Постанова № 24930782, 20.06.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.12 Справа № 18/1/5022-7/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Желік М.Б. /головуючий/, Кузь В.Л., Малех І.Б., розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (м.Київ )

на рішення Господарського суду Тернопільської області

від 05.03.2012р. у справі № 18/1/5022-7/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (м.Київ )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровекс» (м.Тернопіль )

про стягнення 19 669,40 грн. заборгованості, з яких 15 478,97 грн.основного боргу, 1 372,28 грн. 3% річних, 2 818,15 грн. інфляційних втрат.

за участю представників:

від Позивача: Мацкевич Р.О.

від Відповідача: не з'явився

З правами та обов'язками, передбаченими ст.22 ГПК України, представник Позивача ознайомлений.

В судовому засіданні 03.05.12 та 23.05.12 оголошувалася перерва.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 року введено в склад судової колегії з розгляду апеляційної скарги ПАТ «Укрнафта»(м. Київ) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2012р. у справі № 18/1/5022-7/2012 замість судді Юркевича М.В. суддю Кузя В.Л.

Рішенням від 05.03.2012р. у справі №18/1/5022-7/2012 Господарського суду Тернопільської області (суддя Охотницька Н.В.) відмовлено в позові Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»(м. Київ ) до ТОВ «Ровекс»(м.Тернопіль ) про стягнення 19 669,40 грн. заборгованості, з яких 15 478,97 грн.основного боргу, 1 372,28 грн. 3% річних, 2 818,15 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись із зазначеним процесуальним документом, ПАТ «Укрнафта»подано апеляційну скаргу, а згодом і доповнення до апеляційної скарги, у якій Скаржник просить рішення Господарського суду Тернопільської області скасувати, з огляду на наступне:

- місцевий господарський суд неправомірно застосував ст.264 ЦК України, оскільки між Сторонами підписувалися належним чином оформлені акти звірки рахунків, у зв'язку з чим строки позовної давності перериваються у момент підписання таких актів звірки рахунків;

- Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено ст..78 ГПК України, оскільки судом позов повинен був задоволений в частині визнання позову самим Відповідачем; інше.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника Позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області підлягає скасуванню а позов -задоволенню, з огляду на наступне:

15.11.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ровекс»(Комітент) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (Комісіонер), було укладено договір комісії №37/280-к (надалі - Договір), за умовами якого Комісіонер зобов'язується по дорученню Комітента здійснювати від свого імені за рахунок Комітента і в його інтересах через роздрібну торгівельну мережу здійснювати продаж товару - мінеральної води і безалкогольних напоїв торгової марки «Біола» (п. 1.1. Договору).

Договором передбачено, що асортимент і ціна продажу товару зазначаються в дорученнях на продаж товару, які є невід'ємною частиною договору ( п. 1.2. Договору).

Комітент поставляє товар комісіонеру згідно попередньої заявки по накладній із зазначенням асортименту і кількості товару (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Згідно п.п. 5.1., 5.2. Договору розмір винагороди Комісіонера за продаж товару складає 15 % від суми продажу товару за звітний місяць, які Комітент зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок головного підприємства Комісіонера після затвердження звіту - до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Грошову виручку за проданий товар Комісіонер зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок головного підприємства Комітента за кожний звітний місяць - до 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 5.3. Договору).

Строк дії Договору Сторонами визначено з моменту підписання і до 31.12.2007 р. Якщо жодна зі Сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про його розірвання, то дія договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік, починаючи з 01.01.2008 р. (п. 8.1. договору).

До договору комісії укладено додаток № 1, яким Комітент - ТОВ «Ровекс» надає доручення на продаж товару Комісіонеру - ПАТ «Укрнафта» та відповідно до п. 2.1 Договору передає визначений товар на комісію, а Комісіонер, в свою чергу, приймає товар (п. 3.1. Договору) та щомісячно інформує Комітента про хід виконання Договору, надає звіти до 5 числа місяця, наступного за звітним.

На виконання умов Договору Позивачем з листопада 2007 року по липень 2009 року здійснювалась реалізація товару та щомісячно надавались Відповідачу акти виконання зобов'язань за договором комісії № 37/280 від 15.11.2007 р., копії яких містяться в матеріалах, наявних у справі (т. І, а.с. 16-81 ): Акт виконання зобов'язань за листопад 2007 року на суму 2 698,65 грн.; Акт виконання зобов'язань за грудень 2007 року на суму 4 452,25 грн. та на суму 3 116,65 грн.; Акт виконання зобов'язань за січень 2008 року на суму 5 608,65 грн.; Акт виконання зобов'язань за лютий 2008 року на суму 1 973,90 грн.; Акт виконання зобов'язань за березень 2008 року на суму 221 грн. та на суму 153,60 грн.; Акт виконання зобов'язань за квітень 2008 року на суму 234,30 грн.; Акт виконання зобов'язань за травень 2008 року на суму 4 816 грн.; Акт виконання зобов'язань за червень 2008 року на суму 18 293,20 грн.; Акт виконання зобов'язань за липень 2008 року на суму 18 640,40 грн.; Акт виконання зобов'язань за серпень 2008 року на суму 15 937,10 грн. та на суму 7 224,60 грн.; Акт виконання зобов'язань за вересень 2008 року на суму 14 219 грн.; Акт виконання зобов'язань за жовтень 2008 року на суму 7 663,40 грн.; Акт виконання зобов'язань за листопад 2008 року на суму 1 299,20 грн.; Акт виконання зобов'язань за грудень 2008 року на суму 31 грн.; Акт виконання зобов'язань за січень 2009 року на суму 9 грн. та на суму 39,20 грн.; Акт виконання зобов'язань за березень 2009 року на суму 15,65 грн.; Акт виконання зобов'язань за квітень 2009 року на суму 156,20 грн.; Акт виконання зобов'язань за травень 2009 року на суму 248,90 грн.; Акт виконання зобов'язань за червень 2009 року на суму 105,40 грн.; Акт виконання зобов'язань за липень 2009 року на суму 23,90 грн.

