Ухвала суду № 24944211, 07.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2012 р.

справа № 2а-0870/6214/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря –Цьока І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року у справі №2а-0870/6214/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В :

Публічне акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод»звернулося до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень (а.с.73-74), просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000590802 від 11.03.2011 року, яким товариству зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3553754 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки перевіряючих осіб щодо порушення підприємством вимог Закону України «Про податок на додану вартість», в частині підстав та порядку формування платником податкового кредиту

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить про те, що платником податків до складу податкового кредиту можуть бути включені суми сплаченого (нарахованого) податку, у зв’язку з придбанням ним товарів (послуг) за умови підтвердження таких сум, зокрема, податковими накладними, що мають бути заповнені в порядку, визначеному законодавством, а саме, містити усі обов’язкові реквізити, встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону та положення Закону не містять заборони включення в подальшому до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, заповнених належним чином і отриманих в інших податкових періодах, ніж дата їх виписки.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга, фактично, обґрунтована тим, що з урахуванням положень ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»за результатами звітного періоду платник податку зобов’язаний сформувати як суму податкових зобов’язань такого звітного періоду, так і суму дозволеного в цьому ж звітному періоді податкового кредиту. Своєчасне включення податкових накладних до складу податкового кредиту, а також забезпечення ним контролю за своєчасним їх отриманням є обов’язком платника податку. Абз.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено умови за наявності яких платник податків отримує право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати податкову накладну. Судом першої інстанції не надана належна оцінка тому, що позивачем не використане право, передбачене абз.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, що у свою чергу згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»позбавляє право платника податків відносити відповідні суми до складу податкового кредиту у тому періоді, у якому відсутня податкова накладна.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод»»з правильності обчислення від’ємного значення ПДВ за жовтень, листопад 2010 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення ПДВ, що декларувалось в жовтні 2010 року, складено Акт №24/08-02/25480917 від 21.02.2011р.

В зазначеному акті зроблено висновок, що в порушення пп..7.4.1 п.7.4, пп..7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено суму від’ємного значення жовтня 2010 року на суму 1298082 грн., листопада 2010 року на суму 3553754 грн..

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що позивачем завищено суми податкового кредиту по деклараціях за жовтень 2010 року на суму 1298081, 86 грн. та листопад 2010 року на суму 3553753, 57 грн., у зв’язку із включенням до складу податкового кредиту жовтня, листопада 2010 року податкових накладних минулих періодів.

З огляду на акт перевірки, такі висновки ґрунтуються на тому, що Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на податковий кредит. Своєчасне включення податкових накладних до складу податкового кредиту, є обов’язком платника податку. Абз.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено умови за наявності яких платник податків отримує право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати податкову накладну. Своїм правом, визначеним абз.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, що у свою чергу згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», позивач не скористався, із заявою та скаргою на постачальника товарів, які у відповідний строк не надали податкові накладні, не звертався.

Будь-яких інших висновків перевіряючих осіб щодо допущених підприємством порушень, акт перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не містить.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Закон України «Про податок на додану вартість» не обмежував право платника податку на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, оформлених належним чином і отриманих в інших податкових періодах, ніж дата їх виписки.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», № 168/97-ВР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З системного аналізу положень Закону № 168/97-ВР вбачається, що законодавцем передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Крім того, Закон № 168/97-ВР не встановлює обов’язку платника податку формувати податковий кредит за певний звітний період на підставі податкових накладних, складених виключно за такий звітний період. А тому, суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, що отримані із запізненням, включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому вони фактично отримані.

Суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилань ДПІ на пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, яким визначено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Вказаною нормою права визначено не обов’язок платника податку подавати скаргу, а його право і це право визначено з метою можливості включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, у період, в якому такі суми було фактично сплачено, без отримання податкової накладної.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на правомірність віднесення позивачем у звітному періоді до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, які виписані у минулих податкових періодах.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним доводи СДПІ про те, що судом фактично не встановлено періоду, у який позивачем отримано податкові накладні, які стали підставою для відображення спірних сум ПДВ у складі податкового кредиту підприємства, оскільки такі докази позивачем суду надавалися (а.с.76-89) і з цих доказів - журналів реєстрації податкових накладних, вбачається період надходження податкових накладних до позивача, а саме жовтень-листопад 2010 року.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року у справі №2а-0870/6214/11- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 08.06.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк