Постанова № 24881752, 14.06.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2012 р. Справа № 5019/2506/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Остапенко М.І., Черкащенко М.М.,

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 у справі № 5019/2506/11 господарського суду Рівненської області за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській областідотовариства з додатковою відповідальністю "Козинагропромтехніка"третя особа:Комунальне підприємство "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" провизнання права власності,за участю представниківпозивача:Маланчук І.В.,відповідача:Мацей А.М.,ГПУ:Томчук М.О.,В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2011 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулось до господарського суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Козинагропромтехніка", в якому просило визнати за державою право власності на побутовий комплекс, який знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с. Козин, вул. Берестецька, 1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в процесі приватизації Козинського ремонтно-транспортного підприємства у 1994 року (правонаступником якого є відповідач) до вартості цілісного майнового комплексу (статутного фонду акціонерного товариства) не було включено вартість зазначеного побутового комплексу, відтак, право власності на нього має бути визнано за державою.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14.11.2011 позов задоволено з огляду на доведеність позивачем належності вказаного майна державі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові, обґрунтоване відсутністю спору щодо належності зазначеного побутового комплексу до власності держави.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Рівненської області подав в інтересах держави касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення місцевого суду. В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що апеляційним судом залишено поза увагою положення ст. 392 ЦК України, згідно з якою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності не тільки тоді, коли його право оспорюється або не визнається, але й у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного суду, а також рішення місцевого суду, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено апеляційним господарським судом, дійсною метою подачі Регіональним відділенням ФДМУ по Рівненській області позову у даній справі є підтвердження в судовому порядку прав держави на будівлю побутового комплексу, що розташована за адресою с. Козин, вул. Берестецька, 1а, Радивилівського району, Рівненської області для її подальшої реєстрації комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", яке, за доводами позивача, безпідставно відмовляється вчинити відповідні дії з огляду на відсутність у позивача всіх необхідних документів, передбачених чинним законодавством.

Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із встановлених обома інстанціями обставин, що відповідне майно не вибуло з державної власності під час проведеної у 1994 році приватизації Козинського ремонтно-транспортного підприємства, і на час розгляду справи перебуває у відповідача на відповідальному зберіганні на підставі укладеного з позивачем договору від 05.06.2008.

Відтак, дійшовши висновку про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача, який на таке майно не претендує і право позивача визнає, посилаючись на положення ст. 1 ГПК України, якою врегульовано умови реалізації права на звернення до господарського суду, а також на передбачені ст. ст. 15, 16 ЦК України способи захисту порушених прав, приймаючи до уваги ст. 392 ЦК України, згідно з якою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, господарський суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність потреби у судовому захисті прав позивача шляхом визнання за державою права власності на об'єкт, який належить до державної власності.

Колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду, які зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права, підтверджуються наявними у справі доказами і узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.10.2011 у справі № 9/217.

Щодо доводів прокурора про те, що позивачу необхідне судове рішення про визнання права власності для його належної реалізації, яка можлива тільки після реєстрації органами БТІ, то вони вказаного висновку апеляційного господарського суду не спростовують.

Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для скасування законної і обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції та для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 у справі № 5019/2506/11 -без змін.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді :Остапенко М.І. Черкащенко М.М.