Вказані Акти підписані представниками сторін та їх підписи скріплені печатками.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що копії вказаних Актів, наявні в матеріалах справи, було прошито Позивачем у справі та скріплено аркушем засвідчення з підписом представника Позивача та написом «згідно з оригіналом», а тому є належно завіреними особою, яка наділена відповідними повноваженнями згідно довіреності, виданої Позивачем у справі.

Як вбачається із вказаних Актів виконання зобов'язань, загальна вартість реалізованої Позивачем продукції становить 107181,15 грн., а розмір комісійної винагороди, що згідно п. 5.1. Договору становить 15 % від суми продажу товару за звітний місяць, складає 16077,22 грн.

При цьому, оплата за реалізований товар здійснювалась двічі: згідно платіжного доручення № 3998-ПД8 від 11.04.2008 р. на суму 15876,20 грн. та згідно платіжного доручення № 669-ПД9 від 29.01.2009 р. на суму 90706,70 грн., що загалом становить 106582,90 грн.

Разом з цим, як стверджує Позивач, відповідно до ст. 1020 ЦК України, якою передбачено право комісіонера відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові, Позивачем самостійно було відраховано із грошової виручки за реалізовану продукцію 598,25 грн.

З огляду на наведене, сума комісійної винагороди Позивача становить: 15478,97 грн. (16077,22 грн. -598,25 грн.), яку він просить суд стягнути з Відповідача.

Згідно з нормою ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі положень ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до норми ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Окрім того, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що Відповідачем у справі жодним чином не заперечується та не спростовується обставина порушення ним грошового зобов'язання за Договором перед Позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що цивільне законодавство передбачає презумпцію вини у цивільних правовідносинах, відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, у випадку, якщо таке порушення мало місце не з її вини, зобов'язана довести відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

При цьому, в матеріалах господарської справи відсутні посилання Відповідача на відсутність його вини у порушенні зобов'язання з відповідними доказами відсутності такої вини.

З огляду на наведене, вимоги Позивача щодо стягнення заборгованості за договором у розмірі 15478,97 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Позивачем на суму основної заборгованості нараховані 1372,28 грн. 3% річних та 2818,15 грн. інфляційних втрат, нараховані за період з 31.07.2009 р. по дату подачі позову (06.01.2012 р.).

Зазначена вимога обґрунтована ч. 1 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а також ч. 2 зазначеної статті, згідно з приписом якої Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, Відповідачем у справі ні під час розгляду даної справи місцевим господарським судом, ні при розгляді апеляційної скарги Позивача у даній справі, не заперечувалась правильність нарахування3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з цим, правильність нарахування вказаних засобів відповідальності за порушення грошового зобов'язання була перевірена судом апеляційної інстанції відповідно до норми ч. 2 ст. 101 ГПК України та не встановлено порушень при нарахуванні вказаних сум.

З огляду на наведене позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача у справі 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, що й не заперечувалось і місцевим господарським судом.

Щодо застосування Господарським судом Тернопільської області строків позовної давності, то колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає наступне:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, застосовуючи до спірних правовідносин строк позовної давності за заявою Відповідача у справі та, внаслідок цього, відмовляючи у задоволенні позову, Господарський суд Тернопільської області зазначив, що враховуючи визначений договором строк сплати Відповідачем Позивачу винагороди та те, що Позивач звернувся із даним позовом до суду 06.01.2012 р., відповідно, до зобов'язань, які виникли до 06.01.2009 р. позовна давність можливості реалізації у примусовому порядку порушеного права Позивача (стягнення неоплаченої комісійної винагороди) спливла. Тобто комісійна винагорода нарахована за місяці листопад 2007 року по листопад 2008 року включно, що становить 15982,82 грн. не підлягає до задоволення у зв'язку із пропуском Позивачем строків позовної давності для даних вимог.

Разом з цим, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду у даній справі зазначає, що застосовуючи до спірних правовідносин строк позовної давності, місцевим господарським судом взагалі не було надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи актам звірки взаєморозрахунків (т. І, а.с. 82-113), складеним між Сторонами за період з 31.01.2008 року по 31.10.2009 року з посиланням на договір №37/280-к від 15.11.2007 року.

Копії вказаних актів також належним чином засвідчені наведеним вище засвідчу вальним аркушем (т. І, оборот аркуша 115).

Зокрема, вказані акти свідчать про визнання Відповідачем своїх грошових зобов'язань перед Позивачем, оскільки підписані бухгалтером відокремленого підрозділу ТзОВ «Ровекс».

Разом з цим, спростування Відповідачем щодо правомірності складення вказаних актів визнаються Львівським апеляційним господарським судом як такі, що необґрунтовані та спростовуються нормами матеріального права.

Так, у поданих запереченнях на апеляційну скаргу Відповідач у справі, з посиланням на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зазначає, що згадані вище акти звірки взаєморозрахунків не є первинними документами, оскільки не містять обов'язкових для них реквізитів.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком Відповідача у справі про те, що акти звірки взаєморозрахунків не є первинними документами.

Так, згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, вказана норма розрізняє два види бухгалтерських документів в залежності від моменту їх складення -під час здійснення господарської операції, чи безпосередньо після її закінчення та зведені облікові документи.

При цьому, оскільки акт звірки взаєморозрахунків відображає лише стан господарських зобов'язань контрагентів за договором переважно станом на звітній період (місяць чи квартал) і ним не фіксується момент проведення господарської операції, він не може бути первинним бухгалтерським документом, а отже є зведеним обліковим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Разом з тим, процедура проведення інвентаризації зобов'язань контрагентів, а також форма і вимоги до акту звірки взаєморозрахунків передбачені Наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, державного комітету статистики України №148/234/383 від 10.11.1998 року «Про інвентаризацію заборгованості».

При цьому, суд апеляційної інстанції, при дослідженні вказаних Актів звірки взаєморозрахунків, не встановив жодних порушень зазначених вище нормативно-правових актів .

Таким чином, вказані Акти, хоч і не є первинними обліковими документами, проте є зведеними документами, які складені відповідно до вимог чинного законодавства, встановлених для складання таких документів, а тому є належними доказами у справі.

Щодо твердження ТзОВ «Ровекс»про те, що Акти звірки взаєморозрахунків містять підпис головного бухгалтера відокремленого підрозділу Відповідача у справі, то, як було обґрунтовано зазначено Скаржником у справі, згідно з п. 1.7. Договору виконання зобов'язань за цим договором відбувається Комітентом через відповідні філії, на території яких Комісіонер здійснює комісійну діяльність.

Таким чином, оскільки комісійна діяльність здійснювалась безпосередньо Хмельницьким відділенням реалізації нафтопродуктів ПАТ «Укрнафта», то передачу і облік комісійної продукції забезпечувала Хмельницька філія ТзОВ «Ровекс», бухгалтер якої і підписувала вказані акти взаєморозрахунки.

З огляду на викладене, вказані твердження Відповідача у справі жодним чином не обґрунтовані належними та допустимими доказами у справі та спростовуються вищенаведеними обставинами.

За таких обставин Акти є належними доказами визнання Відповідачем своїх зобов'язань, а, відтак, їх складення Сторонами у справі (в особі відповідних відокремлених підрозділів) перериває строк позовної давності, а тому він, у даному випадку застосуванню не підлягає.

При цьому, місцевим господарським судом вказаним обставинам та поданим Сторонами доказам у справі належної правової оцінки надано не було, та не було враховано вимог зазначених вище норм матеріального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, а тому воно є таким, що підлягає скасуванню, а позов слід задоволити.

Відповідно до припису норми ст. 49 ГПК України, та беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду що, як вже було зазначено вище, спір виник внаслідок невиконання Відповідачем перед Позивачем грошового зобов'язання, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у даній справі у розмірі 1411,50 грн та 804,75 грн за подання та розгляд апеляційної скарги у даній справі підлягають до стягнення з Відповідача у справі.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

п о с т а н о в и в:

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення від 05.03.2012р. у справі №18/1/5022-7/2012 Господарського суду Тернопільської області скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровекс»(46006, м. Тернопіль, вул. Подільська, 38а, р/р 26007053056566, МФО -321767 в ПАТ ВТБ Банк, ідентифікаційний код 30690822) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»(04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, ідентифікаційний код 00135390, р/р №26001050000632, ПАТ КБ «ПриватБанк»м. Дніпропетровськ, МФО 305299) 15478,97 грн. заборгованості за договором комісії №37/280-к від 15.11.2007 р., 1372,28 грн. 3% річних та 2818,15 грн. інфляційних втрат, а також судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у даній справі у розмірі 1411,50 грн та 804,75 грн за подання та розгляд апеляційної скарги у даній справі.

Матеріали справи повернути на розгляд в місцевий господарський суд.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова виготовлена 22.06.2012 року.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Кузь В.Л.

суддя Малех І.Б.