Рішення № 24882244, 15.06.2012, Господарський суд Закарпатської області

Дата ухвалення
15.06.2012
Номер справи
5008/247/2012
Номер документу
24882244
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.06.2012 Справа № 5008/247/2012

Розглянувши матеріали справи

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Вулкаскот -Україна", с. Насташине Галицького району Івано -Франківської області

До відповідача Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, с. Заріччя Іршавського району

Про стягнення 74 889,09 грн. вартості недоставленого вантажу

та

За зустрічним позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, с. Заріччя Іршавського району

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Вулкаскот -Україна", с. Насташине Галицького району Івано -Франківської області

Про стягнення 3 250 євро боргу за виконане перевезення, що на день подання позову в гривневому еквіваленті становить 34 060 грн., 14 000 євро штрафних санкцій за простій автомобіля, що на день подання позову в гривневому еквіваленті становить 146 802,60 грн., а також 1 429,15 грн. додаткових витрат.

Головуючий суддя Якимчук Л.М.

За участю представників сторін:

від позивача (за первісним позовом) -ОСОБА_4, представник по довіреності № 1 від 02.04.2012;

від відповідача (за первісним позовом) -ОСОБА_2, підприємець;

ОСОБА_5, представник по дов. від 29.08.2011.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Вулкаскот-Україна" (далі по тексту-позивач) звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі по тексту-відповідач) про стягнення збитків в сумі 74889,09 грн. в т.ч. вартості втраченого (недопоставленого) вантажу в сумі 51631,73 грн., ввізного мита та ПДВ в сумі 23257,36 грн. Заявою від 17.04.2012 позивач збільшив позовні вимоги до 75723,15 грн. (у зв'язку з обрахуванням вартості товару, виходячи з курсу Євро на день відпуску товару), а письмовими поясненнями від 12.06.2012 підтвердив позовні вимоги в сумі 75723,15 грн., з яких вартість товару на дату передачі вантажу перевізнику складає 52465,79 грн., сплачені позивачем ввізне мито -4472,57 грн. та ПДВ -18784,79 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 25.11.2011 укладено договір на перевезення вантажу за маршрутом Корсіко (Італія) -с.Насташин Галицького району Івано-Франківської області (Україна) з датою розвантаження 28.11.2011, узгоджена сума фрахту -3250,0 євро. Договір укладено у спрощений спосіб шляхом відправлення на електронну адресу відповідача заявки від 25.11.2011 №37 з зазначенням у ній порядку розрахунку за виконане перевезення -на протязі 14 днів по пред'явленню оригінальних документів. Доказом укладення договору слугує прийняття до виконання замовлення та копія міжнародної товаро-транспортної накладної (CMR) з відміткою відповідача про прийняття вантажу до перевезення.

Однак, до зазначеної заявки відповідач самовільно вніс зміни у частині порядку оплати транспортних послуг шляхом нанесення коректуючої рідини на виконану принтером частину тексту: „на протязі 14 днів по пред'явленню оригінальних документів" вписавши замість цього від руки шариковою ручкою словосполучення: „по факсовій копії рахунку до розвантаження". Крім того, у заявці дописано реквізити контракту (договору) перевезення (номер та дату), який між сторонами укладений не був.

Після розмитнення вантажу 30.11.2011 на Івано-Франківській митниці відповідач не доставив вантаж в обумовлений сторонами населений пункт, натомість направив позивачеві факсимільним зв'язком рахунок №89 на оплату наданих ним послуг у сумі 36068,38 грн. разом з ПДВ, а у телефонному режимі повідомив про відмову від доставки вантажу на склад позивача до проведення повної оплати послуг. Фактично, відповідач безпідставно притримав товар, а оскільки товар не був доставлений протягом 30 днів після узгодженого терміну, на підставі п.1 ст.20, п.п. 1 та 4 ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, положень ст.224 ГК України такий товар слід вважати загубленим, що передбачає відшкодування його вартості (збитків). Особливість вантажу у тому, що він підлягає до використання у харчовій промисловості, але дотримання перевізником умов його зберігання не відомі власникові. Відмова перевізника поставити власникові товар на його склад, а також відсутність інформації про умови його зберігання призвела до вимушеного придбання замовником аналогічного товару та втрати інтересу до втраченого товару.

Двадцять третього квітня 2012 року до канцелярії суду надійшов зустрічний позов від відповідача за первісним позовом про стягнення з позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) боргу за виконане перевезення, додаткових витрат та штрафних санкцій за невиконання умов договору в сумі 182291,75 грн.

Заявою від 14.06.2012 позивач за зустрічним позовом зменшив позовні вимоги до суми 181941,75 грн.

У зустрічному позові відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначив, що 25.11.2011 сторонами укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №2511/11. Укладенню договору перевезення передувало отримання перевізником 25.11.2011 від замовника проекту договору-заявки №37. яка не містила кількох істотних умов для укладення договору перевезення в тому числі відомостей про водія, державний номер автомобіля, найменування перевізника, дати укладення заявки та номер договору. Дану заявку не вважає офертою оскільки без відсутніх у ній відомостей неможливо здійснити міжнародне перевезення вантажу, його митне оформлення. Ці обставини змусили перевізника власноручно доповнити заявку необхідними відомостями за погодженням з замовником у телефонному режимі включаючи зміну порядку розрахунку за надані транспортні послуги. Видозмінена заявка 25.11.2011 направлена замовнику електронною поштою, заперечень щодо її змісту від замовника не було, тому вважає її остаточно погодженою сторонами версією заявки, яка слугувала підставою для подачі у пункт знаходження товару (Корсіко, Італія) автомобіля під завантаження, яке відбулося наступного після надіслання заявки та договору перевезення дня, тобто, 26.11.2011 о 09.00 за місцевим часом (08.00 год. за київським часом). Завантаження автомобіля замовником вважає підтвердженням факту укладення договору від 25.11.2011 №2511/11 на умовах перевізника.

Розвантаження товару у пункті призначення не відбулося з вини замовника, який не оплатив вартості транспортних послуг перевізнику у строк, встановлений договором перевезення. Притримання товару, який зберігається перевізником належним чином, він вважає законним і таким, що відбулося у відповідності до положень Конвенції.

У судовому засіданні оголошувались перерви з 17.05.2012 до 23.05.2012, до 30.05.2012, з 12.06.2012 до 16.00 год. 14.06.2012.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом 25.11.2011 о 08.54 год. київського часу електронною поштою направив відповідачеві заявку від 25.11.2011 №37 через посередника ОСОБА_6 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по міжнародних сполученнях і території України, за умовами якої перевізник зобов'язаний здійснити автомобільне перевезення вказаного замовником мінерального фільтрувального продукту під назвою Harbolite 900-IT (далі-вантаж) вагою 15,8 тонн за маршрутом Корсіко (Італія) -с.Насташин Галицького району Івано-Франківської області, з розмитненням у с.Ямниця (7 км від м.Івано-Франківська) з розвантаженням на складі 28.11.2011, вартість перевезення 3250 євро по курсу НБУ на день вивантаження, оплата протягом 14 днів по пред'явленню оригіналів документів. Заявка підписана уповноваженою особою замовника -менеджером ОСОБА_7 і скріплена печаткою юридичної особи.

О 08.58 год. від ОСОБА_6, що діяв в інтересах як замовника, так і перевізника, замовником отримано листа з додатками в т.ч. свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця, його ліцензію на автомобільні перевезення, банківську довідку про відкриття рахунків, свідоцтво платника ПДВ, довідку податкового органу, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Об 11.01 замовник отримав листа від ОСОБА_6 з додатками в т.ч. договір від 25.11.2011 №2511/11, нову редакцію заявки від 25.11.2011, яку перевізник вважає додатком до контракту №2511/11 від 25.11.2011.

Текст заявки від 25.11.2011 у редакції перевізника базується на заявці замовника, але доповнений відомостями про конкретний автомобіль, який виконуватиме перевезення вантажу, прізвище, ім'я та по-батькові водія. Окрім того, перевізник у заявці додатково вказав договір (контракт) перевезення від 25.11.2011 №2511/11 та змінив текст заявки у частині порядку проведення розрахунку за послуги, зазначивши, що розрахунок проводиться по факсовій копії рахунку до розвантаження товару.

Зазначений вище час обміну електронними повідомленнями між позивачем та відповідачем підтверджено Експертним висновком Івано-Франківвської Торгово-промислової палати від 13.06.2012 №В-217.

До моменту отримання відповіді перевізника на заявку, позивач направив 25.11.2011 виготовлений ним текст заявки продавцеві товару - ТОВ & компанії КТ „Вулкаскот вимоги виробництва напоїв" (Австрія), яка отримана останнім о 09.05 год. за київським часом, що підтверджується листом продавця від 18.05.2012 №221. У свою чергу, продавець відразу дав вказівку відправникові вантажу фірмі World Minerals Italia s.r.l. (Італія) здійснити відвантаження товару на поданий перевізником вантажний автомобіль.

Наявний у матеріалах справи лист фірми-відправника World Minerals Italia s.r.l. від 23.05.2012 містить інформацію про те, що робота складу відправника вантажу організована з 08.00 до 12.00 год. та з 14.00-17.00 год. з понеділка по четвер та з 08.00 до 12.00 год. по п'ятницях за київським часом.

Представник перевізника 14.06.2012 надав суду в якості доказу письмове пояснення водія перевізника ОСОБА_8, яким стверджується, що автомобіль прибув на склад 25 листопада 2011 року (п'ятниця) о 12.10 год. київського часу, о 12.30 год. автомобіль пропущено на територію відправника, о 13.30 год. завершилося завантаження. Тобто, зі слів водія відвантаження товару відбулося поза графіком роботи складу відправника, що ставить під сумнів правдивість зазначеного доказу щодо конкретного часу подачі автомобіля під завантаження та час його завантаження, тим більше, що у зустрічному позові перевізник твердить, що завантаження відбулося не 25-го, а 26 листопада 2011 року (суботу, не робочий день) о 09.00 год. місцевого часу.

Разом з тим у судовому засіданні достовірно встановлено, що подача автомобіля під завантаження та власне завантаження товару відбулося 25.11.2011 без наявності письмового підтвердження замовника щодо остаточного узгодження умов перевезення вантажу, зокрема, порядку оплати послуг, що змінений перевізником.

Після доставки товару в Україну і розмитнення його Івано-Франківською митницею 30.11.2011, керуючись умовами заявки у власній редакції, перевізник направив замовнику листа-вимогу та рахунок №89 на оплату наданих ним транспортних послуг в сумі 36068,38 грн. та у телефонному режимі повідомив замовника про можливість розвантаження товару на складі замовника виключно після проведення оплати, а також про притримання товару до повного розрахунку.

Як на правові підстави погодження замовником заявки у редакції перевізника, останній посилається на п.2 ст.624 ЦК України, якою передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Замовник не погодився на умови перевізника виходячи зі змісту заявки, викладеної у його редакції, вважаючи, що зміни до заявки перевізником проведено у односторонньому порядку після виїзду завантаженого автомобіля з італійської фірми World Minerals Italia s.r.l., що додаткові витрати є необґрунтованими, притримання товару - безпідставним, в цілому дії перевізника такими, що суперечать умовам його редакції заявки, яку слід вважати договором перевезення, укладеним спрощеним способом, погодженням якого перевізником слід вважати подачу автомобіля під завантаження. При цьому, як на одну з правових підстав для задоволення первісних позовних вимог, замовник також посилається на положення статті 642 ЦК України.

Зазначені обставини слугували підставами для позовних вимог замовника про стягнення з перевізника вартості втраченого товару (збитків) в сумі 74889,09 грн., які в подальшому збільшені до суми 75723,15 грн. та зустрічних вимог перевізника про стягнення з замовника боргу за виконане перевезення в сумі 34060,0 грн., штрафних санкції за простій автомобіля в сумі 146802,60 грн., додаткових витрат в сумі 1429,15 грн., яка в подальшому зменшена до 1079,15 грн. (зменшена сума позову - 181941,75 грн.).

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ; далі по тексту - Конвенція), вчиненої 19.05.1956 р. в м. Женеві (Швейцарія).

До Конвенції Союз РСР приєднався 01 серпня 1983 року і Конвенція стала чинною для нього з 01 червня 1986 року.

Відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Україна приєдналася до Конвенції 01.08.2006.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Пунктом 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Відповідно до ст.47 Закону України „Про автомобільний транспорт" транспортно-експедиційні послуги належать до комплексу допоміжних операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом.

В силу ст.908 ЦК України загальні умови договору перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За приписами ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену оплату. Договір перевезення укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносаменту або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з ч.3 ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.

Частиною 4 ст.203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 208 ЦК України належить вчиняти у письмовій формі правочини щодо яких законом встановлена письмова форма.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір, (який є видом правочину), укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу ч.2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма не вимагалася.

Відповідно до ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно з ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у строщений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до п.3.8 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 заявка подається перевізнику у строк, визначений договором. За погодженням із перевізником замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.

Відповідно до п.3.1.1 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 №401 заявка замовника автотранспорту повинна містити маршрут руху від пункту відправлення до пункту призначення автомобіля, пункти відпочинку, найменування замовника, пункти навантаження і розвантаження, відстань між пунктами навантаження і розвантаження, найменування вантажу та його масу (брутто) в тоннах або кількість у штуках, що підлягає перевезенню.

Проаналізувавши заявки сторін на відповідність їх зазначеному законодавству, суд прийшов до висновку, що письмовий договір між сторонами не укладався, а 25.11.2011 після обміну сторонами різними за змістом заявками, відбулася подача перевізником автомобіля під завантаження та його завантаження відправником товару при наявності належного погодження продавця товару та замовника.

Як вбачається із представлених сторонами доказів, між замовником та перевізником у встановленій законом формі (повним чи спрощеним способами) не були погоджені істотні умови ні договору перевезення, ні заявки на перевезення - як спрощеної форми договору. Надані суду сторонами різні за змістом заявки від 25.11.2011 слід розглядати лише як оферти однієї сторони до іншої щодо укладення договору перевезення, оскільки їх тексти різняться і не містять одночасно підписів уповноважених представників обох сторін та не скріплені відповідно їх печатками.

Відсутність договору перевезення у письмовій формі як окремого документа дозволяє зробити висновок про відсутність підстав для виникнення у сторін відповідних прав і обов'язків на підставі будь-якої із зазначених заявок сторін.

Долучений до заявки перевізника договір на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях від 25.11.2011 №2511/11, на якому відсутні підпис уповноваженої особи замовника та його печатки, також не можна вважати укладеним, а його належить розглядати лише як проект договору перевезення, запропонований перевізником до розгляду замовником.

Єдиним підтвердженням факту укладення разового договору перевезення автомобільним транспортом є товаро-транспортна накладна (CMR) за №045669 без дати з супровідною вантажно-митною декларацією (форма МД-2). Як вбачається зі змісту графи 1 накладної відправником вантажу є фірма World Minerals Italia s.r.l. (Італія), у графі 3 вказано місце розвантаження-Івано-Франківська область Галицький район с.Насташине, у графі 16 зазначено перевізника -фізичну особу-підприємця ОСОБА_2. Штемпелі на цьому документі містять інформацію про дати проходження товару через митний контроль і розмитнення товару. (Оригінал вказаної накладної оглянуто у судовому засіданні, оскільки у поданій ксерокопії не всі графи читаються, а деякі взагалі не відксерені.) Додатково відомості про відправника, одержувача, перевізника, вид транспортного засобу, найменування товару, місце розвантаження товару, ціну товару, вартість ввізного мита тощо вказано у вантажно-митній декларації по формі МД-2.

Судом встановлено, що CMR №045669 містить відомості, що дозволяє вважати її договором міжнародного автомобільного перевезення і до спірних правовідносин, що склалися між сторонами, слід застосовувати положення Конвенції.

За статтями 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.1 статті 13 Конвенції після прибуття вантажу на місце, передбачене для його поставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку.

В силу п.1 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може вважати його загубленим.

Відповідно до статті 23 Конвенції якщо відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу.

Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) -ч. 1 ст. 22 ЦК України.

При цьому, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

У судових засіданнях встановлено, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка полягає у непередачі товару позивачу, останньому спричинено збитки у розмірі вартості товару та інших платежів, пов"язаних з перевезенням і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та понесеними позивачем збитками.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом, то графа 14 зазначеної CMR не містить ніяких відміток, які б свідчили про погодження умов оплати послуг перевізника, а отже вимоги перевізника сплатити вартість послуг на підставі факсової копії рахунку до розвантаження товару та твердження замовника про можливість проведення розрахунку за транспортні послуги перевізника на протязі 14 днів по пред'явленню оригінальних документів є безпідставними.

Після розмитнення вантажу 30.11.2011 Івано-Франківською митницею товар не було передано замовнику, натомість перевізник окрім надіслання замовнику 30.11.2011 рахунку №89 про негайну оплату послуг з перевезень, надіслав йому претензію від 01.12.2011 про необхідність оплати послуг по перевезенню на суму 36285,19 грн., вимоги від 05.12.2011 на суму 40850,00 грн., від 05.12.2011 №3 на суму 41719,40 грн., від 13.12.2011 №4 на суму 48549,24 грн., від 23.12.2011 ;5 на суму 59276,39 грн., від 24.01.2012 №6 на суму 92426,64 грн.

Дії перевізника призвели до надіслання йому замовником 05.12.2011, 07.12.2011, 13.12.2011, 18.12.2011 та 30.01.2012 письмових вимог (претензій) відповідно під номерами 451, 453, 457, 462 та 27 про необхідність термінової подачі транспортного засобу під розвантаження на склад в с.Насташино Галицького району Івано-Франківської області вулиця Б.Хмельницького, буд.23.

В силу статті 20 Конвенції, кінцевим терміном передачі вантажу перевізником замовнику слід вважати 24 січня 2012 року (протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником), оскільки після цього вантаж вважається втраченим і замовник може вважати його загубленим.

Лист-вимога замовника від 18.12.2011 №462 свідчить про його наміри врегулювати спірну ситуацію, зокрема, оплатити транспортні послуги перевізника протягом 3-х днів після доставки вантажу на склад в с.Насташине. Однак, перевізник не погодився на зазначену пропозицію, що кінцево призвело до втрати замовником інтересу до вантажу і придбання ідентичного за характеристиками товару повторно. Доказом цього слугує CMR №0327225, що міститься у матеріалах справи.

З огляду на зазначене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом компенсації вартості втраченого вантажу в сумі 74889,09 грн., яка обрахована виходячи з вартості вантажу у євро по курсу НБУ на день подачі позову до суду, як передбачено п.4 ч.1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування ввізного мита та ПДВ в сумі 23257,36 грн., що підтверджується вантажно-митною декларацією, а тому їх належить задоволити.

Необґрунтованим є збільшення позовних вимог до суми 75723,15 грн., у зв'язку з обрахуванням вартості товару по курсу, встановленому НБУ на день відвантаження товару, оскільки це суперечить п.4 ч.1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, суд вважає, що не підлягає задоволенню зустрічний позов перевізника про стягнення з замовника 181941,75 грн. оплати за послуги, штрафних санкцій та додаткових витрат, оскільки з неузгодженої замовником заявки від 25.11.2011 у редакції перевізника і неукладеного договору на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях від 25.11.2011 №2511/11 не виникло право на оплату послуг за перевезення вантажу.

Суд також не приймає до уваги твердження перевізника щодо його права на притримання товару, як виду забезпечення зобов'язань, яке регулюється положеннями ч.4 статті 916 ЦК України, п.2 статті 13 Конвенції з огляду на наступне.

В силу ч.4 статті 916 ЦК України перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими документами або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до п.2 статті 13 Конвенції одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов'язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.

З наявних матеріалів справи випливає, що замовник сплатив необхідні платежі для ввезення з Італії в Україну вантажу в т.ч. ввізне мито та ПДВ, загрози непроведення розрахунку за транспортування з боку замовника не було. Тобто, фактичне порушення його прав з боку замовника у частині проведення оплати послуг не мало місця, потреби у захисті прав перевізника шляхом притримання ним специфічного (харчового) вантажу до моменту здійснення повної оплати за надані послуги не було, так як строк проведення оплати сторонами не узгоджено.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач за первісним позовом довів належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається. Натомість, відповідач їх не спростував, а обставини, викладені у зустрічному позові, свого підтвердження не знайшли.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (90123, АДРЕСА_1, код:НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Вулкаскот -Україна" (77110, Івано-Франківська обл., Галицький район, с. Насташине, вул. Я. Осмомисла, 13, код:30106841) 74889,09 грн. (сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять грн. 09 коп.) вартості втраченого товару, що еквівалентно 4910,40 Євро, а також 1609,50 грн. (одну тисячу шістсот дев'ять грн. 50 коп.) у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача за зустрічним позовом.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 20.06.2012.

Суддя Л. М. Якимчук

Часті запитання

Який тип судового документу № 24882244 ?

Документ № 24882244 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 24882244 ?

Дата ухвалення - 15.06.2012

Яка форма судочинства по судовому документу № 24882244 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 24882244 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 24882244, Господарський суд Закарпатської області

Судове рішення № 24882244, Господарський суд Закарпатської області було прийнято 15.06.2012. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.

Судове рішення № 24882244 відноситься до справи № 5008/247/2012

Це рішення відноситься до справи № 5008/247/2012. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 24882242
Наступний документ : 24882258