Постанова № 24891935, 19.06.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 року Справа № 2а/2370/1396/2012

12 год. 30 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

при секретарях Кулику О.П., Лисенко С.С.,

за участю представника позивача -ОСОБА_1- за довіреністю,

представника відповідача -ОСОБА_2 - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім -Черкаси»до державної податкової інспекції у м. Черкасах про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У квітні 2012 року до суду з адміністративним позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Облагрохім -Черкаси» до державної податкової інспекції у м. Черкасах про скасування податкових повідомлень-рішень.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті планової виїзної перевірки ДПІ у м. Черкасах від 12.03.2012 № 189/23-2/30956059, висновки якого побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини суб'єктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як незаконні.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, з підстав зазначених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Cудом встановлено, що працівниками ДПІ в м. Черкасах проведена планова виїзна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011 року, за результатами якої складений акт від 12.03.2012 № 189/23-2/30956059. Зокрема, в акті перевірки встановлені наступні порушення: 1. порушення вимог п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, пп.135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2011 року на суму 53988 грн. та встановлена несвоєчасна сплата податку на прибуток за 2 квартал 2011 року у сумі 22114 грн.; 2. порушення вимог п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 153 752 грн., в тому числі за жовтень 2010 року на суму 11699 грн., за травень 2011 року на суму 95108 грн., за вересень 2011 року на суму 8653 грн., за жовтень 2011 на 19556 грн., за листопад 2011 року на суму 18736 грн..

За результатами перевірки, зокрема що стосується предмету позову даної адміністративної справи, до позивача винесено: 1. податкове повідомлення рішення від 29 березня 2012 № 0001282301, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 53988 грн. та до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі -13497 грн.; 2. податкове повідомлення-рішення від 29 березня 2012 р. № 0001272301, згідно якого ДПІ у м. Черкасах визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 58644 грн., з яких за основним платежем - 5 703 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14662 грн.

Обставини вчиненого порушення позивача ґрунтуються на взаємовідносинах з ПП «Мажар-2», ПП ОСОБА_3, ТОВ «Гранторг».

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень послужили також порушення, встановлені актом від 24.03.2011р. № 791/23-2/37181024 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Грандторг»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.12.2010; також акт про неможливість проведення зустрічної звірки СГ-ФО ОСОБА_3 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.10.2011 по 31.10.2011.

Судом встановлено, що 11.07.2011 р. позивачем (орендар) було укладено з ПП «Мажар-2» (орендодавець) договір б/н оренди комбайна. За умовами договорів ПП «Мажар-2»зобов'язане надати в оренду комбайн зернозбиральний самохідний John Deere 9600, 2004 року випуску, а орендар приймає комбайн та зобов'язується сплачувати орендну плату за користування. Строк користування комбайном визначений пунктом 1.3 договору та становить до 31.12.2011. Орендна плата складає 220000 грн. до кінця строку дії цього договору.

На виконання умов договору ПП «Мажар-2»надав в оренду комбайн, що підтверджується актом приймання-передачі до договору оренди комбайна від 11.07.2011, актом виконаних робіт № МА 0000031 від 02.11.2011 на загальну суму з ПДВ 164337 грн.. в тому числі ПДВ -27389, 50 грн., податковими накладними № 728 від 21.09.2011 та № 33 від 02.11.2011.

Вартість отриманих позивачем від ПП «Мажар-2»товарно-матеріальних цінностей включено підприємством до складу валових витрат, а сума ПДВ відображена у складі податкового кредиту.

Розрахунки з ПП «Мажар-2»за оренду комбайна здійснювалися у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем 21.09.2011 коштів у розмірі 51918 грн. та 16.11.2011 у розмірі 112419 грн. (платіжні доручення -а.с. 25, 26).

Перевіряючими в акті перевірки висловлені зауваження до акту виконаних робіт, оскільки він не містить змісту господарської операції (не зазначена марка комбайна та її вимірники тощо).

29.09.2011 позивачем (замовником) укладений договір з ПП ОСОБА_3 (виконавець) про поставку аміаку рідкого (марка Б) . На підтвердження поставки аміаку рідкого надані: видаткова накладна № 48 від 29.09.2011 на загальну суму з ПДВ -117337, 50 грн., в тому числі ПДВ -19556 грн., податкова накладна № 48 від 29.09.2011 ( а.с. 45,46).

Вартість отриманих позивачем від ПП ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей включено підприємством до складу валових витрат, а сума ПДВ відображена у складі податкового кредиту у вересні, а не у жовтні, як це зазначено перевіряючими в акті перевірки.

В акту звірки ФОП ОСОБА_3 за період з 01.10.2011 по 31.10.2011, зроблений висновок про відсутність у даного контрагента адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань щодо реального настання правових наслідків та формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Суд зауважує, що господарська операція позивача з ФОП ОСОБА_3 відбувалася саме у вересні, а звірка охоплювала період -лише жовтень 2011 року.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Грандторг»суд зазначає наступне. Позивачем у жовтні 2010 року віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні отримані від ТОВ «Грандторг», а саме : № 814 від 07.10.2010 на загальну суму 37881, 68 грн., в тому числі ПДВ 6313 грн. (закупівля матеріалів для ремонту котельні -насос, ємкість, автоматика управління насосом), № 1222 від 21.10.2010 на загальну суму 32314 грн., в тому числі ПДВ 5385, 67 грн. (за ремонтні роботи котельні).

Порушення позивача базуються повністю на акті від 24.03.2011р. № 791/23-2/37181024 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Грандторг»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, яким встановлено, що у ТОВ «Грандторг»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, товариство не знаходиться за місцезнаходженням згідно із частинами 1, 5 ст. 203, пунктами 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Враховуючи вищевикладені висновки відповідача, суд зауважує, що дані твердження податкового органу підлягають спростуванню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов?язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Суд наголошує, що згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Судом встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентами: ПП «Мажар-2», ПП ОСОБА_3, ТОВ «Грандторг»підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинним документами.

Щодо правомірності формування податкового кредиту суд зазначає наступне.

Згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 цього ж Кодексу, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагентів.

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Отже, відповідачем не доведено, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Натомість суд приходить до висновку, що зміст укладених позивачем угод не суперечить актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представники податкового органу не надали суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень - рішень від 29 березня 2012 № 0001282301 та від 29 березня 2012 р. № 0001272301.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2012 № 0001282301 та від 29 березня 2012 р. № 0001272301 прийняті

без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім -Черкаси»є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім -Черкаси»задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 29 березня 2012 року № 0001272301 в частині грошового зобов'язання за основним платежем податку на додану вартість в сумі 58 644 грн. та за штрафними санкціями в сумі 14 662 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 29 березня 2012 року № 0001282301 за основним платежем податку на прибуток в сумі 53 988 грн. та за штрафними санкціями в сумі 13 497 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім -Черкаси»(ідентифікаційний код 30956059) 1407 (одна тисяча чотириста сім) грн. 91 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко