Постанова № 24808900, 15.06.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2012 року 2а-1260/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Кудіна С.В.,

від відповідача: Шпанюк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Суперпак»доПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Суперпак»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі -відповідач) про визнання незаконними (недійсними) та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.03.2011 № 0000041702/0, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2787, 29 грн. (за основним платежем 1730, 23 грн. та за фінансовими санкціями 1057, 06 грн.), № 0000012300/0, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 36736018, 00 грн. (за основним платежем 259388814, 00 грн. та за фінансовими санкціями 7347204, 00 грн.), № 0000022300/0, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 29388814, 00 грн. (за основним платежем 23511051, 00 грн. та за фінансовими санкціями 587763, 00 грн.).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 адміністративну справу № 2а-181011/1070 залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 апеляційну скаргу позивача задоволено, скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 адміністративну справу № 2а-1260/12/1070 прийнято до провадження суддею Колесніковою І.С. та призначено до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що порушення податкового законодавства, викладені відповідачем в акті перевірки від 16.02.2011 № 15/23-1/36571612, є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях посадових осіб органів податкової служби. Крім того, позивач не погоджується з оскаржуваними рішеннями з підстав порушення відповідачем порядку проведення планової перевірки та порушення процедури складання акта перевірки, а відтак вважає вказані рішення такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що оскаржувані рішення прийняті ним з урахуванням вимог чинного законодавства та з дотриманням процедури проведення планової перевірки. Водночас відповідач вказав, що у ході перевірки позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які підтверджують правомірність формування валових доходів, валових витрат та податкового кредиту, що і стало підставою для встановлення порушень податкового законодавства та донарахування податкових зобов'язань.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 28.12.2010 по 09.02.2011 посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.10.2009 по 30.09.2010.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 23511051, 00 грн.

Поряд із цим, перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 5.2.1 пункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що виявилось у заниженні податку на прибуток у розмірі 29388814, 00 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтується на тому, що у ході перевірки позивачем не надано первинних бухгалтерських документів (договорів, податкових накладних, банківських виписок, видаткових накладних), які підтверджують правомірність формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, по взаємовідносинах з ПП «Тумор». При цьому, перевіряючи також посилались на пояснення засновника ПП «Тумор»- Кийко М.І., за якими дане підприємство він зареєстрував за винагороду та жодних документів, що засвідчують факт фінансово-господарських відносин не видавав, не підписував та нікого на це не уповноважував.

Ураховуючи зазначені обставини, відповідач дійшов висновку про те, що у період з 02.10.2009 по 30.09.2010 позивачем завищено валові витрати на суму 117555256, 00 грн. та податковий кредит на суму 23511051, 00 грн.

Також, у ході перевірки встановлено порушення підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 № 889 та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги»від 26.12.2003 № 2035, що виявилось у наданні працівникам підприємства податкових соціальних пільг без підтверджуючих заяв про застосування такої пільги. У результаті чого, за періоди з жовтня по грудень 2009 року та з січня по вересень 2010 року, позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1730, 23 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.02.2011 № 15/23-1/36571612 (надалі -Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.03.2011 № 0000041702/0, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2787, 29 грн. (за основним платежем - 1730, 23 грн. та за фінансовими санкціями - 1057, 06 грн.), № 0000012300/0, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 36736018, 00 грн. (за основним платежем - 259388814, 00 грн. та за фінансовими санкціями - 7347204, 00 грн.) та № 0000022300/0, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 29388814, 00 грн. (за основним платежем - 23511051, 00 грн. та за фінансовими санкціями - 587763, 00 грн.)

