Постанова № 24892156, 20.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2012 року № 2а-19088/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства завод «Генератор» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2011 року № 0000361740, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Державне підприємство завод «Генератор»(далі - позивач, ДП «Генератор») з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2011 року № 0000361740.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва неправомірно нараховано штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасне перерахування до бюджету утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки ухвалами господарського суду м. Києва встановлювався мораторій на задоволення вимог кредиторів з 26 жовтня 2004 року, дія якого не припинена на час розгляду справи у суді, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»унеможливлює застосування до відповідача штрафних санкцій та нарахування пені за неналежне виконання грошових зобов'язань.

Також позивач зазначав, що нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не встановлювався місячний період для сплати податку з доходів фізичних осіб, тому, на його думку, відсутній обов'язок платника податку сплачувати податок з доходів фізичних осіб раніше виплати таких доходів фізичним особам. Крім того, позивач вказував на порушення відповідачем порядку реєстрації акту перевірки Державного підприємства завод «Генератор»в органах державної податкової служби, оскільки перевірка була закінчена 22.03.2011 р., а акт перевірки зареєстрований лише 13.05.2011р.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на Податковий кодекс України, закони України «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про встановлення величини мінімальної заробітної плати», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників та інших обов'язкових платежів», наказ Державної податкової адміністрації України від 29.09.2003 № 451 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку»та зазначив, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва правомірно винесене податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2011 року № 0000361740, оскільки Державне підприємство завод «Генератор»протягом періоду з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року несвоєчасно та не в повному обсязі перерахувало до бюджету податок на доходи фізичних осіб в розмірі 2 518,4 тис. грн., що стало підставою для нарахування пені за порушення п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з фізичних осіб».

Крім того, відповідач зазначив, що згідно положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів, які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі -ДПІ у Оболонському районі м. Києва -зі спірних правовідносин, судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України протокольною ухвалою від 29.03.2012 року здійснено заміну відповідача на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.

В судове засідання 08 червня 2012 року уповноважений представник відповідача не з'явився; відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду відповідно до вимог ч. 8 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийняв рішення про розгляд вправи у письмовому провадженні, при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т АН О В И В:

Позивач -ДП «Генератор»(код ЄДРПОУ 14312453) зареєстроване як юридична особа Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 12.12.1991 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців № 12756400 від 17.01.2012 року (том І, а.с. 28), та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 14 лютого 2011 року по 22 березня 2011 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ДП «Генератор»(код ЄДРПОУ 14312453) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки було складено акт № 201/23-3-14312453 від 13.05.2011 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт) -том І, а. с. 34-81.

Актом перевірки (п.3.5.2., стор. 72, 73 Акту), зокрема, встановлено порушення позивачем підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 та підпункту 16.3.2 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. № 889-IV, а саме: протягом перевіряємого періоду ДП «Генератор»несвоєчасно та не в повному обсязі перерахувало до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 2 518,4 тис. грн.

25 травня 2011 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000361740, яким до ДП «Генератор»за порушення п.п. 8.1.1, п. 8.1, ст. 8, п.п. 16.3.2, п. 16.3, ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»відповідно до п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу України, було застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 9 638,37 грн.

Позивач не погодився із вказаними рішеннями, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи правомірність прийнятого рішення в контексті наведених положень Кодексу адміністративного судочинства, суд виходить з наступного.

Предметом розгляду даної справи являється правомірність нарахування позивачу пені за несвоєчасне перерахування до бюджету суми податку з доходів фізичних осіб.

Оскільки спірні правові відносини виникли до 01 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, судом при вирішенні справи з урахуванням положень ст. 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп застосовуються ті норми законодавства, які діяли на момент виникнення спірних відносин.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормативно-правовим актом, який регулював у період виникнення спірних правовідносин питання, пов'язані з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб, був Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-IV.

Згідно п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно ч. 2.1 ст. 2 цього ж Закону, платниками податку є:

- резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Згідно ст. 8 цього ж Закону, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Згідно ст. 16 цього ж Закону сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно, виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цих підрозділах, та суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням своїх підрозділів, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України.

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Згідно п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Згідно п.п. «а»п. 17.2. ст. 17 цього ж Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є

для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

У відповідності до п.п. «а»п. 19.2 ст. 19 вказаного Закону особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Згідно п.п. 20.3.1. п. 20.3. ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент.

Підпунктом 20.3.2. п. 20.3. ст. 20 Закону передбачено, що у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ), поданих відповідачем у порядку звітності, сума утриманого податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає перерахуванню до бюджету складає за 4 квартал 2007 р. 878 770,00 грн., за 1 квартал 2008р. 912 359 грн.

Як встановлено судом, вказані податкові зобов'язання не були сплачені позивачем своєчасно -у строки, передбачені п. 8.1.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Так, згідно наданих позивачем банківських виписок податок з доходів фізичних осіб було позивачем в наступному порядку (том І, а.с. 129-239):

- за грудень 2007 року: суму податку розмірі 141 300,00 грн. було сплачено 28.03.2008 року (з простроченням на 58 днів), суму податку у розмірі 6 450,00 грн. - сплачено 03.04.2008 року (з простроченням на 63 дні), суму податку у розмірі 5 040,00 грн. - сплачено 10.04.2008 року (з простроченням на 70 днів), суму податку у розмірі 7 360,00 грн. - сплачено15.04.2008 року ( з простроченням на 75 днів), суму податку у розмірі 1 300,00 грн. -сплачено 22.04.23008 року (з простроченням на 82 дні), суму податку у розмірі 470,00 грн. -сплачено 22.04.2008 року (з простроченням на 82 дні), суму податку у розмірі 28 320,00 грн. -сплачено 24.04.2008 року (з простроченням на 84 дні), суму податку у розмірі 9 000,00 грн. -сплачено 07.05.2008 року (з простроченням на 97 днів), суму податку у розмірі 1 935,00 грн. -сплачено 08.05.2008 року (з простроченням на 98 дні), суму податку у розмірі 525,00 грн. -сплачено 16.05.2008 року (з простроченням на 106 днів), суму податку у розмірі 2 263,00 грн. -сплачено 19.05.2008 року (з простроченням на 109 дні), суму податку у розмірі 600,00 грн. -сплачено 20.05.2008 року (з простроченням на 110 дні), суму податку у розмірі 2 600,00 грн. -сплачено 27.05.2008 року (з простроченням на 117 днів), суму податку у розмірі 2 687,49 грн. -сплачено 03.06.2008 року (з простроченням на 124 дні), суму податку у розмірі 1 800,00 грн. -сплачено 06.06.2008 року (з простроченням на 127 дні).

- за лютий 2008 року: суму податку у розмірі 1 050,00 грн. -сплачено 28.02.2008 року (з простроченням на 104 дні), суму податку у розмірі 43 000,00 грн. -сплачено 28.02.2008 року -сплачено 13.06.2008 року (з простроченням на 105 днів), суму податку у розмірі 5 400,00 грн. сплачено 24.06.2008 року (з простроченням на 116 днів), суму податку у розмірі 3 000,00 грн. -сплачено 02.07.2008 року (з простроченням на 124 дні), суму податку у розмірі 2 400,00 грн. -сплачено 03.07.2008 року (з простроченням на 125 днів), суму податку у розмірі 1 200,00 грн. -сплачено 04.07.2008 року (з простроченням на 126 дні), суму податку у розмірі 13 000,00 грн. -сплачено 08.07.2008 року (з простроченням на 130 днів), суму податку у розмірі 1 500,00 грн. -сплачено 09.07.2008 року (з простроченням на 131 день), суму податку у розмірі 1 800,00 грн. -сплачено 10.07.2008 року (з простроченням на 132 дні), суму податку у розмірі 1 060,00 грн. -сплачено 11.07.2008 року (з простроченням на 133 дні), суму податку у розмірі 5 800,00 грн. -сплачено 14.07.2008 року (з простроченням на 136 днів), суму податку у розмірі 1 020,00 грн. -сплачено 15.07.2008 року (з простроченням на 137 днів), суму податку у розмірі 10 200,00 грн. -сплачено 16.07.2008 року (з простроченням на 138 днів), суму податку у розмірі 8 000,00 грн. -сплачено 17.07.2008 року (з простроченням на 139 днів), суму податку у розмірі 2 200,00 грн. -сплачено 18.07.2008 року (з простроченням на 140 днів).

Розрахунок повноти і своєчасності перерахування ДП завод «Генератор»до бюджету утриманих сум податку з доходів фізичних осіб за вказаний період наведено у додатку до Акту перевірки (том І, а.с. 86).

Таким чином, строки сплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань було порушено позивачем, що стало підставою для нарахування податковим пені за таке прострочення.

Суд не погоджується з твердженням позивача про відсутність обов'язку здійснювати щомісячну сплату податку з огляду на відсутність вказаного обов'язку у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Як зазначалось вище, згідно з підпунктом 8.1.2 пункту ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Таким чином, у випадках як податковий агент -працедавець здійснює нарахування оподатковуваного доходу, але не виплачує його, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Дана норма Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» діє з моменту набрання чинності Законом - з 1 січня 2004 року - та залишалась чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відсутність у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначення місячного оподатковуваного періоду не звільняє податкового агента від виконання обов'язку зі сплати податку, оскільки в такому випадку застосуванню підлягають положення Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі -Закон № 2181), який є спеціальним законом з питань оподаткування та встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів.

Пунктом 5.3. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»визначені строки погашення податкового зобов'язання. Відповідно до підпункту 5.3.1. платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 зазначеного Закону визначено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Посилання позивача на те, що пункт 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»доповнено підпунктом 8.1.5 лише 8 липня 2010 року згідно із Законом України № 2457-V від 08.07.2010, судом до уваги не приймаються, оскільки підпункт 8.1.5 взагалі не встановлює порядок сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету, а встановлює обов'язок податкового агенту з подачі органу державної податкової служби податкової декларації з доходів фізичних осіб за базовий податковий період.

При визначені ж строків сплати податку слід керуватися підпунктом 8.1.2 пункту статті 8 України «Про податок з доходів фізичних осіб» з урахуванням положень підпункту 5.3.1 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами».

З урахування наведеного, позиція позивача стосовно того, що за відсутності встановленого Законом № 889-IV місячного податкового періоду, сплата до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб повинна здійснюватися виключно у момент фактичного перерахування заробітної плати працівникам, на думку суду, є хибною, оскільки не відповідає нормам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Враховуючи наведене, суд приходить погоджується з висновками Акту перевірки стосовно несвоєчасної сплати до бюджету Державним підприємством завод «Генератор»податку з доходів фізичних осіб за грудень 2007 року та за січень 2008 року.

Відповідно підпункту 16.1.1. пункту 16 1 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Підпунктом 16.3.3. вказаної статі передбачено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Згідно підпункту 16.4.1. пункту 16.1 статті. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку (п. 16.3.1. п. 16.3 ст. 16 Закон № 2181).

Згідно роз'яснень, наданих у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 року № 2198/11/13-11, з урахуванням вимог статті 58 Конституції України до податкових порушень, вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлених з 1 січня 2011 року до 6 серпня 2011 року, може застосовуватися найнижчий із тих обсягів відповідальності, що передбачені Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" або Податковим кодексом України.

А починаючи із 6 серпня 2011 року за податкові правопорушення застосовуються санкції в розмірах, передбачених Податковим кодексом України, незалежно від дати вчинення таких порушень.

Відповідно до п.129.4. Податкового кодексу України, пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Враховуючи тотожність порядку та розміру нарахування пені за прострочення сплати суми податкового боргу положеннями п.п. 16.41. п. 16.4ст. 16 Закон № 2181 та приписів п.129.4 ст. 129 Податкового кодексу України, суд вбачає за правомірне використання контролюючим органом приписів п.129.4 ст. 129 Податкового кодексу України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За прострочення строків сплати податку з доходів фізичних осіб ДПІ у Оболонському районі було нараховано позивачу пеню у розмірі 9 638,37 грн., розрахунок якої наведено в Додатку до таблиці № 3 Акту перевірки (том І, а.с. 86).

Проти наведеного у вказаному Додатку розрахунку розміру пені представник позивача не заперечував.

Судом не приймається до уваги твердження позивача про те, що пеня нарахована відповідачем під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки дія мораторію на сплату позивачем вказаних податкових зобов'язань не поширювалась.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 26 жовтня 2004 року порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства заводу «Генератор»у справі № 23/735-б за заявою Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника (том І, а.с. 109-110).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 7 березня 2007 року припинено провадження у справі № 23/735-б.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач оскаржив її до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2008 року у справі № 23/735-б апеляційну скаргу Державного підприємства заводу «Генератор»задоволено, ухвалу господарського суду м. Києва від 7 березня 2007 року у справі № 23/735-б скасовано, провадження у справі № 23/735-б припинено, справу № 23/735-ю повернуто до господарського суду м. Києва (том І, а.с. 21).

