Постанова № 24891663, 30.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30 травня 2012 р. № 2-а- 3454/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д.,

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

за участі: представника позивача - Загребельного Р.В.,

представника відповідача - Кірсанова Д.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоарт" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоарт», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №0002192305 від 27.02.2012. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що порушень законодавства не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилався на безпідставність висновків ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ «Пластум» та ТОВ «Нудвін» оскільки за даними операціями товар був поставлений в повному обсязі, оплату вартості товару проведено, тобто господарські зобов'язання виконані належним чином, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що ТОВ «Автоарт» було порушення п.198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2756-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ "Автоарт" занижено ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет на суму 630562 гривні, в тому числі у лютому 2011 р. на 180352 гривні та квітні 2011 р. на 450211 гривень.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ТОВ «Автоарт» пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 33410369, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

Судом встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ „Автоарт" (код ЄДРПОУ 33410369) щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Пластум" (код ЄДРПОУ 36076522) їх реальності та повноти відображень в обліку за лютий та квітень 2011 року, із ТОВ „Нудвін" (код ЄДРПОУ 36076556) їх реальності та повноти відображень в обліку за квітень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт невиїзної перевірки від 06.01.2012 р. за №37/2305/33410369.

Відповідно до висновків акту невиїзної перевірки було встановлено порушення п.198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2756-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ "Автоарт" занижено ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет на суму 630562 гривні, в тому числі у лютому 2011 р. на 180352 гривні та квітні 2011 р. на 450211 гривень.

За результатами проведеної перевірки та на підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення за №0002192305 від 27.02.2012 р. на загальну суму 630 564 гривні.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що ТОВ «Автоарт» мало взаємовідносини з ТОВ «Пластум» та ТОВ «Нудвін».

В ході проведення зустрічної звірки встановити місцезнаходження та провести зустрічну звірку контрагентів не має можливості про, що було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Крім цього, ДПІ зазначає, що в ході проведення перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ТОВ «Пластум» та ТОВ «Нудвін» було встановлено, що необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, правочини укладені від імені ТОВ «Пластум» та ТОВ «Нудвін» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». На підставі викладеного, на думку ДПІ, всі правочині між ТОВ "Автоарт" та ТОВ «Пластум» і ТОВ «Нудвін» є нікчемними.

Між ТОВ «Пластум» та ТОВ «Автоарт» було укладено договір підряду № 4/1/11 від 04.01.2011 р.

Відповідно до п.1.1 Договору, визначається, що "Замовник" доручає, а "Підрядник" бере на себе зобов'язання по виконанню ремонтно-будівельних робіт у будинку дилерського центру, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334.

Виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами, а саме актом приймання виконаних будівельних робіт від 28.02.2011 р., на суму 1 082 112,00 грн., кошторисною документацією, податковою накладною від 28.02.2011 р. № 95, дефектним актом.

Вказана будівля належить на праві власності ТОВ «Автоарт», що підтверджується залученим до матеріалів справи свідоцтвом на право власності.

Докази сплати по договору підтверджуються наданим до матеріалів справи векселем серія АА № 0392972 від 16.03.2011 р. на суму 541 056,00 грн. Вексель погашений 25.04.2012 р. на суму 541 056,00 грн., векселем серія АА № 0392973 від 16.03.2011 р. на суму 541 056,00 грн. Вексель погашений 22.04.2011 р. на суму 541 056,00 грн.

В подальшому, на вартість придбаних матеріалів та послуг була збільшена балансова вартість основного засобу, а саме дилерського центру з продажу та обслуговуванню автомобілів.

Також, між ТОВ «Пластум» та ТОВ «Автоарт» було укладено договір підряду № 1/3/11 від 01.03.2011 р.

Відповідно до п.1.1 Договору "Замовник" доручає, а "Підрядник" бере на себе зобов'язання по виконанню ремонтних робіт будівлі дилерського центру за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334.

Виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами, а саме актом приймання виконаних будівельних робіт від 31.03.2011 р., на суму 1 726 735,20 грн., кошторисною документацією, дефектним актом, податковою накладною від 31.03.2011 р. № 115.

Вказана будівля належить на праві власності ТОВ «Автоарт», що підтверджується залученим до матеріалів справи свідоцтвом на право власності.

