Постанова № 24839234, 15.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2012 р. № 2а-10144/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Прокопчука О.С.,

представників позивача Крука Б.М., Корончевського Є,В.,

представників відповідачів Павлової А.О.,

розглянувши справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Факро-Львів" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2011 р. № 0001082302/0/12589 та № 0001072302/0/12590, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2011 р. Дочірнє підприємство "Факро-Львів" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Державної податкової служби Львівської області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.042011 р. № 0001082302/0/12589, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в сумі 881737,60 грн. та № 0001072302/0/12590, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 403491,33 грн., в т.ч. штрафні санкції 80698,26 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про порушення ДП "Факро-Львів" податкового законодавства, яке на думку ДПІ, відбулось внаслідок господарських операцій з ПП «Укрзахідліс» є безпідставним. Вважає, що контролюючий орган не наділений повноваженнями надавати висновки та приймати рішення про нікчемність угод. Реальність операцій з поставки деревини спростовується належними первинними документами та фактичним використанням придбаного дерева для власного виробництва продукції з нього, та оприбуткуванням сировини на балансі підприємства. Позивач вважає, що доводи ДПІ про те, що ПП «Укрзахідліс»не спроможне до реального виконання робіт (послуг) за договором не відповідають дійсності, а наведені не можуть бути підставою для наданих в акті перевірки висновків про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали. З цих підстав просять позов задовольнити.

ДПІ позов заперечила. Вважає вимоги ДП "Факро-Львів" необгрунтованими та незаконними. Зазначає, що правочини між ДП "Факро-Львів" та ПП «Укрзахідліс»щодо поставки сировини дерева є нікчемними, оскільки в ході проведення перевірки встановлено, що ПП «Укрзахідліс»віднесено до групи ризику, а взаємовідносини з його контрагентами ТзОВ «Електро-Індастріл», ТОВ «Грант Емсистем», ТОВ «СТ-Явір»є фіктивними; дані результатів перевірок та проведених слідчих дій відносно ПП «Укрзахідліс»та його контрагентів свідчать про фактичну не можливість виконувати господарські зобов'язання, відсутні необхідні документи, які підтверджують поставку дерева анульовано свідоцтва платника ПДВ, що, на думку ДПІ, свідчить про заниження податкових зобов'язань, укладення нікчемних правочинів, без мети настання реальних наслідків.

З наведених обставин податковому органу вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків; які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ДП "Факро-Львів" та ПП «Укрзахідліс»мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ДП "Факро-Львів" зареєстровано 06.05.1998 р. виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа. Основним видом діяльності якого є виробництво дахових сходів, вікон та комплектуючих до них Відповідно основним видом сировини, що використовується у виробництві ДП "Факро-Львів" є пиловик та дошка хвойна.

В 2008 р. на підставі договору № 3/06/08 від 03.06.2008 р., від 02.06.2009 р. № 09Л-000008 з Додатками та Доповненнями ДП "Факро-Львів" (Покупець) співпрацювало з ПП «Укрзахідліс»(Продавець), що знаходиться в с. Сапіжанка Кам'янка-Бузького району. Предметом купівлі-продажу були пиловик сосновий, дошки соснові. Місцем розвантаження товару було місцезнаходження Покупця (м. Львів, вул. Городоцька, 355 б).

Всього в 2008 р. на підставі цього договору ПП «Укрзахідліс»продало ДП "Факро-Львів" сировину дерева на суму 1596129,60 грн. (ПДВ - 266021,60 грн.), а в 2009 р. - 3 741 017,61 грн. (ПДВ - 623 702,94 грн.), про що оформлено податкові накладні.

Поставка деревини оформлялась актами прийму-передачі та товарно-транспортними накладними, копії яких є в матералах справи. В ТТН зазначено серію, номер, дату, кількість, асортимент та ціну за одиницю товару, загальну суму товару, особу перевізника (назва транспортної організації та особа водія), вантажовідправника та вантажоотримувача, підписи осіб відповідальних за відпуск та прийняття товару та завірено їх печатками. Дані щодо виду та кількості придбаного товару вказаного в податкових накладних відповідають даним вказаним в ТТН.

Надходження сировини дерева оприбутковувалось на підприємстві прихідними накладними, актами приходу сировини, в яких вказано асортимент, кількість та ціну сировини кожної поставленої партії, що відповідає даним ТТН.

ДП "Факро-Львів" надав суду всі первинні документи, що оформлялись сторонами договору під час купівлі-продажу сировини дерева. Цей обсяг документів оформлено кількома томами і доводить реальність проведення операцій поставки дерева, оформлених належними первинними документами.

До складу валових витрат віднесено витрати в сумі 823 601,60 грн. та відображено в Декларації з податку на прибуток: за 1 кв. 2008 р. 261017,20 грн., за 1 півріччя 2008 р. 823601,60 грн., 9 міс. 2008 р. 823601,60 грн., за 2008 р. 1558398,40 грн.; за І кВ. 2009 р. 476 236,72 грн., за І півріччя 2009 р. 557874,22 грн., за 9 міс. 2009 р. 968 455,72 грн., тобто за 2009 р. 1559116,72 грн. Суму ПДВ на підставі податкових накладних віднесено до податкового кредиту відповідних періодів та відображено в реєстрах отриманих та виданих податкових накладних, декларації з ПДВ.

Крім того, перевіркою встановлено що в 2010 р. ДП "Факро-Львів" на підставі взаєморозрахунків з ПП «Укрзахідліс»віднесло до валових витрат 494 281,30 грн.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що з придбаного від ПП «Укрзахідліс»дерева ДП "Факро-Львів" виготовляло дерев'яні елементи для вікон, сходів. Зазначив, що товар поставлявся транспортними засобами продавця. Перед тим, як укласти договір з ПП «Укрзахідліс», ДП "Факро-Львів" цікавилось які підприємства спроможні поставляти відповідний товар та чи не належать вони до «податкових ям», про що можна довідатись з інформаційної бази даних ДПА України. Також ДП "Факро-Львів" витребувало в контрагента нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника ПДВ. І на період проведення господарських операцій ПП «Укрзахідліс»перебувало в ЄДР, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ були наявні. Відповідно, вважає, абсолютно безпідставним твердження ДПІ про те, що ПП «Укрзахідліс»віднесено до групи ризику, а його відносини з контрагентами від яких ним сформовано податковий кредит є фіктивними, так як ДП "Факро-Львів" жодного відношення до інших контрагентів ПП «Укрзахідліс»не має, а ці господарські операції не мають впливу на угоду щодо поставки сировини дерева. Крім того, не встановлено конкретно, який товар ПП «Укрзахідліс»отримувало від інших суб'єктів і що саме ця деревина була предметом наступної поставки до «Факро-Львів».

24.03.2011р. ДПІ у Залізничному районі м. Львова провела планову перевірку ДП "Факро-Львів" з питань проведення господарських взаєморозрахунків з ПП «Укрзахідліс»за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки складено Акт від 24.03.2011 р. № 700/23-2/25551988. Встановлено порушення ДП "Факро-Львів" пп. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення валових витрат по взаєморозрахунках з ПП «Укрзахідліс»всього на суму 1102171,84 грн. (за 2008 р. -595500 грн., за 2009 р. -389779,17 грн., за 2010 р. -116892,67 грн.; п.п. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 , пп.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту.

В акті перевірки надано висновки про нікчемність угод з посиланням на п. 1, 2 ст. 215, ст.203, 216, 228 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ПП «Укрзахідліс».

В основу висновку про порушення законодавства допущеного ДП "Факро-Львів" та нікчемності правочинів з ПП «Укрзахідліс», ДПІ поклало обставини, які стосуються ПП «Укрзахідліс»та його контрагентів - ТзОВ «Електро-Індастріл», ТОВ «Грант Емсистем», ТОВ «СТ-Явір». Відносно ПП «Укрзахідліс», яке за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2008 р. в основному сформувало податковий кредит від ТОВ «Електро-Індастріл», використано дані акту перевірки ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі від 04.03.2011 р. за результатами якої встановлено, що основним постачальником є ТОВ «Електро-Індастріл», яке не знаходиться за юридичною адресою, анульовано реєстрацію платника ПДВ, а особа, що є її директором, засновником та бухгалтером зазначив, що ним жодні дії по реєстрації підприємства не здійснювались, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності не має, взаємовідносин з ПП «Укрзахідліс»не мав. За період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. ПП «Укрзахідліс»сформувало податковий кредит від ТОВ «СТ Явір», яке в свою чергу не надало жодних документів до перевірки. В листопаді-грудні 2007 р., січень, серпень 2008 р. ПП «Укрзахідліс»сформувало податковий кредит по операціях з ТОВ «Грант Емсистем», яке не подає звітність, відсутнє за місцезнаходженням, а відносно його посадових осіб порушено кримінальну справу.

За результатами перевірки винесено податкові повідомлення -рішення від 07.042011 р. № 0001082302/0/12589, яким зменшено розмір від»ємного значення суми ПДВ в сумі 881737,60 грн. та № 0001072302/0/12590, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 403491,33 грн., в т.ч. штрафні санкції 80698,26 грн., які оскаржувались платником в адміністративному порядку, однак рішенням ДПА України залишено без розгляду, а тому оскаржено в судовому порядку.

Крім того, 25.10.2010 р. ДПІ у м. Львові проводилась перевірка ДП "Факро-Львів" за період з 01.07.2008 р. по 21.12.2009 р., якою встановлено, що одним із контрагентів було ПП «Укрзахідліс»операції з яким за перевірений період відповідач вважає безтоварними. Рішення, винесені за результатами цієї перевірки, а відповідно і взаємовідносини ДП "Факро-Львів" з ПП «Укрзахідліс», були предметом судового розгляду. Судовим рішенням від 22.02.2011 р. першої інстанції позовні вимоги ДП "Факро-Львів" було задоволено, ухвалою від 03.03.2012 р. апеляційної інстанції -залишено без змін. Відповідно ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2012 р. набрала законної сили.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій між ДП "Факро-Львів" з ПП «Укрзахідліс»з приводу купівлі-продажу деревини.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного.

Податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (надалі -Закон № 334/94-ВР), в результаті чого завищено валові витрати за 2008 р., 2009 р., 2010 р., всього на суму 1102171,84 грн.

Відповідно до п. 5.1. цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до п. 7.5.1 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарської операцій між ДП "Факро-Львів" з ПП «Укрзахідліс»з приводу поставки сировини дерева. Податковий орган вважає, що оскільки господарські операції ПП «Укрзахідліс»з ТзОВ «Електро-Індастріл», ТОВ «Грант Емсистем», ТОВ «СТ-Явір», за наслідками яких сформовано податковий кредит, є безтоварними, то відповідно ПП «Укрзахідліс»не могло виконати зобов'язання щодо поставки дерева на користь ДП "Факро-Львів". За таких обставин вважає, наявність договорів, актів прийому-передачі, товарно-транспортних накладних, не є доказом реальності виконання господарських операцій та є нікчемними..

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає ці доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Податковий орган в основу нікчемності та безтоварності господарських операцій по поставці деревини від ПП «Укрзахідліс»до ДП "Факро-Львів" використовує лише дані, які стосуються контрагентів продавця, однак не висловлює жодних сумнівів в спроможності ПП «Укрзахідліс»самостійно виконувати зобов'язання. Суд вважає, що безпідставними є покликання на безтоварність та фіктивність господарських операцій ПП «Укрзахідліс»з його контрагентами, оскільки необґрунтовано, який взаємозв'язок цих господарських операцій між ними та ДП "Факро-Львів". Податковий орган не доводив, що ПП «Укрзахідліс»придбавало деревину в ТзОВ «Електро-Індастріл», ТОВ «Грант Емсистем», ТОВ «СТ-Явір»і лише після цього постачало ДП "Факро-Львів".

Жодних доказів, які б свідчили про нікчемність договорів по поставці деревини між ПП «Укрзахідліс»та ДП "Факро-Львів" немає. При цьому, Суд враховує, що ДП "Факро-Львів" має належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують придбання, перевезення деревини та безпосереднє оприбуткування на підприємстві та її використання для виготовлення з неї продукції. Зауважень щодо оформлення цих первинних документів в податкового органу немає. Суд бере до уваги, що основним видом діяльності ПП «Укрзахідліс»є лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини. Підприємство не виключено з ЄДР та є діючим. Податковий орган не висловлював сумнівів у спроможності сторін договору ДП "Факро-Львів" та ПП «Укрзахідліс»постачати та придбавати лісосировину.

Представник ДП "Факро-Львів" пояснив, що його основним видом діяльності є виробництво дахових сходів, вікон, комплектуючих до них. В період 2008-2010 р. придбало деревини в колодах на загальну суму 22455,0 тис грн., дошки на загальну суму 8232,4 тис. грн., в т.ч. від ПП «Укрзахідліс»деревини в колодах на загальну суму 3564,9 тис. грн. Отриману лісосировину було направлено на розпиловку деревини в колодах, використано для власних потреб, що підтверджується аналізом рах. по субконто 201, залишок колод на складі підтверджується аналізом рах. по субконто 25. Лісосировина поставляється згідно з стандартними умовами договорів за встановленими підприємством закупівельними цінами.

Тобто, ДП "Факро-Львів" доводить придбання деревини не лише документально, а й фактичною наявністю на складі, використанням у діяльності. Ці ж пояснення підприємство надавало ДПІ у Залізничному районі м Львова.

Крім того, менеджер ПП «Укрзахідліс»ОСОБА_3 допитувався як свідок і підтвердив факт постачання лісосировини від ПП «Укрзахідліс»до ДП "Факро-Львів", що підтверджується протоколом допиту свідка від 23.11.2010 р. Згідно пояснень від 20.02.2010 р. бухгалтера ПП «Укрзахідліс»ОСОБА_4, підтверджено факт постачання дерева від ПП «Укрзахідліс»до ДП "Факро-Львів", укладення договорів, оформлення актів, ТТН, використання ПП «Укрзахідліс»власних та орендованих транспортних засобів для перевезення ТМЦ. Під час допиту як свідка головного бухгалтера ДП "Факро-Львів" ОСОБА_5 також підтвердила взаємовідносини цих підприємств та детально роз'яснила процес прийому лісо сировини.

Суд враховує, що покликання на відомості, які є в "Системі автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та дані податкової звітності контрагентів не може вважатися доказом, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України засобами доказування є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.

Оцінюючи ці факти, Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням позивача, та показанням свідків, зафіксованих в протоколах допиту, а також враховує, що про реальність господарських операцій з ДП "Факро-Львів" та ПП «Укрзахідліс»свідчить те, що отримана деревина була використана для виготовлення продукції з дерева.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ДП "Факро-Львів" та ПП «Укрзахідліс»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ДП "Факро-Львів" та ПП «Укрзахідліс»на укладення договорів без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо купівлі-продажу лісосировини. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням дерева, наявністю залишків на складі. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Тому недоліки, які на думку ДПІ мали місце під час укладення та виконання договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагента підприємства до виконання поставки. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Висновки органу ДПС суперечать практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ДП "Факро-Львів" Закону України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податкові зобов'язання по ПДВ та податку на прибуток. Відтак, не відповідають закону і оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 07 квітня 2011 року № 0001082302/0/12589 та від 07 квітня 2011 року № 0001072302/0/12590.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Дочірнього підприємства "Факро-Львів" судові витрати у розмірі 3,40 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 20 червня 2012 р.

Головуючий суддя Кравчук В.М.