Постанова № 24837820, 22.05.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2012 р. Справа № 2a-1041/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

за участю представників сторін:

позивача -Солонини Р.Д.,

відповідача -Баралецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Солід-Україна»

до державної податкової інспекції у місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2012 року за №№0000352201, 0000362201, 0000041791, -

ВСТАНОВИВ:

13.04.2012 року товариство з обмеженою відповідальність «Солід-Україна»(надалі -позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2012 року за №№0000352201, 0000362201, 0000041791.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з висновками акту перевірки №1381/22-1/32360621 від 28.03.2012 року, вважає їх безпідставними, такими, що не ґрунтуються на нормах закону, суперечать фактичним обставинам справи, та просить визнати протиправними і скасувати винесені на його основі податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012 року: за №0000352201 -в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1756,00 грн., за №0000362201 -в частині завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за основним платежем -765,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції -в сумі 765,00 грн., а за №0000041791 -повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, з підстав викладених у письмових запереченнях. Просила відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Солід-Україна»(надалі -ТОВ «Солід-Україна») 30.06.2004 року зареєстроване виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №620809 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №336044 (а.с. 63, 64).

На підставі наказу №52 від 12.03.2012 року та наказу №114 від 19.03.2012 року працівниками державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі -ДПІ у м. Івано-Франківську) у період з 13.03.2012 року по 21.03.2012 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складений акт від 28.03.2012 року за №1381/22-1/32360621 (а.с. 27-51).

Перевіркою податковим органом встановлені наступні порушення: підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, внаслідок чого платником занижено податок на прибуток за I квартал 2011 року у сумі 29000 грн. та в порушення пункту 138.1 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 23.12.2010 року за №2856-VI платником занижено податок на прибуток на загальну суму 1759,00 грн., в тому числі, за II квартал 2011 року -у сумі 523,00 грн., за III квартал 2011 року -у сумі 1236,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1530,00 грн., в тому числі, за липень 2011 року -на 455,00 грн., за серпень 2011 року -на 583,00 грн., за жовтень 2011 року -492,00 грн.; пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 року за №46/18784) -у І-ІІ кварталі 2011 року відображено виплати коштів не всім фізичним особам-підприємцям за придбані у них товари (роботи, послуги) та нотаріусу за надання нотаріальних послуг (а.с. 51).

На підставі вказаного акта перевірки 09.04.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську винесені податкові повідомлення-рішення: за №0000352201, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 30756,00 грн., та застосовано штрафну санкцію в розмірі 1,00 грн.; за №0000362201, згідно якого товариству встановлено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1530,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 765,00 грн.; за №0000041791, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників за штрафною (фінансовою) санкцією в розмірі 1020,00 грн. (а.с. 12-16).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки від 28.03.2012 року за №1381/22-1/32360621 в частині заниження позивачем в II-III кварталах 2011 року податку на прибуток на загальну суму 1759,00 грн., завищення за цей же період суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1530,00 грн. та застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 1020,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011 року Податковим кодексом України (надалі -Кодекс) встановлено порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг -сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Статтею 54 Кодексу встановлено порядок визначення сум податкових зобов'язань. Відповідно до пункту 54.1 вказаної статті визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно підпункту 54.3, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію (підпункт 54.3.1); дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (підпункт 54.3.2).

Правовідносини позивача щодо нарахування та сплати ним податку на прибуток, податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами Кодексу.

Відповідно до пункту 134.1 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 -137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 -143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1 Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності (пункт 139.1 Кодексу).

Відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Статтею 200 Кодексу встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Так, відповідно до пункту 200.1 цієї статті, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до пункту 200.3, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу.

Так, відповідно до пункту 201.1 цієї статі платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 201.2 статті 201 Кодексу форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Нормами пункту 201.11 статті 201 Кодексу визначено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Порядок обчислення та накопичення електронними контрольно-касовими апаратами сум податку встановлює Кабінет Міністрів України.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом установлено, що господарська операція з придбання позивачем у ТОВ «Промислові мастила»автомобільної оливи на загальну суму 7650,00 грн. (без ПДВ) оформлена належним чином, у відповідності до норм вказаного вище Закону. Зазначений факт не спростовувався в судовому засіданні представником відповідача.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток на суму 1759,00 грн. (в тому числі, за II квартал 2011 року -у сумі 523,00 грн., за III квартал 2011 року -у сумі 1236,00 грн.) відповідно до податкового повідомлення-рішення за №0000352201 та податку на додану вартість в сумі 1530,00 грн. за основним платежем та в сумі 765,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000362201 здійснено податковим органом щодо операцій ТОВ «Солід-Україна» з придбання у ТОВ «Промислові мастила»оливи на суму 7650 грн. (без ПДВ), яку віднесено до валових витрат у II та III кварталах 2011 року.

Такі рішення ДПІ у м. Івано-Франківську ґрунтуються на висновках про неможливість здійснення позивачем вказаних господарських операцій через те, що відповідно до акту від 07.11.2011 року за №756/23-2/20601546 позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Промислові мастила», складеного Борсипільською ОДПІ Київської області, зазначений контрагент позивача не міг придбати автомобільну оливу у ТОВ «Вега плюс»та ТОВ «Сіріус-Сервіс КІА», оскільки його, контрагента, правочини з цими товариствами не були спрямовані на здійснення реальної господарської діяльності -придбання товарів, зокрема, оливи (а.с. 71-79).

