Ухвала суду № 24849310, 19.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2012 р.Справа № 2а-17347/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Коршунова Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012р. по справі № 2а-17347/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Деметра"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Деметра", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача № 0000322320 від 25.08.2011 року, № 0000312320 від 25.08.2011 року, № 0000372320 від 22.11.2011 року, № 0000342320 від 22.11.2011 року, № 0000362320 від 22.11.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року адміністративний позов Приватного підприємства "Деметра" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000322320 від 25.08.2011 року, № 0000312320 від 25.08.2011 року, № 0000372320 від 22.11.2011 року, № 0000342320 від 22.11.2011 року, № 0000362320 від 22.11.2011 року

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог, вважаючи оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 року здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на її правонаступника - Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємство "Деметра" зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 12.09.2000 р. року № 14801200000001867 (а.с. 15) та знаходиться на обліку, як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) у Державній податковій інспекції у Ленінському районі міста Харкова (а.с. 14).

Фахівцями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складений акт від 09.08.2011р. за №1538/23-217/31149163.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення ПП "Деметра":

1. по податку на прибуток на суму 148 261,00 грн. (штрафні санкції 28789.25 грн.):

- ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216 ЦК України від 16.01.2003 року № 435 зі змінами та доповненнями в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Деметра", п.п. 5.3.9. п.5.3, п.п.5.2.1 п. 5.2, 5.1 ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (з урахуванням змін та доповнень), в результаті чого завищено валові витрати (за рахунок укладання нікчемних угод та включення до складу валових витрат) на суму 593 045,91 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року 405135,36 грн., за 3 квартал 2010 року - 47313,70 грн., за 1 квартал 2011 року 140596,85 грн., що призвело до заниження податок на прибуток на загальну суму 148261 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року 101284 грн., за 3 квартал 2010 року - 11829 грн., за 1 квартал 2011 року 35149 грн.

2. Порушення п. п. 4.1.4 п. 4.1, п.п.4.1.7 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зі змінами та доповненнями, п. 16.4 ст. 16 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями ПП "Деметра"несвоєчасно подано декларацію з податку на прибуток за 2010 рік, та 1 квартал 2011 року та розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток по Кременчуцькій Філі за 1 квартал 2011.

3. По податку на додану вартість - 7 738763 грн.:

- порушення пп.7.2.3 п.7.2, пп 7.3.1 п.7.3., пп.7.2.6, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997р., за рахунок включення до податкового кредиту сум ПДВ від підприємства ТОВ „Карпос", яким не було задекларовано податкові зобов'язання по ПДВ по контрагенту ПП "Деметра", в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму ПДВ 110 222,30 грн., а саме в червні 2009 року на суму 12 808,23 грн., у липні 2009 - 17 856,67 грн., у серпні 2009 року - 13 457,73 грн., у вересні 2009 року - 15631,83 грн., у жовтні 2009 року - 20014,18 грн., у листопаді 2009 року - 9769,91 грн., у грудні 2009 року - 21990,63 грн., у січні 2010 року - (-1 204,88) грн., у лютому 2010 року - коригування (-102,00) грн.;

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216 ЦК України від 16.01.2003 року № 435 зі змінами та доповненнями в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Деметра", та пп. 7.3.1 п. 7.3, пп.7.4.1 п.7.4. ст.7, пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України від 28.121994 року за № 334/94-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 118 609,13 грн.;

- порушення пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону в частині безпідставного включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених документами, визначеними згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону (при відпрацюванні сум податкового кредиту встановлено, що підприємством включено суми ПДВ до складу податкового кредиту згідно податкових накладних не звітного податкового періоду) на суму 7509931,23 грн., а саме: у січні 2009 р. у сумі 704868,2 грн., у лютому 2009 р. у сумі 14745,35 грн., у березні 2009 р. у сумі 8024,09 грн., у квітні 2009 р. у сумі 1988,98 грн., у травні 2009 р. у сумі 4176,08 грн., у червні 2009 р. у сумі 3051,49 грн., у серпні 2009 р. у сумі 890872,92грн., у вересні 2009 р. у сумі 717898,92 грн., у лютому 2010 р. у сумі 70668,6 грн., у березні 2010 р. у сумі 2239097 грн., у квітні 2010 р. у сумі 21316,14 грн., у травні 2010 р. у сумі 462686,8 грн., у червні 2010 р. у сумі 234565 грн., у липні 2010 р. у сумі 472,81 грн., у серпні 2010 р. у сумі 1268915 грн., у жовтні 2010 р. у сумі 119972,6 грн., у листопаді 2010 р. у сумі 712 059,07 грн., у грудні 2010 р. у сумі 34551,71 грн., що спричинило завищення податкового кредиту у відповідних податкових періодах всього на суму 7509931,23 грн.

На підставі акту перевірки 09.08.2011р. за № 1538/23-217/31149163 Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Харкова винесені:

- податкове повідомлення - рішення № 0000322320 від 25.08.2011 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 9666726,02 грн., з яких 7738763 грн. - за основним платежем та 1927963,02 грн. - штрафні санкції, за порушення п.п.7.4.5 пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість";

- податкове повідомлення-рішення № 0000312320 від 25.08.2011 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 176544,25 грн., з яких 148262 грн. - за основним платежем та 28282,25 грн. - штрафні санкції, за порушення п.п. 5.3.9. п.5.3, п.п.5.2.1 п. 5.2, 5.1 ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п. п. 4.1.4 п. 4.1, п.п.4.1.7 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року.

Позивач з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями не погодився і оскаржив їх згідно з процедурою адміністративного оскарження.

Рішенням ДПА України у Харківській області від 09.11.2011 року № 5034/10/25-103 скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 25.08.2011 року № 0000322320 в частині збільшення грошового зобов'язання (штрафні санкції) на суму 301 грн., в іншій частині вказане рішення та податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 25.08.2011 року № 0000312320 залишено без змін, збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток (штрафні санкції відповідно до п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України) по податковому повідомленню - рішенню від 25.08.2011 р. № 0000312320 на 507 грн. (а.с.66 -70 т.1).

Рішенням ДПС України від 09.12.2011 року № 7151/6/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 25.08.2011 року № 0000322320, № 0000312320 з урахуванням рішення ДПА України у Харківській області від 09.11.2011 року № 5034/10/25-103 (а.с.74-77 т.1).

За результатами розгляду скарг позивача, відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення № 0000372320 від 22.11.2011 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 9666425,02 грн., з яких 7738763 грн. - за основним платежем та 1927662,02 грн. - штрафні санкції, за порушення абз.1 пп. 7.4.5 пп.7.3.1 п.7.3 пп.7.4.1 пп.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997р.;

- податкове повідомлення-рішення № 0000342320 від 22.11.2011 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 176544,25 грн., з яких 148262 грн. - за основним платежем та 28282,25 грн. - штрафні санкції, за порушення п.п. 5.3.9. п.5.3, п.п.5.2.1 п. 5.2, 5.1 ст.5 Закону України від 28.12.94р., п. п. 4.1.4 п. 4.1, п.п.4.1.7 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами";

- податкове повідомлення-рішення № 0000362320 від 22.11.2011 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 507 грн., з яких 507 грн. - штрафні санкції, за порушення п.п. 5.3.9. п.5.3, п.п.5.2.1 п. 5.2, 5.1 ст.5 Закону України від 28.12.94р., п. п. 4.1.4 п. 4.1, п.п.4.1.7 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п.п.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з невідповідності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на час спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною в пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 зазначеного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що між позивачем та СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ „Информ-Сервис" (код за ЄДРПОУ 31555153), ТОВ "Українська пивна компанія Харків" (код за ЄДРПОУ 33163965), ТОВ "ОРТОПРОТ"(ЄДРПОУ 19470004), ТОВ "Комбінат Хлібопечення "Кулиничі"(ЄДРПОУ 35672132), ТОВ „Садін Плюс" (ЄДРПОУ 35288465), ТОВ „Карпос" (код 34629821) були укладені договори, а саме:

- договір поставки від 01.01.2010 року, укладений між ПП"Деметра" та СГД-ФО ОСОБА_1;

- договір поставки № 05/01/10 від 30.12.2009 року, укладений між ПП"Деметра" та ТОВ „Карпос";

- договір поставки продукції № 1КХ/0976 від 01.10.2009 року, укладений між ПП"Деметра" та ТОВ "Комбінат Хлібопечення "Кулиничі";

- договір поставки від 01.01.2010 року, укладений між ПП"Деметра" та ТОВ "ОРТОПРОТ";

- договір поставки від 01.01.2010 року, укладений між ПП"Деметра" та ТОВ „Садін Плюс";

- договір поставки від 16.12.2010 року №22/20.12.10, укладений між ПП"Деметра" та ТОВ „Садін Плюс";

- договір поставки від 01.12.2007року №1661, укладений між ПП"Деметра" та ТОВ "Українська пивна компанія Харків";

- договори оренди приміщення, укладені між ПП"Деметра" та ТОВ „Информ-Сервис" від 01.01.2009 р. № 1-ДЕ; від 01.01.2009 р. №2-ДЕ, від 01.01.2009 р. №4-ДЕ, від 01.01.2009 р. № 3-ДЕ, від 01.01.2009 р. № 6-ДЕ, договір оренди від 01.01.2008 р., договори оренди нежилого приміщення від 01.01.2007 р., від 15.03.2007 р. та договір оренди обладнання б/н, від 01.01.2008 р.

На виконання вказаних угод позивачем отримано товарно - транспортні накладні, податкові накладні, видаткові накладні, декларації про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання, акти здачі - прийомки робіт (надання послуг).

Надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначених договорів за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПП "Деметра". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПП "Деметра" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ „Информ-Сервис", ТОВ "Українська пивна компанія Харків", ТОВ "ОРТОПРОТ", ТОВ "Комбінат Хлібопечення "Кулиничі", ТОВ „Садін Плюс", ТОВ „Карпос", взаємопов'язаності позивача та СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ „Информ-Сервис", ТОВ "Українська пивна компанія Харків", ТОВ "ОРТОПРОТ", ТОВ "Комбінат Хлібопечення "Кулиничі", ТОВ „Садін Плюс", ТОВ „Карпос", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Вищевказані господарські операції мали вплив на формування позивачем податкового кредиту в перевіряємий період.

Щодо вказаних в акті перевірки порушень формування податкового кредиту за податковими накладними, отриманими в інший, ніж дата виписки, період, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна або один з документів, передбачених цим підпунктом, який підтверджує прийняття постачальником платежу від отримувача товарів.

Датою виникнення права на податковий кредит у відповідності із пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є дата отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Вказані норми законодавства не ставлять права платника податків на податковий кредит у залежність від наявності чи відсутності у нього рекомендованого повідомлення про вручення податкової накладної та не зобов'язує покупця отримувати, а продавця відсилати податкову накладну певним способом, зокрема поштою, з рекомендованим повідомленням про вручення.

Згідно з абз.2 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що вказана норма закону не зобов'язує платника податку додавати таку заяву до податкової декларації, вона лише визначає його право на це і не подання такої заяви не позбавляє платника податків права включення сум за такими податковими накладними до податкового кредиту.

Недотримання позивачем положень п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не може бути підставою для висновку про неправомірність віднесених витрат до податкового кредиту, позаяк підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податків.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону визначено перелік документів, якими підтверджується податковий кредит, серед яких відсутнє рекомендоване повідомлення про вручення.

Враховуючи те, що відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду справи не ставиться під сумнів проведення господарських операцій, на виконання яких виписані спірні податкові накладні за минулий період, не складено зауважень щодо відповідності виписаних податкових накладним вимогам чинного законодавства та те, що положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачено обмежень щодо формування податкового кредиту, пов'язаних зі строками отримання податкових накладних, колегія суддів вважає неправомірними висновки податкового органу про встановлення підприємству позивача порушення щодо формування податкового кредиту за податковими накладними, отриманими в інший, ніж дата виписки, період.

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

З приводу викладеного в акті перевірки та в апеляційній скарзі твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ „Информ-Сервис" , ТОВ "Українська пивна компанія Харків", ТОВ "ОРТОПРОТ", ТОВ "Комбінат Хлібопечення "Кулиничі", ТОВ „Садін Плюс", ТОВ „Карпос" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Статтями 215 та 216 ЦК України визначено недійсність правочину та правові наслідки недійсності правочину.

Так, згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ч. 3 зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ „Информ-Сервис" , ТОВ "Українська пивна компанія Харків", ТОВ "ОРТОПРОТ", ТОВ "Комбінат Хлібопечення "Кулиничі", ТОВ „Садін Плюс", ТОВ „Карпос" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ „Информ-Сервис" , ТОВ "Українська пивна компанія Харків", ТОВ "ОРТОПРОТ", ТОВ "Комбінат Хлібопечення "Кулиничі", ТОВ „Садін Плюс", ТОВ „Карпос".

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відсутність трудових ресурсів у контрагента, у разі фактичного здійснення господарської операції, не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити на тому, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що, оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних та первинних бухгалтерських документів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що підприємство позивача під час процедури адміністративного оскарження звернулось до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса з проханням провести експертне дослідження на відповідність висновків акту перевірки вимогам закону та було поставлено наступне питання: "чи підтверджуються документально та чи обґрунтовані висновки акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №1583/23-217/31149163 від 09 серпня 2011року?".

24 жовтня 2011 року Харківським НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С.Бокаріуса надано висновок судової економічної експертизи № 10215, відповідно до якого висновки акту перевірки № 1538/23-217 від 09.08.2011 року щодо завищення валових витрат на суму 593045,91 грн. та донарахування податку на прибуток в сумі 148261 грн., та донарахування податку на додану вартість в сумі 7738763 грн. не підтверджуються (а.с.20-33, 1 том).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216 ЦК України, п.п. 5.3.9. п.5.3, п.п.5.2.1 п. 5.2, 5.1 ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п. п. 4.1.4 п. 4.1, п.п.4.1.7 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", абз.1 пп. 7.4.5 пп.7.3.1 п.7.3 пп.7.4.1 пп.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997р.

13 квітня 2012 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про часткову відмову від позовних вимог, а саме: прийняти відмову позивача ПП "Деметра" від позову в частині оскарження рішення відповідача № 0000312320 від 25.08.2011 року в частині нарахування 3.00 гривень, податкового повідомлення - рішення № 0000362320 від 21 листопада 2011 року про нарахування 507 гривень за порушення строків подання декларації з прибутку підприємств та податкового повідомлення - рішення № 0000322320 від 25.08.2011 року.

В обґрунтування клопотання представник позивача зазначає те, що внаслідок того, що відповідач під час надання позивачу оскаржуваних рішень не надав розрахунку фінансових санкцій, як того вимагає Податковий кодекс, позивач заявив вимоги про скасування і штрафу у вигляді 510 гривен за несвоєчасне подання декларацій з прибутку.

Сума штрафу в розмірі 3 гривень була внесена відповідачем в податкове повідомлення - рішення № 0000312320 від 25 серпня 2011 року, та після процедури адміністративного узгодження за рішенням ДПА в Харківській області сума штрафу з 3 гривень була збільшена до 510 гривень, та сума в розмірі 507 гривень додатково нарахована у податковому повідомлені - рішенні № 0000362320 від 22.11.2011 року.

Порушення у вигляді штрафу за несвоєчасне подання декларації з податку на прибуток та штрафні санкції в розмірі 510 гривень - позивач ПП "Деметра" не оскаржує та відмовляється від заявлених вимог в цій частині.

Також, позивач відмовляється від заявлених позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення - рішення № 0000322320 від 25.08.2011 року, як такого, що, в силу приписів ст. 60 Податкового Кодексу України, вважається відкликаним.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги вказаного клопотання та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення клопотання не заперечував.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції клопотання позивача про часткову відмову від позову підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.

У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу (ч. 2 ст. 194 КАС України).

Згідно з ч. 4 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстав для відмови в задоволенні заяви про часткову відмову від позову немає, оскільки це не порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Статтею 203 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 цього Кодексу.

Згідно з п.2 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом.

Підстав для не прийняття відмови від позову судом не встановлено.

Керуючись ст. 112, 157, 160, 167, 194, 196, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Прийняти відмову позивача, Приватного підприємства "Деметра", від позову в частині оскарження рішення відповідача № 0000312320 від 25.08.2011 року в частині нарахування 3.00 гривень, податкового повідомлення - рішення № 0000362320 від 21 листопада 2011 року про нарахування 507 гривень за порушення строків подання декларації з прибутку підприємств та податкового повідомлення-рішення № 0000322320 від 25.08.2011 року.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 р. по справі № 2а-17347/11/2070 скасувати в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0000312320 від 25.08.2011 року, № 0000362320 від 21.11.2011 року, № 0000322320 від 25.08.2011 року, закривши в цій частині провадження у справі.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 р. по справі № 2а-17347/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Гуцал М.І.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Пянова Я.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 24.04.2012 р.