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо порядку проведення посадовими особами відповідача планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.10.2009 по 30.09.2010, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу»(у редакції, яка діяла на час початку перевірки позивача) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних із нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Відповідно до статті 111 цього Закону, планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Також, відповідно до статті 112 Закону України «Про державну податкову службу»(у редакції, яка діяла на час початку перевірки позивача), посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку, зокрема, направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оформлено повідомлення про проведення з 27.12.2010 терміном 20 робочих днів планової документальної перевірки від 16.12.2010 № 27 (а.с.57 Том І), яке вручено особисто директору ТОВ «Суперпак»Кудіну А.А. 16.12.2010, що підтверджується його підписом на копії розписки, наявної у матеріалах справи (а.с.40 Том ІІ).

Поряд із цим відповідачем 28.12.2010 оформлено направлення на перевірку № 494 (а.с.57 Том І), яке також вручено особисто директору ТОВ «Суперпак»Кудіну А.А. 28.12.2010, що підтверджується його підписом на копії розписки, наявної у матеріалах справи (а.с.40 Том ІІ).

Відтак, ураховуючи підтвердження фактів отримання позивачем повідомлення про проведення перевірки, а також направлення на перевірку, суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано процедуру проведення планової перевірки.

При цьому суд зазначає, що у разі недотримання контролюючим органом вимог статті 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», позивач мав право не допустити посадових осіб податкового органу до проведення перевірки, однак наданим йому правом не скористався.

Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, а також факт допущення працівників податкового органу до проведення перевірки, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправності дій перевіряючих інспекторів у цій частині.

Не заслуговують на увагу та відхиляються судом також доводи позивача щодо участі у проведенні перевірки працівників податкової міліції, як такі, що є безпідставними та не підтверджені належними доказами, оскільки з матеріалів справи вбачається, що до складу перевіряючи такі працівники взагалі не входили.

Починаючи з 01.01.2011, регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства, належать до сфери дії Податкового кодексу України.

З урахуванням пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, відповідачем було продовжено термін проведення перевірки строком на 10 днів, про що керівником органу державної податкової служби прийнято, на підставі службової записки перевіряючого, наказ від 26.01.2011 № 39, який не вручено позивачу з підстав відсутності посадових осіб позивача 26.01.2011 за юридичною адресою, що підтверджується актом про неможливість вручення вказаного наказу від 06.01.2012 № 2/23-1 (а.с.42 Том ІІ).

Порядок оформлення перевірок та їх документальне вираження регламентується статтею 86 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт . Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. Строк складання акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

Разом із тим, порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984. (надалі -Порядок № 984).

Так, розділом І Порядку № 984 встановлено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Пунктом 5.2 Розділу ІІ Порядку № 984, визначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення, у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, - зазначити перелік цих документів.

Як вбачається зі змісту акта перевірки (а.с.28, 47 Том І), перевіряючими чітко зазначено, що у ході перевірки позивачем не надано первинних бухгалтерських документів (договорів, податкових накладних, банківських виписок, видаткових накладних), які підтверджують правомірність формування валових витрат та податкового кредиту. Тобто, факт відсутності таких документів зафіксовано в акті перевірки.

Суд не бере до уваги посилання позивача, як на підставу неправомірного визначення відповідачем податкових зобов'язань, відсутність акту, що засвідчує факт відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби, із зазначенням переліку документів, які йому запропоновано подати, оскільки сам по собі факт нескладання такого акту не може свідчити про відсутність порушень податкового законодавства з боку платника податків.

Крім того, згідно пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Таким чином, податковий обов'язок надання відповідних документів до перевірки законодавчо врегульовано і саме платник податків у даному випадку є зацікавленою особою, щодо вчинення відповідних дій по підтвердженню правильності самостійно визначених та сплачених податкових платежів.

Виходячи із сукупності наведених вище норм податкового законодавства суд дійшов висновку, що проведення перевірки та формування, оформлення висновків за результатами її проведення у формі акту є функціональним обов'язком відповідача.

При проведенні перевірки та складанні акту перевірки посадова особа органу податкової служби вправі робити на підставі наявних матеріалів та за внутрішнім переконанням власні висновки щодо обставин та підстав виникнення порушень законодавства, які на його думку мають місце, висловлювати власну позицію з питань, що входять до об'єкту перевірки. Ці висновки в акті перевірки самі по собі не створюють для позивача будь-яких правових наслідків, оскільки саме рішення (податкове повідомлення-рішення), прийняте податковим органом на підставі висновків акту перевірки, має правове значення та, відповідно, покладає на платника податків певні обов'язки.

Щодо надсилання акту перевірки , суд звертає увагу на таке.

У відповідності до пункту 4 розділу І Порядку № 984, у разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) про результати документальної перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт (довідка) надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 розділу II Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У таких випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт.

Матеріали справи містять акт від 16.02.2011 № 2/23-1 про неможливість вручення позивачу акту планової перевірки від 16.02.2011 № 15/23-1/36571612, з підстав відсутності посадових осіб позивача 16.02.2011 за юридичною адресою.

Водночас, за поясненнями представника відповідача, наданими у ході судового розгляду справи, акт планової перевірки надіслано позивачу 16.02.2011 засобами поштового зв'язку. Факт отримання акту перевірки не заперечується представником позивача.

Однак, представник позивача вказує, що акт ним отримано без додатків, які є невід'ємною частиною даного документа.

Водночас, суд звертає увагу на той факт, що відсутність у позивача таких додатків не позбавило позивача права на належне оскарження рішень відповідача у судовому порядку. Крім того, електронні копії таких додатків надані відповідачем до матеріалів справи (а.с.144-169 Том ІІ); зі змістом вказаних додатків представник позивача обізнаний, оскільки у ході розгляду справи ознайомлювався з матеріалами справи та робив фотокопії.

Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, суд дійшов висновку, що недотримання податковим органом порядку проведення перевірки суб'єкта господарської діяльності не може свідчити про протиправність проведення перевірки позивача в цілому. Водночас, наявність такого порушення за своїми правовими наслідками жодним чином не спростовує висновків акта перевірки, що складено за результатами її проведення, та не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства.

Щодо неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту суд зазначає таке.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Проте, як вбачається з акту перевірки, податкових накладних, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту у сумі 23511051, 00 грн., позивачем, а ні до перевірки, а ні суду не надано.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та встановлення безпосереднього зв'язку витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 цього ж Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Судом встановлено, що податкові накладні та бухгалтерські документи, що підтверджують фактичне придбання позивачем товарів та дають право на формування валових витрат та податкового кредиту позивачем як у ході перевірки, так і у ході судового розгляду справи не надано.

Щодо встановленого у ході перевірки порушення позивачем підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 № 889 та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги»від 26.12.2003 № 2035, що виявилось у наданні працівникам підприємства податкових соціальних пільг без підтверджуючих заяв про застосування такої пільги, суд зазначає, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано належних доказів на підтвердження неправомірності дій позивача у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, змагальність сторін полягає у процесі доведення сторонами перед судом своєї позиції у справі (вимог та заперечень) та реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Адже саме сторонам найкраще відомі обставини у справі, саме вони найкраще знають, якими доказами ці обставини можна підтвердити. Водночас сторони, як правило, наводять і правову аргументацію своїх вимог.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

З метою з'ясування всіх обставин справи суд неодноразово зобов'язував позивача надати обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, що підтверджують саме неправомірність встановлених відповідачам порушень податкового законодавства, однак на вимогу суду такі документи надані не були. При цьому, як на підставу неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, позивач посилався лише на формальні порушення у ході складання акту перевірки.

За відсутності інших заперечень щодо відсутності підстав для донарахування податкових зобов'язань та враховуючи ту обставину, що позивачем не надано документів, що підтверджують правомірність формування валових витрат та податкового кредиту, суд не вбачає підстав для скасування прийнятих податкових повідомлень-рішень з мотивів, викладених у позовній заяві.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, дотримано.

На виконання вимог статей 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та прийнятих рішень.

Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, вони ж були спростовані доводами відповідача, а відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 19 червня 2012 р.