Рішення № 24929336, 26.06.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.12 Справа№ 5015/1868/12

За позовом: приватного підприємства фірма "ВМВ-Транс" (надалі -Підприємство), м. Львів,до відповідача 1:публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (надалі -Страхова компанія), м. Київ,до відповідача 2:фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (надалі - Підприємець), м. Львів,про: стягнення коштів.Суддя Т. РимЗа участю представників:позивача:ОСОБА_2 -довіреність від 07.10.2011 р.,відповідача 1:не з'явився,відповідача 2:ОСОБА_1На розгляд господарського суду Львівської області подано позов приватного підприємства фірма "ВМВ-Транс" до публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" та фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів. Ухвалою від 14.05.2012 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 30.05.2012 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. 05 жовтня 2011 р. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz 609D р.н. НОМЕР_8 (власник ОСОБА_1) під керуванням ОСОБА_3, та автопоїзда у складі тягача Renault Magnum 440E, р.н. НОМЕР_2, та причепа Krone SDP 24 EL, р.н. НОМЕР_3, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою про закриття кримінальної справи від 26.12.2011 р. слідчим ВР ДТП СУ ГУМВСУ у Львівській області встановлено, що причиною ДТП стали неправомірні дії водія ОСОБА_3, який порушив Правила дорожнього руху. Оскільки власник автомобіля Mercedes-Benz 609D р.н. НОМЕР_8, яким керував винуватець дорожньо-транспортної пригоди, та яким завдано пошкодження майну позивача, застрахував цивільну відповідальність у ПАТ "Страхова компанія "Універсальна" (тип 1), то це дає правові підстави для вимоги про стягнення страхового відшкодування в сумі 82 843,02 грн. Крім того, за порушення строків виплати страхового відшкодування Страховій компанії нараховано 3 782,91 грн. пені, 581,23 грн. інфляційних втрат, 755,80 грн. -3% річних, 2 344,00 грн. витрат на проведення експертного дослідження. З відповідача 2 просить стягнути 1 020,00 грн. франшизи.

В судові засідання відповідач 1 не з'являвся, проти позову заперечив з таких підстав:

1) постановою слідчого від 26.12.2011 року кримінальну справу №118-0178 закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 ознак складу злочину, що свідчить про відсутність його вини;

2) ліміт відповідальності страховика за полісом ВЕ/4099374 від 14.10.2010 року становив 50 000,00 грн. на одного потерпілого. Оскільки власником і тягача, і причепа, є одна особа, вона не вправі вимагати страхового відшкодування за кожну одиницю пошкодженого майна;

3) законодавством України не передбачено можливості відшкодування шкоди з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, оскільки дія статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди;

4) страховик зобов'язаний відшкодувати витрати на проведення експертизи лише у випадку, якщо аварійний комісар не з'явиться для огляду транспортного засобу протягом трьох днів після отримання письмового повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. Однак огляд пошкодженого транспортного засобу здійснено наступного дня після дорожньо-транспортної пригоди.

Підприємець проти позову не заперечив, усі позовні вимоги визнав у повному обсязі. В судових засіданнях ОСОБА_1 повідомляв про те, що право на керування автомобілем Mercedes-Benz, р.н. НОМЕР_8 передавав ОСОБА_3 правомірно та добровільно. Крім того, зазначив, що ОСОБА_3 не перебував у трудових відносинах із ним.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

ОСОБА_1 є власником автомобіля Mercedes-Benz, р.н. НОМЕР_8, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВСС 090302. ОСОБА_1 застрахував власну цивільно-правову відповідальність у Страховій компанії, про що свідчить поліс №ВЕ/4099374 від 14 жовтня 2010 року, тип договору -1. Відповідно до статті 15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції станом на час укладення договору страхування) договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах: страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Підприємство є власником сідлового тягача Renault Magnum 440E, р.н. НОМЕР_4, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9, а також напівпричепа Krone SDP 24 EL, р.н. НОМЕР_3, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу КХС НОМЕР_10

05 жовтня 2011 року на ділянці дороги Львів-Тернопіль, поблизу с. Підгайчики відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz 609D р.н. НОМЕР_8 (власник ОСОБА_1) під керуванням ОСОБА_3, та автопоїзда у складі тягача Renault Magnum 440E, р.н. НОМЕР_2, та причепа Krone SDP 24 EL, р.н. НОМЕР_3, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Водій автомобіля Mercedes-Benz 609D р.н. НОМЕР_8 ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.

Постановою про закриття кримінальної справи від 26.12.2011 р. слідчим ВР ДТП СУ ГУМВСУ у Львівській області встановлено, що причиною ДТП стали неправомірні дії водія ОСОБА_3 (водій автомобіля Mercedes-Benz 609D р.н. НОМЕР_8), який порушив вимоги пунктів 1.2, 10.1, 11.2, 13.1 та дорожньої розмітки 1.1 розділ 34. "Дорожня розмітка" Правил дорожнього руху. Цією постановою кримінальну справу №118-0178 закрито у зв'язку із відсутністю у діях гр. ОСОБА_3 ознак складу злочину.

Висновком №3986/3987 експертного автотоварознавчого дослідження від 10.11.2011 р. визначено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Renault Magnum 440E, р.н. НОМЕР_2, станом на момент виконання дослідження становить 230 349,41 грн.; вартість матеріального збитку, завданого власнику напівпричепа Krone р.н. НОМЕР_3, станом на моменту виконання дослідження становить 33 863,02 грн. Позивачем оплачено вартість експертизи від 12.10.2011 р. у сумі 2 344,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №1128 від 12.10.2011 р.

Підприємство звернулося до Страхової компанії із заявою від 06.10.2011 року про виплату страхового відшкодування. Цього факту відповідачем 1 не заперечно. В цей же день -06.10.2011 року, представником Підприємства та аварійним комісаром складено протокол огляду транспортних засобів.

Листом від 05.04.2012 р. №522/09-207 Страховою компанією дано відповідь стосовно заяви про виплату страхового відшкодування у зв'язку з пошкодженням автомобіля Renault Magnum 440E р.н. НОМЕР_2. У цьому листі зазначено, що 14.10.2010 р. між ПАТ "СК "Універсальна" та ОСОБА_4 було укладено договір страхування цивільної відповідальності наземних транспортних засобів №ВЕ/4099374 щодо відшкодування шкоди, завданої третім особам внаслідок експлуатації автомобіля Mercedes-Benz 609D, р.н. НОМЕР_8. Водій забезпеченого транспортного засобу мав посвідчення водія ВСВ №049003 від 19.11.2008 р. категорії "АВ". Право на керуванням автомобілем категорії "С" у винуватця ДТП не було. Тому у ПАТ СК "Універсальна" відсутні докази правомірності експлуатації ОСОБА_3 забезпеченого транспортного засобу, у зв'язку з чим він не може бути визнаний особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Між позивачем та юридичною компанією "Мицик і Партнери" укладено договір про надання юридичних послуг від 07.10.2011 року. За цим договором замовник (позивач у справі) доручає, а виконавець (юридична компанія) приймає на себе зобов'язання надати замовнику за оплачуваний ним гонорар та за умови відшкодування витрат виконавцю юридичні та/або адвокатські послуги за господарським позовом ПП фірма ВМВ-Транс до ПАТ СК "Універсальна" та ФОП ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування. Сторонами цього договору складено акти виконаних робіт від 07.06.2012 р. на суму 600,00 грн. та від 25.05.2012 р. на суму 2 400,00 грн. Позивачем оплачено юридичні послуги виконавцю у сумі 3 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №680 від 11.06.2012 р.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Порядок та умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки безпосередньо встановлено Цивільним кодексом України. Так, відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Отже, умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними. Основною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об'єкта зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Як вбачається із матеріалів справи цивільні відносини виникли на підставі завданої позивачу матеріальної шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що передбачає певні особливості. Пунктом 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

При встановленні вини та протиправності дій ОСОБА_3 суд керувався постановою про закриття кримінальної справи від 26.12.2011 р. В ході розслідування цієї кримінальної справи слідчим ВР ДТП СУ ГУМВСУ у Львівській області встановлено, що причиною ДТП стали неправомірні дії водія ОСОБА_3, який порушив Правила дорожнього руху. При цьому суд не бере до уваги заперечення Страхової компанії в частині обґрунтування відсутності вини закриттям кримінальної справи у зв'язку з відсутністю в діях складу злочину, оскільки слідчим встановлено факт порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля Mercedes-Benz, що може кваліфікуватися як адміністративний проступок, а не злочин. Відсутність постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності водія пояснюється смертю останнього.

Внаслідок зіткнення автомобілів, транспортним засобам позивача завдано шкоди, яка полягає у його пошкодженні, витратах, необхідних для його відновлення. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про наявність шкоди та причинного зв'язку між діями правопорушника та завданою шкодою.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що суб'єктом цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди мав бути винуватець дорожньо-транспортної пригоди -ОСОБА_3. Обставин, які виключають цивільну відповідальність ОСОБА_3 судом не встановлено.

При цьому суд враховує положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень", Наказу Міністерства внутрішніх справ України №131 від 8 квітня 2011 року, яким внесено зміни до Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, та які виключили з переліку необхідних документів для права керування транспортним засобом нотаріально завірену довіреність на право керування транспортним засобом. Суд не бере до уваги заперечення Страхової компанії, яке міститься в листі про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки оглядом посвідчення водія ОСОБА_3 встановлено, що він управі був керувати автомобілем Mercedes-Benz.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які експлуатують забезпечений транспортний засіб на законних підставах. Як убачається з тексту постанови від 26 грудня 2011 року про закриття кримінальної справи, підтверджено ОСОБА_4 в ході судових засідань, право на керування автомобілем він передав як власник ОСОБА_3 правомірно та добровільно, а тому останній керував автомобілем на законних підставах. З огляду на це суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 став особою, відповідальність якої застрахована на підставі поліса ВЕ №4099374, а відмова у виплаті страхового відшкодування з підстав, зазначених у листі №522/09-207 від 05.04.2012 року, є неправомірною.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Із матеріалів справи вбачається, що договір страхування укладено між Страховою компанією та ОСОБА_4.

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Таким чином, оскільки між Страховою компанією та ОСОБА_1 укладено договір страхування 1 типу, який передбачав страхування відповідальності будь-якої особи, яка експлуатує транспортний засіб (Mercedes-Benz 609D, р.н. НОМЕР_8) на законних підставах, оскільки ОСОБА_3 керував (експлуатував) транспортний засіб на законних підставах, він набув статусу особи, відповідальність якої застрахована, а в Страхової компанії виник обов'язок з виплати страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

При цьому суд враховує норму пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка встановлює перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Відмова Страхової компанії у виплаті страхового відшкодування не підпадає під жодну з наведених підстав.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте суд вважає необґрунтованими вимоги позивача в частині суми стягнення матеріального збитку (82 843,02 грн.), враховуючи такі доводи.

Пунктом 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти.

Сторонами у договорі страхування (поліс №ВЕ/4099374 від 14.10.2010 р.) погоджено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), на сумі 50 000,00 грн., франшиза 510,00 грн. Страхове відшкодування виплачується потерпілій особі. Потерпілі -юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (пункт 1.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

З матеріалів справи вбачається, що шкоду завдано майну позивача. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 Цивільного кодексу України). Шкоду завдано тягачу Renault Magnum 440E, р.н. НОМЕР_2, та напівпричепу Krone SDP 24 EL, р.н. НОМЕР_3. Вказані предмети матеріального світу є самостійними, індивідуально визначеними речами цивільного обороту.

Тому немає правових підстав здійснювати стягнення із розрахунку подвоєння ліміту відповідальності на окремі об'єкти рухомого майна, які належать одній особі. За таких обставин суд визнає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 49 490,00 грн. (за вирахуванням суми франшизи), в задоволенні решти вимог необхідно відмовити.

Що стосується вимог про стягнення пені, то суд враховує таке.

Пунктом 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено законну неустойку, яка забезпечує виконання грошового зобов'язання Страхової компанії зі своєчасної виплати потерпілому страхового відшкодування. Так, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до пункту 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, позивач/потерпілий, якому Страхова компанія безпідставно відмовила у виплаті страхового відшкодування, вправі нараховувати пеню на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Водночас, враховуючи суму страхового відшкодування, яка визначена судом як обґрунтована -49 490,00 грн., після здійснення перерахунку суми пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення пені в сумі 2 308,40 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначена позиція відображена в постанові Верховного суду України №12/207 від 14.11.2011 року. При цьому зазначені вище положення покликані запобігти втратам, яких зазнає кредитор у випадку прострочення боржником виконання власного грошового зобов'язання. Правовідносини, які виникли між Підприємством та Страховою компанією характеризуються взаємними правами та обов'язками. Праву на отримання Підприємством страхового відшкодування кореспондує обов'язок Страхової компанії (за певних обставин) таке відшкодування виплатити. Такий обов'язок є грошовим, який існує в межах аналізованого зобов'язання. Як зазначено в постанові Верховного суду України від 12.12.2011 року у справі №14/214(10) грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони. Висновки Верховного суду України є обов'язковими до застосування на підставі положень частини 3 статті 82, частини 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України.

Як уже зазначалося, в силу статті 979 Цивільного кодексу України на страховика покладено обов'язок виплатити грошову суму (страхову виплату), а тому у такого страховика виникає грошове зобов'язання. Сума, яку зобов'язана виплатити Страхова компанія, є страховим відшкодуванням та відрізняється за своєю правовою природою від суми, якою відшкодовується шкода внаслідок делікту винною особою.

Тому суд не погоджується із запереченнями Страхової компанії про неможливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заявлені суми, оскільки внаслідок трансформації зобов'язання, яке виникло між потерпілим та винуватцем дорожньо-транспортної пригоди (зобов'язання з відшкодування шкоди), виникло зобов'язання між потерпілим та Страховою компанією.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обгрунтованими частково (з урахуванням суми страхового відшкодування, яка визнана підставною та підлягає до стягнення), в сумах 347,22 грн. та 451,51 грн. відповідно.

Що стосується вимог про стягнення вартості експертного дослідження, то такі вимоги є безпідставними, адже в силу пункту 34.2 статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції станом на дату дорожньо-транспортної пригоди) якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи. Оскільки аварійний комісар оглянув пошкоджені транспортні засоби уже наступного дня після дорожньо-транспортної пригоди, відсутні правові підстави для відшкодування вартості експертизи.

Що стосується вимог позивача про стягнення 1 020,00 грн. франшизи з Підприємця, то суд при прийнятті рішення враховував таке.

Як убачається з матеріалів справи, договір страхування укладено між ОСОБА_4 та Страховою компанією. При цьому в полісі страхування не вказано, що ОСОБА_1 діє як фізична особа -підприємець, матеріали справи не містять доказів того, що при укладенні договору страхування ця особа діяла як підприємець, рівно як і доказів того, що при настанні дорожньо-транспортної пригоди автомобіль використовувався в підприємницькій діяльності.

В абзаці 6 пункту 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 міститься роз'яснення такого змісту. Якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем за позовною вимогою про стягнення франшизи має бути ОСОБА_1 як фізична особа, а не як підприємець.

Крім того, додатковою підставою для відмови в позові у цій частині є положення пункту 36.6 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за яким страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Оскільки відповідальним за завдану шкоду є ОСОБА_3, відсутні правові підстави для стягнення сум франшизи з Підприємця.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви у повному обсязі, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

В силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Враховуючи наведені обставини, керуючись статтями 11, 179, 190, 625, 979, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, статтями 1, 3, 6, 9, 29, 34, 36, 37, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (адреса: вулиця Богдана Хмельницького, будинок 48-А, місто Київ, 01030; ідентифікаційний код 20113829) на користь приватного підприємства фірма "ВМВ-Транс" (адреса: вулиця Драгана, будинок 26, квартира 105, Сихівський район, місто Львів, 79049; ідентифікаційний код 32328001) 49 490,00 грн. страхового відшкодування, 347,22 грн. інфляційних втрат, 451,51 грн. -3% річних, 2 308,40 грн. пені, 1 040,12 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору, 1 708,35 грн. відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

3. В задоволенні решти позовних вимог до публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" відмовити.

4. В задоволенні позову до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 відмовити.

5. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.06.2012 року.

Суддя Рим Т.Я.