Відповідно до ст. 85 Господарського кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Таким чином, мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі № 23/735-б діяв з 26 жовтня 2004 року по 16 вересня 2008 року.

Норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992р. № 2343-XII (далі по тексту -Закон № 2343-XII) регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Згідно із визначенням, наведеним в статті 1 Закону № 2343-XII, мораторій на задоволення вимог кредиторів -це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абз. 6 ст.1 Закону № 2343-XII грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

За змістом абз. 24 цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів, який в силу пункту 4 статті 12 названого Закону № 2343-XII вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство, являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Положення статті 12 Закону № 2343-XII, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію і застосовуються у контексті ст.1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

При цьому, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після введення мораторію. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

При цьому, як вбачається з визначення терміну «мораторій», його режим поширюється на ті зобов'язання, термін виконання яких (за визначенням ч.2 ст.251 ЦК України, термін -певний момент у часі) настав (розпочався строк виконання) до дня введення мораторію, тобто якщо початок строку виконання зобов'язань припадає на дату, яка передує введенню мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Стосовно зобов'язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобов'язаннях, згідно загальних правил, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, зобов'язання, які виникли після введення мораторію боржник повинен виконувати повністю без будь-яких обмежень.

Визначена у спірному рішенні сума пені за несплату (невчасну сплату) зобов'язань позивача по податку з доходів фізичних осіб за лютий 2007 року, січень 2008 року, строк виконання яких (період сплати) розпочався, відповідно, у січні 2008 року та у лютому 2008 року, тобто після введення в дію мораторію у справі № 23/735-б (26.10.2004р.), а отже на ці зобов'язання, строк виконання яких розпочався після дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, його дія не поширюється.

Даний висновок кореспондується зі змісту частини 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Аналогічна позиція була викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2011 року у справі №К-39581/10.

З огляду на встановлене, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача відносно неправомірності донарахування Державному підприємству заводу «Генератор»пені за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб в період дії мораторію.

Стосовно твердження позивача про допущення відповідачем порушень порядку оформлення результатів перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Як вбачається з акту перевірки, перевірка проведена Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва в період з 14 лютого 2011 року по 22 березня 2011 року, проте акт зареєстрований в Державній податковій інспекції у Оболонському районі м. Києва лише 13 травня 2011 року.

Основними вимогами до рішення суб'єкта владних повноважень в спірних правовідносинах є законність такого рішення (тобто правильне застосування норм матеріального права) та дотримання при його прийнятті вимог процесуальних норм (тобто, норм, які встановлюють процедуру прийняття даного рішення).

Відповідно до вимог чинного законодавства України рішення суб'єкта владних повноважень повинно відповідати як вимогам законності (тобто правильне застосування норм матеріального права), так і бути прийнятим у точній відповідності до встановленої законом процедури (дотримання процесуальних норм).

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної чи юридичної особи -позивача у справі.

Проте, той факт, що акт перевірки зареєстрований в Державній податковій інспекції у Оболонському районі м. Києва лише 13 травня 2012 року жодним чином не порушив прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Суд зазначає, за умови доведеності факту дійсності порушення суб'єктом господарювання вимог закону, наявність виключно формальних недоліків при оформленні матеріальних висновків перевірки, що не потягли за собою прийняття неправомірного по суті податкового повідомлення-рішення, не можуть бути виключною підставою для визнання недійсним такого податкового повідомлення-рішення.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Вищим адміністративним судом України при розгляді спорів за участю податкових органів (зокрема, в ухвалі ВАСУ від 05.02.2008 р. по справі № 2/63, у постанові ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-18621/07).

Як зазначено, зокрема, у постанові ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-18621/07, окремі порушення встановленої процедури прийняття податкового повідомлення-рішення не нівелюють факту порушення платником податків податкового законодавства та не є підставою для звільнення його від відповідальності за це порушення.

Відтак посилання позивача на порушення порядку оформлення результатів перевірки, враховуючи доведеність під час судового розгляду фактів порушення позивачем норм податкового законодавства, не можуть бути самостійною підставою для висновку про неправомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 25.05.2011 року № 0000361740 є правомірним, таким що відповідає нормам законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а отже скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись вимогами ст.ст. 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.