимагало допоставки обладнання за договором фінансового лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р., оскільки такі твердження не відповідають дійсності. У 1998 році після укладення сторонами договору фінансового лізингу №1ФЛ-04/98, Товариство отримало у лізинг обладнання, вартість якого чітко зазначена в п.1.4 Договору та становить 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ. Факт передачі обладнання за вказаним договором підтверджується актом приймання-передачі обладнання у користування від 01.04.1998р., який належним чином був підписаний Скаржником. У даному акті зазначається найменування та комплектація обладнання, його стан та якість, а також чітко визначена вартість обладнання, яка відповідає п.1.4 договору фінансового лізингу, тому вважає апеляційну скаргу ТзОВ ВП «Акватон»безпідставною та просить суд відмовити Скаржнику в задоволенні заявлених вимог.(т.3, арк.справи 2).

Товариством також подано письмовий відзив та заперечення на апеляційну скаргу Установи, в яких оцінює як надумані посилання останньої, що судом не враховано ухвалу господарського суду м.Києва від 17.12.2008р., оскільки фактично суд першої інстанції врахував її при вирішенні справи, проте не надавав жодної оцінки законності вказаної ухвали і не проводив правового аналізу підстав її винесення. Зазначає, що Установою також не спростовано жодним чином висновку суду про некомплектну поставку обладнання за договором. Згідно з п.12.7 Договору фінансового лізингу від 01.04.1998р. №1ФЛ-04/98, - після доукомплектування обладнання, проведення лізингодавцем розрахунків, пов'язаних з купівлею обладнання, його вартість і лізингова плата будуть переглянуті. Крім того, складений і підписаний правопопередником Позивача Розрахунок фактичних затрат за поставлене обладнання вказує, що за поставлене ним обладнання постачальнику обладнання (Австрія) сплачено лише 705 075 марок. При цьому, нарахування лізингових платежів здійснено із більшої суми. Зазначене, на думку Товариства, свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги Установи обґрунтованості первісних позовних вимог та необхідності скасування рішення суду в частині первісного позову.(т.3, арк.справи 17-18, 44-49).

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду у справі №5019/819/11 від 12.04. 2012р. та 13.04.2012р. апеляційні скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення та Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон»прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(т.2, арк.справи 140, 151).

За клопотанням представника Товариства, ухвалою апеляційного суду від 12.06.2012р. розгляд справи №5019/819/11 продовжено на 15 днів -до 27.06.2012р. та оголошено в судовому засіданні перерву до 22.06.2012р.

В судовому засіданні 22.06.2012р. представники Установи і Товариства підтримали доводи, викладені в їхній апеляційних скаргах, заперечуючи проти доводів іншої сторони.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Правонаступництво Позивачем прав і обов'язків Державного підприємства «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія»та Української державної інноваційної компанії підтверджується матеріалами справи і не заперчується Відповідачем.

Державне підприємство «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія», яке діяло як лізингодавець та Товариство з обмеженою відповідальністю «Акватон», діючи як лізингоодержувач 01 квітня 1998р. уклали Договір фінансового лізингу №1ФЛ-04/98 (надалі в тексті - Договір), згідно п.1.1 якого, лізингодавець передає, а лізингоодержувачу приймає у платне користування на умовах фінансового лізингу майно, необхідне лізингоодержувачу для реалізації інноваційного проекту «Створення виробництва мідних проводів з температурним індексом 180-200 Со»за інноваційним договором №32 від 25.09.1996р., укладеним між Рівненським регіональним відділенням Держіннофонду, лізингодавцем та лізингоодержувачем.

Відповідно до п.1.3 Договору лізингоодержувач отримав у платне користування на умовах фінансового лізингу вертикальний багатохідний емальагрегат типу VZ 6/L-3/10+4D в комплектації згідно Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. Вартість обладнання, що передається в лізинг становить 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ.(п.1.4 Договору). Передача-приймання обладнання в лізинг засвідчується актом приймання-передачі обладнання в користування.(п. 4.1 Договору).

Розмір, строки та порядок сплати лізінгоодержувачем лізингових платежів лізингодавцеві встановлюється у Додатку №2 «Розрахунок лізингової плати».(п.3.2 Договору)

Термін дії Договору зумовлений строком лізингу. Договір підписано директором ДП «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія»та генеральним директором Товариства, скріплено відпитками печаток сторін.(т.1, арк.справи 7-8).

