Постанова № 24892396, 22.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2011 року м. Київ К-39761/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Костенка М.І., Лосєва А.М., Островича С.Е., Степашка О.І.

при секретарі Сесемко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Одеська залізниця»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2010

у справі № 2а-4042/08/1570 Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Державного підприємства «Одеська залізниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2009 позов про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (СДПІ у м. Одесі) від 29.12.2007 № 0000571510/0 в частині визначення Державному підприємству (ДП) «Одеська залізниця»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2378778,47 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2446120,22 грн. задоволено частково: вказане податкове повідомлення-рішення скасовано в частині визначення ДП «Одеська залізниця»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 102869,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у відповідній частині.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2010 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 29.12.2007 № 0000571510/0 в частині визначення ДП «Одеська залізниця»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2005466,27 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у відповідній частині та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон № 2181-ІІІ).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ДП «Одеська залізниця» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій пункту 1.4 ст. 1, підпунктів 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР).

В касаційній скарзі СДПІ у м. Одесі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині, що стосується задоволення позову, та прийняти нове рішення про відмову в позові, доводячи, що судом апеляційної інстанції порушено частину 2 ст. 3, частини 1, 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(Закон № 996-ХІУ), пункт 1.7 ст. 1, підпункт 7.2.3 пункту 7.2, підпункт 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Одночасно сторони просять залишити касаційну скаргу другої сторони без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга ДП «Одеська залізниця» не підлягає задоволенню, а касаційна скарга СДПІ у м. Одесі підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 20.12.2007 № 1308/15-10/01071315/17, про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за липень -грудень 2005 року, січень -грудень 2006 року, січень -березень 2007 року на загальну суму 3865455,53 грн. Оспорювана позивачем сума податкових зобов'язань (2378778,47 грн.) донарахована з посиланням на такі порушення підприємством податкового законодавства: підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3, пункту 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР внаслідок не оподаткування операції з безоплатної передачі майна (санаторію-профілакторію) Одеському дорожньому комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників вартістю 9512986,34 грн. та не оподаткування суми доходних надходжень з плацкарти з повернутих квитків на пасажирські перевезення (донараховано податкових зобов'язань за грудень 2005 року в сумах 1902597,27 грн. та 141315,83 грн.);підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону № 168/97-ВР внаслідок включення до податкового кредиту в деклараціях за липень -грудень 2005 року, січень -грудень 2006 року, січень -березень 2007 року ПДВ в загальній сумі 231996,37 грн. за податковими накладними, виписаними ДП «Золотониська технічна школа Укрзалізниці»на поставку послуг з навчання персоналу (донараховано податкових зобов'язань за вказані податкові звітні періоди на загальну суму 231996,37 грн.); підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону внаслідок включення до податкового кредиту в декларації за січень 2006 року ПДВ в сумі 102869,00 грн. за податковими накладними, виписаними ВАТ «Одесатрансбуд»( Будівельне управління-2 (БУ-2)), дані яких не підтверджені даними бухгалтерського обліку (донараховано податкових зобов'язань за січень 2006 року в сумі 102869,00 грн.).

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

За визначенням пункту 1.4 ст. 1 цього Закону поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 27.08.2003 у справі № 30/169-03-5301 за позовом Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників до Одеської залізниці про визнання права власності та витребування майна визнано право власності на санаторій-профілакторій Одеської залізниці, розташований в м. Одесі, Французький бульвар, 59, за трудовим колективом Одеської залізниці в особі Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників та зобов'язано Одеську залізницю передати майно цього санаторію-профілакторію на баланс Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників (а.с. 160-161, т.1). В грудні 2005 року на підставі вказаного рішення згідно з актами (накладними) приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів ДП «Одеська залізниця»передав Одеському дорожньому комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників майно санаторію-профілакторію (а.с. 140-159, т.1). До справи залучено копію витягу № 6334076 з Державного реєстру про реєстрацію 27.01.2005 права власності на вказаний санаторій-профілакторій за Одеським дорожнім комітетом професійної спілки залізничників та транспортних будівельників, виданого Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»(а.с. 154, т.2).

Викладеним обставинам суд апеляційної інстанції дав правильну юридичну оцінку, зробивши висновок про відсутність операції з поставки майна санаторію-профілакторію, а відповідно й обов'язку у позивача визначити податкові зобов'язання з операції з передачі майна в сумі 1902597,27 грн. При цьому апеляційний суд обгрунтовано послався на те, що в подальшому скасування рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2003 постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2008 з направленням справи на новий судовий розгляд не є підставою для визнання донарахування позивачу податкових зобов'язань в цій сумі правомірним, оскільки на дату вчинення передачі майна санаторію-профілакторію, так само як і на дату прийняття податкового повідомлення-рішення від 29.12.2007 № 0000571510/0 право власності на це майно в установленому законом порядку було визнано за Одеським дорожнім комітетом професійної спілки залізничників та транспортних будівельників.

Правильним є і висновок суду апеляційної інстанції про порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3, пункту 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР внаслідок не включення до податкових зобов'язань ПДВ в сумі 141315,83 грн., нарахованого на вартість плацкарти в ціні продажу квитків та сплаченого покупцями (пасажирами). До такого висновку слід дійти з огляду на те, що операції з поставки послуг з пасажирського перевезення є оподатковуваними операціями; податкові зобов'язання за цими операціями виникли у позивача відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 зазначеного Закону із здійсненням першої події (сплатою покупцями (пасажирами) вартості квитків), а подальша відмова останніх від послуги з поверненням вартості перевезення не давала позивачу підстав для неперерахування до бюджету утриманого податку, нарахованого на вартість плацкарти ( вартість послуги з підготовки вагону та обслуговуючого дорожнього персоналу), яка згідно з пунктом 19.11 розділу «Загальні умови повернення платежів»наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 № 1196 поверненню не підлягає.

Підпунктом 5.1.3 пункту 5.3 ст. 5 Закону № 168/97-ВР встановлено, що звільняються від оподаткування операції з поставки, зокрема послуг з початкової, середньої, професійно-технічної та вищої освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на поставку таких послуг, незалежно від їх організаційно-правового статусу та форми власності, згідно з переліком таких послуг, визначеним Кабінетом Міністрів України, а також послуг з розміщення учнів або студентів в інтернатах або гуртожитках.

Оскільки відповідно до абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, звільнення операції від оподаткування означає відсутність підстав для нарахування (сплати) податку з цих операцій, а відтак і підстав для податкового кредиту у покупця товарів (послуг).

Суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми, визнавши правомірним донарахування позивачу податкових зобов'язань в сумі 231996,37 грн. Надані позивачу ДП «Золотониська технічна школа Укрзалізниці»послуги з професійно-технічного навчання персоналу звільнені від оподаткування, у зв'язку з чим у позивача не було підстав для включення до податкового кредиту ПДВ в зазначеній сумі незважаючи на факти сплати ним податку в ціні послуг та виписування учбовим закладом податкових накладних.

Судом встановлено, що в податковій декларації за січень 2006 року позивач включив до сум податкового кредиту ПДВ в загальній сумі 102869,00 грн. на підставі податкових накладних від 30.08.2004 № 186 та від 30.06.2005 № 122, виписаних ВАТ «Одесатрансбуд»(БУ-2).

Визнаючи правомірним формування податкового кредиту за рахунок цієї суми, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ці податкові накладні були включені до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2006 року, що давало позивачу підстави відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР включити вказані в них суми ПДВ до податкового кредиту. Цей висновок, однак, не відповідає правильному застосуванню норм матеріально права.

Так, відповідно до частини 2 ст. 3 Закону № 996-ХІУ бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Це законодавче положення конкретизовано в нормі пункту 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166 (втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 N 41), згідно з яким платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Разом з тим, позивач не спростував в судовому засіданні встановлений СДПІ під час перевірки факт відсутності в регістрах бухгалтерського обліку по рахунку 6440 «Податковий кредит»станом на 01.01.2006 даних щодо ПДВ в сумі 102869,00 грн. Операції з поставки, на які виписані зазначені податкові накладні, мали місце в період часу, який збіг до початку періоду, за який здійснена перевірка ( з 01.07.2005 по 31.03.2007). Положення підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР щодо дати виникнення у платника податку права на податковий кредит не означають, однак, нівелювання вище наведених юридичних вимог.

Не правильне застосування судами попередніх інстанцій зазначених правових норм привело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Таким чином, неправомірним є донарахування позивачу податкових зобов'язань (основний платіж) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29.12.2007 № 0000571510/0 в сумі 1902597,27 грн., а в сумі 610864,69 грн. (2513461,96 грн. - 1902597,27 грн.) -правомірним.

Підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ встановлено, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Приміткою до статті 212 Кримінального кодексу України передбачено, що під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно з пунктом 22.5 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень пункту 22.4 цієї статті).

Абзацом четвертим пункту 22.4 цієї статті податкову соціальну пільгу у 2007 році визначено у розмірі 100 процентів суми податкової соціальної пільги, визначеної у підпункті 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону (50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку).

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про систему оподаткування»передбачено, що фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Статтею 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»у редакції Закону

України від 15.03.2007 N 749-V установлено з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць.

Отже, заниження податкових зобов'язань на суму 610864,69 грн. станом на 20.12.2007 (дата підписання акту перевірки) вважалось великим розміром заниження податкових зобов'язань (400,00 грн.:100х50х3000=600000,00 грн.).

Відтак, до позивача правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі підпунктів 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ в загальному розмірі 610864,69 грн.

У зв'язку з викладеним позов підлягає задоволенню в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення на суму 3805194,54 грн., в тому числі 1902597,27 грн. -основний платіж та 1902597,27 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Одеська залізниця»залишити без задоволення.

Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі задовольнити частково.

Змінити постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2009 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2010, позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 29.12.2007 № 0000571510/0 в частині визначення ДП «Одеська залізниця»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3805194,54 грн., в тому числі 1902597,27 грн. -основний платіж та 1902597,27 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ДП «Одеська залізниця»витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривна 70 копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписЄ.А.УсенкоСудді підписМ.І.Костенко підписА.М.Лосєв підписС.Е.Острович підписО.І.Степашко