Ухвала суду № 24940010, 19.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 р.Справа № 2а-15554/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Курило Л.В.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

за участю секретарів судового засідання - Верман А.М., Дерев'янко А.О.,

представника позивача - Літвінцевої О.О.,

представників відповідача - Поярко І.В., Дубрової К.П., Чернової О.А., Гавриленко М.Ю., Іхненко Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011р. по справі № 2а-15554/11/2070

за позовом Іноземного підприємства "Індра"

до Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

23.11.2011 року Іноземне підприємство «Індра» звернулось до суду з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 18.02.2011р. № 0000282310/0 та № 0000292310/0.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначав, що згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000282310/0 позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5430617,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1357654,25 грн. Згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000292310/0 позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 968450,74 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 242112,69 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року адміністративний позов Іноземного підприємства «Індра» до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 18.02.2011р. № 0000282310/0.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 18.02.2011р. № 0000292310/0.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, на не повне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 року допущено заміну відповідача на його правонаступника - Основ"янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова в період з 22.11.2010 року по 25.01.2011 року проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 30.06.2010р. (Т.1 а.с. 23-46)

За результатами перевірки складено акт № 93/23-104/34756148 від 01.02.2011р., згідно висновків якого встановлено порушення, а саме - п.5.9, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 5430617 грн., в тому числі : за 1 квартал 2008 року - у сумі 32113грн.; за 2 квартал 2008 року - у сумі 333 грн.; за 3 квартал 2008 року - у сумі 824 грн.; за 4 квартал 2008 року - у сумі 890 грн.; за 1 квартал 2009 року - у сумі 6595 грн.; за 2 квартал 2009 року - у сумі 2055014 грн.; за 3 квартал 2009 року - у сумі 317525 грн.; за 4 квартал 2009 року в сумі 15016 грн.; за 1 квартал 2010 року - у сумі 2298894 грн.; за 2 квартал 2010 року - у сумі 703414 грн.

- ст. 3, пп.7.2.1, пп.7.2.6 ,п.7.2 ст.7 , п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4., п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 968450,74 грн., в тому числі: за травень 2009 року у сумі 592,67 грн., за червень 2009 року у сумі 668466,64 грн., за липень 2009 року у сумі 7,83 грн., за серпень 2009 року в сумі 8,12 грн., за вересень 2009 року в сумі 7020,25 грн., за жовтень 2009 року в сумі 10,68 грн., за листопад 2009 року в сумі 1,68 грн., за грудень 2009 року в сумі 2000,0 грн., за лютий 2010 року в сумі 9,2 грн., за березень 2010 року в сумі 290239,58 грн., за червень 2010 року в сумі 94,09 грн.

На акт перевірки позивачем 07.02.2011 року за вих. №35 подані заперечення.

У відповідь на заперечення до акту перевірки відповідач листом від 14.02.2011 року за вих. №2169/10/23-110 повідомив, що висновки акту залишені без змін.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.02.2011р. № 0000282310/0 та № 0000292310/0.

Згідно податкового повідомлення-рішення № 0000282310/0 позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5430617,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 357654,25 грн.; згідно податкового повідомлення-рішення № 0000292310/0 позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 968450,74 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 242112,69 грн. (Т.1 а.с. 7-8)

Позивач скористався правом адміністративного оскарження та звернувся зі скаргами на податкові повідомлення - рішення до ДПА України в Харківській області та ДПА України.

За результатами розгляду зазначених скарг, рішеннями ДПА України в Харківській області та ДПА України податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Не погодившись з винесеними відповідачем податковими повідомленнями - рішеннями, для захисту своїх прав позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних в даній справі рішень, відповідач невірно застосовував норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим оскаржені податкові повідомлення - рішення скасовані.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Виходячи із змісту положень наведеної норми право формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно -суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Матеріалами справи підтверджується, що у перевіреному періоді позивач мав господарські правовідносини з наступними підприємствами : ТОВ фірма «Пранк» - договір комісії на реалізацію № 164/09/08 від 01.01.2008 р.; ПФ «Кібела» - договір комісії на реалізацію № 666/06/09 від 01.03.2009 р. ; ІП «Аврора» - договір комісії на реалізацію № 74/06/09 від 06.06.2009 р.; ТОВ «ВентТехСервіс» - договір комісії на реалізацію № 335/08/09 від 01.03.2009 р.; ІП «Калісто» - договір комісії на реалізацію № 387/05/09 від 01.04.2009 р.; ІП «Аркадія» - договір комісії на реалізацію № 187/07/09 від 01.04.2009 р.; ТОВ фірма «Тагіт» - договір комісії на реалізацію № 361/07/09 від 01.04.2009 р.; ПФ «Орнатус» - договір комісії на реалізацію від № 12/03/09 від 02.03.2009 р.; ТОВ «Буднадра» - договір комісії на реалізацію № 30/01/10 від 01.10.2009 р.; ПФ «Апія» - договір комісії на реалізацію № 300/07/09 від 05.03.2009 р.; ТОВ «Карпос» - договір комісії на реалізацію № 461/07/09 від 01.04.2009 р.; ПП «ПАП-Сервис» - договір комісії на реалізацію № 40/07/09 від 01.05.2009 р.

Згідно акту перевірки, угоди купівлі-продажу товарів, укладені між позивачем та ТОВ «Карпос» є нікчемними відповідно до ст. 234 ЦК України, оскільки не спричинили реального настання правових наслідків. Також відповідачем зазначено, що згідно актів перевірок ТОВ «Карпос», проведених ДПІ в Московському районі м. Харкова, від 20.08.2010р. № 8198/23/34629821, від 23.09.2010р. №883/23/34629821, згідно яких встановлено, що укладені підприємством правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до п. 2.2.1 договору комісії на реалізацію товару № 461/07/09 від 01.04.2009р. ТОВ «Карпос», як комітент, має право на отримання комісійної винагороди та відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручень позивача.

В зв'язку з укладеною угодою позивачу надано податкові накладні № 5/2 від 31.05.2009р., №5/2 від 31.08.2009р., № 5/2 від 30.11.2009р., № 7/2 від 31.07.2009р., № 7/2 від 30.09.2009р., 5/2 від 30.06.2010р., № 7/2 від 31.03.2010р., № 7/2 від 30.06.2009р., які включено позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ та складу валових витрат.

На час укладення договору та проведення господарських операцій з контрагентами - ТОВ фірма «Пранк», ПФ «Кібела», ІП «Аврора», ТОВ «ВентТехСервіс», ІП «Калісто», ІП «Аркадія», ТОВ фірма «Тагіт», ПФ «Орнатус», ТОВ «Буднадра», ПФ «Апія», ТОВ «Карпос», ПП «ПАП-Сервис», вказані юридичні особи були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мали статус зареєстрованого платника податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи.

Податкові накладні, які були виписані контрагентами позивача не мають недоліків, які згідно з п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (із змінами та доповненнями), спричиняють втрату вказаними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач відповідно до положень п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" мав право на віднесення до складу податкового кредиту сплачені суми податку на додану вартість за отримані товари (роботи, послуги), відповідно до податкових накладних отриманих від контрагентів позивача.

Водночас, якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи ІП "Індра" та контрагентів позивача за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Також, колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.І ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії укладеного договору, які викладено у формі єдиного письмового документу, підписано сторонами та скріплено печатками сторін, копії податкових накладних, виданих контрагентом ТОВ «Карпос» в зв'язку з укладеним договором, які оформлені належним чином. Також, копії актів здачі приймання виконаних за договором робіт підтверджують, що послуги згідно договору дійсно надавалися та приймалися. Відповідно до копій виписок банківських реєстрів, послуги ТОВ «Карпос» за договором сплачувались позивачем у повному обсязі, з урахуванням відшкодування витрат комісіонера.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.І ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Крім того, висновки акту перевірки контрагента позивача ТОВ «Карпос»№ 8198/23/34629821, складеного 20.08.2010р. ДПІ в Московському районі м. Харкова, на який посилався відповідач в акті перевірки № 93/23-104/34756148 від 01.02.2011р. спростовуються з урахуванням постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011р., згідно якої дії ДПІ в Московському районі м. Харкова щодо проведення перевірки ТОВ «Карпос», за наслідками якої складено зазначений акт, визнано незаконними.

Згідно ч.5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно ч.1 ст. 72 КАС України обставини , встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає правомірним віднесення позивачем відповідних витрат до складу валових витрат, з огляду на наступне.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при обчисленні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З матеріалів справи убачається, що укладені між ІП "Індра" та контрагентами позивача договори є чинними та не визнані в установленому порядку недійсними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.

Придбання товарів (робіт, послуг) по вищезазначеним договорам з контрагентами позивача безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, оскільки є складовою частиною діяльності ІП "Індра", що направлена на отримання доходу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується правомірність віднесення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам з контрагентами ІП "Індра" за перевіряємий період, на підставі первинних документів, зокрема, договорів, актів виконаних робіт, видаткових накладних, податкових накладних та платіжних доручень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (правонаступником якої є Основ"янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) від 18.02.2011р. № 0000282310/0 та № 0000292310/0 не відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011р. по справі № 2а-15554/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Курило Л.В.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 25.06.2012 р.