Відповідно до додатку №1 до Договору «Акт приймання-передавання обладнання у користування»Товариство прийняло в користування вертикальний багатохідний емальагрегат типу VZ 6/L-3/10+4D в комплектації згідно Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. вартістю 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ.(т.1, арк.справи 9).

При укладенні Договору фінансового лізингу N1ФЛ-04/98 також були погоджені розмір, порядок та строки сплати лізингових платежів - Додаток №2 до Договору.(т.1, арк.справи 10).

Відповідно до пункту 2 Додатка №2 до лізингової плати входили витрати пов'язані з оплатою вартості обладнання в сумі 865 000,00 німецьких марок, з урахуванням комісійних банку, а також курсової різниці з урахуванням податку на прибуток, мита і митних зборів, усього на суму 1 087 321 грн. 62 грн. без ПДВ.

Сума 864 420 грн. 67 коп. повинна була виплачуватись згідно графіку сплати лізингових платежів, а решту Товариство зобов'язувалось сплатити відповідно до укладеного сторонами договору викупу обладнання від 01.04.1998р. №3ВО-04/98, який є Додатком №3 до Договору.(т.1, арк.справи 11).

Рішенням арбітражного суду м.Києва від 16.09.1999р. у справі №21/395 задоволено позов Товариства до ДП «Українська фінансово-лізингова компанія»про часткову зміну договору фінансового лізингу N1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р., а саме перенесено на 16 календарних місяців строки виконання зобов'язань за цим договором та внесено інші зміни до Договору.(т.1, арк.справи 19-20). Зокрема, змінами до Договору, які були затверджені судом у справі №21/395 передбачалось:

- перенесення дати закінчення строку лізингу на 01.03.2006р.(п.2.1 Договору);

- проведення амортизації обладнання у звичайному порядку передбаченому пунктом 8.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».(пункт 9.8 Договору);

- сума 653 480 грн. 60 коп. виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю згідно «Графіка сплати лізингових платежів», а сума 433 841 грн. 02 коп. - при викупі обладнання згідно умов договору викупу обладнання №3ВО-04/98 від 01.04.1998р.(Додаток №3 до Договору);

- ціна викупу обладнання становить 433 841 грн. 02 коп., в тому числі податок на додану вартість 20 % (п.3.1 Додатка №3), у випадку зміни розміру податку на додану вартість ціна викупу перераховується за новою ставкою (п.3.2 Додатка №3), строк викупу обладнання - 01.03. 2006р.(п.4.1 Додатку №3).

Постановою Вищого арбітражного суду України від 22.05.2000р. рішення арбітражного суду м.Києва від 16.09.1999р. у справі №21/395 залишено без змін.

Факт поставки обладнання фірмою «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ» ДП «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія» підтверджується вантажно-митними деклараціями на загальну суму 705 075 нім.марок, а саме:

- ВМД №20400/7/103096 від 15.12.1997р. фактурною вартістю 418 218,26 грн. за курсом 1,0738 грн. за 1 німецьку марку, що складає 389 475 нім.марки.(т.1, арк.справи 71-72);

- ВМД №20400/7/103098 від 15.12.1997р. фактурною вартістю 338 891,28 грн. за курсом 1,0738 грн. за 1 німецьку марку, що складає 315 600 нім.марки.(т.1, арк.справи 73-74).

Фірмою «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ»-продавцем, ДП «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія»-покупцем та Товариством-отримувачем 19.12.1997р. складено і підписано документ «Об'єми виконання Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р.», відповідно до якого загальна вартість недопоставленого обладнання та частин згідно даного Контракту складає 119 191 німецьких марок.(т.1, арк.справи 102).

Крім того, правопопередник Позивача-Українська державна інноваційна компанія у надісланій Товариству претензії №04 від 22.02.2002р., письмово підтверджує, що станом на 22.02.2002 року нею проведено розрахунок з австрійською фірмою «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ», і зокрема, витрати на придбання обладнання за Контрактом №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. становлять 705 075 нім.марок.(т.1, арк.справи 141-144).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12.09.2007р. у справі №14/85 відмовлено в позові Українській державній інноваційній компанії в особі Рівненського регіонального відділення до Відповідача ТзОВ Виробниче підприємство «Акватон»про внесення змін до договорів фінансового лізингу від 01.04.1998р. №1ФЛ-04/98 та №2 ФЛ-04/98. Рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. та постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2008р.(т.1, арк.справи 44-67).

При цьому, Львівський апеляційний господарський суд переглядаючи рішення суду першої інстанції від 12.09.2007р. у справі №14/85 дійшов висновку, що ні Позивачем, ні його правопопередниками «не здійснено до цього часу доукомплектування обладнання в повній мірі».

Тому листом №79 від 07.02.2012р. Товариство відмовилося від допоставки обладнання і висунуло вимогу не пізніше 10.02.2012р. повернути зайвосплачені кошти в сумі 195 816 грн. 87 коп., яка не була задоволена, що зумовило необхідність зверненя із зустрічним позовом.

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що скарги Установи і Товариства не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Предметом первісного та зустрічного позовів є стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що укладений сторонами Договір передбачав передачу Товариству правопопередником Установи у платне користування емальагрегату, обладнання та запасних частин, замовлених Товариством і поставлених австрійською фірмою «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ»за Контрактом №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р., загальна вартість якого відповідно до п.2.1 Контракту становить 865 000,00 нім.марок або 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ, що стверджується матеріалами справи.(т.1, арк.справи 7, 79-80).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.(ч.ч.1-3 ст.632 ЦК України),

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг»(надалі в тексті - Закон) встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу/(ч.2 ст.16 Закону).

Суд прийняв до уваги твердження Позивача, що поставка обладнання за вищевказаним Контрактом здійснювалась протягом 1997-1998 років, Актом приймання-передавання обладнання у користування від 01.04.1998р.(який є додатком №1 до Договору) правопопередник Установи передав Товариству, а останнє прийняло без претензій в користування вертикальний багатохідний емальагрегат вартістю 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ в комплектації згідно вищезазначеного Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р.(т.1, арк.справи 9, 153).

Між тим, вантажно-митними деклараціями за грудень 1997р. стверджується факт поставки обладнання фірмою «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ»для ДП «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія» на загальну суму 705 075 нім.марок. Зазначене стверджується і підписаним зазначеними особами разом з Товариством 19 грудня 1997р. тристороннього документу «Об'єми виконання Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р.», яким визначено загальну вартість недопоставленого обладнання та частин згідно Контракту - 119 191 нім. марок.(т.1, арк.справи 71-74, 102).

З матеріалів справи вбачається, що Установа не надала суду першої інстанції доказів допоставки обладнання у період з 19.12.1997р. до 01.04.1998р., покликаючись лише на додаток №1 до Договору, а саме Акт приймання-передавання обладнання у користування, яким підтерджено поставку обладнання Товариству у повній комплекції відповідно до Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. без претензій останньої.

Проте, судом першої інстанції правомірно зауважено, що п.2.1 п.2 Додатку №2 до Договору передбачено, що вартість обладнання 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ розраховувалася, виходячи з витрат, пов'язаних з оплатою вартості обладнання 865 000,00 нім.марок, проте, пунктом 12.7 Договору сторони узгодили, що в момент передачі обладнання в лізинг його комплектація відповідає комплектації, поставленої по Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. станом на 01.04.1998р. Після доукомплектування обладнання, проведення лізингодавцем розрахунків, пов'язаних з купівлею обладнання, його вартість і лізингова плата будуть перегляднуті. Окрім того, суд підставно прийняв до уваги, що 22.02.2002р. правопопередник Позивача письмово повідомив Товариству, що станом на 22.02.2002р. провів розрахунок з австрійською фірмою «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ», зокрема, затрати по придбанню обладнання за Контрактом №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. становлять 705 075 нім.марок.(т.1, арк.справи 8-зворот, 10, 141-144).

Факт недопоставки визнано і Фірмою «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ», яка 12 березня 2002р. письмово підтвердила, що поставка запасних частин за контрактами №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. та №03/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. і Додаткам I і II - не здійснювалась.(т.1, арк.справи 166).

З огляду на зазначені стверджені матеріалами справи обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правопопередники Позивача визнавали і не заперечували, що за обладнання, яке було передано в лізинг Товариству було сплачено саме 705 075 нім.марок.

Разом з тим, з поданого Позивачем листа Фірми «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ»від 14.07.2011р. вбачається, що обладнання, матеріали і послуги, надані за Контрактами №01/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р., №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. та №03/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997р. - були оплачені ДП «Українська фінансово-лізингова компанія»(правонаступник - Державна інноваційна фінансово-кредитна установа) в повному обсязі. (т.1, арк.справи 154-155).

Проте, колегія суддів не визнає даний документ як належний доказ повної поставки обладнання за контрактом №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.97р., оскільки у даному листі йдеться лише про оплату поставленого обладнання за Контрактами, але не стверджується повнота поставки.

Колегія суддів зауважує, що до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.(ч.2 ст.806 ЦК України).

Згідно з ч.і ст.670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч.3 ст.270 Господарського кодексу України,(надалі в тексті - ГК України) у разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.

З аналізу вказаних положень законодавства України, умов договору лізингу, п.2 Договору викупу обладнання №3ВО-04/98 від 01.04.1998р. вбачається, що лізингоодержувач несе обов'язок оплатити лізингодавцю саме те обладнання, яке фактично передане лізингодавцем лізингоодержувачу в користування.

Разом з тим, в силу ч.4 ст.270 ГК України, прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника (виробника) від відповідальності.

З наведеної норми вбачається, що постачальник повинен поставити комплектний товар, якщо інше не передбачено Договором, при цьому, обов'язок постачальника з доукомплектування товару не припиняє відсутність претензій покупця під час його прийняття.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду, що Позивач за первісним позовом всупереч вимог ст.33 ГПК України не надав доказів передачі обладнання на загальну суму 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ, яка складалась виходячи з витрат, пов'язаних зі сплатою вартості обладнання в сумі 865 000,00 нім.марок, тому твердження Позивача про повне виконання зобов'язань за Контрактом і Договором та твердження про обов'язок Відповідача сплатити кошти з розрахунку ціни обладнання 865 000 нім.марок, - не відповідає зазначеним приписам законодавства, змісту укладених сторонами Контракту і Договору і обставинам справи та зумовлює отримання лізингодавцем коштів за обладнання, яке фактично не було поставлене без достатніх правових підстав.

Колегія суддів вважає, що виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, які викладені в постанові від 22.12.2011р. - суд першої інстанції врахував прийняту 17.12.2008р. господарським судом м.Києва ухвалу про виправлення допущеної описки в п.5 резолютивної частини рішення арбітражного суду м.Києва від 16.09.1999р. у справі №21/395.

Разом з тим, рішенням у зазначеній справі №21/395 у частині, залишеній без змін, встановлено строк виконання Товариством основного зобов'язання за Договором - до 01.03.2006р. Саме у вказаний строк Товариство у відповідності до чинних на той момент умов Договору сплатило всі платежі, що стверджується матеріалами справи, зокрема рішеннями у справі №14/85.(т.1, арк. справи 44-67).

Проте, ґрунтуючи на зазначеній ухвалі заявлену позовну вимогу, Позивач займає суперечливу правову позицію і твердить, що у зв'язку з виправленням 17.12.2008р. описки йому стало відомо, що Відповідач не доплатив йому згідно Договору 86 768 грн. 21 коп., однак, нараховує інфляційні втрати та відсотки за користування коштами починаючи з 02.03.2006р.

Тому, з мотивів викладених вище, суд першої інстанції, розглядаючи первісний позов правомірно виходив з того, що лізингодавець не наділяється правом вимагати оплати обладнання, яке не було передане в користування. При цьому, колегія зауважує, що під час розгляду у вересні 1999р. справи №21/395 арбітражний суд м.Києва не досліджував ціни обладнання фактично поставленого за Контрактом і переданого в лізинг, виходячи з того, що обладнання поставлено на суму 865 000,00 нім.марок або 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ, тому вимога лізингодавця про стягнення з Відповідача згідно ухвали від 17.12.2008р. недоплаченої вартості обладнання позбавлена матеріальних підстав і спростовується доказами недопоставки цього обладнання всупереч умовам Договору і Контракту.

Суд першої інстанції правомірно відхилив заяву Товариства від 18.05.2011р. про застосування строку позовної давності, оскільки як зазначалось, Установа обґрунтовує свої вимоги саме ухвалою господарського суду м.Києва від 17.12.2008р. у справі №21/395 про виправлення описки і дана ухвала набрала чинності з моменту винесення, тобто з 17.12.2008р. Відповідно, трирічний строк позовної давності до звернення з позовом - не сплинув. Разом з тим, правила позовної давності не застосовуються в разі безпідставності заявлених вимог.

Враховуючи встановлені судом обставини - висновок про безпідставність первісних позовних вимог колегія суддів вважає обґрунтованим і доведеним.

Колегія суддів також приймає до уваги, що обладнання, вартість якого оплачено Товариством в сумі 1 087 321 грн. 62 коп. без ПДВ, за ціною, яка складалась виходячи з витрат, пов'язаних зі сплатою вартості обладнання в сумі 865 000,00 нім.марок - поставлене фактично на суму 705 075 нім.марок. Тому, з огляду на тривале порушення зобов'язання, Товариство втратило інтерес до виконання Установою зобов'язання в натурі, повідомивши про це останню листом від 07.02. 2012р. і вимогаючи повернути зайво сплачені кошти в сумі 195 816 грн. 87 коп. Зазначена вимога Товариства і складає предмет зустрічного позову.

Відповідно до ст.60 ГПК України, відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно зі ст.599 ЦК України і ч.1 ст.202 ГК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Укладений сторонами Договір викупу містить умову про набуття чинності з моменту підписання і дію до моменту повного виконання зобов'язання. Договір викупу є додатком до Договору лізингу. Строк Договору викупу та Договору лізингу закінчився зі спливом строку лізингу тобто з 01.03.2006р. Після вказаної дати вказані договори припинили свою дію.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно зустрічного позову, звертаючи увагу на таке:

Загальна вартість Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 24.10.1997р., поставлене за яким обладнання було в подальшому передане у лізинг Товариству, складала 865 000 німецьких марок. Вказаний Контракт укладений між учасниками спору у даній справі та іноземною фрмою.

Укладений сторонами Договір також прямо вказує на застосування Контракту №02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 24.10.1997р.

Судом встановлено і матеріалами справи стверджується, що правопопередники Позивача сплатили на користь іноземної фірми виробника обладнання - «МАГ Машинен унд Апаратебау АГ»не 865 000,00 нім.марок, як було передбачено Контрактом, а 705 075 нім.марок. На підтвердження зазначеного факту, зокрема, сторонами контракту 19.12.1997р. було складено тристоронній документ, у якому було вказано як всі недопоставлені частини обладнання, так і загальну вартість недопоставленого обладнання - 119 191 німецьку марку. Вартість реально поставленого в лізинг обладнання з урахуванням фактично сплаченої суми і відповідно до розрахунку наведеному в Додатку №2 до Договору складає 891 504,75 грн. - відтак, Товариством зайво сплачено 195 816 грн. 87 коп.

З огляду на встановлені судом обставини, в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань Установа зобов'язана повернути кошти, отримані без належної правової підстави, тому зустрічна позовна вимога обґрунтована і підлягає задоволенню, проте, досліджуючи наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування яких 05.03.2012р. заявив представник Установи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Товариству про факт недопоставки обладнання було відомо починаючи з грудня 1997 року, однак за захистом порушеного права воно звернулось до суду лише у 2012 році по спливу трирічного строку позовної давності.

З огляду на дослідження судом першої інстанції всіх обставин справи, доведеність і обґрунтованість його висновків, колегія суддів вважає правомірним рішення про відмову в задоволенні первісного позову та зустрічного позовів.

При цьому, оскільки, як встановлено апеляційним судом, оспорюване рішення не ґрунтується виключно на помилковому твердженні про звільнення в силу ст.35 ГПК України від доказування в даній справі у зв'язку із постановою, прийнятою Львівським апеляційним господарським судом у справі №14/85 - таке порушення процесуального права не призвело до прийняття неправильного рішення і тому не зумовлює його скасування з підстав ч.2 ст.104 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За вказаних обставин в задоволенні зустрічного позову правомірно відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, доводи Скаржників, зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційні скарги Позивача і Відповідача -без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рів-ненського регіонального відділення та Товариства з обмеженою відповідальністю «Акватон»на рішення господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. у справі №5019/819/11 -зали-шити без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касацій-ному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №5019/819/11 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.