Ухвала суду № 24903434, 29.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р.Справа № 2а-13915/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Харкові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року по справі за позовом Аграрної приватної фірми "Ранок" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Встановила:

У жовтні 2011 року позивач, аграрна приватна фірма "Ранок" (далі АПФ "Ранок"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (нині Індустріальна міжрайонна державна податкова інспекції м. Харкова, далі - ДПІ) від 06 червня 2011 року № 0000642330, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 300.255 грн. та № 0000240700, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 25.667 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі ДПІ, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДПІ задоволенню не підлягає, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що фахівцями ДПІ проведена планова виїзна перевірка АПФ "Ранок" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 24.05.2011 року за № 1038/23-30/30428986.

Перевіркою встановлено зокрема порушення АПФ "Ранок":

- п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.9, п. 5.3, ст. 5 Закону України про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 240204,0 грн., у тому числі : за 1 квартал 2010 року у сумі 104339,0 грн., за 2 квартал 2010 року, в сумі 103785 грн. за 4 квартал 2010 р. в сумі 3208,0 грн.

- ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216. ст. 288, ЦК України, п. 7.2, п. 7.2.6, п. 7.4, п.п. 7.4.1,п. 7.7. п.п. 7.7.1, ст. 7 Закону України від 03.04.97 року за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), згідно якого АПФ "Ранок" завищено залишок суми від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду ( р. 26) за грудень 2010 року в сумі 25667 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного ( податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 109922 грн., у тому числі за травень 2010 року у розмірі 4284 грн., за червень 2010 року у розмірі 6638 грн.

На підставі вказаних висновків податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 червня 2011 року № 0000642330, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 300.255 грн. та № 0000240700, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 25.667 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряє мий період АПФ "Ранок" мало взаємовідносини, з ФО-П ОСОБА_1

29 грудня 2010 року між АПФ "Ранок" та ФО-П ОСОБА_1 укладено договір поставки від 29 грудня 2010 року за № 29\12\10, згідно умов якого останнім передано АПФ "Ранок" сільськогосподарську продукцію у вигляді проса у кількості 41,617 тон.

Вартість поставленого товару, у відповідності до п. 3.3. вищевказаного договору, становила 128319,08 грн. та 25663,82 грн. ПДВ, що загалом складає 153982,90 грн. На виконання договору видано видаткову накладну № 53 від 30 грудня 2010 року та податкову накладну № 53 на загальну суму 153982,90 грн.

Згідно п. п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної ( контрактної ) вартості товарів (послуг ), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари ( послуги ), та складається із сум податків, нарахованих ( сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

7.5.1. дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

У відповідності до п.п. 7.4.5 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Реальність виконання вищезазначеного договору підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер. Індивідуальний характер має також і обов'язок по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Що стосується завищення валових витрат в силу визнання нікчемними відповідачем укладених правочинів колегія суддів зазначає, що у відповідності до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначається, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону -валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність об'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

В п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат.

Згідно з приписами п. 5.11 ст. 5 зазначеного вище закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 26.05.2006 року за № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу -це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані.

В акті перевірки не спростовано фактів виконання умов договорів, а необхідність здійснення тих чи інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю, визначає сам платник податку, оскільки суб'єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить діючому законодавству.

Факт здійснення господарської операції між позивачем та ФО-П ОСОБА_1 (договір поставки від 29 грудня 2010 року № 29\12\10) підтверджується первинними документами, що долучені до матеріалів справи.

Відповідач не надав належних доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження та спростовується матеріалами справи.

Також колегія суддів зазначає, що крім договору поставки від 29 грудня 2010 року № 29\12\10, укладено між АПФ "Ранок" та ФО-О ОСОБА_1, між даними суб'єктами присутні і інші договірні взаємовідносини а саме: договір поставки за № 15/12/10 від 15 грудня 2010 року щодо поставки 33,000 т. проса на загальну суму 99000,00грн. (16500,00 грн. ПДВ); договір поставки за № 06/12/10 від 06 грудня 2010 року щодо поставки кукурудзи 2,504 т., соняшника 19,552 т., проса 21,000 т., пшениці 6 класу 73,886 т., сої 1,053 т, ячменю 3 класу 34,260 т., всього сільськогосподарської продукції на загальну суму 140937,23 грн. плюс 28187,45 грн. ПДВ; договір поставки від 18 грудня 2010 р. щодо поставки проса 140,490 т. на суму 386347,50 грн. плюс 77269,50 грн. ПДВ. Дані договори, а також первинні документи були предметом аналізу фахівцями податкового органу але до них та проведених операцій та проведеного погашення ПДВ зауважень не було.

За таких обставин, з урахуванням положень ч. 2 ст. 71 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо обґрунтованості позовних вимог, підстави визначені статтями 201 та 202 КАС України для зміни чи скасування постанови суду відсутні.

Апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження відбувся з підстав визначених п.п. 1, 2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова -залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) З.Г. Подобайло

(підпис) А.М. Григоров

З оригіналом згідно Мельнікова Л.В.