Постанова № 24891279, 06.06.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/12155/11

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Чернової Г.В. ,

при секретарі - Степанові П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерсі ЛТД"

до Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області, за участю Прокуратури Житомирської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.10.2008 р. № 0000152301/0 та № 0000142301/0,-

встановив:

ТОВ "Мерсі ЛТД" у листопаді 2008 року звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції №0000152301/0, №0000142301/0 від 20.10.2008 року.

В обґрунтування позову зазначило, що податковим органом помилково визначено звичайні ціни на продукцію позивача на рівні цін реалізації продукції пов'язаним особам: ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" та не доведено, що визначена сторонами договору ціна товарів не відповідає рівню справедливих ринкових цін. Враховуючи це, податковим органом неправильно застосовані норми п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не взято до уваги різні умови поставки продукції та розрахунків за поставлений товар згідно умов договорів поставки.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.02.2010 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 року, визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Володарсько-Волинської МДПІ №№0000152301/0, 0000142301/0 від 20.10.2008 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2011 року - задоволено частково касаційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області: постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.02.2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши на те, що проведеною перевіркою позивача встановлено те, що товариством на протязі перевіряємого періоду здійснено реалізацію готової продукції особам, які не є платниками податку, встановленого ст.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам за цінами, меншими за звичайні на таку готову продукцію та, як наслідок, донараховано платнику податків ТОВ "Мерсі ЛТД" 549835,00грн. податку на прибуток. Крім того, зазначили, що позивачем при реалізації товарів суб'єктам підприємницької діяльності, які не зареєстровані як платники ПДВ занижено базу оподаткування операцій з поставки товарів, що призвело до заниження задекларованих товариством показників на суму 439928,00грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

У період з 18.08.2008 року по 29.09.2008 року посадовими особами Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Мерсі ЛТД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2006 року по 30 червня 2008 року про що складено акт № 28/5/23-07/33000395 від 06.10.2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено до складу валових витрат за період з 01.04.206 року по 30.06.2008 року та відображено у складу р.05.2 Декларацій "самостійно виявлені помилки з за результатами минулих податкових періодів" в сумі 129750 грн. не підтверджених відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку - накладними, актами виконаних робіт (наданих послуг), актами прийому-передачі;

- на порушення п.п.7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ТОВ "Мерсі ЛТД" на протязі перевіряємого періоду з 01.04.2006 року по 30.06.2008 року здійснювало реалізацію готової продукції (коржів для тортів, печива, рулетів) особам, які не є платниками податку, встановленого ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам за цінами, меншими за звичайні на таку готову продукцію;

- на порушення п.4.1, п.4.2 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п. Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ "Мерсі ЛТД" при реалізації товарів суб'єктам підприємницької діяльності, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, занижено базу оподаткування операцій з поставки товарів. База оподаткування визначалась виходячи з договірної ціни операції, але є нижчою за звичайні ціни. Звичайна ціна на товари перевищує договірну ціну операції, але є нижчою за звичайні ціни. Звичайна ціна на товари перевищує договірну ціну на такі товари більше ніж на 20 відсотків.

На підставі вказаного акту винесені податкові повідомлення-рішення за №0000152301/0 від 20.10.2008 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 873409,00грн., в т.ч. основний платіж - 582273,00 грн. і 291136,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000142301/0 від 20.10.2008 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 624756,00грн., в т.ч. основний платіж - 416504,00 грн. і 208252,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Так, в ході перевірки, крім іншого, було встановлено, що товариством на протязі перевіряємого періоду здійснювалася реалізація готової продукції особам, які не є платниками податку, встановленого ст.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суб"єктам підприємницької діяльності - фізичним особам за цінами, меншими за звичайні на таку готову продукцію та, як наслідок, донараховано платнику податків ТОВ "Мерсі ЛТД" 549835,00грн. податку на прибуток. Зокрема, податковим органом встановлено реалізацію позивачем коржів для тортів "Наполеон" суб"єктам підприємницької діяльності - фізичним особам за ціною 2,5 грн., тоді як ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" (платники податку на прибуток на загальних підставах) по - 3,8 грн., ціна на коржі для торту "Медовик" для СПД - фізичних осіб - 3,0 грн., а для ПП "Млин" - 4,0 грн., на коржі для торту "Медовик з чорносливом" для СПД - фізичних осіб становила 3,0 грн., а для ПП "Млин" - 4,2 грн.

Перевіркою також було встановлено, що реалізація продукції суб"єктам господарювання проводилася в однакових умовах (зі складу товариства).

З висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ "Мерсі ЛТД" здійснювало реалізацію коржів для тортів фізичним та юридичним особам на підставі договорів поставки продукції.

Відповідно до п.п.7.4.1., п.п.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Згідно з п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з юридичними особами, які не є платниками податку, встановленого ст. 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Визначення терміну "звичайна ціна" наведено в пункті 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно п.п. 1.20.1. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримувати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфері обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Підпунктом 1.20.2. пункту 1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Підпунктом 1.20.10. п. 1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

При цьому згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як зазначено в акті перевірки у відповідях на запит Володарсько - Волинської МДПІ № 4718/10/23-04 щодо надання інформації про визначення ціни на вироблену продукцію ТОВ "Мерсі ЛТД" зазначило "... ціна вираховується виходячи із попиту і пропозиції по кожному конкретному виду продукції окремо, а також із системою знижок, прийнятою на нашому підприємстві..." та №5109/10/23-04 щодо надання інформації про відпускні ціни, що діяли на протязі періоду з 01.04.2006 року по 30.06.2008 року ТОВ "Мерсі ЛТД" зазначило, "... що рівень цін на готову продукцію визначається згідно першого абзацу п.п.1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, як встановлено судом, умови договорів із ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" передбачали доставку продукції від позивача (смт.Червоноармійськ Житомирська область) на склад покупця (в обох випадках - м.Київ) за рахунок позивача-продавця, на відміну від угод із фізичними особами - суб"єктами підприємницької діяльності, за якими витрати на доставку були відсутні, останні отримували продукцію самовивозом безпосередньо на складі позивача, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполучені, актами про прийняття наданих послуг по перевезенню вантажів, товарно-транспортними накладними.

Слід також зазначити, що за договорами із ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" передбачалося відстрочення платежу за отриману продукцію на 30 днів (фактично складало до 90 днів) на відміну від угод із фізичними особами-суб"єктами підприємницької діяльності, якими розрахунок здійснювався не пізніше дня отримання продукції.

Що стосується пов'язаності осіб із позивачем, то у відповідності з п.1.26 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" являються такими, оскільки перебувають під спільним контролем.

Таким чином, через суттєві відмінності в базисних умовах поставки, строках виконання зобов'язань та умовах платежів за договорами із ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" в порівнянні із фізичними особами - підприємцями, пов'язаності ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" із позивачем - застосування відпускних цін ПП "Млин" та ТОВ "Горлиця" в якості звичайних цін для перерахунку податкових зобов'язань з продажу продукції фізичним особам-підприємцям було неправомірним.

Твердження відповідача про "звичайність" ціни на тій підставі, що реалізація продукції всім суб'єктам господарювання проводилася в однакових умовах (зі складу виробника), є неправомірним, оскільки відповідач не врахував, що відпущена продукція всім суб'єктам зі складу реалізовувалася за суттєво відмінними умовами поставки.

Отже, висновки відповідача про існування різниці між звичайною ціною готової продукції та фактичною ціною реалізованої продукції сформовані тільки на співставленні накладних щодо реалізованої продукції позивачем контрагентам. При цьому податковим органом не взято до уваги пояснення позивача на запити МДПІ та різні умови договорів поставки, понесені витрати на доставку продукції, умови проведення розрахунків покупців та статус контрагентів позивача. Податковий орган в порушення п.1.20.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не здійснив всіх необхідних дій для встановлення рівня звичайних цін на даний вид продукції, не надав доказів про вивчення та співставлення ним умов договорів на ринку ідентичних товарів, що є необхідним та обов'язковим.

Підпунктом 1.20.10. п. 1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" прямо встановлено, що донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток внаслідок застосування звичайних цін прямо віднесено до нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Вичерпний перелік підстав для застосування непрямих методів та порядок застосування непрямих методів визначені в п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". В даній нормі Закону відсутня така правова підстава для застосування непрямих методів як невідповідність ціни договору рівню звичайних цін. Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється (п.п. 4.3.4. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Також, відповідно до п.п. 4.3.5. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов"язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов"язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. З таким твердження погоджується і ДПА України, зазначивши в листі від 30.09.2009 року №21255/7/15-0217 "Про застосування "звичайної ціни", що донарахування податкових зобов"язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за наступною процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов"язань, а рішення про сплату податкових зобов"язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. Податковим органом не приймалось рішення про застосування непрямого методу у відношенні ТОВ "Мерсі ЛТД".

Отже, відповідач мав право за результатами перевірки винести податкові повідомлення-рішення тільки щодо донарахованих сум податків без застосування непрямих методів. В частині донарахування за непрямим методом відповідач зобов"язаний був винести не податкові повідомлення-рішення, а рішення довільної форми як основу для подання позовної заяви до суду із вимогою про сплату нарахованих податків із застосуванням "звичайних цін". При цьому акт перевірки повинен був містити механізм і обґрунтування розрахунку у порядку, встановленому пунктом 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для відповідної господарської операції, та елемент податкової бази (об"єкта оподаткування), до якого застосовуються "звичайні ціни".

Оскільки рішення про застосування непрямого методу відповідачем не приймалося, про що свідчить відсутність посилань на таке рішення в змісті акту перевірки, акт перевірки не містить механізму і обґрунтування розрахунку звичайної ціни у порядку, встановленому пунктом 1.20 Закону, що є порушенням відповідачем вимог п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно з якими обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про реалізацію продукції по цінам, меншими за звичайні на таку готову продукцію в матеріалах справи не міститься та відповідачем не надано, а згідно ч. 2 ст. 71 КАС України саме на Володарсько-Волинську МДПІ покладено обов'язок по доведенню правомірності прийнятого ним рішення, а отже, нарахування податкових зобов"язань з податку на прибуток підприємств є неправомірним.

Що стосується нарахування податку на прибуток підприємств за порушення п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: підприємством віднесено до складу валових витрат суму 129750,00 грн. не підтверджену відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, у зв'язку з чим позивачу донараховано податкове зобов'язання в сумі 32437,50 грн., то суд не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Як зазначено в акті перевірки (стор. 10), товариством занижено визначення амортизаційних відрахувань за період з 01.04.2006 року по 30.06.2008 року в сумі 129750,00 грн. в тому числі в 3 кварталі 2007 року в сумі 129750,00 грн.

Згідно таблиці зведених даних щодо задекларованих та встановлених у ході проведення сум амортизаційних відрахувань відхилення за 3 квартал 2007 року становить 128750,00 грн. Зазначена сума амортизаційних відрахувань відображена в декларації за 2007 рік як самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів в рядку 05.2. Тобто, товариством до проведення перевірки відкориговано валові витрати на суму 129750,00 грн., а, отже, оподаткування податковим органом вказаної суми є неправомірним.

Що стосується податкових зобов"язань з податку на додану вартість, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.п. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Згідно з п.1.18 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 4.2. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. При цьому відповідно до вимог п.1.18 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються і застосовуються за правилами , визначеними пунктом 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" .

Відповідно до п.п.1.20.1. п.1.20 ст.1 Закону, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Пунктом 1.20.8 ст.1 Закону встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Як вже зазначалось вище відповідач, всупереч вимогам частини другої статті 71 КАС України та підпункту 1.20.8 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не довів, що ціни на продукцію позивача не відповідають рівню звичайної ціни на товари, не надав доказів, які б підтверджували такі висновки податкового органу.

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7, п.п. 8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.4.1, п.4.2 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п. 7.4, п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі викладеного та керуючись Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", Законом України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов задовільнити.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Володарсько-Волинської МДПІ № 0000152301/1 та № 0000142301/0 від 20.10.2008року.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: Г.В. Чернова

Повний текст постанови виготовлено: 08 червня 2012 р.