Рішення № 24928635, 21.06.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-48/7639-2012 21.06.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» доФірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення 67 501,00 грн. Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Чайковський Я.В.від відповідача:Ніколаєв О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(надалі -ТОВ «Ласка Лізинг») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Фірма «Т.М.М.»ТОВ) про стягнення 67 501,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу №1124/12/2007 від 18.12.2007 р., у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 63 515,49 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 3 043,77 грн., 3% річних у розмірі 615,03 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 326,71 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2012 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.06.2012 р.

В судове засідання 21.06.2012 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду від 12.06.2012 р. виконав, позовні вимоги підтримав та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 21.06.2012 р. з'явився, вимоги ухвали суду від 12.06.2012 р. виконав, подав відзив на позовну заяву згідно змісту якого проти позову заперечив та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі посилаючись на нечинність договору.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2007 р. між ТОВ «Ласка Лізинг»(лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.»ТОВ (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №1124/12/2007 (надалі -«Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність транспортний засіб у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.

Відповідно до того ж пункту Договору предметом лізингу є автобус «Богдан»А-09202, 2007 року випуску.

В пункті 7.1 Договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Долару США по курсу згідно до п. 7.1.1 Договору.

Згідно п. 7.1.1 Договору для цілей даного договору вводяться поняття: «Курс 1»- курс, встановлений НБУ для одного Долара США на 18.12.2007 р. «Курс 2»- курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 39 327,00 «у.е», в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 6 554,50 «у.е», виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1 (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 50 811,90 «у.е», враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 6 404,50 «у.е».

Згідно п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).

27.03.2008 р. на підставі видаткової накладної №РН-0000083 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності НБМ №317049 від 27.03.2008 р. прийняв предмет лізингу: автобус «Богдан»А-09202 у кількості одна штука.

30.07.2009 р. між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору №1124/12/2007/R відповідно до п. 1 якої графік внесення платежів викладено в новій редакції.

Спір у даній справі виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошових зобов'язань за Договором.

Договір №1124/12/2007 від 18.12.2007 р. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 7.7 Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 30.07.2009 р.) та з урахуванням вимог п. 7.7 Договору відповідач у період з жовтня 2011 р. по травень 2012 р. зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 63 515,49 грн.

Відповідачем доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення не надано.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у період з жовтня 2011 р. по травень 2012 р. у розмірі 63 515,49 грн. на підставі Договору.

Посилання відповідача на незаконне встановлення в Договорі сплати лізингових платежів в іноземній валюті судом відхиляються з огляду на ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, а також постанову Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі №12/149 за позовом ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль»до ТОВ «Спецгортехніка»про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, яка в частині застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для суду.

Стосовно посилання відповідача на недійсність Договору, то суд відзначає, що з урахуванням положень ст.ст. 6, 204, 533 Цивільного кодексу України та відсутністю рішення суду про визнання Договору недійсним, у суду відсутні підстави для висновку про недійсність Договору.

Твердження позивача про недосягнення істотних умов Договору в частині непогодження ціни Договору, судом відхиляються, оскільки на виконання умов Договору відповідач отримав об'єкт лізингу, його використовує, сплатив лізингові платежі за 44 з 66 періодів.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Ласка Лізинг»про стягнення з Фірми «Т.М.М.»- ТОВ заборгованості у розмірі 63 515,49 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 3 043,77 грн., 3% річних у розмірі 615,03 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 326,71 грн. за період з 15.10.2011 р. по 29.05.2012 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

В частині 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.5 Договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте суд здійснює перерахунок пені на предмет правильності її нарахування.

За перерахунком суду розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 2 993,12 грн. В іншій частині -50,65 грн. пеню нараховано безпідставно (арифметично невірний розрахунок), а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами Договору, грошове зобов'язання підлягає виконанню у гривні, а відтак у випадку його несвоєчасного виконання має місце прострочення зобов'язання, вираженого в гривні, що не виключає його знецінення на вставлений Державним комітетом статистики України індекс.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат в такому випадку є правомірним, що підтверджується постановою Верховного Суду України від 27.03.2012 р. у справі №3-14гс12.

Суд здійснює перерахунок 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу з урахуванням обставин, наведених при розрахунку пені.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних суд погоджується з наданим позивачем розрахунком, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 615,03 грн. підлягає задоволенню.

Розмір інфляційного збільшення суми боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання за перерахунком суду складає 325,89 грн. В іншій частині -0,82 грн. інфляційні нараховано безпідставно (арифметично невірний розрахунок), а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Фірми «Т.М.М.»- ТОВ на користь ТОВ «Ласка Лізинг»заборгованості у розмірі 63 515,49 грн., пені у розмірі 2 993,12 грн., 3% річних у розмірі 615,03 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 325,89 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 50,65 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 0,82 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»задовольнити частково.

2. Стягнути з Фірма «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б; ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5 корпус 2; ідентифікаційний код 33104543) заборгованість у розмірі 63 515 (шістдесят три тисячі п'ятсот п'ятнадцять) грн. 49 коп., пеню у розмірі 2 993 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 12 коп., 3% річних у розмірі 615 (шістсот п'ятнадцять) грн. 03 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 325 (триста двадцять п'ять) грн. 89 коп., судовий збір у розмірі 1 599 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 59 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 25.06.2012 р.

Суддя Р.В. Бойко