Ухвала суду № 24821653, 14.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15718/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва та прокуратури Дарницького району м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2012 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Текстиль" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва за участю прокуратури Дарницького району м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003442305/64210 від 18.11.2011, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2012 р. позов задоволено: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі міста Києва № 0003442305/64210 від 18.11.2011 визнано протиправним і скасовано.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

До апеляційної скарги відповідача, на підставі ст. 192 КАС України, приєдналась прокуратура Дарницького району м. Києва.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду, встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «ТК-Текстиль»по взаємовідносинах з ПП «Стартрейд»з питань достовірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 30.06.2011, за наслідком чого було складено акт № 7290/2305/37117011 від 01.11.2011 року (далі -Акт перевірки) та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0003442305/64210 від 18.11.2011.

Зазначеною перевіркою відповідачем встановив порушення позивачем п. 198.1., 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено наявності сукупності обставин та підстав, які відповідно до положень ПК України виключають можливість формування позивачем спірних сум податкового кредиту та не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту.

Згідно абзацу 3 пп.5.2. п.5. розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Однак, колегія суддів, як і суд першої інстанції, звертає увагу на те, що фактично відображені у акті відомості стосуються не позивача, а третіх осіб. Поряд з цим, на виконання вимог абзацу 3 пп.5.2. п.5. розділу ІІ Порядку податковою службою не зазначено жодних доказів, які підтверджують факт порушення податкового законодавства саме позивачем.

До того ж, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку; не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

А тому, з огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів вбачає відсутність доказів з боку податкової служби щодо безтоварності операцій відносно особи позивача.

Так, оцінюючи те, що основним видом діяльністю позивача є торгівельна діяльність відносно тканин, визначаючи наявність усіх первинних документів, що вказують на придбання товару (тканин) і його перевезення і подальшу реалізацію, розгалужену мережу реалізації, наявність складських приміщень, товарно-транспортних накладних, відповідне транспортне забезпечення позивача, матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженні, приймаючи до уваги належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи податкової служби про безтоварність операцій позивача є спростованими вище зазначеними доказами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва та прокуратури Дарницького району м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 14.06.2012.