Рішення № 24912057, 19.06.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2-2000/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Калініченко О.Б.

при секретарі - Войцеховській М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ПАТ АБ «Укргазбанк», про визнання спільним сумісним майном подружжя і поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ПАТ АБ «Укргазбанк», про визнання права приватної особистої власності на майно, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 02.02.2012 року звернулась з позовом, в якому просить на підставі ст. 17 Закону України «Про власність» визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль Ауді-6 та двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, а також поділити все спільне майно подружжя, відповідно до поділу якого визнати за нею право власності на ? частину апартаментів АДРЕСА_3, стягнути з відповідача 488 298 грн. в якості різниці при розподілі майна.

Відповідачу просила виділити у власність автомобіль Ауді-6, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, вантажний автомобіль ЗІЛ та ? частину апартаментів.

Свої позовні вимоги позивачка мотивує тим, що проживала з відповідачем однією сім'єю з 1993 року, а 27.11.2004 року між ними було зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_5. 19.12.2011 року шлюб був розірваний.

Вказувала, що за час проживання з відповідачем ними за спільні кошти було придбане майно, а саме: легковий автомобіль Ауді-6, 2001 року випуску, д/н НОМЕР_1, який був придбаний 11.04.2003 року; двокімнатна квартира АДРЕСА_2, свідоцтво про право власності на яку було видане 02.06.2003 року; вантажний автомобіль ЗІЛ, модель 5301 БО, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_2, придбаний 22.01.2005 року; а також апартаменти АДРЕСА_3.

Позивач зазначала, що все перелічене майно оформлене на ім'я відповідача, однак вона має право на ? його частину, оскільки вони придбавали його разом спільними зусиллями та за спільні кошти. При цьому посилалась на те, що вона працювала як фізична особа-підприємець, мала постійний дохід. Крім того, на перший внесок за двокімнатну квартиру нею особисто позичались гроші в сумі 6 000 доларів США.

В судовому засіданні позивачка, виходячи з відсутності зареєстрованого права власності на апартаменти АДРЕСА_3, які підлягають передачі у власність шляхом погашення цінних паперів -облігацій, змінила вимоги та просила суд визнати спільним сумісним майном автомобіль Ауді-6 та двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, поділити спільне майно подружжя таким чином, при якому визнати за нею право власності на ? частку -1460 шт. цінних паперів, вартістю 176952 грн. та стягнути з відповідача 400000 грн. компенсації при поділі майна, а відповідачу виділити у власність автомобіль Ауді-6, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, вантажний автомобіль ЗІЛ, а також іншу ? частку -1460 шт. цінних паперів, вартістю 176952 грн.

Пояснила, що майно, яке вона просить визнати спільним сумісним майном, а саме легковий автомобіль АУДІ-6, 2001 року випуску, д/н НОМЕР_1, вартістю 16 000 дол. США (127806 грн.), та двохкімнатна квартира АДРЕСА_2, вартістю 100 000 дол. США (798 790 грн)., власником яких є відповідач, були придбані у 2003 році.

Крім цього, сторонами за час перебування в період з 27.11.2004 року по 19.12.2011 року у зареєстрованому шлюбі було придбане майно, а саме 22.01.2005 року був придбаний вантажний автомобіль ЗІЛ, модель 5301 БО, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_2, вартістю 50 000 грн., власником якого є позивачка.

Також на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № 313/07-Бв від 25.06.07 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами-Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал»в особі повіреного продавця ТОВ «СМ-Профіт» та відповідачем, останнім були придбані цінні папери в кількості 2920 штук, емітовані НВП "Пластополімер" (код ЄДРПОУ 25135942), код випуску ИА5251359420. номінальною вартістю 40, 50 грн., загальною вартістю 353 904 грн., які розміщені на ім'я відповідача на рахунку в ПАТ "Укрсоцбанк".

Вищевказане майно позивачка пропонувала розділити наступним чином: автомобіль Ауді-6, 2001 року випуску, д/н НОМЕР_1, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 залишити на праві власності відповідачу, а також залишити за відповідачем право власності на половину цінних паперів, яка складає 176 952 грн. в кількості 1 460 штук. Вантажний автомобіль ЗІЛ, модель 5301 БО, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_2, власником якого є позивачка, передати на праві власності відповідачу.

Таким чином, вартість всього майна, що залишається за відповідачем, складає 1 154 952 грн.

За собою позивачка просила визнати право власності на половину цінних паперів, вартістю 176 952 гри. в кількості 1460 шт., тобто вартість майна, що виділяється позивачці, складає 176 952 грн.

Посилаючись на норми ст. 70 СК України щодо рівності часток дружини та чоловіка у разі поділу майна, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, позивачка, таким чином, вважає справедливим, якщо відповідач сплатить їй компенсацію в різниці між частками в спільному майні подружжя в сумі 400 000 грн., яка фактично становить вартість ? частини квартири АДРЕСА_2.

Вказує, що в результаті такого поділу спільно нажитого майна жодних прав не буде порушено, оскільки розмір частки позивачки становитиме 576 952 грн., що значно менше частини, яка залишається за відповідачем.

Відповідач в судовому засіданні з первісним позовом не погодився і звернувся із зустрічним позов, в якому зазначив, що за його особисті кошти були придбані 11.04.2003 року автомобіль Ауді-6, 2001 року випуску, та двокімнатна квартира АДРЕСА_2, свідоцтво про право власності на яку було видане 02.06.2003 року.

Зокрема вказував, що автомобіль Ауді-6 він купував зі своїм другом ОСОБА_6 за 25 000 доларів США, з яких той надав половину коштів. Двокімнатна квартира була придбана ним у новобудові за інвестиційним контрактом від 28.08.2001 року, укладеним з ЗАТ «Домобудівельний комбінат № 1», за яким він сплатив 60 397,40 грн. При цьому стверджував, що позивачка ніяким чином не приймала участі у набутті вказаного майна, грошей в купівлю не вкладала, а тому вона не може бути співвласником майна.

Окрім того, відповідач, заперечуючи проти факту проживання з позивачкою однією сім'єю, вказував на те, що автомобіль Ауді-6 та двокімнатна квартира були придбані до реєстрації шлюбу з позивачкою і до прийняття Сімейного кодексу України, а Кодекс про шлюб та сім'ю не регулював відносин між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. З цих підстав просив суд визнати це майно його особистою приватною власністю.

Вантажний автомобіль ЗІЛ відповідач вважав особистою власністю позивачки, оскільки той був придбаний нею у 2002 році до реєстрації шлюбу, а перереєстрований в 2005 році у зв'язку зі зміною прізвища позивачкою, тому просив суд визнати право власності на нього за позивачкою.

Також відповідач просив суд визнати його особистою приватною власністю цінні папери в кількості 2 920 шт., номінальною вартістю 40,50 грн., на загальну суму 353 904 грн., обґрунтовуючи тим, що ці папери були придбані ним за договором купівлі-продажу від 25.06.2007 року за його особисті кошти.

Не заперечував, що гроші на купівлю були отримані шляхом оформлення кредиту в розмірі 70 000 доларів США, виданого на ім'я позивачки в АКБ «ТАС-Комерцбанк»26.06.2007 року. Однак борг перед банком він погасив з власних коштів, виручених від продажу 25.07.2007 року, тобто вже через місяць після отримання кредиту, квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на праві особистої приватної власності в прядку спадкування після смерті його матері. Продаж квартири відбувся за 100 000 доларів США, з яких 69 415 доларів США він сплатив в АКБ «ТАС-Комерцбанк»в рахунок повного погашення кредиту.

Позивачка проти задоволення зустрічного позову заперечувала, вважаючи, що в ході розгляду справи відповідач не довів належними доказами ті обставини, на які він посилався у своєму зустрічному позові.

Враховуючи ту обставину, що на час придбання спірного легкового автомобіля та квартири, в Кодексі про шлюб та сім'ю України не містилось норм, які б поширювались на осіб, що проживали у фактичних шлюбних відносинах, то діяли норми Закону України «Про власність», а саме норма ст. 17, відповідно по якої майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Вказує, що в матеріалах справи міститься докази того, що вона працювала та заробляла достатньо для того, щоб приймати участь своїми коштами в придбанні спільного майна, якими, зокрема, на її думку, є свідоцтво про державну реєстрацію її як фізичної особи-підприємця від 17.03.2000 року, довідка про доходи, видана Солом'янською ДПІ 28.03.2012 року за період 2000-2011 роки, ліцензії Міністерства транспорту та зв'язку, видана 25.01.2002 року та 02.02.2005 року, якими дозволеним видом господарської діяльності є перевезення вантажів, згідно з якими укладались договори перевезення вантажу за 2002 - 2003 роках.

Окрім того, вважає, що факт, начебто, вкладення нею коштів в придбання спірної квартири АДРЕСА_2 підтверджений її розпискою від 08.09.2001 року, яка, на її думку, не була спростована відповідачем.

Також посилається, що факт їх сумісного проживання однією сім'єю не заперечувався відповідачем та був підтверджений в судових засіданнях свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6. ОСОБА_9, яким було відомо, що сторони проживали як подружжя, разом планували майбутнє та ще до державної реєстрації шлюбу планували народження дитини, в зв'язку з чим проходили лікування в центрі сімейної репродукції в 2002-2003 роках.

При цьому вони разом виховували доньку позивачки від першого шлюбу, яку відповідач удочерив відповідно до рішення суду про удочеріння, в якому вказано, що відповідач проживає однією сім'єю з позивачкою та займається утриманням та вихованням доньки ОСОБА_14, 1991 року народження.

Натомість вважає, що посилання відповідача на те, що автомобіль Ауді-6 був придбаний спільно з ОСОБА_6 не підтверджене, оскільки немає жодного доказу вкладення своїх коштів ОСОБА_6

Також посилання відповідача на ту обставину, що кредит в розмірі 353 500 грн. (70 000 дол. США), виданий на підставі договору між «ТАС-Комерцбанком»та позивачкою для придбання цінних паперів на будівництво апартаментів в м. Алушта, був оформлений для ОСОБА_9, спростовуються свідченнями останнього, який сам підтвердив, що квартиру в м. Алушта він купував для себе за свої кошти, які були ним отримані від продажу своєї квартири в місті Києві. Таким чином, ОСОБА_9 немає жодного відношення до майна, яке було придбане в період шлюбу сторонами.

Оскільки договір кредиту був оформлений в період перебування сторін у шлюбі та в період сумісного проживання, то зобов'язання, які взяв на себе один з подружжя, є зобов'язанням подружжя, тому погашений кредит також був в період перебування в шлюбі та спільного проживання, чим, на її думку, спростовується та обставина, що відповідач погасив кредит.

Так, вказує, що зобов'язання за договором кредиту № 2606/0607/88-002, укладеного 26.06.2007 року, вона взяла на себе, оскільки їй 26.06.2007 року в касі банку видали суму в розмірі 70 000 доларів США відповідно до заяви на видачу готівки. Як підтверджено документально, кредит був остаточно погашений 25.07.2007 року нею по квитанції на суму 69 415.00 доларів США (екв. 350545,75 грн.).

Посилання відповідача па розписку від 25.07.2007 року про отримання 100 000 дол. США за продаж квартири позивачка просить не приймати як належний доказ, оскільки виходячи зі змісту договору купівлі-продажу від 25.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_15, продаж квартири здійснений за 13000 грн. (п.2 Договору). А п. 3 Договору свідчить, що продавець заявляє, що гроші за квартиру отримані ним в повному обсязі, і що ціна за продану квартиру є вигідною для нього, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для нього обставин і повністю його задовольняє та в зв'язку з цим будь-яких фінансових претензій до покупця не має.

З урахуванням викладеного та того, що з позивачкою проживає та знаходиться на її утриманні неповнолітній син сторін - ОСОБА_5, 2006 року народження, на утримання якого відповідач матеріальної допомоги не надає та після припинення сімейних відносин разом із яким позивачка вимушена була залишити спірну квартиру АДРЕСА_2 та орендувати квартиру для проживання за відсутності власного житла, тому позивачка вважає поділ майна саме за її варіантом таким, що дає можливість їй придбати житло для забезпечення житлових прав дитини.

Представник 3-ої особи залишив вирішення спору на розсуд суду, але підтримав позицію відповідача.

Заслухавши пояснення сторін та думку їх представників, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що дослідженні в ході розгляду докази дають підстави для висновку про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Судом встановлено, що сторони уклали шлюб 27.11.2004 року, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського РУЮ у м. Києві було зроблено актовий запис № 2057.

19 грудня 2011 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва, яке на час розгляду справи набуло чинності, шлюб було розірвано.

Таким чином, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.11.2004 року по 30 грудня 2011 року.

Згідно з даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11.04.2003 року власником спірного автомобіля Audi A6, державний реєстраційний № НОМЕР_1, є відповідач.

Згідно з відомостями свідоцтва про право власності від 27.05.2003 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення КМДА, власником спірної двокімнатної квартири АДРЕСА_2 також є відповідач.

До правовідносин з приводу набуття майна, що виникли до набрання чинності Сімейним Кодексом України, суд вважає необхідним застосувати норми КпШС України, оскільки СК України не має зворотної сили і не поширюється на відносини, що виникли до введення його в дію.

Таким чином, вирішуючи спір в частині правовідносин з приводу набуття права власності на автомобіль Ауді А6 та двокімнатну квартиру необхідно взяти до уваги, що Кодекс про шлюб та сім'ю, який діяв з 1970 по 2004 рік, не регулював майнові відносини між чоловіком та жінкою, які знаходились у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Частиною 2 ст. 13 КпШС було прямо визначено, що права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений в державних органах реєстрації актів цивільного стану.

Разом з тим, згідно з правилами діючого станом на час придбання вказаного вище майна законодавства особи, які за час фактичних шлюбних відносин внаслідок спільної праці членів сім'ї придбали майно, набували право спільної сумісної власності на нього, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, згідно з нормами ст.ст.17,19 Закону України «Про власність»від 07.02.1991 року № 697-ХІІ. При цьому розмір частки учасника спільної сумісної власності визначався ступенем його трудової участі у її створенні.

Також для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, така особа має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на частину спірного майна.

Судом встановлено, що сторони на час купівлі автомобіля Ауді А6 та двокімнатної квартири АДРЕСА_2 у зареєстрованому шлюбі між собою не перебували, тому дане майно за відсутності участі позивачки у створення цього майна вважається особистою власністю відповідача.

Так, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в судовому засіданні показали, що знають відповідача як чоловіка позивачки, які тривалий час разом проживали однією сім'єю.

Між тим, суд не може приймати до уваги покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про спільне проживання сторін з 1993 року, оскільки такий факт сам по собі не має правового значення для вирішення спору.

Проте, позивачкою не було надано суду жодного допустимого доказу, яким би підтверджувалась її участь у придбанні цього майна та за якими можливо було би встановити розмір її вкладу власними коштами і відповідно виникнення для неї права спільної власності. Надані ж позивачкою докази не вказують навіть на опосередковану її фінансову участь у придбанні квартири або автомобіля.

Так, посилання позивачки на довідку ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 28.03.2012 року, свідоцтво про реєстрацію фізичної особи-підприємця від 17.03.2000 року, ліцензії на здійснення автоперевезень не можуть бути доказом отриманих нею доходів, тому що з указаних документів не вбачається розмір чистого доходу позивачки за період з 2002 по 2011 роки і не свідчать про надходження грошових коштів на її рахунок.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва вказаною довідкою повідомила, що позивачка здійснювала діяльність як суб'єкт господарської діяльності - фізична особа з 17.03.2000 року та за період з 17.03.2000 року по 30.09.2001 року згідно поданих декларацій від здійснення підприємницької діяльності доходів не отримувала.

За відомостями довідки сума валового доходу у вигляді виручки від реалізації товарів, виходячи з того, що витрати та чистий дохід платники єдиного податку не декларують, згідно з даними звітів платника єдиного податку становила, зокрема за 2002 рік - 343349 грн., за 2003 рік -256958 грн., за 2004 рік -488690 грн., за 2005 рік -354049 грн., за 2006 рік -269081 грн., за 2007 рік - 166365 грн., за 2008 рік -99100 грн., за 2009 рік -155243 грн., за 2010 рік -318284 грн., за 2011 рік -248220 грн.

Інших відомостей про доходи за вказані періоди позивачка суду не надала, тому підстави вважати, що у неї в період придбання спірних квартири та автомобіля були достатні доходи для їх придбання або суттєвої участі власними коштами в будь-якому певному розмірі у їх придбанні, відсутні.

На підтвердження своєї участі у придбанні двокімнатної квартири позивачка також посилалась на свою розписку від 08.09.2001 року, згідно з якою вона отримала від ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 6 000 доларів США для виплати першого внеску за квартиру АДРЕСА_2, і зобов'язувалась повернути цей борг до січня 2004 року.

Допитана в суді ОСОБА_8 (ОСОБА_8.) підтвердила надання нею позивачці в борг 6 000 доларів США.

Так, свідок засвідчила, що її прізвище у 2001 році було «ОСОБА_8» і була знайома вона з позивачкою з часу їх спільного відпочинку у дитячому таборі влітку 1985 року. Відтоді вони іноді бачились на катку «Атек», а почали ближче спілкуватись з 1998 році.

У 2001 році до неї звернулась позивачка, яка попросила в борг 6 000 доларів США для сплати першого внеску за квартиру по бул. І.Лепсе, які та їй дала. При цьому сама свідок також в той же час купувала власну двокімнатну квартиру бул. І.Лепсе, за яку на початку вересня 2001 року сплатила 60% вартості, що також становило близько 6 000 дол. США. Але посилалась, що гроші на позику позивачці в неї були, тому що вона працювала лікарем-офтальмологом у Медмістечку та торгувала на ринку.

Близькими подругами з позивачкою стали з того часу, як заселились в будинок по бул. І.Лепсе у 2005 році, тоді ж свідок познайомилась з відповідачем. Позивачка повернула їй борг у березні 2003 року.

Проте, після огляду в судовому засіданні оригіналу розписки від 08.09.2001 року не змогла категорично підтвердити, що це саме та розписка, яку позивачка писала їй того дня.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача про критичне ставлення як до розписки, так і до показів свідка, виходячи з наступних міркувань.

Так, згідно зі змістом розписки позивачка отримала в борг від ОСОБА_8 гроші в сумі 6 000 доларів США 08.09.2001 року з тим, щоб сплатити перший внесок за двокімнатну квартиру за інвестиційним договором. Однак згідно з даними банківської виписки перший внесок був зроблений відповідачем 03.09 2001 року, тобто до отримання позивачкою грошей від ОСОБА_8

Пояснення позивачки з приводу того, що вона брала ці кошти для термінового погашення відповідачем кредиту в сумі 6 000 доларів США, які той раніше взяв на підприємстві «Гетьман»для здійснення першого внеску за квартиру, не знайшло свого підтвердження в суді.

Також викликає сумнів у достовірності розписки, а також показів свідка, через докладний опис в тексті розписки та поясненнях свідка причин отримання цих грошових коштів у борг, а також така передбачлива необхідність збереження розписки позивачкою протягом більше як 10 років.

Натомість відповідач категорично заявляв, що для купівлі квартири ніяких коштів від позивачки не отримував, рішення про купівлю приймав сам, про розписку почув вперше в судовому засіданні. Він також заявляв, що ця розписка викликає сумнів в її достовірності, оскільки, ймовірно, є фальшивою тому, що отримання позивачкою від свідка грошей в борг не відповідає дійсності, виходячи з того, що познайомились вони лише після вселення у 2005 році в будинок по бул. І.Лепсе, ставши сусідами по будинку.

Крім того, суд вважає необхідним взяти до уваги те, що, навіть, наявність такої розписки не свідчить та не підтверджує інвестування позивачкою своїх власних грошових коштів для здійснення першого внеску за двокімнатну квартиру.

Щодо придбання спірного автомобіля, то свідок ОСОБА_6 суду показав, що спірний автомобіль був куплений ним спільно з відповідачем для здійснення їх спільної підприємницької діяльності, тому кошти за нього пополам сплатили він та відповідач, у зв'язку з чим в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу було передбачено його право керування цим автомобілем. Вказував, що таким чином вони неодноразово спільно придбавали та користувались транспортними засобами, необхідними в процесі ведення їх господарської діяльності.

Виходячи з викладеного, відсутні підстави вважати, що позивачка приймала фінансову участь як у придбанні спірної квартири, так і в придбанні автомобіля, оскільки доказів, які б містили відомості про оплату вказаного майна за рахунок також коштів позивачки, не надано.

Тому за відсутності доказів з боку позивачки про її участь працею і коштами у придбанні автомобіля Ауді А6 та двокімнатної квартири АДРЕСА_2, за відсутності договору між сторонами про створення спільної часткової власності, відсутні підстави для визнання цього майна об'єктом права спільної сумісної власності сторін, а відтак і визнання за позивачкою права власності на ? частину цього майна з посиланням на норми ст. 17 Закону України «Про власність»від 07.02.1991 року, який був чинним на час придбання указаного майна, не можна вважати обґрунтованим.

