Постанова № 24913292, 14.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2012 р. Справа № 2а-792/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Сат Імпекс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2012р. по справі № 2а-792/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Сат Імпекс"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

про визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "САТ ІМПЕКС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (надалі відповідач), в якому просив суд визнати незаконними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва з проведення з 9 по 10 серпня 2011 року документальної невиїзної перевірки підприємства позивача, ідентифікаційний код 32564148, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.02.2011 року по 31.05.2011 року та складання акту про її результати № 1067/23-9/32564148 від 10.08.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2012р. по справі № 2а-792/12/2070 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Сат Імпепкс", пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання -юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 32564148, на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) знаходиться в Державній податковій інспекції у Печерському районі міста Києва.

З 9 по 10 серпня 2011 року на підставі наказу № 1614 від 09.08.2011 року начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва Ільяшенка М.В. (а.с. 72), головним державним податковим ревізором -інспектором відділу перевірок підприємств стратегічних галузей економіки, інспектором податкової служби І рангу управління податкового контролю юридичних осіб Кучер Н.М., згідно із пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України, проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ фірма "Сат Імпекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2011 року по 31.05.2011 року.

Результати перевірки оформлені актом № 1067/23-9/32564148 від 10.08.2011 року (а.с. 5- 49).

Перевірку проведено у приміщенні ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Відмовляючи задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача при проведенні перевірки та складання акту про її результати.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по даній адміністративній справі врегульовано Податковим кодексом України; Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом ДПА України від 22.12.2010 N 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772; Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом видатках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Пунктом 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Стаття 78 Податкового кодексу України, визначає обставини для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Підпунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України встановлено, що за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розпис копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У відповідності до вимог пункту 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

З наданих відповідачем по даній адміністративній справі документів судом першої інстанції встановлено, що керівником Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, з посиланням на пп. 75.1.2 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, видано наказ № 1614 на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ фірма "Сат Імпекс", код ЄДРПОУ 32564148, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово -господарських відносин за період з 01.02.2011р. по 31.05.2011р. (а.с. 72).

Також, відповідачем на адресу підприємства позивача був складений запит № 10769/10/23-911 від 09.08.2011 року про надання пояснень та їх документального підтвердження (а.с. 73).

Разом з тим, згаданий вище наказ на проведення перевірки та запит про надання пояснень та їх документального підтвердження уповноваженим представникам під розписку не вручено.

Відповідач обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних дій, посилається на те, що наказ та запит не вручені у зв'язку з відсутністю ТОВ фірма "Сат Імпексза місцезнаходженням.

Вказаний факт суб'єкт владних повноважень підтверджує тим, що 09.08.2011 року головним державним податковим ревізором - інспектором Кучер Н.М. та старшим державним податковим ревізором -інспектором Коваленко М.І. ДПІ у Печерському районі м. Києва в присутності начальника відділу по роботі з орендарями КП "Дирекція" ОСОБА_5, був складений акт про відсутність ТОВ фірма "Сат Імпекс" за адресою: м. Київ, вул. Звіринецька, 65 (а.с. 74).

Колегія суддів відзначає, що копія вищезгаданого акту не може бути прийнято судом як належний доказ, виходячи з наступного.

Акт про неможливість вручення копії наказу про проведення перевірки та повідомлення про призначення перевірки не передбачений жодним нормативно-правовим актом України. Пунктом 1.8 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України № 213 від 14.04.2011 року, передбачено складання акту щодо не встановлення місцезнаходження платника податків. При цьому, відповідно до довідки з ЄДРЮОФОП щодо позивача не вносились відомості про відсутність його за місцезнаходженням.

Визначення фактичного місця знаходження позивача ще не є підставою вважати, що саме за цією адресою проводиться господарська діяльність. Крім того, перевіряючими не досліджувалися наявні у позивача документи, які свідчать про оренду приміщень під офіс, про наявність приміщень для ведення торгової діяльності, складські приміщення і таке інше.

Судом першої інстанції помилково не взято до уваги положення п. 42.2 ст. 42 ПК України, згідно якого документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Дана стаття, як і п. 79.2 ст. 79 ПК України не містять положень щодо складання будь-яких актів.

Із змісту даної норми слідує, що документ (наказ, повідомлення) може вважатись врученим (виконаний обов'язок за ст. 79 ПК України) лише у двох випадках. Оскільки відповідачем не надано до матеріалів справи ані поштового чеку про відправлення рекомендованого листа, ані розписки уповноваженої особи позивача, суд дійшов помилкового висновку про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого ст.ст. 79.2 ст. 79 ПК України.

Крім того, з акта перевірки вбачається, що висновки перевірки були зроблені лише на підставі даних податкових декларацій, наданих позивачем за період, що перевірявся, без врахування інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), документів, наданих платником податків або отриманих від контролюючих, правоохоронних та інших органів державної влади, а також інших відомостей, отриманих у встановленому законодавством порядку, які б мали значення для прийняття рішення за наслідками проведення перевірки, інші документи не витребовувалися.

З матеріалів справи вбачається, що документальна позапланова невиїзна перевірка була визначена відповідачем по даній адміністративній справі як документальна.

Стаття 75 ПК України передбачає такі види перевірок - камеральні, документальні та фактичні. У результаті кожного з цих видів перевірок можливо встановити тільки чітко визначені обставини на підставі визначених документів. Вказана норма Закону визначає, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає за потрібне відзначити, що оскільки дана перевірка була проведена у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, фактично вона (перевірка) є камеральною (пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів приймає до уваги положення пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 N 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 (надалі - наказ N 984), згідно яких документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль з дотримання якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом, державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 зазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів і України від 24.05.95 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за N 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи: розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, і одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, з акту перевірки вбачається, що її висновки зроблені лише на підставі наявних в ДПІ даних інформаційних баз, податкових декларацій без врахування інших документів, обов'язкових для проведення такої перевірки. Акт перевірки не містить посилань на первинні документи.

Колегія суддів приходить до висновку, що результати перевірки, викладені відповідачем в Акті здійснені без дослідження належних документів, які необхідно складати залежно від певного виду господарської операції.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів приймає до уваги вимоги пункту 1 статті 215 ЦК України, згідно яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина Знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Проаналізувавши зміст Акту перевірки, суд першої інстанції встановив, що висновки про нікчемність операцій відповідача є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Колегія суддів приймає до уваги й ту обставину, що чинне законодавство України не передбачає право відповідача визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період - недійсними.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

З урахуванням викладеного, стосовно висновків відповідача по акту перевірки про порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону N 334/94-ВР та визнання недійсними даних відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону N 168/97-ВР та визнання недійсними даних, наведених у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період - не є дійсними, колегія суддів зазначає, що вказані дії свідчать про порушення відповідачем Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. N 327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за N 925/11205 (надалі - Порядок), а саме підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4, згідно з якими висновок акта виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акта перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.2008 р. N 584.

При розгляді справи, колегією суддів встановлено, що не тільки висновки Акту перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, а також і сам Акт перевірки, так і викладені в ньому факти, які ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Так, зокрема, відповідно із пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Порядку - результати перевірки оформлюється складанням відповідного акта. Акт, це службовий документ, який не тільки підтверджує проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, але він є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзної планової перевірки в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача при проведенні перевірки та складанні акта перевірки на відповідають вимогам законодавства.

Акт перевірки був складений із порушенням вимог Порядку, оскільки як його оформлення, так і викладені в ньому висновки перевірки не підтверджені ніяким чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути доказами правомірності встановлення порушень позивачем.

Окремо колегія суддів вважає, що викладені в Акті перевірки висновки можуть вплинути на інтереси позивача, його права та обов'язки на майбутнє, оскільки висновки відповідача про визнання угод нікчемними може призвести до невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язань по укладеним з позивачем договорам, що в свою чергу може призвести до неможливості позивачу провести розрахунки з постачальниками, виплатити заробітну плату працівникам, сплатити податки, збори, обов'язкові платежі і таке інше.

Урахувавши наведеного, колегія суддів виходить із такого.

За правилами статті 2, пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених норм права слідує, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів зазначає, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом, а зазначені у частині 2 статті 162 КАС України способи захисту порушеного права не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Отже, відповідача поставили позивача у правову невизначеність, оскільки наявність висновків Акту перевірки про встановлені порушення і в той же час відсутність можливості для позивача оскаржити такий Акт або визнати його незаконним позбавляє позивача права визначитись на предмет майбутніх господарських відносин з вищенаведеними контрагентами.

Так, згідно приписів пункту 4.11 наказу ДПА України від 10.08.2005 р. N 327 - податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Відповідно із пунктом 1.3 цього ж наказу за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Довідка - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не вчинив передбачені законом дії, а саме, не прийняв ані рішення, ані довідку, при цьому використовуючи висновки акта перевірки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Сат Імпекс" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2012р. по справі № 2а-792/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва з проведення з 9 по 10 серпня 2011 року документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Сат Імпекс", ідентифікаційний код 32564148, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.02.2011 року по 31.05.2011 року та складання акту про її результати № 1067/23-9/32564148 від 10.08.2011 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Пянова Я.В. Русанова В.Б.