Постанова № 24891318, 05.06.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/387/12

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Токарева М.С. ,

при секретарі - Василюк Т.В.,

за участю представників позивача та відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта"

до Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області №0001972301 від 30.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 199917,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43471,00грн. та №0001962301 від 30.12.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість у сумі 82896,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11666,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не погоджується з висновками податкового органу щодо не підтвердження позивачем первинною документацією фінансово-господарських операцій з контрагентами, в зв"язку з чим нібито незаконно віднесено до складу валових витрат суми за такими фінансовими операціями.

Зазначив, що відповідачем також безпідставно зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених з ТОВ "Агрофонд України" та ТОВ "Компанія Придніпров"є", які укладені без наміру у сторін - контрагентів досягти реального настання правових наслідків, оскільки всі операції за правочинами укладеними з вказаними контрагентами підтверджені належним чином оформленими податковими та видатковими накладними.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на те, що позивачем віднесено до складу валових витрат суми, що не підтверджені належним чином первинними документами, а саме: актами виконаних робіт, не зазначено місця складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, відсутні дані щодо наявності довіреностей, відповідно до яких складалися відповідні акти здачі-приймання або акти виконаних робіт. Крім того, зазначив, що ТОВ "Агровіта" відносило до складу валових витрат витрати не призначені для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також вказав, що позивачем надані податкові накладні, які виписувалися з контрагентами ТОВ "Агрофонд України" та ТОВ "Компанія Придніпров"є", які оформлені не належним чином, оскільки в графі місцезнаходження продавця має зазначатися адреса продавця товару, тобто реально існуюча юридична чи фізична особа, однак на момент перевірки вказані контрагенти, згідно даних ДПІ відсутні за місцем знаходження.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

У період з 14.11.2011 року по 09.12.2011 року посадовими особами Попільнянської МДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Агровіта" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, про що складено акт №406/23-01/31331249 від 16.12.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, п.138.2 ст.138, п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, в зв"язку з чим занижено податок на прибуток в розмірі 199917,00грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України. в зв"язку з чим занижено податок на додану вартість в розмірі 82896,00грн.;

- п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України та розділу 3 ст.3.6 Наказу ДПА "Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" від 24.12.2010 року №1020.

За результатами проведено перевірки Попільнянською МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №0001972301 від 30.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 199917,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43471,00грн. та №0001962301 від 30.12.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість у сумі 82896,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11666,00грн.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0001972301 від 30.12.2011 року.

Так, актом перевірки встановлено, що підприємством до складу валових витрат віднесено суми, що не підтверджені належним чином первинними документами, а саме: актами виконаних робіт, в яких не зазначено місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, відсутні дані щодо наявності довіреності відповідно до якої складався відповідний акт здачі-приймання, або акт виконаних робіт. Зазначено, що ТОВ "Агровіта" відносило до складу валових витрат витрати не призначені для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Основним видом діяльності позивача є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах.

Як встановлено судом, позивач перебував у господарсько-правових відносинах з ТОВ "Дейрі Нутріш енд консалтинг сервісиз", ТОВ "Укрпродальянс", ТОВ "Українсько-німецька юридична фірма "Компетенц Тім", ТОВ "П.А.А.А.", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6

Так, договором №02-11 від 04.01.2011 року між ТОВ "Дейрі Нутрішн енд Консалтінг Сервісиз" (виконавець) та позивачем (замовник) встановлено комплексне обслуговування фірми по розробці та впровадженню заходів щодо підвищення та подальшої продуктивності роботи підприємства. Агентським договором №1101/2 від 05.01.2011 року між ТОВ "Укрпродальянс" (агент) та ТОВ "Агровіта (принципал) передбачено надання сприяння в укладені договорів та проведення маркетингових досліджень ринку кормів. Згідно з договором №17/08-1ИТ від 17.08.2010 року про надання послуг з сервісно-технічного обслуговування персональних комп"ютерів та локальної мережі ТОВ "П.А.А.А." здійснювало сервісне обслуговування комп"ютерів позивача. Договором №170 від 07.12.2010 року ТОВ "Українсько-німецька юридична фірма Компетенц ТІМ" надавало позивачу послуги з надання усних та письмових консультацій, складання та аналізу договорів, супроводження переговорів. Договорами б/н від 05.05.2010 року, б/н від 05.01.2010 року, б/н від 05.01.2010 року, передбачено надання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 супроводежння використання продукції позивача, доведення до покупців інформації, розробки програм та підготовки звітів. ОСОБА_5 згідно договору б/н від 04.01.2010 року надавалися послуги з формування бухгалтерських документів та ведення документального обліку підприємства.

Вказані договори є реальними, укладені та підписані обома сторонами, що підтверджено допитаними в судовому засіданні свідками - ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 .

На підтвердження виконання укладених між вказаними контрагентами правочинів позивачем були надані договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти, акти виконаних робіт, податкові та видаткові накладні.

