Ухвала суду № 24937459, 24.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р.Справа № 2а-14616/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника позивача -Халабурдін С.В.

представника відповідача -Воловельська Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2011р. по справі № 2а-14616/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз супермаркетів Харкова»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Союз супермаркетів Харкова», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 28.10.11 р. № 0001432330 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1071363,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 179563,25 грн. та № 0001452330 визначення податкового зобов'язання з екологічного збору в сумі 2315,17 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 173,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.11 р. по справі № 2а-14616/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.11 р. по справі № 2а-14616/11/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 4409/233/33289854 від 18.10.11 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 р. по 30.06.11 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 4.1 ст. 4, п. 11.3.1 ст. 11, п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст. 135 і ст. 137 ПК України, які пов'язані з безпідставне наданням покупцям знижок, що призвело до не обґрунтованого зменшення валових доходів позивача.

Дані висновки відповідач обґрунтовує тим, що у зв'язку з відсутністю первинного, бухгалтерського та податкового обліку по ТОВ «ССХ»з використання у господарській діяльності дисконтних карток супермаркету «Рост», на підставі яких надаються знижки покупцям, позивач неправомірно виключив зі складу доходу від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) розмір торгівельної знижки.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що позивач здійснює господарську діяльність з оптової та роздрібної торгівлі у супермаркеті «РОСТ», який знаходиться у м. Харкові, по вул. Плеханівській, 135/139. Позивачем серед покупців були розповсюджені дисконтні картки, за якими товари продавалися зі знижкою, що було передбачено Положенням «Про надані покупцям знижки та бонуси», затвердженим директором ТОВ «Союз супермаркетів Харкова».

При цьому суд першої інстанції вказав на те, що позивач продавав всі товари фізичним особам з використанням дисконтних карток за ціною, що перевищує ціну придбання, а тому продаж товарів з використанням дисконтних карток та наданням знижок фізичним особам не був збитковим, а операції носили прибутковий характер.

В обґрунтування висновків про безпідставність донарахування податку на прибуток за цими операціями суд першої інстанції процитував зміст п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 135.1 ст. 135 ПК України і зазначив, що наведені норми не передбачають віднесення до складу валового доходу або доходу знижку, що фактично надана іншій особі. Крім того, суд першої інстанції також навів зміст ч. 1 ст. 698 ЦК України та ч. 1 ст. 706 ЦК України і зробив висновок про те, що продавець, яким у даному випадку виступав позивач, не обмежений у праві вільно формувати ціну товару, при цьому, виходячи з власної маркетингової політики, надавати знижки тощо, а продаж товарів в такий спосіб сприяв збільшенню товарообігу, заохоченню покупців і в подальшому придбавати товари саме у магазині позивача. Водночас, втручання податкового органу у формування цін, які за визначенням ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», є вільними, виходить за межі повноважень відповідача.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що дані висновки суду першої інстанції зроблені у відсутності документів, які б мали підтвердити ті обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими. Таким чином слід зробити висновок про те, що висновки суду першої інстанції в цій частині були зроблені всупереч приписам п. 4 та п. 5 ст. 11 КАС України і лише на припущенні про існування належних та допустимих доказів.

Для повного та всебічного з'ясування обставин по даній справі колегією суддів відповідно приписам ч. 5 ст. 11 КАС України були витребувані у позивача документи первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують правомірність використання знаку на товари і послуги і законність укладання ліцензійного договору № 30 від 01.09.09 р. Крім того, позивачем були надані дозволи на розміщення об'єкта торгівлі за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 135/139, документи на підтвердження отримання від власника торгової марки пластикових карток, розрахунки реалізації товарів за період, що перевірявся.

За результатами дослідження вказаних документів колегія суддів дійшла висновку про те, що застосування позивачем системи бонусів та знижок є правомірним.

Також слід відмітити, що відповідно п. 4.1.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, який включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). В п. 14.1.56 ст. 14 ПК України наведено поняття доходу як загальної суми доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. При цьому відповідно п. 134.1.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу. В п. 135.1 та п. 135.2 ст. 135 ПК України вказано, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст. 137, на підставі документів, зазначених у п. 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті і ці доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. В свою чергу в п. 135.4.1 наведеної норми зазначено, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Наведені норми свідчать про те, що законодавець не передбачав та не передбачає включення до доходу (валового доходу) сум, на які були запроваджені знижки в ціні товару та встановлювалися бонуси при продажу товарів кінцевим покупцям, а тому висновки відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань по податку на прибуток по вказаним операціям в сумі 815570,0 грн. зроблені при невірному застосуванні та довільному тлумаченні норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ПК України.

Також порушення позивачем податкового законодавства перевіряючі пов'язують з безпідставним включенням до складу валових витрат сум, сплачених на користь ТОВ «АПО Харківцукорзбут», ТОВ «Компанія Істсервіс», оскільки правочини з вказаними суб'єктами господарювання є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку. Дані висновки ґрунтуються на тому, що у ТОВ «АПО Харківцукорзбут»недостатні трудові ресурси, оскільки у 4 кварталі 2009 р., 1 кварталі 2010 р. в штаті підприємства працювало 6 осіб та за цивільно-правовими договорами ще 4 особи, тобто 10 чоловік; у 2 кварталі 2010 р. в штаті підприємства працювало 6 осіб та за цивільно-правовими договорами ще 2 особи, тобто 8 чоловік, та основні засоби для здійснення поставок товару, свідоцтво платника ПДВ було анульовано.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що ним був досліджений договір № 399 від 01.12.09 р., укладений позивачем з ТОВ «АПО Харківцукорзбут», предметом якого є поставка товару (цукор білий кристалічний), найменування, бренди/товарні знаки, штрих-коди та ціни на які вказуються у специфікації. На виконання цього договору постачальником був поставлений цукор фасований (1 кг, 5 кг, 10 кг) на умовах DDР-склад покупця (позивача): м. Харків, проїзд Рогатинський, 3 (супермаркет «Рост»на вул. Клочківській м. Харкова), що підтверджено видатковими та товарно-транспортними накладними.

Оскільки відповідач не надав доказів, розрахунків або фактичних даних в обґрунтування твердження про неможливість реального здійснення поставки цукру, а досліджені у судовому засіданні договір поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення, у сукупності з іншими встановленими судом обставинами (даних про те, які саме обставини додатково були встановлені в постанові суду не вказано), свідчать, що позивачем проведені реальні господарські операції та податковий кредит сформований у повній відповідності до чинного законодавства України. Крім того, придбаний у ТОВ «АПО Харківцукорзбут»товар (цукор) позивачем проданий в роздріб покупцям супермаркету із застосуванням РРО, що не заперечувалося відповідачем, що свідчить про реальність здійсненої операції.

Порушення позивачем податкового законодавства відповідач також пов'язує з включенням до валових витрат сум витрат в розмірі 46794,0 грн., сплачених на користь ТОВ «Компанія Істсервіс», з посиланням на те, що податкова звітність цього підприємства була підписана невідомою особою, повноваження якої не встановлені, що підтверджено висновком № 80 від 09.03.11 р. спеціаліста Головного управління МВС в Харківській області науково-дослідного експертного центру. За таких підстав відповідач зробив висновок про те, що укладені позивачем з цим постачальником правочини є нікчемними, оскільки не передбачали настання правових наслідків.

В судовому рішенні вказано, що суд першої інстанції дослідив договір купівлі-продажу № 1604/2 від 01.04.10 р., укладений позивачем з ТОВ «Компанія Істсервіс», предметом якого є товар, найменування, одиниця виміру, кількість та ціна якого визначається у накладних. У наданих до матеріалів справи видаткових накладних вказано, що на користь позивача поставлялися касові стрічки, резинки для купюр, папір туалетний, штамп «Сплачено», етикетки, папір Universal»та інш. За висновками суду першої інстанції реальність здійснених поставок не викликає у нього сумнівів, оскільки підтверджується також наявними в матеріалах справи ТТН, платіжними документами на оплату та належним чином оформленими податковими накладними, а посилання відповідача на те, що сертифікат відкритого ключа підписаний не директором ТОВ «Компанія Істсервіс», не може бути підставою для визначення податкового зобов'язання позивачу.

Оскільки платником податків перевіряючим були надані належним чином оформлені на виконання зобов'язань по операціям з вказаним контрагентом документи первинного бухгалтерського та податкового обліку і цей факт відповідачем не заперечувався, суд першої інстанції послався на приписи п. 7.2.1, п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704), дійшов висновку про те, що твердження відповідача про завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Істсервіс»є безпідставним, а тому податкове повідомлення-рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Слід відмітити, що задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції вказав чомусь на те, що ним були досліджені підстави для виключення відповідачем зі складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Істсервіс». Будь-якого пояснення стосовно того, яке відношення має податковий кредит до донарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток в судовому рішенні не наведено, що свідчить про те, що при винесенні судового рішення в цій частині суд першої інстанції застосовував законодавство (Закон України «Про ПДВ»), яке не регулює фактичні правовідносини (оподаткування прибутку підприємств).

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Вищевказаний акт перевірки також став підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001452330 від 28.10.11 р. про визначення податкового зобов'язання з екологічного збору в сумі 2315,17 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 173,0 грн., у зв'язку з тим, що у 1 півріччі 2011 р. підприємство розміщувало люмінесцентні лампи, монітори від ПК та побутові відходи до їх передачі та утилізації. При цьому перевіряючі послалися на положення п. 240.1 ст. 240 ПК України, де зазначено, що платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції, але не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері (п. 240.5 ст. 240 ПК України).

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції послався на положення п. 242.1.3 ст. 242 ПК України, де зазначено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів. При цьому, розміщенням відходів, у розумінні п. 14.1.223 ст. 14 цього ж Кодексу та ст. 1 Закону України "Про відходи", є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Спеціально відведеними місцями, згідно ст. 1 Закону України "Про відходи", є місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

З урахуванням наведених норм, суд першої інстанції зробив висновок про те, що платниками екологічного податку є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Оскільки позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць, суд погодився з твердженням позивача про те, що він не є платником екологічного податку. Також суд першої інстанції зазначив про безпідставність віднесення макулатури, яка є вторинною сировиною, до відходів, та відповідне донарахування екологічного збору, оскільки в п. 240.1 ст. 240 ПК України вказано, яка визначає платників податку, містить виключення, а саме крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки відповідачем не доведений сам факт розміщення відходів, де це розміщення відбувалося, на підставі яких документів були встановлені об'єми відходів, то висновки в цій частині акту перевірки зроблені на припущеннях про наявність порушень.

Зважаючи на те, що допущені порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства при ухваленні постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.11 р. по справі № 2а-14616/11/2070 не призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає можливим залишити її без змін.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне замінити первинного відповідача - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на Основ'янську МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, яка є її правонаступником. Державна реєстрація Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведена 14.03.12 р.

Відповідно ч. 1 ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Допустити заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Червонозаводському районі м. Харкова, на Основ'янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2011р. по справі № 2а-14616/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2011р. по справі № 2а-14616/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз супермаркетів Харкова»до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 27.04.2012 року.