Разом з тим, суд дійшов переконання про помилковість вказаних висновків податкового органу, враховуючи наступні фактичні обставини, встановлені в судовому засіданні.

Товариство з обмеженою відповідальність «Промислові мастила»зареєстроване належним чином в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ідентифікаційний код юридичної особи -20601546 (а.с. 92).

Крім того, товариство перебуває на обліку в органах Державної податкової служби як платник податків (а.с. 93).

Придбання позивачем у ТОВ «Промислові мастила»оливи автомобільної марок М10Г2К, МГЕ-46В підтверджується дослідженими в судовому засіданні накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними (а.с. 94-102).

Відповідно до оглянутих в судовому засіданні банківських виписок з розрахункових рахунків позивача, оплата за придбання товару здійснювалася ним безготівковим розрахунком шляхом перерахування відповідних коштів на рахунки контрагента через ПАТ «УніКредит Банк»(а.с. 107).

В подальшому придбана автомобільна олива була використана в ході господарської діяльності ТОВ «Солід-Україна»відповідно до актів на списання паливно-мастильних матеріалів за червень, серпень, жовтень та грудень 2011 року (а.с. 103-106).

Отже, господарська операція з придбання позивачем автомобільної оливи у ТОВ «Промислові мастила»носила реальний характер та була спрямована на настання юридичних наслідків -придбання товару для використання його у власній господарській діяльності.

Крім того, правомірність декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за відповідні розрахункові періоди, в тому числі, щодо вказаних вище господарських операцій з придбання позивачем автомобільної оливи в ТОВ «Промислові мастила»була підтверджена самим податковим органом у ході відповідних перевірок (а.с. 108-150).

При цьому, суд також зазначає, що позивач не може нести відповідальності за порушення вимог закону, можливо допущені його контрагентами в ході їх власної господарської діяльності.

Таким чином, висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки від 28.03.2012 року за №1381/22-1/32360621 в частині заниження позивачем в II-III кварталах 2011 року податку на прибуток на загальну суму 1759,00 грн., завищення за цей же період суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1530,00 грн. суперечать фактичним обставинам справи, установленим у ході судового засідання.

Щодо застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 1020,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 року за №0000041791, судом установлено наступне.

Відповідальність платників податків та підстави до застосування санкцій за порушення норм, встановлених Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, встановлена главою 11 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 109 Кодексу податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Нормами статті 111 Кодексу встановлено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Згідно пункту 113.3 статті 113 Кодексу штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Відповідно до пункту 7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Тому, податковим органом неправомірно застосована до позивача штрафна (фінансова) санкція за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 1020,00 грн., оскільки, відповідно до вимог пункту 7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»Податкового кодексу України така штрафна санкція повинна складати 1,00 грн.

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом в судовому засіданні не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень: за №0000352201 -в частині заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 1759,00 грн.; за №0000362201, згідно якого товариству встановлено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1530,00 грн., та застосовано штрафну санкцію в розмірі 765,00 грн.; за №0000041791 -в частині застосування до ТОВ «Солід-Україна»штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1019,00 грн.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

При цьому, застосовуючи норми статті 11 КАС України, суд зазначає, що вказані в адміністративному позові вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2012 року: за №0000352201 -в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1756,00 грн., за №0000362201 -в частині завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за основним платежем -765,00 грн., а саме, щодо зазначених сум є помилковими. Оскільки, в судовому засіданні було встановлено, що вимоги позивача стосуються суми коштів 1759,00 грн. (за податковим повідомленням-рішенням №0000352201) та суми коштів 1530,00 грн. (за податковим повідомленням-рішенням №0000362201).

Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки від 28.03.2012 року за №1381/22-1/32360621 в частині заниження позивачем в II-III кварталах 2011 року податку на прибуток на загальну суму 1759,00 грн., завищення за цей же період суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1530,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи та зазначеним у постанові нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України. Крім того, податковим органом неправомірно застосована до позивача штрафна (фінансова) санкція за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 1020,00 грн., оскільки, відповідно до вимог пункту 7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»Податкового кодексу України така штрафна санкція повинна складати 1,00 грн.

У зв'язку з викладеним слід визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012 року: за №0000352201 -в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1759,00 грн.; за №0000362201 -в повному обсязі; за №0000041791 - в частині застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «Солід-Україна»штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1019,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Відповідно до вимог частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Тому, на користь ТОВ «Солід-Україна»слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 109,36 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області Державної податкової служби від 09.04.2012 року за №0000352201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1759 (одна тисяча сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області Державної податкової служби від 09.04.2012 року за №0000362201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області Державної податкової служби від 09.04.2012 року за №0000041791 в частині застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «Солід-Україна» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 32360621) штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1019 (одна тисяча дев'ятнадцять) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Солід-Україна» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 32360621) судовий збір в сумі 109 (сто дев'ять) грн. 36 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Бобров Ю.О.

Постанова в повному обсязі складена 28.05.2012 року.