Постанова № 24837681, 01.06.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2012 р. Справа № 2a-1156/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

за участю представників сторін:

позивача -Перевязко М.М.,

відповідача -Крук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перко»

до державної податкової інспекції у місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.12.2011 року за №0002942302, -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Перко»(надалі -позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі -відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.12.2011 року за №0002942302.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, на думку позивача, всупереч норм податкового законодавства складений акт від 21.11.2011 року за №11028/23-2/33859841 про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Перко»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.10.2008 року по 30.11.2010 року, відповідно до якого податковим органом встановлені порушення товариством вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість». У зв'язку з цим, податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року за №0002942302 винесено незаконно та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, вказаних у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів, викладених у письмових запереченнях та пояснила суду, що податковим органом на підставі акту від 21.11.2011 року за №11028/23-2/33859841 позапланової виїзної перевірки ТОВ «Перко»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.10.2008 року по 30.11.2010 року правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року за №0002942302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 47830,00 грн., оскільки, перевіркою були встановлені порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв на момент спірних правовідносин. У зв'язку з цим, позов є необґрунтований та безпідставний і задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перко»01.12.2005 року зареєстроване як юридична особа на підставі свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 за №784887, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33859841 (а.с. 10, 24).

Товариство 12.12.2005 року взяте на податковий облік ДПІ у м. Івано-Франківську за №11290 та є платником податків, зборів, інших обов'язкових платежів, встановлених законом, в тому числі, до 30.11.2010 року було платником податку на додану вартість. Свідоцтво платника ПДВ анульовано на підставі акту про анулювання реєстрації за №161/152 (а.с. 10).

З 08.11.2011 року по 14.11.2011 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Перко»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.10.2008 року по 30.11.2010 року, за результатами якої складений акт від 21.11.2011 року за №11028/23-2/33859841 (а.с. 10-15).

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, що діяв на момент спірних правовідносин, в результаті чого ним занижено податок на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету за листопад 2010 року в сумі 38264,00 грн. (а.с. 14).

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську винесене податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року за №0002942302, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 47830,00 грн., в тому числі за основним платежем -на 38264,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - на 9566,00 грн. (а.с. 9).

В судовому засіданні встановлено, що висновки податкового органу про порушення позивачем вказаних вище норм чинного на момент спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, відповідають фактичним обставинам справи, тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську винесено правомірно та не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-III (надалі -Закон № 2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі -Кодекс) податковий борг -це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Статтею 54 Кодексу встановлено порядок визначення сум податкових зобов'язань. Відповідно до пункту 54.1 вказаної статті визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно підпункту 54.3, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами чинного на той момент Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі -Закону № 168/97-ВР), із змінами та доповненнями.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану

вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій,що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України,та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пункту 9.8 Закону №168/97-ВР реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. Платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем у червні 2009 року не включено до податкових зобов'язань ПДВ на суму 1450,00 грн. при реалізації цегли (податкова накладна від 15.06.2009 року за №15/1) та в листопаді 2010 року -ПДВ на суму 12594,16 грн. при реалізації арматури (податкова накладна від 02.11.2010 року за №3) (а.с. 11).

Крім того, податковим органом у ході перевірки встановлено, що на момент анулювання позивачу свідоцтва платника податку на додану вартість (30.11.2010 року) на балансі товариства обліковувалось товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1544099,31 грн., з яких товарів на суму 590539,84 грн. придбано у підприємців, які не сплачують ПДВ. Також, залишкова вартість основних засобів на цю дату складала 218,73 грн. Тому, відповідно до вимог пункту 9.8 статті 9 Закону №168/97-ВР, внаслідок умовного продажу товарно-матеріальних цінностей товариства, підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету податок на додану вартість в сумі 190755,64 грн. (а.с. 11, 37)

Таким чином, позивачем занижено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 204799,80 грн., в тому числі, за червень 2009 року -на суму 1450,00 грн. та за листопад 2010 року -на суму 203349,80 грн. (а.с. 11).

Отже, судом установлено, що враховуючи податковий кредит, позивачем були занижені податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 38264,00 грн. (а.с. 14).

У зв'язку з викладеним, відповідачем правомірно застосована до позивача штрафна (фінансова) санкція на суму 9566,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача не навів доказів щодо протиправності оскаржуваного рішення податкового органу.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної адміністративної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов необґрунтований і безпідставний та задоволенню не підлягає.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Бобров Ю.О.

Постанова в повному обсязі складена 06.06.2012 року.