Постанова № 24836962, 29.05.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/82/12

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Липи В.А.,

при секретарі - Карасюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Транснаціональна корпорація "Граніт" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, за участю Прокуратури Житомирської області про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 року № 0000572301/0, № 0000602301 та від 26.07.2011 року № 0000612301,-

встановив:

У січні 2012 року Приватне акціонерне товариство "Транснаціональна корпорація "Граніт" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 25.07.2011 року за № 0000602301, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 850541 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 грн. 00 коп., за № 0000572301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 307064 грн. 00 коп. (за основним платежем - 245651 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 61413 грн. 00 коп.) та від 26.07.2011 року за № 0000612301, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 114 027 грн. 00 коп. У обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків податкового органу щодо порушень з боку товариства вимог пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки вважає, що даний Закон не містить правових положень про те, що продукція суб'єкта господарювання не може бути реалізована за ціною, що є нижчою за собівартість такої продукції. Також, зазначив, що всі вчинені господарські операції за період, який перевірявся податковим органом підтверджені первинними документами, які були надані перевіряючим під час здійснення перевірки товариства. Таким чином, позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними, безпідставними та необґрунтованими, а тому просить скасувати у повному обсязі.

17 лютого 2012 року з метою захисту інтересів держави на підставі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 60 КАС України, до участі у розгляді даної справи вступила прокуратура Житомирської області.

Позивач та представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурор у судовому засіданні проти позову заперечила. Вважає податкові повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ правомірними, прийнятими відповідно до вимог діючого законодавства, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, прокурора, показання свідка та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням Коростенської ОДПІ від 25.07.2011 року № 0000602301, № 0000572301 та від 26.07.2011 року № 0000612301, суд зазначає наступне.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Приватне акціонерне товариство "Транснаціональна корпорація "Граніт" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване Коростенською районною державною адміністрацією 31.03.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 31.03.2004 року та як платник податків перебуває на податковому обліку в Коростенській ОДПІ.

Судом встановлено, що в період з 14.06.2011 року по 05.07.2011 року на підставі направлень від 14.06.2011 року №№ 203, 204, 205, 206, 207, 208, 209, 210, плану - графіку документальних перевірок на ІІ квартал 2011 року та відповідно до ст. 77 Податкового кодексу України податковими інспекторами було проведено планову виїзну перевірку ПАТ "Транснаціональна корпорація "Граніт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, про що складено Акт від 12.07.2011 року за № 1048/23-01/32805271.

Товариство проінформоване про проведення планової виїзної перевірки письмовим повідомленням від 31.05.2011 року № 45, яке вручено головному бухгалтеру ОСОБА_2 31.05.2011 року.

Направлення про проведення перевірки вручено 14.06.2011 року під розписку головному бухгалтеру товариства ОСОБА_2

Перевірку проведено з відома директора Озарка М.В. та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_2

У ході здійснення перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення товариством, зокрема, вимог пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 245651 грн. 00 коп., у т.ч. за 2010 рік у сумі 245651 грн. та зменшено збитки в І кварталі 2011 року в сумі 850541 грн. 00 коп.

На підставі Акту перевірки та за наслідками процедури апеляційного узгодження відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 року за № 0000602301, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 850541 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 грн. 00 коп., за № 0000572301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 307064 грн. 00 коп. (за основним платежем - 245651 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 61413 грн. 00 коп.) та від 26.07.2011 року за № 0000612301, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 114 027 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд виходив з наступного.

Так, в Акті перевірки зроблений висновок про порушення ПАТ "ТНК "Граніт" п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який пов'язаний з тим, що товариство віднесло до складу валових витрат витрати, що не пов'язані з власною господарською діяльністю, у загальній сумі 1268574 грн. 00 коп., в т.ч. за І квартал 2010 року в сумі 628265 грн. 00 коп., за півріччя 2010 року в сумі 1268574 грн. 00 коп., за 3 квартали 2010 року в сумі 1268574 грн. 00 коп., за 2010 рік у сумі 1268574 грн. 00 коп. у сумі 1268574 грн. 00 коп., у зв'язку з тим, що товариство здійснювало реалізацію власної готової продукції - щебеневої продукції, відсіву та каменю бутового - за цінами, нижчими за собівартість такої продукції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За визначенням, наведеним у п. 1.32 ст. 1 Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Стверджуючи про те, що відповідач від реалізації власної продукції не отримав прибутку, контролюючий орган вважає, що витрати, пов'язані з виготовленням такої продукції, не можуть вважатись валовими витратами.

Між тим, суд вважає наведену правову позицію помилковою та такою, що не враховує усіх обставин справи.

Так, діяльність платника податку по виробництву та реалізації своєї продукції супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій платник податку може не отримати доходів, а понести витрати. Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав прибуток.

З наведених приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що названий Закон при регулюванні спірних правовідносин не містить положень про те, що продукція суб'єкта господарювання не може бути реалізовані за ціною, що є нижчою за її собівартість. При цьому, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" взагалі не пов'язує право платника податку на включення відповідних витрат до складу валових витрат з фактом отримання прибутку, як на цьому наполягає відповідач, а лише містить застереження, що витрати мають бути пов'язані з господарською діяльністю підприємства, яка, у свою чергу, направлена на отримання доходу, а не прибутку.

Отже, позивач може реалізувати свій товар за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись у межах звичайних цін.

Досліджуючи ці обставини, судом було встановлено, що ПАТ "ТНК "Граніт" здійснювало реалізацію щебеневої продукції, відсіву та каменю бутового за ціною нижчою, що є нижчою за собівартість.

У підтвердження обставин того, що на ринку ідентичних товарів існували аналогічні ціни, позивач надав дані про відпускні ціни на таку ж продукцію інших підприємств, які формували ціну на продукцію у співставних умовах.

Встановлюючи питання наявності у позивача господарської мети при реалізації свої продукції за зазначеними цінами, судом враховується, що відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності ПАТ "ТНК "Граніт" є розроблення гравійних та піщаних кар'єрів, оброблення каменю.

Як вбачається з даних про виробництво щебеневої продукції ПАТ "ТНК "Граніт" виробництво такої продукції у зв'язку з кризою було скорочено. Відповідно, сума від реалізації щебеневої продукції також скоротилась.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, аби залишитись на ринку щебеневої продукції та виправдати здійснену модернізацію основних фондів, товариство змушено було сформувати ціни на його продукцію, виходячи з попиту на цей вид продукції та з урахуванням цін, які сформувались на неї у даному регіоні.

Крім того, в підтвердження обставин того, що у інших регіонах України сформувались аналогічні ціни на цей вид продукції позивач надав видаткові накладні інших постачальників такої ж продукції.

Відтак, реалізація власної продукції за ціною, що є нижчою від її собівартості, була зумовлена економічною необхідністю, адже відмова від реалізації цієї продукції призвела б до зупинення роботи підприємства.

У той же час, факт продовження діяльності товариства, незважаючи на збитковість, призвів до того, що підприємство, починаючи з І кварталу 2010 року збільшувало обсяг валових доходів, про що свідчить структура валових доходів, наведена у Акті перевірки.

Наведені обставини, які свідчать про досягнуті позивачем результати, власне і є необхідною умовою, визначеною Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", яка дозволяє кваліфікувати діяльність ПАТ "ТНК "Граніт" як господарську та як таку, що направлена на отримання доходу.

У той же час, всупереч встановленим обставинам, та в порушення вимог пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на регіональному ринку щодо вартості таких послуг, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) послугами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Таким чином, оцінюючи у сукупності досліджені у справі докази, враховуючи об'єктивні умови, які вплинули на ціну продукції, та досягнутий позивачем позитивний вплив на результати господарської діяльності товариства, а також на встановлену судом ділову мету у діях платника податку, суд дійшов висновку, що реалізація власної продукції за цінами, які були нижчими від її собівартості, обумовлена розумними економічними причинами.

За наведених обставин, включення позивачем до складу валових витрат 1268574 грн. 00 коп. не порушує вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Що стосується висновку податкового органу про недотримання позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо завищення валових витрат по придбанню робіт та послуг, отриманих від суб'єктів підприємницької діяльності на суму 741345 грн. 00 коп., то судом встановлені наступні обставини.

11 вересня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 8 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності та управління) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

11 вересня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_5 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 9 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності та управління підприємством) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

21 вересня 209 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_6 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 3 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (бухгалтерські) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

21 вересня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_7 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 5 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (технічне обслуговування та ремонт автомобілів, загальні механічні операції) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

22 вересня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_8 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 1 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності та управління, діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

22 вересня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_9 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 2 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності та управління) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

23 вересня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_10 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 7 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (малярні та штукатурні роботи) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

23 вересня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_11 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 6 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (прибирання виробничих та транспортних засобів) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

01 жовтня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_12 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 10 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (ремонт та технічне обслуговування електродвигунів, генераторів і трансформаторів) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

01 жовтня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 22 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

02 жовтня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_13 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 04 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (бухгалтерські) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

27 жовтня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_14 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 17 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (загальні механічні операції, ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування спеціального призначення, транспортного оброблення вантажів) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_15 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 10 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (діяльність в сфері бухгалтерського обліку та аудиту) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 12 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності та правління транспортного оброблення вантажів) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_16 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 14 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (технічне обслуговування і ремонт автомобілів, надання інших індивідуальних послуг) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_17 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 15 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (комерційні послуги) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_18 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 16 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (загальні механічні операції, ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування спеціального призначення, транспортного оброблення вантажів) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_19 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 18 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (загальні механічні операції, ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування спеціального призначення, транспортного оброблення вантажів) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_20 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 19 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (загальні механічні операції, ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування спеціального призначення) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

12 листопада 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_21 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 20 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (діяльність в сфері бухгалтерського обліку та аудиту) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

15 грудня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_22 (який виступає як Виконавець) було укладено Договір № 21 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

15 грудня 2009 року між позивачем (який виступає як Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_23 (яка виступає як Виконавець) було укладено Договір № 22 про надання послуг, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги (консультування з питань комерційної діяльності) в обсязі та на підставі умовах, передбачених цим Договором.

Заперечуючи проти включення позивачем здійснених на користь ПАТ "ТНК "Граніт" витрат у сумі 741345 грн. 00 коп. до складу валових, відповідач вказує на те, що акти виконаних робіт не відповідають вимогам чинного законодавства, не містять змісту господарської операції та її вимірників, не вказано використані матеріали та трудові ресурси, не складено кошторис виконаних робіт, а у змісті актів відображені лише загальні види робіт, що не деталізовані та не містять конкретної інформації про характер виконаних робіт.

Як було зазначено, пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні документи щодо придбання та оплати придбаних послуг є в наявності у позивача. У підтвердження витрат за наслідками господарських взаємовідносин з приватними підприємцями позивачем, зокрема, надано договори, акти наданих послуг, довідки.

Отже, обставини перерахування позивачем на користь приватних підприємців коштів за придбані послуги в підтвердження факту наявності витрат, включених до складу валових, відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України спростовані не були.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати за наслідками господарських взаємовідносин з приватними підприємцями правомірно включені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки факт придбання послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які свідчать про реальність даних господарських операцій.

Що стосується висновку податкового органу про недотримання позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо завищення валових витрат за 2010 рік на суму 349581 грн. 00 коп. по операціях із ТОВ "ВНФ "ДСВ", то судом встановлені наступні обставини.

Так, 03 березня 2009 року між ПАТ "ТНК "Граніт" (який виступає як Покупець) та ТОВ "ВНФ "ДСВ" (який виступає як Продавець) було укладено Договір купівлі - продажу № 37/7, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Підпунктом 1.2 пункту 1 даного Договору встановлено, що предметом постачання є дизельне пальне. Види товару та ціна передбачені специфікаціями, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно положень ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення (ст. 265 ГК України). У відповідності до п. 5 ст. 267 ГК України, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем.

Транспортування нафтопродуктів, як пояснив у судовому засіданні директор ПАТ "ТНК "Граніт" Озарко М.В., здійснювалося самовивезенням. Покупець самостійно забирав товар у місці, де перебуває постачальник, і самостійно його транспортував.

Нафтопродукти придбані у ТОВ "ВНФ "ДСВ" були використані у власній господарській діяльності.

Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1442 визначено порядок приймання, зберігання і роздрібної торгівлі бензином, дизельним паливом, гасом, маслами, мастилами, а також регламентують вимоги у дотриманні прав споживачів щодо належної якості цих нафтопродуктів, безпеки для життя та здоров'я споживачів, навколишнього природного середовища і рівня торговельного обслуговування. Правила поширюються на всіх суб'єктів господарювання на території України, які зареєстровані в установленому порядку. Згідно пункту 10 вказаних Правил розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація про форму здійснення розрахунку. Розрахунки за продані нафтопродукти із застосуванням згідно з договорами талонів чи відомостей на відпуск нафтопродуктів здійснюються виключно через установи банків.

Особливості порядку продажу нафтопродуктів за готівку та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) встановлюються інструкцією, яка затверджується спільним наказом Міненерговугілля, Мінекономрозвитку, Мінінфраструктури.

Згідно Наказу Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 "Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" встановлено єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів (далі Інструкція № 281). Підприємство в порядку та на умовах, визначених договором, викупає в АЗС певну кількість талонів. Водночас відповідно до пп. 10.3.3 п. 10.3 Інструкції № 281 зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами талона є наявність серійного та порядкового номерів. Відпускання пального здійснюється за фактом пред'явлення талону. Талони не є засобом платежу, вони підтверджують право його власника на отримання фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які зазначено на ньому, оскільки оплату за дані нафтопродукти вже було здійснено (передоплата). Передача талонів та перехід права власності на відповідну кількість пального посвідчується видатковими документами (видатковими накладними, актами приймання-передачі тощо). Передача талонів покупцеві здійснюється після пред'явлення ним довіреності на одержання пального, оформленої у встановленому порядку, та підписання видаткових документів. Талони на бензин видаються водіям, які є матеріально відповідальними особами, під звіт. Наприкінці місяця вони складають авансові звіти про використання талонів (талони переводяться в бензин на підставі позначки в подорожньому листі про заправку або відомості з АЗС, де зазначено дата заправки, марки машин, кількість відпущеного пального). Пальне, отримане за паливними картками чи за талонами, обліковується як і пальне, що отримують без карток і талонів.

Таким чином, скретч-картка є різновидом забезпечення права покупця на отримання замовленого товару на прикладі тих же талонів.

Факт придбання та поставки бензину підтверджується видатковими накладними № РН-0000030 від 27.01.2010 року, № РН-0000046 від 10.02.2010 року, № № РН-0000057 від 19.02.2010 року, № РН-0000075 від 09.03.2010 року, № РН-0000085 від 16.03.2010 року, № РН-0000089 від 19.03.2010 року, № РН-0000136 від 23.04.2010 року, № РН-0000143 від 28.04.2010, № РН-0000173 від 17.05.2010 року, № РН-0000243 від 08.07.2010 року, № РН-0000268 від 26.07.2010 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Виходячи з норм діючого законодавства, суд вважає необґрунтованим вимогу відповідача щодо необхідності оформлення товарно-транспортних накладних як підтвердження поставки товарів від продавця до покупця, оскільки талони, які були видані ТОВ "ВНФ "ДСВ" ПАТ "ТНК "Граніт" не є документами бухгалтерської звітності, вони дають право на отримання нафтопродукту у кількості та вартості визначеними сторонами. Позивачем було надано видаткові накладні, які є документами бухгалтерської звітності та можуть бути використанні під час формування валових витрат за результатами господарської діяльності товариства.

Як уже зазначалося вище, згідно з п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону, до складу валових витрат відносяться - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 статті 5 зазначеного Закону.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, на переконання суду, придбавши паливно-мастильні матеріали для використання у власній господарській діяльності позивач правомірно відніс їх вартість до складу валових витрат.

Що стосується висновку податкового органу про недотримання позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо завищення валових витрат за 2010 рік на суму 154058 грн. 00 коп. за послуги дорозвідки запасів від ТОВ "Магма", суд зазначає наступне.

Відповідно до укладеного договору підряду № 54/1 від 19.03.2010 року між ПАТ "ТНК "Граніт" (який виступає як Замовник) та ТОВ "Магма" (який виступає як Підрядник), останній зобов'язується виконати у відповідності до умов даного Договору роботу, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її вартість.

Пункт 2 Договору визначає, що Підрядник проводить геолого-економічну оцінку запасів Коростень-Щорсівської ділянки 2 Коростенського родовища гранітів у Коростенському районі Житомирської області.

Роботи виконуються згідно протоколу узгодження договірної ціни, що є невід'ємною частиною договору.

Підставою для здачі робіт є звіт про виконані роботи і протокол ДКЗ України про затвердження запасів.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами були виконані умови підписаного Договору та надані всі визначені договором первинні документи.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Частиною другою цитованої статті серед іншого встановлюється, що докази суду надають сторони, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Керуючись Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Податковим кодексом України, ст. ст. 69, 86, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд -

постановив:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Транснаціональна корпорація "Граніт" задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 25.07.2011 року № 0000602301, № 0000572301 та від 26.07.2011 року № 0000612301.

Відшкодувати на користь Приватного акціонерного товариства "Транснаціональна корпорація "Граніт" з державного бюджету понесені судові витрати у сумі 90 гривень 36 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: В.А. Липа

Повний текст постанови виготовлено: 06 червня 2012 р.