Постанова № 24836664, 05.06.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/9477/11

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сичової О.П. ,

при секретарі - Прохорчуку П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Агролісбуд"

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.09.2011 р. №0002862301 та №0002872301,-

встановив:

Приватне підприємство "Агролісбуд" звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 15.09.2011 р. №0002862301 та №0002872301. Вимоги мотивує тим, що підприємством вимоги податкового законодавства не порушувались, а висновки, що викладені в акті перевірки є необґрунтованими, прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними. Позивач посилається на безпідставність висновків Державної податкової інспекції у м. Житомирі щодо порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.4 пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.139.1.9, п.139.1 ст.139, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України під час вчинення господарських операцій у період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року з контрагентами - ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс". Позивач стверджує, що дані господарські операції були дійсними та спрямованими на реальне настання правових наслідків, про що свідчать надані для перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, проведені розрахунки, факт настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, дані бухгалтерського обліку.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав. що внаслідок порушення Приватним підприємством "Агролісбуд" вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.4 пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.139.1.9, п.139.1 ст.139, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, платником податків у період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року занижено суму податку на прибуток у розмірі 221716,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість у розмірі 195629,00грн. Порушення допущено по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс" за рахунок відображення в обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість показників господарських операцій у період з 01.07.2009 року по 30.06.2011 року, котрі не спричиняють реального настання правових наслідків та по яким неможливо довести дійсне використання придбаних робіт та послуг.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Приватне підприємство "Агролісбуд" знаходиться на обліку у Державній податковій інспекції у м.Житомирі, є платником податку на додану вартість.

ДПІ у м.Житомиір з 10.08.2011 року по 23.08.2011 року була проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства "Агролісбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року за результатом якої складено акт № 3918/23-1/34900738/0110 від 01.09.2011 року.

На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у м.Житомирі були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.06.2011 року №0002872301, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 272581 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 221716,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 50865,00 грн. та №0002862301, яким Приватному підприємству "Агролісбуд" збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 240843,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 195629,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 45214,00 грн.,

Фактичною підставою для винесення спірних повідомлень - рішень слугувало відображені в акті № 3918/23-1/34900738/0110 від 01.09.2011 року посилання суб'єкта владних повноважень про порушення Приватним підприємством "Агролісбуд" вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.4 пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.139.1.9, п.139.1 ст.139, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс" за рахунок відображення в обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість показників господарських операцій у період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року, котрі не спричиняють реального настання правових наслідків та по яким неможливо довести дійсне використання придбаних робіт та послуг.

Судом було встановлено, представником відповідача в ході розгляду справи визнано, що мотивами, на підставі яких суб'єкт владних повноважень дійшов такого висновку, є відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів для здійснення господарської діяльності у ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс", а також відсутність в актах виконаних робіт по взаємовідносинам з ТОВ "Арм-Прим" підтвердження фактичного надання послуг, їх зв'язок з підготовкою, організацією, продажем продукції, веденням виробництва та відсутність сертифікатів якості, ветеринарних довідок та складських квитанцій по взаємовідносинам з ПП "Форсайт-Плюс".

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також висновків, відображених в акті № 3918/23-1/34900738/0110 від 01.09.2011 року, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

З метою здійснення своєї господарської діяльності, позивачем в період, що перевірявся податковим органом, вчинено операції по придбанню товарів та послуг у наступних підприємств: ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс".

По взаємовідносинам Приватного підприємства "Агролісбуд" з ТОВ "Медітіріан", встановлено, що послуги з перевезення здійснювались на підставі договору перевезення вантажу №5491/7 від 26.08.2008 року (а.с.125 т.1), виконання якого підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, рахунками-фактури, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та накладними, що додані до матеріалів справи (а.с. 126-156 т.1). Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ст.70 КАС України вважаються належними доказами по справі, які свідчать про реальність здійснення господарської операції.

По взаємовідносинам Приватного підприємства "Агролісбуд" з ПП "Форсайт-Плюс" встановлено, що послуги з приймання та завантаження товарно-матеріальних цінностей надавались на підставі договорів підряду №06/04 від 01.04.2010 року, №01/08 від 02.08.2010 року, №08/01 від 05.01.2011 року та додатків до договорів (а.с.195-196 т.1, 202- 205 т.1, 157-160 т.1), виконання яких підтверджується актами виконаних робіт, накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, видатковими накладними копії яких додані до матеріалів справи (а.с.157-196 т.1, 202-205 т.1). Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ст.70 КАС України вважаються належними доказами по справі, які свідчать про реальність здійснення господарської операції.

Послуги зі зберігання майна надавалися на підставі договорів №05/04 від 01.04.2010 року, №02/08 від 02.08.2010 року та додатків до зазначених договорів, виконання яких підтверджується актами приймання здачі майна на зберігання, накладними, податковими накладними, видатковими накладними, актами виконаних робіт, копії яких додані до матеріалів справи (а.с.197-201 т.1, 205-250 т.1). Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ст.70 КАС України вважаються належними доказами по справі, які свідчать про реальність здійснення господарської операції.

По взаємовідносинам Приватного підприємства "Агролісбуд" з ТОВ "Медіа сейл" встановлено, що транспортні послуги надавалися на підставі договору №17 від 01.07.2008 року, виконання якого підтверджується рахунками-фактурами, актами виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, копії яких додані до матеріалів справи (а.с. 46-71 т.2). Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ст.70 КАС України вважаються належними доказами по справі, які свідчать про реальність здійснення господарської операції.

По взаємовідносинам Приватного підприємства "Агролісбуд" з ТОВ "Трейд Інвест і К" встановлено, що послуги по переміщенню товарно-матеріальних цінностей надавалися на підставі договору про виконання робіт від 01.08.2008 року, виконання якого підтверджується рахунками - фактурами, актами здачі-приймання наданих послуг, податковими накладними, накладними, товарно - транспортними накладними, рахунком, копії яких додані до матеріалів справи. Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ст.70 КАС України вважаються належними доказами по справі, які свідчать про реальність здійснення господарської операції.

По взаємовідносинам Приватного підприємства "Агролісбуд" з ТОВ "Арм-Прим", встановлено, що послуги по транспортуванню та експедируванню вантажу надавалися на підставі договору №132 від 01.07.2008 року, виконання якого підтверджується рахунками-фактурами, актами виконаних робіт, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, накладними, рахунками, копії яких додані до матеріалів справи. Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ст.70 КАС України вважаються належними доказами по справі, які свідчать про реальність здійснення господарської операції.

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірних правочинів на момент господарських операцій мали правовий статус платників ПДВ, що підтверджується актом перевірки №3918/23-1/34900738/0110 від 01.09.2011 року.

Таким чином, перелічені договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Оцінивши перелічені первинні та інші документи, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції тощо.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак враховуються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Також суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте відповідач не надав до суду доказів прийняття компетентним органом рішення про порушення кримінальної справи або обвинувального вироку відносно посадових осіб ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс" або за фактами діяльності платників податків, що викладені в акті.

До суду не надано також доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем товарів, послуг (робіт) у ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс". Таким чином, висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.

Суд зазначає, що 01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України "Про податок на додану вартість" втратив чинність та з 01.04.2011 року втратив чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Проте, у зв'язку з тим, що правовідносини щодо формування валових витрат та податкового кредиту виникли в тому числі до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід застосовувати норми Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які були чинні на момент виникнення даних правовідносин.

Правила обрахування розміру валового доходу, витрат та податкового кредиту у перевіряємому періоді регламентовані ст.ст. 4, 5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32 ст.1 того ж Закону, господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п.5.3 ст.5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (п. 138.1.1 ст. 138 ПКУ).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Однак, як досліджено вище матеріалами справи, факти придбання продукції та проведення розрахунків, підтверджується договорами та додатковими угодами до них, видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт.

Відтак, висновок відповідача щодо порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за рахунок віднесення до складу валових витрат по придбанню товарів, послуг (робіт) у ПП ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс" та п.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Пунктом 198.1. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Норми п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договорів та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт здійснення господарських операцій у перевіряємому періоді підтверджується документально.

На час видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані в органах державної податкової служби як платники податку на додану вартість, фактів виписки податкових накладних особою, що не є платником податку на додану вартість в ході перевірки не встановлено.

В ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, не встановлено у позивача, наміру отримати за вищевказаними договорами поставки інший результат, ніж придбання товару. Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цими угодами, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не подав.

Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам.

Статтею 16 Податкового кодексу України передбачає, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Наведене вище свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами позивача, у зв'язку з придбанням позивачем товарів та послуг, які були в подальшому використані ним в оподатковуваних операціях. За таких обставин твердження відповідача про завищення податкового кредиту з викладених в акті перевірки підстав не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Судом також враховано, що факт порушення контрагентами - постачальниками своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Однак таких доказів суду контролюючим органом надано не було.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок ДПІ у м.Житомирі порушення Приватним підприємством "Агролісбуд" вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.4 пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.139.1.9, п.139.1 ст.139, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України під час вчинення господарських операцій у період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року з контрагентами - ТОВ "Арм-Прим", ТОВ "Медіа сейл", ТОВ "Медітіріан", ТОВ "Трейд Інвест і К", ПП "Форсайп-Плюс" є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, висновки що викладені в акті базуються на припущеннях та не містять належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень податкового законодавства, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

З огляду на викладене, вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 15.09.2011 р. №0002862301 та №0002872301 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 71, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позовні вимоги задоволити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 15.09.2011 року № 0002872301 та № 0002862301.

Відшкодувати Приватному підприємству " Агролісбуд" з державного бюджету судові витрати у сумі 6,80 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 11 червня 2012 р.