Постанова № 24839674, 18.08.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

18.08.2011 р. Справа № 2а-2825/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді

Мельника О. М. за участю секретаря судового засідання Піньошко М.С. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина", вул. Велика Морська, 63, м. Миколаїв, 54001

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017

проскасування податкового повідомлення-рішення № 0000080037 від 01.04.2011, В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м.Миколаєві № 0000080037 від 01.04.2011 р.

Позов обґрунтований тим, що відповідач проводячи невиїзну документальну перевірку, зробив висновок, що контрагент Позивача - TOB «ІТЕР»є фіктивним суб'єктом підприємницької діяльності, TOB «ІТЕР»не має можливості реально здійснювати фінансово-господарські операції та вести господарську діяльність у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, здійснені TOB «ІТЕР»правочини з постачальниками та покупцями не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому є нікчемними та вчинені з порушенням вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України. Угода між Позивачем та TOB «ІТЕР»по придбанню рукава напорного є нікчемною. Такий висновок, зроблено на підставі акту ДПІ у Київському районі м. Харкова, згідно з яким на TOB «ІТЕР»чисельність працюючих складає 3 особи і підприємство володіє основними фондами в незначних розмірах. Разом з цим Відповідачем в акті перевірки від 22.03.2011 р. не наведено жодного посилання на законодавчий чи нормативний акт діючого законодавства України, який би регламентував скільки потрібно юридичній особі «працюючих осіб та основних фондів»для того, щоб займатися торгівельною діяльністю.

Відповідач проти позову заперечував вважає висновки акту перевірки обґрунтованими, а прийняте на їх підстав рішення правомірним, тому вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні в справі докази, суд встановив наступне.

22.03. 2011 року ревізором Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві проводилась документальна невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальності Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина»з питань - дотримання вимог податкового законодавства в жовтні 2010 року. Результати перевірки оформлені актом від 22.03.2011 р. № 302/37/13857469.

На підставі висновків перевірки податковим повідомленням-рішенням від 01.04.2011 p. № 0000080037 встановлено порушення Позивачем ст. 3, ст. 4, п. 7.3, п. 7.4 ст. 7 Закону Україні «Про податок на додану вартість»та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ розмірі 519, 00 грн.

Суть порушень відповідно до змісту акту перевірки від 22.03.2011 р. № 302/37/13857469 полягає в нікчемності правочинів вчинених між ТОВ Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина»та TOB «ІТЕР».

Однак судом встановлено хибність висновків відповідача стосовно не реальності, нікчемності вказаних правочинів.

Про хибність думки відповідача свідчить невірне трактування ним норм, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства України.

З доводами відповідача суд не погоджується з наступних підстав.

Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З системного аналізу положень Закону України „Про податок на додану вартість", в тому числі тих, про порушення яких з боку ТОВ Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина»зазначає відповідач в акті перевірки та податковому повідомленні-рішенні, вбачається наступне.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено поняття податкового кредиту як суми, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом. Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарів у підприємства, взаємовідносини з яким відображені в акті перевірки, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Крім того, порушень у питанні правильності розрахунку бюджетного відшкодування за спірний період відповідачем не встановлено.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної. За наведених обставин, контролюючий орган не мав правових підстав для висновку про завищення позивачем бюджетного відшкодування.

Крім того, Закон України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків статтею 9 не передбачає обов'язку, а статтею 10 не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку, подання звітності, сплати податків до бюджету та інше).

Суд зазначає, що Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ або сплату ПДВ до бюджету іншими платниками податків. Зазначені обов'язки згідно Закону України „Про систему оподаткування", Закону України „Про державну податкову службу в Україні" та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI покладені саме на органи державної податкової служби. Будь -яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.

В той самий час, органами державної податкової служби по суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють свою господарську діяльність, як вважає відповідач, з порушенням вимог чинного законодавства України, до теперішнього моменту взагалі не були прийняті всі передбачені вимогами чинного законодавства України заходи щодо забезпечення стягнення та надходження до Державного бюджету України сум бюджетної заборгованості з ПДВ, що з вини цих суб'єктів підприємницької діяльності до теперішнього моменту до бюджету не сплачені.

Пунктом 11 ст.11 ЗУ „Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990р. №509-XII (із змінами і доповненнями) встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законодавством. З цього приводу спеціальним законом з питань оподаткування , який зокрема установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-III (із змінами і доповненнями). Зазначений нормативно -правовий акт передбачає наступні можливості контролюючих органів:

- визначення суми податкового зобов'язання, нарахування пені та застосування штрафних (фінансових) санкцій (ст.ст.4, 16, 17 );

- право податкової застави на активи платника податків, що має податковий борг, та продаж активів, які перебувають у податковій заставі (ст.ст. 8, 10);

- звернення стягнення на активи платника податків в рахунок його податкового боргу в судовому порядку (ст.ст.3, 7).

Зазначені можливості стосовно вищезазначених суб'єктів підприємницької діяльності органами державної податкової служби реалізовані не були, жодного з доказів вчинення зазначених заходів органами державної податкової служби відповідачем надано не було.

З метою погашення податкових зобов'язань або податкового боргу контролюючими органами в повній мірі не були застосовані судові процедури, визначені Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Стосовно висновків відповідача про порушення частин 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем із зазначеними у Акті перевірки постачальниками та покупцями. Суд вважає такі посилання відповідача на зазначені норми ЦК України безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Як вбачається із змісту Акту перевірки такий висновок відповідача є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду - нікчемним правочином. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом з'ясовано, що правочин зазначений в Акті перевірки до теперішнього часу не визнаний недійсним у судовому порядку.

Відповідно до діючого законодавства України, а саме Конституції України, Кримінального кодексу України, встановлення таких фактів можливе лише у процесуальний спосіб, прямо передбачений законом, зокрема, при розслідуванні злочинів, визначених ст. ст. 191, 205, 212 Кримінального кодексу України. Зазначені обставини мають бути документально підтверджені належними і допустимими доказами.

Але відповідачем не було доведено наявність постанов про порушення кримінальних справ за ознаками ст. ст. 191, 205, 212 Кримінального кодексу України. Відповідно до ст.62 Конституції України належним доказом наявності умислу та вини особи у вчинені злочину може бути лише обвинувальний вирок суду.

Належних доказів, які б свідчили про намір ухилитися від сплати податків і зборів з боку керівників контрагентів, відповідачем на вимогу суду надано не було.

Вказане свідчить про порушення відповідачем Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 (надалі - Порядок), а саме підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 згідно з якими висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання -юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08 р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що не тільки висновки Акту перевірки викладені з порушенням вимог чинного законодавства. З порушенням норм чинного законодавства складений як сам Акт перевірки, так і викладені в ньому факти, які ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Відповідно із пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Порядку - результат перевірки оформлюється складанням відповідного акту. Акт, це службовий документ, який не тільки підтверджує проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, але він є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзної планової перевірки в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Відповідно до підпунктів 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 статті 2 Порядку результати виїзної планової перевірки групуються за окремими видами податків і зборів (обов'язкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

Відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка тощо).

Посилання відповідача в якості обґрунтування лише на акт від 09.03.2001 № 714/23-3/33122033 «Про результати невиїзної документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЕР», складений фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова, без фактичного дослідження питання про виконання договору між контрагентами, а саме ТОВ Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина»та TOB «ІТЕР»є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що дії відповідача при проведенні перевірки та складанні Акту перевірки не відповідають вимогам законодавства.

Акт перевірки був складений із порушенням вимог Порядку, оскільки як його оформлення, так і викладені в ньому висновки перевірки не підтверджені належним чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути доказами правомірності встановлення порушень позивачем.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, адміністративний позов ТОВ Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000080037 від 01.04.2011 р. -підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № 0000080037 від 01.04.2011 р.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник