Постанова № 24891087, 17.05.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/953/12

категорія 8.2.3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Чернова Г.В. ,

при секретарі - Проценко Л.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства фірми "Олсан" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0002762301 від 07.10.2010 р.,-

встановив:

Приватне підприємство фірма "Олсан" звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі № 00027623011/0 від 07.10.2010 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 20987 грн., в тому числі за основним платежем 13991 та 6996 грн. фінансових санкцій. В обґрунтування свого позову посилається на те, що відповідач при проведенні перевірки, дійшов до помилкового висновку щодо порушення підприємством вимог п.п. 7.4.5., п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97 ВР та ч.5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 13990,50 грн., в т.ч. за травень 2010 року - 13990,50 грн. В обґрунтування зазначає, що податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних за травень 2010р. наданих ТОВ БК "Янтар". Також зазначає, що угода, укладена між ними не має ознак нікчемності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити на підставі наявних матеріалів справи.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, просила відмовити. Зазначила, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим, винесеним згідно вимог чинного законодавства, тому підстави для його скасування відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції в м. Житомирі проведено невиїзну документальну перевірку ПП фірми "Олсан" по питанню взаємовідносин із ТОВ БК "Янтар" за травень 2010 року про що складено акт №7340/23-1/13571307 від 23.09.2010 року.

Перевіркою встановлено зокрема порушення позивачем вимог ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлено ними по правочинах, здійснених ПП фірми "Олсан" при придбанні та продажу товарів, та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР в результаті чого завищено податковий кредит на суму 13990,50 грн., в т.ч. за травень 2010 року - 13990,50 грн.

Такі висновки акту обґрунтовані тим, що на думку податкового органу господарських відносин між ПП фірмою "Олсан" та ТОВ БК "Янтар" реально не існувало, оскільки під час перевірки не були виявлені первинні документи, які би підтверджували про існування господарських зобов'язань, та неможливість фактичного здійснення ТОВ БК "Янтар" господарських операцій, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівля-продажу; здійснення операцій із товаром, який не придбавався; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності в разі відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

За наслідками розгляду акту перевірки ДПІ в м. Житомирі винесене податкове повідомлення - рішення № 00027623011/0 від 07.10.2010 року, визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 20987 грн., в тому числі за основним платежем 13991 та 6996 грн. фінансових санкцій

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулювались Законом України “Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97 ВР.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями “Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом”.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України " Про податок на додану вартість" передбачений порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом.

Зокрема, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду є податковим кредитом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства суд дійшов висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкових накладних, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи 04.01.2010 року між ТОВ БК "Янтар" та ПП фірма "Олсан" був укладений договір купівлі-продажу відповідно до якого ТОВ БК "Янтар"- продавець, який зобов'язується передати належний йому товар у власність покупцеві- ПП фірма "Олсан", який зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Позивачем був придбаний та отриманий товар: жито, картопля, буряк, морква, цибуля, капуста, борошно згідно накладної № 10 від 06.05.2010 р. на суму 83942,99 грн. Розрахунки з контрагентом проведені, про що свідчать квитанції до прибуткового касового ордера № 18 від 04.05.10 р., № 19 від 05.05.2010 р., № 19 від 06.05.2010 р., № 21 від 07.05.2010 р., № 22 від 10.05.2010 р., № 23 від 11.05.2010 р., № 24 від 14.05.2010 р., № 25 від 19.05.2010 р., № 30 від 25.05.2010 р.

Позивачем від ТОВ БК "Янтар" отримано податкову накладну № 10 від 06.05.2010 р. на суму ПДВ 13990,50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ БК "Янтар" та ПП фірми "Олсан" була здійсненна господарська операція, податкова накладна оформлена відповідно до вимог наказу ДПА України № 165 від 30.05.97 р. „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції 23.06.97 р. за № 23/2037.

Проаналізувавши наведені норми чинного на час здійснення господарських операцій законодавства, суд дійшов висновку, що ПП фірма "Олсан" всі вимоги ЗУ “Про податок на додану вартість” щодо формування податкового кредиту, а саме податковий кредит сформований внаслідок здійснення операцій, які використані в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності товариства, здійснення операції мало реальний характер та підтверджується належним чином складеними первинними документами, операція з придбання та доставці товару повністю виконана сторонами, що призвело до настання реальних правових наслідків, право на нарахування податкового кредиту підтверджується належним чином оформленою податковою накладною, яка відповідно до ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість" є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо твердження відповідача про нікчемність угод з ТОВ БК "Янтар" та ПП фірми "Олсан" суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Однією з ознак, яка згідно з Цивільним кодексом України впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України прийняв постанову від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, п.18 якої визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції - правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Угода, укладена між ПП фірмою «Олсан» та ТОВ «БК «Янтар» спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлене нею, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Крім того, слід зазначити, що умови договору виконані, товар отриманий, розрахунки проведені, що встановлено вище.

Господарська операція, у тому числі щодо отримання товару від контрагенту підтверджена первинними документами позивача, у відповідності до вимог ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Слід також відмітити, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

За таких обставин, суд вважає, що висновки в акті є невмотивованими, та податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а тому задовольняє позов.

На підставі викладено, керуючись Законом України “Про податок на додану вартість”, Цивільним кодексом України, ст.ст. 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд-

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі № 00027623011/0 від 07.10.2010р.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: Г.В. Чернова

Повний текст постанови виготовлено: 22 травня 2012 р.