Докази сплати по договору підтверджуються наданим до матеріалів справи векселем серія АА № 0392976 від 12.04.2011 р. на суму 430 000,00 грн. Вексель погашений 29.02.2012 р. на суму 430 000,00 грн., векселем серія АА № 0392975 від 12.04.2011 р. на суму 430 000,00 грн. Вексель погашений 25.04.2011 р. на суму 430 000,00 грн., векселем серія АА № 0392974 від 12.04.2011 р. на суму 430 000,00 грн. Вексель погашений 25.04.2011 р. на суму 430 000,00 грн., векселем серія АА № 0392992 від 12.04.2011 р. на суму 436 735,20 грн. Вексель погашений 25.04.2011 р. на суму 436 735,20 грн.

В подальшому, на вартість придбаних матеріалів та послуг була збільшена балансова вартість основного засобу, а саме дилерського центру з продажу та обслуговуванню автомобілів.

Також судом встановлено, що між ТОВ «Пластум» та ТОВ «Автоарт» було укладено договір підряду № 1/4/11 від 01.04.2011 р.

Відповідно до п.1.1 Договору, визначається, що "Замовник" доручає, а "Підрядник" бере на себе зобов'язання по виконанню ремонтних робіт будівлі дилерського центру за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334.

Виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами, а саме актом приймання виконаних будівельних робіт від 29.04.2011 р., на суму 1 953 427,20 грн., кошторисною документацією, дефектним актом, податковою накладною від 29.04.2011 № 82. Докази закриття заборгованості підтверджуються наданим до матеріалів справи векселем серія АА № 0392995 від 16.05.2011 р. на суму 653 427,20 грн., векселем серія АА № 0392994 від 16.05.2011 р. на суму 650 000,00 грн., векселем серія АА № 0392993 від 16.05.2011 р. на суму 650 000,00 грн. Зазначені векселя погашені, про що свідчать залучені до матеріалів справи банківські виписки.

В подальшому на вартість придбаних матеріалів та послуг була збільшена балансова вартість основного засобу, а саме дилерського центру з продажу та обслуговуванню автомобілів.

Також, судом встановлено, що між ТОВ «Нудвин» та ТОВ «Автоарт» було укладено договір поставки поліграфічної продукції № 9/03-1 від 09.03.2011 р.

Виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами, а саме прибутковою накладною № 29 від 04.04.2011 р., на суму 747 840,00 грн., податковою накладною від 04.04.2011 р. № 29. Докази сплати підтверджуються наданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями.

Транспортування придбаних ТМЦ підтверджуються залученими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними.

В подальшому, придбані ТМЦ були використані для розповсюдження у автосалоні ТОВ «Автоарт», що підтверджено наданими до матеріалів справи актами списання ТМЦ.

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, згадані договори визнаються судами належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані контрагентами податкові накладні.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ТОВ товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, оскільки зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на мотивах складених ДПІ у Вишгородському районі Київської області актів про неможливість проведення ТОВ «Пластум» та ТОВ «Нудвін» господарської діяльності, котрі відображені в актах перевірки.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Також, п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Матеріалами справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємствами, яке станом на момент спірних правовідносин є платниками податку на прибуток, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім цього, суд зазначає, що висновок відповідача про те, що у ТОВ «Пластум» не існує необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності не відповідає матеріалам справи оскільки у ТОВ «Пластум» наявна ліцензія на проведення будівельних робіт.

Відповідно до Закону України №1775 від 01.06.2000р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постанови №1396 від 05.12.2007р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві», а також Наказу №47 від 27.01.2009р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності» ТОВ «Пластум» діяло на підставі ліцензій для провадження діяльності пов'язану з будівництвом будівель видану Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Доказів анулювання вказаних ліцензій відповідач в акті перевірки не зазначив.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «Автоарт».

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки висновки ДПІ ґрунтуються на актах перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення ТОВ «Автоарт» податкового правопорушення.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в якому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд дійшов висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, суд вважає не доведеними відповідачем, належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявними правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоарт" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківській області Державної податкової служби № 0002192305 від 27.02.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоарт" судові витрати в розмірі 32.19 грн. (тридцять дві гривні 19 коп.).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 04.06.2012 року.

Суддя Кухар М.Д.