Постанова № 24937470, 24.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р. Справа № 2а-14389/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника позивача -Машир В.О.

представників відповідача -Воловельська Т.В., Шепітько Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011р. по справі № 2а-14389/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспак»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Макспак», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 19.09.11 р. № 0001222330 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 5104150,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1828112,5 грн. та № 0001232330 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6421438,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1605359,5 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.11 р. по справі № 2а-14389/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.11 р. по справі № 2а-14389/11/2070 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 3732/233/31557255 від 05.09.11 р. документальної невиїзної перевірки підприємства позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Технопром»за період з 30.04.08 р. по 31.12.10 р., в якому були зафіксовані порушення платником податків вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ст. 185, ст. 188, ст. 192 ПК України, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5 та п. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пов'язані із завищенням податкового кредиту та валових витрат за рахунок здійснення операцій з ТОВ «ТПК «Технопром»(код ЄДРПОУ 35858881) на підставі правочинів, які є нікчемними відповідно ст. 228 ЦК України у зв'язку з відсутністю у останнього необхідних умов для досягнення відповідних результатів в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів.

Дані порушення відповідачем були встановлені на підставі даних Автоматизованої системи співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів при співставленні даних додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ. В акті перевірки зазначено, що на письмовий запит ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 23.08.11 р., направлений на податкову адресу позивача, про надання пояснень та документального підтвердження щодо операцій з ТОВ «ТПК «Технопром», на який була отримана відповідь від 01.09.11 р. про не можливість надати необхідні документи. Таким чином перевірка проводилася у відсутності документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, які мали б підтвердити взаємовідносини позивача з ТОВ «ТПК «Технопром».

Як вказано в акті перевірки, висновки перевіряючих про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям з ТОВ «ТПК «Технопро컴рунтуються на даних документальної перевірки останнього, проведеної ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, результати якої викладені в акті № 922/233/35858881 від 09.03.11 р. У вказаному акті зроблені висновки про порушення цим платником податків вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 та ст. 228 ЦК України, у зв'язку з чим були визнані недійсними валові витрати в сумі 133702187,0 грн. та валового доходу в сумі 134473801,0 грн., податкові зобов'язання по ПДВ в сумі 26751327,0 грн. та податковий кредит в сумі 26527014,0 грн.

З урахуванням наведених даних, відповідач зробив висновок про недійсність правочинів, здійснених ТОВ «Макспак»та ТОВ «ТПК «Технопром», що є підставою для виключення цих операцій з податкового та бухгалтерського обліку позивача та донарахування податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 5104150,0 грн. та по податку на прибуток в сумі 6421438,0 грн.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з його контрагентом договори № 0-10/10-09 від 26.10.09 р., предметом якого була поставка автоматичних ліній для виробництва алюмінієвих туб (обладнання) на загальну суму 29866500,0 грн.; № АЗС-11/12-09 від 25.12.09 р., предметом якого є поставка обладнання автозаправних станцій; б/н від 25.12.09 р., предметом якого є нежитлові приміщення (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 1803) за адресою: Харківська область, Балаклійський район, с. Завгороднє, вул. Вітрівка,25, загальною вартістю 76800,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 12800,00 грн.); б/н від 25.12.09 р., предметом якого є нежитлові приміщення (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 1798) за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Лиман, вул. Андріївська, 88, загальною вартістю 87000,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 14500,0 грн.); б/н від 25.12.09 р., предметом якого є нежитлові приміщення (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 1808) автозаправного комплексу за адресою: Харківська область, м. Балаклія, вул. Цемзаводське шосе, 1, загальною вартістю 135000,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 22500,0 грн.); б/н від 27.04.10 р. (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за №773), предметом якого є нежитлова будівля АЗС за адресою: Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Куйбишева, 36-а, загальною вартістю 103200,0 грн. (в т.ч. ПДВ -17200,0 грн.). При цьому судом першої інстанції була перевірена наявність документів первинного бухгалтерського та податкового обліку по вказаним операціям, проведення оплати у безготівковій та вексельній формі, відображення цих операцій в податковому обліку та податковій звітності.

Наявність перелічених в судовому рішенні документів відповідач не заперечував в апеляційній скарзі, але наполягав на нікчемності правочинів, повністю повторюючи доводи акту перевірки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції процитував зміст п. 7.2.3, п. 7.3.1, п. 7.4.1, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5, п. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 1, п. 2 ст. 3, п. 1 та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»та п. 198.1 і п. 198.6 ст. 198 ПК України. Також вказав на те, що перевірка була проведена у відсутності первинних документів по операціям, що мали досліджуватися, що свідчить про порушення відповідачем приписів ст. 78 та ст. 79 ПК України, та суперечність положень акту перевірки від 05.09.11 р., оскільки встановивши відсутність первинних документів, що підтверджують взаємовідносини ТОВ «Макспак»з ТОВ «Технопром»у періоді з 30.04.08 р. по 31.12.10 р., відповідач повинен був кваліфікувати зазначені порушення за п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»та п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чого зроблено не було.

Досліджуючи надані позивачем до матеріалів справи документи, суд першої інстанції зазначив, що за договором № 0-10/10-09 від 26.10.09 р., предметом якого є передача у власність покупцю автоматичних ліній для виробництва алюмінієвих туб, на користь позивача було відвантажено відповідне обладнання на загальну суму 29866500,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 4977750,0 грн.), що підтверджується актом прийому-передачі від 30.12.09 р. Оплата за поставлене устаткування проведено у безготівковій формі в сумі 110765,58 грн., а решта вартості придбаного майна згідно додаткової угоди № 1 від 31.05.10 р. була оплачена шляхом передачі 11 простих векселів загальною номінальною та договірною вартістю 6399734,42 грн. Передача зазначених векселів підтверджується актом прийому передачі від 31.05.10 р.

За даною операцією постачальник (продавець) видав позивачу податкову накладну № 47 від 30.12.09 р. на загальну суму 29866500,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 4977750,0 грн.), яка була відображена в реєстрі отриманих податкових накладних та додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»і включено до складу податкового кредиту.

Крім того, як встановив суд першої інстанції, згідно договору № У-15/02-10 від 15.02.10 р. поступки права вимоги боргу право вимоги в частині погашення заборгованості ТОВ «Макспак»в сумі 23350000,0 грн. перейшло від ТОВ «Технопром»до ТОВ «Тубний завод»і цей борг позивачем був погашений протягом лютого-червня 2010 р. шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в п. 5.1 та п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. В свою чергу в п. 5.3.2 наведеної статті передбачено, що до валових витрат не витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та п. 7.9.4 цього Закону.

Відповідно приписам п. 8.1.1, п. 8.1.2, п. 8.2.1 ст. 8 вказаного Закону під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, а під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»зазначено, що воно визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. При цьому об'єктом основних засобів визнається закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

В цьому ж Стандарті передбачено, що придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Оскільки предметом купівлі-продажу за договором № 0-10/10-09 від 26.10.09 р. є автоматична лінія для виробництва алюмінієвих туб вартістю 29866500,0 грн., тобто це устаткування є основним засобом і підлягає амортизації, у позивача не було законних підстав відносити його вартість до валових витрат відповідного періоду.

Колегія суддів, керуючись приписами ст. 195 КАС України, витребувала у позивача документи, які б підтвердили зарахування цих основних засобів на баланс підприємства. Проте позивачем такі документи надані не були, а тому залишилося не доведеним те, що автоматична лінія була зарахована на баланс підприємства, обліковувалася та використовувалася у власній господарській діяльності.

Зважаючи на те, що відповідно приписам п. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг), то у відсутності факту оплати та належного оприбуткування устаткування на балансі у позивача не виникло право на формування валових витрат ще і за цих підстав.

В судовому рішенні суд першої інстанції зазначив, що устаткування автоматична лінія для виробництва алюмінієвих туб було відвантажено на користь позивача і цей факт підтверджується актом прийому-передачі № О-10/10-09 від 26.10.09 р. Як вбачається з наданого до матеріалів справи вказаного акту (т. 1 арк. справи 59), в ньому не вказано де саме знаходилося це устаткування, звідки воно відвантажувалося позивачу, де розвантажувалося. Також відсутні документи, які б підтверджували факт розвантажувально-навантажувальних робіт, що спростовує висновки суду першої інстанції про відвантаження устаткування.

В матеріалах справи містяться договори зберігання, укладені ТОВ «Тубний завод»та ТОВ «ТПК Технопром»№ 60 від 05.10.09 р., ТОВ «Тубний завод»та позивачем по даній справі № 69 від 30.12.09 р., з яких вбачається, що автоматична лінія для виробництва алюмінієвих туб вартістю 29866500,0 грн. постійно знаходилася на ТОВ «Тубний завод», не переміщувалася і використовувалася зберігачем у виробництві. В договорі № 69 від 30.12.09 р. було визначено, що ціна договору (тобто вартість зберігання) встановлюється додатковою угодою, але до матеріалів справи така угода не надана.

Оскільки відповідно положенням ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання є суттєвою умовою договору зберігання то відсутність в договорі (в додатковій угоді) узгодженої ціни зберігання свідчить про порушення сторонами договору приписів п. 1 ст. 203 ЦК України, що є підставою для застосування наслідків, передбачених ст. 215 та ст. 216 ЦК України.

Оскільки відповідно загальним засадам чинного законодавства використовувати у власній господарській діяльності можливо, в даному випадку, лише майно, що належить на праві власності або користування, то у відсутності доказів відображення у балансі підприємства основних засобів відсутні підстави вважати, що це устаткування використовувалося у власній господарській діяльності.

Як вказано в судовому рішенні, вищевказана операція по придбанню основних засобів була врахована при формуванні податкового кредиту по ПДВ. Проте слід відмітити, що в п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином законодавець пов'язував право платника податків на формування податкового кредити з тим, з якою метою придбавається основні фонди. Оскільки колегією суддів встановлено, що доказів того, що устаткування мало використовуватися у власній господарській діяльності, то у позивача відсутні підстави для включення до податкового кредиту суму ПДВ, вказану в податковій накладній № 47 від 30.12.09 р. на загальну суму 29866500,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 4977750,0 грн.).

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про ПДВ»вказано, що у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя. Для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Відповідно наведених норм сума ПДВ, яка включена у вартість поставлених товарів та сплачена векселями, не може бути віднесена до податкового кредиту, а тому у позивача не було законних підстав формувати податковий кредит на цю частину оплати.

Зважаючи на вище встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції без належних підстав задовольнив позов в цій частині вимог.

З наданого до матеріалів справи акту перевірки випливає, що перевіряючі порушення податкового законодавства пов'язують з віднесенням до валових витрат понесені витрати за договорами купівлі-продажу нерухомості № АЗС-11/12-09 від 25.12.09 р., предметом якого є поставка обладнання автозаправних станцій; б/н від 25.12.09 р., предметом якого є нежитлові приміщення (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 1803) за адресою: Харківська область, Балаклійський район, с. Завгороднє, вул. Вітрівка,25, загальною вартістю 76800,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 12800,00 грн.); б/н від 25.12.09 р., предметом якого є нежитлові приміщення (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 1798) за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Лиман, вул. Андріївська, 88, загальною вартістю 87000,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 14500,0 грн.); б/н від 25.12.09 р., предметом якого є нежитлові приміщення (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 1808) автозаправного комплексу за адресою: Харківська область, м. Балаклія, вул. Цемзаводське шосе, 1, загальною вартістю 135000,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 22500,0 грн.); б/н від 27.04.10 р. (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за №773), предметом якого є нежитлова будівля АЗС за адресою: Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Куйбишева, 36-а, загальною вартістю 103200,0 грн. (в т.ч. ПДВ -17200,0 грн.), оскільки перелічені договори є нікчемними з тих підстав, що на час перевірки позивач не надав документів на підтвердження операцій з ТОВ «ТПК Технопром».

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Що свідчить про відсутність у відповідача права визнавати правочини нікчемними.

Але слід відмітити, що для повного та всебічного з'ясування обставини даної справи колегія суддів вважає необхідним зауважити, що відповідно приписам п. 2 ст. 377 ЦК України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

До матеріалів справи позивачем надані вище перелічені договори на придбання нерухомості, в яких відсутні дані про розміри та кадастрові номери земельних ділянок, що не відповідає приписам наведеної норми. Оскільки законодавець передбачив обов'язковість відображення в договорах розмір та кадастровий номер земельної ділянки, як істотну умову договору, за відсутність цих даних слід зробити висновок про невідповідність цих договорів вимогам чинного законодавства, що в свою чергу є порушенням положень ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно п. 1 ст. 215 та п. 1 ст. 216 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, слід відмітити, що придбана нерухомість та технічне обладнання підпадає під визначення основних засобів, а тому підлягають амортизації, що потребує застосування положень п. 5.3.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За таких підстав вартість придбаної нерухомості та обладнання не підлягає включенню до валових витрат.

Також колегією суддів були витребувані у позивача документи про зарахування на баланс підприємства придбаних основних засобів, як того вимагає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Але позивачем ці документи не були надані, що свідчить про не оприбуткування устаткування, що спростовує висновки суду першої інстанції про використання устаткування у власній господарській діяльності, а тому у позивача не було підстав формувати податковий кредит по вказаній операції.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що посилаючись на рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.11 р. по справі № 5023/2714/11 за позовом ТОВ «ТПК «Технопром»до ТОВ «Макспак»про визнання недійсними правочинів, суд першої інстанції не врахував того, що відповідно п. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. З наданого до матеріалів справи рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.11 р. по справі № 5023/2714/11 вбачається, що ним були встановлені обставини, пов'язані не з укладання правочинів, а з фактичним виконанням договорів поставки та купівлі-продажу нерухомості, оскільки позивач, ТОВ «ТПК «Технопром», наполягав на нікчемності правочинів з підстав відсутності у ТОВ «Макспак»трудових ресурсів, недоведеність отримання транспортних послуг по перевезенню.

Таким чином обставини, пов'язані з укладанням правочинів і узгодження суттєвих умов договорів купівлі-продажу нерухомості, при розгляді справи в Господарського суду Харківської області не досліджувалися, а тому застосування положень п. 1 ст. 72 КАС України в даному випадку є безпідставним.

Зважаючи на те, що недійсні правочини придбання нерухомості не передбачають настання правових наслідків, то включення сум ПДВ по цим операціям до податкового кредиту не можливо. Ці висновки повністю узгоджуються з постановою ВС України от 04.09.2007, № 07/97, де зазначено, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про ПДВ»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.11 р. по справі № 2а-14389/11/2070 прийнята без врахування фактичних обставин та приписів чинного законодавства, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вона підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне замінити первинного відповідача - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на Основ'янську МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, яка є її правонаступником. Державна реєстрація Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведена 14.03.12 р.

Відповідно ч. 1 ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Допустити заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Червонозаводському районі м. Харкова, на Основ'янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011р. по справі № 2а-14389/11/2070 -задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011р. по справі № 2а-14389/11/2070 -скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ТОВ «Макспак».

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27.04.2012 року.