Постанова № 24869767, 21.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 червня 2012 року № 2а-6016/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2012 № 0001472202 та № 0001482202,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.03.2012 № 0001472202 та № 0001482202, прийняті ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.06.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 21.06.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.03.2012 за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС було складено Акт № 280/23-08/34540270 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 504261 грн., а також порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 434488 грн.

27.03.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0001472202, яким у зв'язку з порушенням пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 504261 грн.;

№ 0001482202, яким у зв'язку з порушенням п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 434488 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 108622 грн.

Як встановлено судом, позивачем укладено договір субпідряду з ТОВ «ТелеКомплекс»від 02.08.2011 № 337 (далі -Договір). На підставі вказаного Договору ТОВ «ТелеКомплекс»виконало підрядні роботи на загальну суму 2606926 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 434488 грн.), що підтверджується належним чином оформленими довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач надані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 434488 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.12.2011 № 586 та випискою банку по рахунку позивача.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 504261 грн., а також порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 434488 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок:

відсутності погодження ТОВ «Телекомплекс»як субпідрядника у замовника та генпідрядника та відсутністю відповідних віз на актах виконаних робіт;

відсутності у ТОВ «Телекомплекс»достатньої кількості найманих працівників із відповідними професійно-кваліфікаційними навиками для здійснення будівельних робіт;

не підтвердження в ході перевірки наявності поставок товарів від ТОВ «ДЕКОС АЛЬЯНС»та ТОВ «ВІП СОЮЗ», а також виконання робіт для ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА» у вересні 2011 року, що свідчить про те, що правочин між ТОВ «Телекомплекс»та зазначеними підприємствами здійснені без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»та ТОВ «Телекомплекс»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, а також платіжним дорученням від 28.12.2011 № 586 та випискою банку по рахунку позивача.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

актом від 21.09.2011 № 21, згідно якого ТОВ «Телекомплекс»(виконавець робіт), представник з тех. нагляду замовника робіт та представники ПАТ «Укртелеком»(експлуатуюче підприємство) було підтверджено належне виконання робіт на об'єкті «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро»у Печерському районі м. Києва»в рамках укладеного Договору субпідряду від 02.08.2011 № 337;

ліцензією ТОВ «Телекомплекс»серії АВ № 514035 на ведення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком) на вишукування, проектні роботи, архітектурне та будівельне проектування, проектування внутрішніх інженерних мереж і систем, будівельні та монтажні роботи, зведення несучих та огороджувальних конструкцій будівель і споруд, монтаж зовнішніх інженерних мереж, систем, споруд, приладів і засобів вимірювання тощо;

виконавчою документацією на «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро»у Печерському районі м. Києва» (телефонна каналізація), що підтверджує факт виконання відповідних підрядних робіт;

протоколом наради по об'єкту «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро»у Печерському районі м. Києва»від 02.08.2011 № 85, яким вирішено ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»разом з ТОВ «Телекомплекс»завершити роботи по переключенню кабелів зв'язку;

протоколом наради по об'єкту «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро»у Печерському районі м. Києва»від 10.08.2011 № 93, яким вирішено ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»разом з ТОВ «Телекомплекс»завершити роботи по влаштуванню мереж зв'язку;

договором субпідряду від 04.05.2011 № 0921Т та актом приймання виконаних робіт до нього, з метою виконання якого був укладений спірний договір субпідряду від 02.08.2011 № 337.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність погодження ТОВ «Телекомплекс»як субпідрядника у замовника та генпідрядника та відсутність відповідних віз на актах виконаних робіт, а також те, що ТОВ «Телекомплекс»не було забезпечене найманими працівниками із відповідними професійно-кваліфікаційними навиками для здійснення будівельних робіт, оскільки порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідного Договору, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Телекомплекс»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Судом також не береться до уваги посилання відповідача на те, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від ТОВ «ДЕКОС АЛЬЯНС» та ТОВ «ВІП СОЮЗ»та виконання робіт для ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»у вересні 2011 року, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Аналогічна правова позиція викладена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»та ТОВ «Телекомплекс»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»та ТОВ «Телекомплекс»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 N 1379 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071 (далі -Порядок № 1379), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі -Порядок № 969) п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (далі -Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 434488 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Телекомплекс». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Телекомплекс»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 434488 грн., віднесена ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969, а також реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Телекомплекс»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про порушення ТОВ «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, п. 4 Порядку заповнення податкової накладної є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0001482202 від 27.03.2012 -безпідставним та неправомірним.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договором з ТОВ «Телекомплекс»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність підтверджується також залученими до матеріалів справи актом від 21.09.2011 № 21, ліцензією ТОВ «Телекомплекс»серії АВ № 514035, виконавчою документацією, договором субпідряду від 04.05.2011 № 0921Т та актом приймання виконаних робіт до нього.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0001472202 від 27.03.2012 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.03.2012 № 0001472202 та № 0001482202, прийняті Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»(03680, м. Київ, вул. Народного оплчення, 23; код ЄДРПОУ 34540270) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко