Постанова № 24809144, 18.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2012 р. № 2а-8360/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання -Семеряк М.І.,

представника позивача -Шегинського Р.А., представника відповідача -Пилипюка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бокс»до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бокс»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області № 0000412350 та № 0000402350 від 15.04.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, а висновки відповідача стосовно недійсності правочинів, укладених із контрагентом позивача -ТзОВ «Віктор і Ко»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. У позивача наявні усі необхідні первинні документи, які дають право включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення нечинними та такими, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 27.07.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 18.06.2012 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що під час проведення перевірки було встановлено, що господарські операції позивача із ТзОВ «Віктор і Ко», не мали реального характеру. Документи, представлені позивачем як докази фактичного здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентом, не можуть свідчити про виконання такими підприємства своїх договірних зобов'язань.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бокс»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «Віктор і Ко»за період з 01.09.2010 по 30.09.2010 року, результати якої відображені в Акті № 142/234/22419768 від 04.04.2011 року.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.09.2010 року по 30.09.2010 року встановлено завищення сум податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 10 333,33 грн.

Відповідно до представлених до перевірки документів, ТзОВ «Бокс»перебувало у взаємовідносинах із ТзОВ «Віктор і Ко». За умовами договору купівлі-продажу №1 від 26.08.2010 року, ТзОВ «Віктор і Ко»зобов'язувалось поставити для ТзОВ «Бокс»товар (плита залізобетонна) в кількості 1000 шт. На підставі даного договору виписана видаткова накладна № 0656 від 02.09.2010 року та податкова накладна № 1317 від 02.09.2010 року на товар (плита залізобетонна) в кількості 20 шт. на суму 62 000 грн., в тому числі ПДВ -10 333,33 грн.

При проведенні перевірки податковим органом використані дані, здобуті ДПІ у Залізничному районі м. Львова під час проведення перевірки діяльності ТзОВ «Віктор і Ко». Так, встановлено, що ТзОВ «Віктор і Ко»не мало у власності та користування офісних та складських приміщень, транспортних засобів, земельних ділянок, у підприємства відсутні виробничі потужності, основні фонди, фахівці, які б приймали участь у здійсненні господарських операцій, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даним підприємством та його контрагентами. Враховуючи вищенаведене, ДПІ у Залізничному районі м. Львова встановило завищення податкового зобов'язання на суму вартості товару та завищення податкового кредиту за рахунок проведення безтоварних операцій.

Враховуючи вищенаведені факти, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області прийшло до висновку, що немає підстав вважати, що ТзОВ «Бокс»фактично отримані від ТзОВ «Віктор і Ко»товари, тому податкову накладну, виписану зазначеним підприємством, слід вважати недійсною.

На підставі висновків Акту перевірки № 142/234/22419768 від 04.04.2011 року, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області прийняті податкові повідомлення-рішення №0000412350, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 635 грн., та № 0000402350 від 15.04.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість в сумі 12 122, 50 грн., з них за основним платежем -9 698 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2 424,5 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку. Відповідно до рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області № 17404/10/25-005/1341 від 24.06.2011 року податкові повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області залишені без змін, а скарга ТзОВ «Бокс»- без задоволення.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість на момент виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97 ВР від 03.04.1997 року.

Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Як вбачається з п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідач стверджує, що фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТзОВ «Віктор і Ко»не було.

Суд керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

У зв'язку з наведеним, а також враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд запропонував позивачу представити документи, які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень та підтверджують реальність господарських операцій, проведених із ТзОВ «Віктор і Ко».

Позивач підтверджує реальний характер господарських відносин видатковою накладною №0656 від 02.09.2010 року, податковою накладною № 1317 від 02.09.2010 року, договором купівлі-продажу № 1 від 26.08.2010 року, платіжним дорученням № 117 від 06.09.2010 року.

При цьому, позивачем не представлено документів, які б підтверджували реальне отримання придбаного товару, його поставки, використання у господарській діяльності.

Відомості, зазначені у представлених позивачем первинних документах не відображають змісту господарської операції, що відбулась між ТзОВ «Бокс»та ТзОВ «Віктор і Ко».

Також, відповідачем представлено документальне підтвердження обвинувачення посадових осіб ТзОВ «Віктор і Ко»у вчиненні злочинів, зокрема: ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 205, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст.212, ч. 2 ст. 27, ч.2 ст.366 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених, ч.3 ст.212, ч.2 ст. 366 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.3 ст. 28, ч.3 ст.212, ч. 2 ст. 27, ч.2 ст. 366 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205 КК України. Постановою Сихівського районного суд м. Львова по справі № 1-104/11 від 29.12.2011 року вищевказаних осіб звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. «є»ст.1, ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році».

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що купівля-продаж товару (плита залізобетонна) між ТзОВ «Бокс»та ТзОВ «Віктор і Ко»не мала фактичного характеру.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Відповідачем доведено належними та допустимими доказами підставність висновків, викладених в Акті перевірки № 142/234/22419768 від 04.04.2011 року. При цьому, такі доводи відповідача не спростовані позивачем.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення неправомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати. Оскільки відповідачем не представлено суду документального підтвердження судових витрат, то такі не підлягають стягненню з позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 20 червня 2012 року.

Суддя (підпис) В.М.Сакалош

З оригіналом згідно

Суддя В.М.Сакалош