Податковий орган при проведенні перевірки дійшов до висновку про те, що умовою достовірності доказів щодо придбання послуг у сфері управлінського консультування в даному випадку послуги отримані ТОВ "Агровіта", вартість яких враховано підприємством у податковому обліку з метою зменшення податкових зобов"язань з податку на прибуток та ПДВ, зв"язку цих послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Агровіта" є насамперед конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг. Натомість, вважає, що акти приймання-передачі, надані суб"єктом господарювання для перевірки з метою підтвердження правомірності включення до валових витрат вартості цих послуг, мають узагальнюючий характер, не конкретні за змістом, містять формулювання, що повторюються у кожному акті.

Відповідно до п.14.1.27, ст.138 Податкового кодексу України, п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарською діяльністю визначається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка дії від імені та на користь першої особи (п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються відповідно до частини другої ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що послуги вказаними контрагентами були надані в повному обсязі та підтверджено їх виконання актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами, щомісячними звітами про виконання умов договору, які є додатками до виконаних робіт.

Суд встановив, що відповідні акти виконаних робі є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та вони відповідають вимогам зазначеної статті Закону, так як містять назву документа, дату і місце його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, зазначено маршрут і терміни перевезення, акти підписані замовником та експедитором, поставлені печатки, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій.

Факт проведення позивачем сплати коштів за надані послуги відповідачем не оспорювався.

Отже, судом встановлено, що послуги ТОВ "Дейрі Нутріш енд консалтинг сервісиз", ТОВ "Укрпродальянс", ТОВ "Українсько-німецька юридична фірма "Компетенц Тім", ТОВ "П.А.А.А.", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 були надані, що також підтверджено допитаними в судовому засіданні свідками.

Акти виконаних робіт відповідають вимогам ч. 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Надані послуги в повному обсязі були оплачені позивачем, що не оспорюється податковим органом.

Податковим органом, на якого в силуч.2 ст. 71 КАС України покладається обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду відповідних доказів в підтвердження своїх заперечень.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0001962301 від 30.12.2011 року.

Податковий орган, в акті перевірки, дійшов до висновку, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 82896,00грн.

Підставою чому є нікчемність правочинів укладених з ТОВ "Агрофонд України" та ТОВ "Компанія Придніпров"є", а саме: договору купівлі- продажу №26 від 21.02.2011 року, договору купівлі-продажу №39 від 29.03.2010 року, договору поставки №2508/1К від 26.08.2010 року.

Висновок податкового органу про нікчемність договорів ґрунтується на тому, що зазначеними контрагентами було порушено вимоги Наказу ДПА України від 21.12.2010 року №969 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку її заповнення" при заповненні податкових накладних: №253 від 22.07.2010 року, №313 від 30.09.2010 року, №314 від 02.10.2010 року, №327 від 06.10.2010 року, №354 від 04.11.2010 року, №381 від 19.11.2010 року, №413 від 13.12.2010 року, №450 від 31.12.2010 року, №69 від 23.02.2011 року, №4 від 04.04.2011 року, №12 від 15.04.2011 року, №22 від 24.05.2011 року, №366 від 25.08.2010 року, №413 від 02.09.2010 року, в яких відображені відомості у графі про місцезнаходження контрагентів - продавців, які не відповідають дійсності.

Крім того, відповідач, пов"язує нікчемність договорів із відсутністю наміру у сторін - контрагентів правочинів досягти реального настання правових наслідків, оскільки зазначені контрагенти позивача не наділені достатніми матеріально-технічними ресурсами для здійснення господарської діяльності.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Законом України "Про податок на додану вартість", зокрема, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України прийняв постанову від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п.18 якої визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції - правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладені між позивачем та ТОВ Агрофонд України", ТОВ "Компанія Придніпров"є" договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні і судові рішення про визнання їх недійсними, а отже у позивача були всі підстави віднесення сум податку сплаченого у ціні придбаних послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

Щодо твердження, відповідача про те, що позивачем порушено порядок заповнення податкової накладної суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, п.п.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом є податкова накладна, яка складається у момент виникнення податкових зобов"язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, судом встановлено, що вказані податкові накладні є такими, що відповідають вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідач вказує на те, що у податкових накладних відображені відомості у графі про місцезнаходження контрагентів - продавців, які не відповідають дійсності.

Згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна повинна містити реквізит про місцезнаходження юридичної особи, при цьому, відсутнє уточнення про зобов"язання платника податків зазначити місцезнаходження, яке вказане в установчих документах.

Відповідно до ст.93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку; згідно зі ст.1 Закону України "державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем було належним чином заповнено усі реквізити у податкових накладних, зокрема, графу про місцезнаходження ТОВ "Агрофонд України", ТОВ "Компанія Придніпров"є".

Крім того, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, позивачем було виконано всі вимоги Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України щодо правильності оподаткування операцій за вказаними договорами, в результаті чого відсутні підстави зменшення податку на додану вартість на загальну суму 82896,00грн.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому наявні всі підстави для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд, -

постановив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" задовольнити.

Визнати податкові повідомлення-рішення Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції від 30 грудня 2011 року №0001972301 та №0001962301 протиправними та скасувати їх.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: М.С. Токарева

Повний текст постанови виготовлено: 12 червня 2012 р.