Відповідно до ст. 60 СК України, норми якого поширюються на правовідносини з приводу придбаного після набуття ним чинності майна, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя у випадку, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка є майно, набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Згідно ч. 7 ст. 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до роз'яснення в п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Судом встановлено, що за час шлюбу сторонами було набуте майно, зокрема вантажний автомобіль ЗІЛ, модель 5301 БО, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_2, зареєстрований на ім'я позивачки 22.01.2005 року, вартістю -50000, 00 грн., на який за вказаних правових підстав поширюються право спільної сумісної власності подружжя. На цьому також наполягала позивачка, пропонуючи в порядку поділу спільного майна подружжя виділити його відповідачу зі сплатою їй відповідної компенсації за належну їй в ньому частки.

Тому, з огляду на наведене та за не наданням сторонами інших відомостей про час придбання майна, встановивши, що придбання автомобіля відбулось в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, на чому наполягала позивачка і не було спростовано відповідачем, та враховуючи, що розпорядження, користування та володіння об'єктами права спільної сумісної власності здійснюється подружжям з рівними правами та обов'язками, якщо інше не встановлено домовленості між ними, суд, вирішуючи спір в цій частині, дійшов висновку, що цей автомобіль є спільним майном подружжя, в якому частки подружжя є рівними.

Таким чином, це майно підлягає поділу шляхом виділу його позивачці як неподільне майна, яке зареєстроване на праві власності саме за позивачкою, виходячи з того, що відповідач заперечував проти виділу йому автомобіля, а відповідно до ст. 316 ЦК України право на власність є суб'єктивним правом особи, до якого вона не може бути зобов'язана поза її волею.

За таких обставин відповідачу належить до компенсації половина визначеної позивачкою в розмірі 50000 грн., проти розміру якої не заперечував і відповідач, вартості автомобіля, тобто - 25000 грн.

Так само, вирішуючи спір в частині вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на ? частину цінних паперів та вимоги відповідача про визнання права особистої власності на повний лот цінних паперів, суд приймає до уваги, що згідно з умовами договору купівлі-продажу цінних паперів № 313/07-Бв від 25.06.2007 року саме відповідач є власником цінних паперів в кількості 2920 шт., емітованих Науково-виробничим підприємством «Пластополімер», код випуску UA5251359420, номінальною вартістю 40,50 грн., на загальну суму 353 904 грн., які розміщені на ім'я відповідача на рахунку в ПАТ «Укрсоцбанк»на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_3, як це випливає наданої виписки про залишки на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_3від 10 липня 2007 року.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору при погашенні лота цінних паперів відповідач набуває право власності на апартаменти в крилі Б основного блоку готелю на 48 апартаментів на четвертому поверсі загальною будівельною площею 29.2 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_3, виходячи з того, що одна облігація дорівнює 0,01 кв. м площі апартаментів.

Укладенню договору купівлі-продажу цінних паперів передувало укладення 19.06.2007 року між НПП «Пластополімер»та відповідачем договору бронювання квартири для передачі у власність № 19/06-07-12, згідно з п. п. 1.1-1.4, 4.1-4.6 якого відповідач набуває право власності на апартаменти шляхом передачі цінних папери (облігацій) до НПП «Пластополімер»для їх погашення.

Таким чином, придбання відповідачем лоту цінних паперів в кількості 2 920 шт. було способом фінансування будівництва апартаментів, результатом якого є набуття права власності відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»від 15.12.2005 року на однокімнатне нежиле приміщення в готельному комплексі на підставі Договору купівлі-продажу цінних паперів від 25.06.2007 року, за визначенням якого лот облігацій є неподільним.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами по справі, цінні папери були придбані відповідачем за рахунок кредитних коштів, отриманих ним у АКБ «ТАС-Комерцбанк» та частково в ВАТ АБ «Укргазбанк».

Згідно з умовами кредитного договору № 2606/0607/88-002 від 26.06.2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк»було видано позивачці в той же день кредит у сумі 70 000 доларів США. Відповідно до іпотечного договору № 2606/0607/88-002-Z-1 від 26.06.2007 року заставою виступала належна на праві особистої приватної власності відповідачу квартира АДРЕСА_1.

Згідно з умовами кредитного договору № 126/2007 від 26.06.2007 року ВАТ АБ «Укргазбанк»було видано відповідачу того ж дня кредит у сумі 79 200 доларів США. Заставою виступала спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_2 на підставі іпотечного договору № 126/2007.

Відповідно до заяви про видачу готівки № 2 від 26.06.2007 року грошові кошти в сумі 70 000 доларів США за кредитним договором № 2606/0607/88-002 були видані позивачці.

Однак, як вбачається з квитанції № U74_18 від 26.06.2007 року та квитанції № 005-23 від 26.06.2007 року, обмін валюти в сумі 72 000 доларів США та оплату за цінні папери в сумі 353 904 грн. (еквівалент 70 316,71 доларів США) провів відповідач після отримання кредиту.

Разом з тим, судом встановлено, що 25.07.2007 року борг за кредитним договором був погашений повністю за рахунок грошових коштів відповідача. Це підтверджується тим, що 25.07.2007 року ним була продана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка виступала предметом застави перед банком та від продажу якої він отримав 100 000 доларів США, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири та розпискою від 25.07.2007 року відповідача про отримання від покупця за продану квартиру грошових коштів відповідно до реальної ціни квартири, яка в дійсності вище номінально зазначеної в договорі.

Той факт, що гроші на погашення кредиту були виручені саме з продажу належної відповідачу квартири, підтверджується у сукупності також іншими доказами, а саме: квитанцією № U77-7 від 25.07.2007 року про погашення кредиту в АКБ «ТАС-Комерцбанк»; квитанцією № 49_1 від 25.07.2007 року про часткове погашення кредиту в АБ «Укргазбанк». Сума цих квитанцій дає в підсумку 100 000 доларів США, які внесені були до банків того ж дня, коли відбувся продаж квартири відповідача.

Факт особистої власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1 підтверджується договором купівлі-продажу від 10.01.1999 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Бодак О.М., а також свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17.05.2007 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Колесниченко М.О.

Водночас позивач не змогла чітко пояснити суду, звідки вона особисто взяла кошти на дострокове погашення кредиту через місяць після його отримання.

Свідок ОСОБА_9 суду засвідчив, що є другом відповідача, а також знайомий з позивачкою. Показав, що відповідач після прийняття спадщини після матері, а саме квартири АДРЕСА_1, хотів продати її та купити іншу нерухомість взамін. Наприкінці травня він знайшов пропозицію купівлі апартаментів у Криму площею 60 кв. м. вартістю 140 000 дол. США, які запропонував придбати разом на них як двох власників. Вони змогли домовитись з замовником розділити між ними порівну площу апартаментів, щоб придбати кожному по 30 кв. м.

Однак на час купівлі апартаментів відповідач грошей не мав, т. я. ще не встиг продати спадкову квартиру, тому оформив два кредити: один в АКБ «ТАС-Комерцбанк», а інший в АБ «Укргазбанк». Гроші з АБ «Укргазбанк» відповідач надав йому в якості боргу, який він повернув у 2010 року після продажу своєї власної квартири на вул. Чорновола. На теперішній час він разом з відповідачем спільно роблять ремонт апартаментів, для чого відповідачем також був взятий кредит у 2011 році на суму 200 000 грн.

Свідок ОСОБА_13 суду засвідчила, що вона дійсно 25.07.2007 року придбала у відповідача квартиру АДРЕСА_1 за 100 000 дол. США, про що відповідач власноруч склав розписку.

Оглянувши оригінал розписки, копія якої є в матеріалах справи, свідок підтвердила, що це саме та розписка, яку відповідач їй писав в день продажу квартири. Розписка зберігалась у свідка, але була надана нею відповідачу на його прохання у зв'язку з розглядом даної цивільної справи.

За таких обставин, підтверджених вище вказаними доказами та не спростованих позивачкою, відповідач придбав апартаменти за рахунок успадкованої квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на праві особистої власності, з чого випливає, що відповідач, фінансуючи будівництво апартаментів за рахунок цього майна, діяв у власних інтересах, а не в інтересах сім'ї.

За відсутності інших встановлених фактів, суд вважає, що факт оплати боргу перед АКБ «ТАС-Комерцбанк»25.07.2007 року у сумі 69 415 доларів США саме відповідачем та за його особисті кошти доведеним.

Таким чином, враховуючи те, що боргові зобов'язання перед АКБ «ТАС-Комерцбанк»були виконані відповідачем самостійно, без участі позивачки, суд дійшов висновку, що є підстави для визнання за відповідачем права приватної власності на цінні папери. Також слід взяти до уваги, що між позивачкою та НПП «Пластополімер»не існує будь-яких правовідносин, а зобов'язання останнього щодо передачі апартаментів в обмін на цінні папери (облігації) відноситься тільки до відповідача.

Між тим, суд враховує, що до повного погашення боргу перший внесок на погашення кредиту був здійснений сторонами відповідно у сумі 585 доларів США та 135 доларів США (в загальній сумі - 720 доларів США) і згідно ст. ст. 60, 61 СК України були спільними коштами, які згідно зі ст. 70 СК України є в рівних частках власністю сторін, тобто по 360 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 18.06.2012 року - 2 877,30 грн.).

Щодо кредитних зобов'язань, взятих відповідачем перед АБ «Укргазбанк»згідно з умовами кредитного договору №05-Ф/11-09 від 16.06.2011 року, то згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя тільки у випадку, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, і сам договір укладений в інтересах подружжя.

Сторонами не заперечувалось, що отримані кредитні кошти були направлені відповідачем на ремонт приміщення апартаментів. Це свідчить про те, що відповідач направив кошти не на потреби сім'ї, а на власні потреби, тому що тим самим він поліпшував належне виключно йому майно.

Таким чином, обов'язки за кредитним договором №05-Ф/11-09 від 16.06.2011 року не розповсюджуються на позивачку, а борг, який станом на 13.06.2012 року становить 161 054,50 грн., є особистим зобов'язанням відповідача.

Проте, як встановлено судом, частина кредитних коштів була повернута в період перебування сторін у шлюбі, тобто за спільні кошти подружжя.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що сторони фактично припинили ведення спільного господарства в жовтні 2011 року, оскільки такі обставини не були підтверджені доказами.

Так, протягом липня-грудня 2011 року за кредитним договором погашення кредитних коштів було здійснено спільними коштами 4 863+6 453+6 402+6 252+6 299+6 151= 36 420 (грн.), які згідно зі ст. 70 СК України є в рівних частках власністю сторін, тобто по 18210,00 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки за кредитним договором № 2606/0607/88-002 від 26.06.2007 року належить компенсація, яка становить 2 877,30+18210,00 = 21087,30 грн.

За роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України

від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Між тим, суд вважає за можливе поділити спільне сумісне майно подружжя шляхом виділу позивачці автомобіля ЗІЛ з визначенням компенсації відповідачу належної йому частини, але не стягувати компенсацію за виділене майно, здійснивши зарахування належних сторонам компенсацій в порядку взаємозаліку, а саме належні відповідачу 25000 грн. компенсації ? вартості вантажного автомобіль ЗІЛ, залишеного у власності позивачки, зарахувати за належні позивачці 21087,30 грн. компенсації зі сплачених за кредитними договорами коштів та 210,87 грн. судового збору у зв'язку із частковим задоволенням за таких обставин первісного позову, та при цьому не стягувати решту суму компенсації з позивачки на користь відповідача, оскільки останній на цьому не наполягав.

Керуючись ст. 13 КпШС України, ст.ст. 57, 60, 61, 71 СК України, Законом України «Про власність», ст.ст. 3-4, 10-11, 57-61, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ПАТ АБ «Укргазбанк», про визнання спільним сумісним майном подружжя і поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

В рахунок поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на вантажний автомобіль ЗІЛ, модель 5301 БО, 2002 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ПАТ АБ «Укргазбанк», про визнання права приватної особистої власності на майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на цінні папери в кількості 2920 (дві тисячі дев'ятсот двадцять) штук, емітовані Науково-виробничим підприємством «Пластополімер»(код ЄДРПОУ 25135942), код випуску UA5251359420, номінальною вартістю 40,50 грн., на загальну суму 353 904 (триста п'ятдесят три тисячі дев'ятсот чотири) грн., розміщені на ім'я ОСОБА_2 на рахунку у цінних паперах № НОМЕР_3, відкритому 27.06.2007 року в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк».

Визнати за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на легковий автомобіль Ауді-6, 2001 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

Визнати особистим зобов'язанням ОСОБА_2 обов'язки позичальника за кредитним договором №05-Ф/11-09 від 16.06.2011 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3219,00 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: